Теоретичний матеріал. Оплата праці на підприємстві (частина 1)

В умовах існування різних форм власності та господарю­вання регулювання оплати праці здійснюється за допомогою :

• державного регулювання;
• договірного регулювання через укладання генеральної, галузевих, регіональних тарифних угод і колективних договорів на рівні підприємств, трудових договорів з найманими працівниками;
• механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на підприємстві.

В умовах ринкових відносин державна політика в галузі оплати праці відіграє здебільшого не економічну, а соціальну роль. Так, держава здійснює регулювання оплати праці пра­цівників підприємств усіх форм власності та господарювання встановленням розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці в бюд­жетних організаціях та установах, оподаткування доходів пра­цівників тощо.

Сфери державного регулювання оплати праці:

Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

До державних гарантій в оплаті праці належить оплата: щорічних відпусток; часу виконання державних обов'язків; часу підвищення кваліфікації працівника; службових відряд­жень тощо.

Держава, зважаючи на форми власності та господарювання суб'єктів, визначає джерела грошових коштів на оплату праці.

Для госпрозрахункових підприємств таким джерелом є час­тина доходу та інші грошові кошти, отримані в результаті їх­ньої господарської діяльності. У бюджетних установах та ор­ганізаціях джерелом виплати заробітної плати є грошові кош­ти, які надаються із відповідних бюджетів, а також частина до­ходу, отриманого в результаті їхньої господарської діяльності та інших джерел. Об'єднання громадян оплачують працю най­маних працівників з грошових коштів, які формуються відпо­відно до статуту їхньої діяльності.

На підставі законодавчих та нормативних актів, що визна­чають порядок укладання генеральної угоди на державному рівні, галузевих та регіональних угод, держава бере участь у встановленні міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Зважаючи на законодавчі та нормативні акти України, умо­ви генеральної, галузевої та регіональної угод і колективних договорів, держава встановлює в межах бюджетних асигну­вань та інших позабюджетних доходів умови і розміри опла­типраці в бюджетних установах та організаціях. Обсяги витрат на оплату праці працівників бюджетних установ та ор­ганізацій затверджуються одночасно із відповідним бюджетом.

Регулюванням величини витрат на оплату праці праців­ників підприємств-монополістів держава обмежує і контролює середній рівень заробітної плати в господарстві країни, чим впливає на соціально-економічний стан у країні.

Оподаткування доходів підприємств і працівників здійс­нюється як з фіскальною метою (формування фінансових ре­сурсів держави для забезпечення виконання нею своїх функ­цій), так і соціально-економічною (регулювання середнього рівня споживання в країні, який визначає ділову активність її суб'єктів господарювання).

До основних законодавчих та нормативних актів, які регу­люють оплату праці, належать: Кодекс законів про працю України, Закони України "Про оплату праці", "Про відпустки" та інші.  

Договірне регулювання оплати праці здійснюється на під­ставі укладення системи тарифних угод на рівнях :

-        міжгалузевому - генеральна тарифна угода;

-        галузевому - галузева тарифна угода;

-        регіональному - регіональна тарифна угода;

-        виробничому - тарифна угода як складова колективно­го договору.

Тарифна угода - це договір, який укладається між представ­никами сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Норми колективного договору, що допускають оплату пра­ці нижче за норми, визначені генеральною, галузевою або ре­гіональною угодами, можуть застосовуватись лише тимчасово, на період подолання підприємством фінансових труднощів на строк до 6 місяців.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється у першочерговому порядку після сплати обов'язкових платежів. Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових одиницях, що мають закон­ний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань, розписок або в будь-якій іншій формі забороняється. Колективним договором, як виняток, може бу­ти передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами, що не нижчі за собівартість) у тих галузях і за тими професіями, де така виплата, що є еквівалентною по вартості оплаті праці у грошовому вираженні, є звичайною або бажа­ною для працівників, за винятком товарів, перелік яких вста­новлюється Кабінетом Міністрів України.