Загальні відомості

Основні властивості органічних в’яжучих – атмосферостійкість, гідрофобність, розчинність в органічних розчинниках, здатність розм’якшуватися при нагріванні, підвищена деформативність.
Марку бітуму визначають за такими властивостями, як в’язкість, пластичність, температура розм’якшення і температура крихкості.
В’язкість – властивість матеріалу чинити опір переміщенню частинок під впливом зовнішніх сил. При низьких температурах в’язкість бітуму зростає, і бітум стає твердим тілом. Із зростанням температури в’язкість зменшується - бітум переходить у рідкий стан. В’язкість визначається глибиною проникнення голки в бітум за допомогою приладу – пенетрометра і виражається в міліметрах. В’язкість бітуму визначають за допомогою приладу пенетрометра (рис.12.2.1)

Температура розм’якшення характеризує верхню температурну межу застосування бітуму; цю властивість визначають за допомогою приладу “Кільце та куля” (рис.12.2.2).

Пластичність бітуму визначають у сантиметрах за допомогою дуктилометра (рис.12.2.3), розтягуючи до розриву зразки бітуму, що мають форму вісімки, температурою 25 °С чи 0 °С при швидкості розтягування 5 см/хв.

Температура крихкості характеризує нижню температурну межу застосування бітуму, коли виникає перша тріщина в тонкому шарі бітуму, нанесеного на сталеву пластинку стандартного приладу, при її згинанні та розпрямленні.
Усі властивості бітуму взаємопов’язані і визначають його марку. Бітуми поділяються на будівельні (БН), покрівельні (БНК) і дорожні (БНД) (табл. 12.2).