Теоретичний матеріал до теми 4.

Цегляні стіни

Цегла є основним стіновим матеріалом у малоповерховому будівництві.

Стіни зводять із керамічної (ДСТУ Б В.2.7-36 «Цегла та камені керамічні рядові і лицьові. ТУ»), силікатної (ДСТУ Б В.2.7-80 «Цегла та камені силікатні. ТУ») та безцементної (ДСТУ Б В.2.7-36 «Цегла та камені стінові безцементі. ТУ») цегли.

Використовують одинарну й потовщену цеглу. Розміри одинарної цегли – 250 × 120 × 65 мм, потовщеної – 250 × 120 × 88 мм. За призначенням цегла може бути рядовою, лицьовою та фігурною.

За середньою густиною цеглу поділяють на легку (менше ніж 1450 кг/м³), полегшену (від 1451 до 1650 кг/м³) та важку (більше 1650 кг/м³).

Марка цегли: за міцністю – 300, 250, 200, 175, 150, 125, 100, 75 (тільки для рядової цегли); за морозостійкістю F 50, F 35, F 25 та F 15. Силікатну цеглу не рекомендується застосовувати в мокрих приміщеннях, для конструкцій із постійним зволоженням (цоколі, фундаменти), а також для конструкцій, які під час експлуатації нагріваються до +200°С і вище (кладка печей, димових каналів і труб).

Конструкцію із цегли, природного каменю і інших кам’яних матеріалів, які укладають на розчині, називають кладкою.

Монолітність кладки й потрібна міцність та стійкість цегляних стін забезпечується правильною перев’язкою швів, під якою розуміють незбіжність вертикальних швів у суміжних рядах.

Каміння укладають   горизонтальними   рядами   на   розчині   (рис. 3.1).

Певний порядок укладання каміння називається системою перев’язування.

При зведенні цегляних стін застосовують дві основні системи укладання чи перев’язування:

а) ланцюгова (однорядна) – поперечні ряди чергуються з ложковими.

Вертикальні осі поперечків і ложків розташовуються на одній лінії, що утворює на фасаді малюнок ланцюга (рис. 3.2 а). Система використовується при зведенні навантажених ділянок стін (простінків та ін.).

Рис. 3.1. Елементи кладки: 1 – поперечик; 2 – ложок; 3 – постіль; 4 –

горизонтальний шов; 5, 6 – вертикальні поздовжній і поперечний шви; 7, 9, 10 – зовнішня і внутрішня ложкові й поперечикові версти; 8 – забутка

 

Рис. 3.2. Системи цегляної кладки: а – ланцюгова (однорядна); б – багаторядна (шестирядна або ложкова) кладка; в – обробка швів кладки: 1 – валиком; 2 – викружкою; 3 – трикутником

б) ложкова (шестирядна) – стіна складається з кількох паралельних стінок завтовшки в півцеглини (рис. 3.2 б). Вертикальні шви в кожній стінці перев’язуються в усіх рядах, а через 5 рядів стінки перев’язуються між собою поперечними рядами. Ця система підвищує продуктивність праці мулярів, але дещо ослаблює стіну (при цьому 13 рядів кладки становлять по висоті 1 м).

Горизонтальні шви виконують товщиною 12 мм, а вертикальні 10 мм. З урахуванням швів однорідні (суцільні) цегляні стіни можуть мати товщину 120 мм (що відповідає ½ цеглини), 250 (1), 380 (1½), 510 (2), 640 (2½), 770 (3) і більше.

До лицьових швів ставляться особливі вимоги. Якщо мурування виконують під штукатурку або облицювання плиткою, то воно ведеться в пустошовку: шов на 10…15 мм від поверхні стіни не заповнюється розчином.

У решті випадків роблять розшивання вертикальних і горизонтальних швів, тобто ущільнюють їх спеціальним інструментом для надання стіні декоративного вигляду й підвищення довговічності кладки (рис. 3.2 в).

Основним недоліком стін із суцільної цегли (глиняної або силікатної) є велика щільність і теплопровідність, що вимагає потовщення стін. Щоб зменшити товщину зовнішніх стін, доцільно застосовувати порожнисту цеглу з вертикальними або горизонтальними пустотами, яка має меншу теплопровідність. Через підвищене водопоглинання, стіни із порожнистої цегли зовні облицьовують повнотілою цеглою. Так як міцність порожнистої цегли значно нижча повнотілої, то застосовують її для малоповерхових будівель або верхніх поверхів багатоповерхових будівель. У зв’язку з тим, що у малоповерхових будівлях, а також у верхніх поверхах багатоповерхових будівель міцність суцільної кладки залишається невикористаною, для економії цегли доцільно застосовувати полегшені стіни.

Стіни, в яких цеглу частково замінено ефективним теплоізоляційним матеріалом або повітряним прошарком, називають полегшеними. В них несучі функції виконує цегла, а теплозахисні – теплоізоляційні матеріали. Такі стіни більш економічні за витратами матеріалу і вартістю.

У будівництві розповсюджені наступні види кладок полегшених стін: кладка з трьохрядними діафрагмами (рис. 3.3 а) – поздовжні цегляні стінки через п’ять рядів перев’язують трьома горизонтальними рядами (діафрагмами). Проміжок між зовнішньою і внутрішньою верстою заповнюють легким бетоном, шлаком або другим теплоізоляційним матеріалом. Висота кладки не більше трьох поверхів.

Колодязна кладка (рис. 3.3 б) – дві поздовжні цегляні стінки з’єднують між собою вертикальними діафрагмами (через 3 - 4 ложки по довжині). Колодязі між стінками заповнюють легким бетоном, шлаком або іншим теплоізоляційним матеріалом. Через 5 - 6 рядів по висоті колодязя роблять стяжку із розчину, яка не дає осідати утеплювачу. Максимальна висота колодязної кладки – 2 поверхи.

Анкерна цегляно-бетонна кладка (рис. 3.3 в) являє собою дві паралельні стінки, між якими укладено легкий бетон. Поперечикові цеглини, що випускаються всередину кладки (анкери), зв’язують поздовжні стінки з бетоном. Висота таких стін не більше чотирьох поверхів.

Кладка з повітряним прошарком (рис. 3.3 г) складається із двох стінок, з яких внутрішня – несуча, а зовнішня в ½ цеглини завтовшки зв’язується з нею поперечиковими рядами через кожні 4 - 5 ложкових рядів. Між стінами залишають повітряний прошарок 50 мм завтовшки, який за теплозахисними властивостями дорівнює кладці в ½ цеглини. Висота кладки до п'яти поверхів. Повітряний прошарок всередині стіни по ходу кладки можуть заповнювати теплоізоляційним матеріалом.

Системи зовнішньої теплоізоляції стін, які використовуються в будівельній практиці, конструктивно розподіляються на 4 види:

а) з штукатуркою по теплоізоляції;

б) з облицюванням теплоізоляції на виносі з повітряним прошарком; в) з облицюванням теплоізоляційними плитами;

г) із нанесенням теплоізоляційного штукатурного покриття.

Способи штукатурки по шару теплоізоляції виділяються своєю простотою виконання і полягають у механічному закріпленні жорстких чи напівжорстких мінераловатних чи скловолокнистих плит до стін та нанесенні на них полімерцементного покриття або цементної штукатурки, армованих сітками із скловолокна чи сталі (рис. 3.3 д).

Плити утеплювача кріплять до стіни за допомогою:

а) спеціальних анкерних елементів із поліаміду або сталі; б) арматурних випусків із кладки основної стіни;

в) пристінного каркаса із металевих, алюмінієвих або полівінілхлорідних профілів, заанкерованих у стіну. Плити встановлюються між елементами каркаса і закріплюються поличками профілю.

Утеплення зовнішніх стін будинків із внутрішньої сторони полягає у створенні додаткової теплоізоляції з боку приміщення шляхом закріплення на внутрішній поверхні стіни ефективного утеплювача і подальшого нанесення захисного або опоряджувального шару (рис. 3.3 е).

Для влаштування додаткової теплоізоляції є декілька можливих способів: а) закріплення плитного утеплювача елементами пристінного каркаса з

оцинкованих металевих чи алюмінієвих профілів і створення на каркасі захисного шару з гіпсокартонних листів;

б) утеплення дрібноштучними виробами з теплоефективних матеріалів із подальшим нанесенням захисного штукатурного шару.

При влаштуванні внутрішньої теплоізоляції особливу увагу необхідно приділити захисту утеплювача від зволоження. Для цього використовуються пароізоляційні листові або плівкові матеріали, які розташовують між утеплювачем і захисним шаром. Інколи плитні утеплювачі виготовляються з пароізоляційним покриттям або функцію пароізоляції виконує штукатурне покриття. Теплоізоляційні матеріали повинні герметично прилягати до поверхні стіни.

Системи утеплення з внутрішньої сторони дуже прості у виконанні й дешеві. Їх використовують для будинків з різною кількістю поверхів, переважно для підвищення опору теплопередачі стін існуючих будинків.

Рис. 3.3. Конструкції полегшених цегляних стін: а – кладка з трьохрядними діафрагмами; б – колодязна кладка; в – анкерна цегляно-бетонна кладка; г – кладка з повітряним прошарком; д – із зовнішнім утепленням; е – те ж, із внутрішнім; 1 – легкий бетон, або другий утеплювач; 2 – діафрагма із трьох рядів кладки; 3 – стяжка із розчину; 4 – колодязь, заповнений утеплювачем; 5 – вертикальна діафрагма із цегли; 6 – зовнішня верста; 7 – анкери із цегли; 8 – внутрішня верста; 9 – легкий бетон; 10 – повітряний прошарок; 11 – перев’язка поперечиками; 12 – штукатурка; 13 – утеплювач плитний; 14 – пароізоляція

Стіни із дрібних блоків і природного каменю

Стіни із керамічних (силікатних)   порожнистих   блоків   (каменів) (рис. 3.4 а) кладуть по ланцюговій системі перев’язки (рис. 3.4 г). Найбільшого поширення набули керамічні камені розмірами 250 × 120 × 138 мм марок 300;

250; 200; 150; 125; 100: 75 з 7 або 18 вертикальними порожнинами. Більшу частину порожнин каменю розташовують повздовж стіни, що покращує теплоізоляційні якості огородження і зменшує товщину стін.

Стіни із каменів ніздрюватих бетонів розміром 588 × 300 × 188 мм кладуть по ланцюговій системі. При цьому використовують тричетвертні і половинчасті блоки. Стіни із цих блоків, порівняно із цегляними, мають меншу теплопровідність і затрати праці. Проте, вони мають меншу міцність і підвищене вологопоглинання, що вимагає оштукатурювання або облицювання стін (рис. 3.4 є).

Стіни із бетонних каменів розміром 390 × 190 × 188 мм (рис. 3.4 б, в) марок 250; 200; 150; 100; 75; 50; 35; 25 з ненаскрізними вертикальними порожнинами (рис. 5.6 д, е). Для поперечної перев’язки кладки застосовують поздовжні половинки.

Стіни із природного каменю пористої структури застосовують для кладки стін будівель, що опалюються. Різані камені розміром 390 × 190 × 188 мм кладуть по ланцюговій системі перев'язки. Таким каменем є вапняк- черепашник, туф і т.д. Стіни із щільних порід каменів не штукатуряться (рис. 3.4 д, е).

Стіни із склоблоків використовуються для будівництва ненесучих стін (зовнішніх і внутрішніх). Зовнішні стіни зі скляної «цегли» незамінні на заводах, фабриках та інших підприємствах, де потрібно багато світла, але при цьому не можна поставити звичайні вікна в рамах. Склоблоками викладають прорізи на сходових площадках – теж зручно й практично (важче розбити, ніж звичайне скло, при цьому пропускають світло).

У спортивних комплексах склоблоки використовують у роздягальнях, роблять із них стіни й вікна в спортивних залах, а також басейнах, лазнях і інших вологих приміщеннях.

Стіни, зроблені зі склоблоків, витримують значні перепади температури.

Вони дуже міцні – їм не зашкодить навіть легкий землетрус.

Рис. 3.4. Стіни з порожнистих керамічних і легкобетонних блоків: а – керамічні камені; б – легкобетонні камені з щілинними пустотами (цілий і половинний); в – те саме, трипустотні (поперечні й ложкові); г – кладка з керамічних каменів; д, е – кладка з легкобетонних і природних каменів; є – кладка з каменів ніздрюватого бетону з облицюванням цеглою