Теоретичний матеріал. Педагогічний експеримент, його сутність. Види та етапи проведення педагогічного експерименту
2. Види та етапи проведення педагогічного експерименту
У педагогіці зустрічається в основному чотири види експерименту.
- 1) констатуючий - визначення вихідних даних для подальшого дослідження (наприклад, початковий рівень знань і умінь учнів по якомусь розділу програми). Дані цього виду експерименту використовуються для організація наступних видів експерименту;
- 2) навчальний, при якому навчання проводиться з уведенням нового фактора (новий матеріал, нові засоби, прийоми форми навчання) і визначається ефективність їхнього застосування;
- 3) контролюючий, за допомогою якого через якийсь проміжок часу після навчального експерименту визначається рівень знань, умінь і навичок учнів за матеріалами навчального експерименту;
- 4) порівняльний,, при якому в одному класі (групі) робота ведеться на одному матеріалі (методу), в іншому класі (групі) - на іншому матеріалі (методу).
При перших трьох видах експерименту під спостереженням знаходиться лише одна група учнів (студентів).
Педагогічний експеримент відбувається в три етапи:
- 1) констатувальний, мета якого - початковий контроль знань, умінь чи навичок;
- 2) формувальний, мета якого - педагогічний вплив на особливість, що досліджується або вплив на випробуваних новим фактором;
- 3) контролюючий, мета якого - визначення ефективності проведеної формуючої роботи і заключний контроль знань, умінь і навичок.
Цей метод також вимагає попередньої уяви про реальність, розробки програми, виділення одиниць дослідження, визначення об'єктивних показників, наявності методики формуючої роботи. Аналіз результатів цього методу повинен робитися з відомою обережністю, бо головним недоліком психолого-педагогічного експерименту є те, що він завжди дасть позитивний результат на відміну від широкої педагогічної практики. Тому, як застосування цього методу, так і інтерпретація узагальнення його результатів, повинні робитися з врахуванням конкретних умов. Так, безпосередня участь експериментатора в формуючій роботі неприпустима, бо не можна виключити вплив його особистих особливостей, статусу в очах дітей на результати експериментальної роботи. Цю роботу повинні проводити вчителі, працюючі з дітьми постійно. Для більшої вірогідності результатів формуючої роботи, її слід проводити в декількох групах, а потім порівнювати з результатами декількох контрольних груп, в яких формуюча робота не велася, а також між досвідченими групами (можна застосовувати коефіцієнт кореляції).
При лабораторному експерименті учень/студент (чи деякі учні/студенти) ізолюються від іншого колективу учнів/студентів, щоб забезпечити точний облік результатів експерименту.
Педагогічний експеримент можна поділити ще на декілька різновидів. Якщо за основу класифікації взяти кількість учнів (студентів), охоплених дослідженням, то можна виділити:
- 1) індивідуальний;
- 2) колективний.
Другою основою класифікації може служити тривалість дослідження. Якщо в констатувальний і контрольній серії дослідник обмежується одноразовим "зняттям" показань, то цей експеримент можна віднести до методу "поперечних зрізів". Якщо констатація проводиться постійно в певному ритмі протягом тривалого часу, включаючи і хід формуючої роботи, що дозволяє виділити її етапи, їх послідовність в часі, то таку процедуру можна охарактеризувати як "генетичний" метод дослідження. Такі дослідження отримали назву "лонгітюдних" (від англ. Long - довгий, тривалий). "Лонгитюдними" називають також тривалі спостереження за одними і тими ж дітьми (інколи протягом всього життя).
Найбільш розповсюдженою формою педагогічного експерименту є порівняльний експеримент, чи метод експериментальних і контрольних класів (груп), при якому в одному класі в навчально-виховний процес уводиться новий фактор (експериментальний фактор), а в іншому класі цей фактор не вводиться або уводиться який-небудь інший фактор.
При цьому важливо, щоб, за винятком факторів, що вводяться дослідником, інші умови, що впливають на результати навчальної роботи, були для тих і інших класів (груп) однаковими.
При порівняльному дидактичному експерименті необхідно:
1) зрівняти умови навчальної роботи (крім експериментального фактора) в експериментальних і контрольних класах (групах);
2) визначити за допомогою об'єктивних методів рівень (початковий рівень) знань, умінь чи навичок учнів (студентів) в обох класах (групах). Знайти відповідний середній показник обох класів Пе і Пк ;
3) провести навчальну роботу в експериментальних класах із введенням експериментального фактора, а в контрольних класах без нього чи з уведенням якого-небудь іншого фактора;
4) знову визначити рівень знань, чи умінь навичок учнів (студентів) після закінчення експерименту (остаточні знання). Знайти середні показники класів (груп) Ке і Кк;
5) в обох випадках відняти із середнього показника остаточних знань середній показник початкових знань (Ке - Пе = Де і Кк - Пк = Дк). Різниці показують приріст знань, умінь чи навичок в експериментальних і контрольних класах,
6) обчислити порівняльну ефективність експериментального фактора (Де -Дк = Д). Остання показує вплив нового фактора на навчальний процес чи його ефективність у порівнянні з яким-небудь іншим фактором.