Теоретичний матеріал. Червона книга та чорні списки видів тварин. Зелена книга України.
2. Зелена книга України
Зелена книга України є офіційним державним документом, в який заносять рідкісні та типові для певної місцевості рослинні угруповання, що потребують особливого режиму їх використання. На відміну від Червоної книги, Зелена звертає увагу на охорону не окремих видів а цілісних рослинних угруповань.
Рододендрон у Карпатах
Наскельниця лежача у Карпатському біосферному заповіднику
Латаття біле у Дніпровсько-Орільському заповіднику
Останнє видання Зеленої книги (2009) охоплює 160 типових і рідкісних угруповань. У книзі також містяться ілюстрації рідкісних угруповань та нормативні документи про Зелену книгу України.
Книга є довідковим матеріалом для державних, наукових і громадських установ та організацій, навчальних закладів, фахівців у сфері збереження біорізноманіття, активістів зеленого руху.
У методологічному відношенні принциповою перевагою Зеленої книги перед Червоною книгою є системний підхід, а в практичному — збереження як генетичних, так і функціональних основ біосфери. Ідея створення З.к. виникла в Україні. Перше її видання відбулося 1987 р. у вигляді монографії «Зеленая книга УССР», друге — 2002 р.: «Зелена книга України. Ліси», третє — 2009 р.: «Зелена книга України», що містить 160 статей, в яких наведена інформація про 800 асоціацій рослинності України, серед них є рідкісні, що перебувають під загрозою зникнення. Статті згруповані відповідно до типів рослинності: лісова, чагарникова і чагарничкова рослинність Карпат і Криму, трав’яна і чагарникова степова рослинність, трав’яна і чагарникова рослинність ксеротичного типу на відслоненнях та пісках, лучна, болотна, галофітна, водна.
Кожна стаття наводить таку інформацію:
- наукова назва рослинного угруповання;
- синфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус; поширення в Україні;
- фізико-географічні умови;
- біотоп, фітоценотична, аутфітосозологічна та ботаніко-географічна значущість; ценотична структура та флористичне ядро;
- потенціал відновлюваності;
- режим збереження;
- забезпеченість охороною;
- біотехнічні й созотехнічні рекомендації;
- джерела інформації;
- картосхема поширення угруповання.