Теоретичний матеріал до лекції 21

Тепер розглянемо сутність ринку праці, який є важливою складовою ринкового механізму та сферою формування і функціонування соціально-трудових відносин.

Ринок праці.

Рух товарів і послуг в економіці, орієнтованій на критерій ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товари і послуги купуються та продаються на різних ринках. Товар «послуги робочої сили» купується і продається на ринку праці.

Ринок праці — це специфічний вид товарного ринку. Як економічна категорія ринок праці є сукупністю економічних відносин між власником робочої сили, її продавцем, з одного боку, і власником засобів виробництва, роботодавцем, що виступає покупцем послуг робочої сили, — з іншого. Зазначені економічні відносини втілюються у юридичну форму (договір, контракт, угоду) і регулюються трудовим законодавством.

Головним змістом ринку праці є те, що тут формуються попит, пропозиція і ціна послуг робочої сили!!!  Тому ринок праці можна визначити і як динамічну систему, в якій взаємодіють, з одного боку, роботодавці (власники засобів виробництва, підприємці), а з іншого, — наймані працівники, формуючи обсяг, структуру і співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Правомірним є й визначення ринку праці як системи економічних відносин з обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, а також з розміщення найманих працівників у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва й обміну.

З наведених визначень логічно випливають характеристики ринку праці, основні складові механізму його функціонування:

• попит на робочу силу;
• пропозиція робочої сили;
• вартість (ціна) послуг робочої сили;
• конкуренція (між роботодавцями — за робочу силу більш високої якості; між найманими працівниками — за робочі місця; між роботодавцями і найманими працівниками — за умови купівлі-продажу робочої сили — розмір заробітної плати, соціальне забезпечення, умови праці тощо)

Основні суб'єкти ринку праці:

а) роботодавці й органи, які представляють їхні інтереси (союзи підприємців, регіональні асоціації підприємців тощо);

б) наймані працівники й організації, що репрезентують їхні інтереси (профспілки, союзи найманих працівників тощо);

в) держава та її структури, виступають, з одного боку, як роботодавець, з другого — як гарант прав і свобод суб'єктів трудових відносин, з третього — як посередник між роботодавцями і найманими працівниками.

Ринок праці — чи не найскладніший елемент ринкової економіки, у якому не тільки переплітаються інтереси найманих працівників і роботодавців щодо ціни послуг робочої сили і умов її функціонування, а й віддзеркалюються всі зміни соціально-економічного характеру, які відбуваються у суспільстві.

Під попитом на ринку прані розуміють потребу роботодавців у працівниках для виробництва товарів і послуг відповідно до попиту. При цьому на попит впливають як потреба покупців у товарах і послугах, виробників у інвестиціях, так і форми власності, виробничий потенціал, наявнісгь грошового капіталу, ціна робочої сили тощо. Іншими словами, попит відображує обсяг і структуру суспільних потреб у робочій силі, які забезпечені відповідними засобами виробництва, грошовими ресурсами, життєвими засобами.

Пропозиція робочої сили формується під впливом таких чинників, як масштаби поповнення суспільного виробництва новою робочою силою, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, рівень вибування робочої сили, заробітна плата та її купівельна спроможність, стан податкової системи (чи забезпечує вона реальне зростання доходів і стимули участі у суспільному виробництві), рівень культури, релігія тошо.

Як і будь-який інший ринок, ринок праці виконує ряд загальних (регулююча, стимулююча, контрольна, забезпечення конкуренції) та специфічних функцій. Реалізація на практиці функцій ринку праці зумовлює низку суспільно позитивних характеристик, його роль у функціонуванні ринкової економіки.

Винятково важлива роль ринку праці у функціонуванні ринкової економіки зумовлена такими його функціями:

-        є інструментом включення трудових ресурсів у суспільне виробництво;

-        забезпечує розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між сферами економіки, регіонами, підприємствами відповідно до попиту і пропозицій робочої сили;

-        сприяє зростанню конкурентоспроможності робочої сили і створенню більш досконалих умов праці з метою залучення якісної робочої сили;

-        відіграє важливу роль у відтворенні робочої сили, що відповідає вимогам сучасного виробництва;

-        підвищує роль ринкових важелів у оплаті праці та відповідно посилює мотивацію до праці, забезпечує формування ринкової вартості або ціни робочої сили;

-        прискорює адаптацію населення до ринкових відносин;

-        активізує мобільність робочої сили;

-        сприяє становленню ефективної зайнятості населення.

Основні складові ринку праці — попит, пропозиція, ціна послуг робочої сили — тісно взаємопов'язані.

У найбільш загальному, дещо спрощеному вигляді механізм залежності зазначених елементів ринку праці такий.

Попит на робочу силу з боку роботодавців зростає при зниженні ціни послуг робочої сили, а пропозиція зростає в міру її підвищення. При відповідності попиту і пропонування виникає ситуація рівноваги на ринку праці. Якщо ціна робочої сили перевищує рівноважну, спостерігається безробіття. Протилежна ситуація призводить до дефіциту кадрів.

Наявність різних соціально-економічних умов у суспільстві, що впливають на формування елементів ринку праці, зумовлює наявність різних його моделей, серед яких виділимо такі: модель конкуренції, модель монополії (панування роботодавця), модель ринку з сильними профспілками (монополія профспілок), модель двосторонньої монополії (роботодавця і профспілок).

В умовах різних моделей ринку праці взаємозв'язок попиту, пропозиції, ціни послуг робочої сили, рівня зайнятості та безробіття має свої особливості. Різні економічні теорії висувають свої версії щодо характеру зазначених взаємозв'язків і пропонують свої рекомендації щодо їх регулювання, вирішення проблем зайнятості та забезпечення економічного зростання. До «великої депресії» кінця 20 - початку 30-х років, яка потрясла економіку капіталістичних країн, більшість економістів дотримувались позицій класичної школи і вважали, що ринкова система має необмежені можливості до саморегулювання і спроможна сама по собі забезпечити повне використання ресурсів, у тому числі повну зайнятість. Найкращою економічною політикою вважалася політика невтручання держави у функціонування економіки.

Саморегуляція забезпечення повної зайнятості вбачалася у тому, що конкуренція за вільні робочі місця з боку безробітних сприятиме зниженню ціни робочої сили, і цей процес триватиме доти, доки роботодавцям стане вигідним найняти всіх безробітних, забезпечивши тим самим повну зайнятість.