Теоретичний матеріал до лекції 7

У діалектичній єдності та взаємодії базис та надбудова утворюють суспільно-економічну формацію – це економічна система і притаманна їй сукупність інших суспільних відносин, які перебувають в складній взаємодії.

Формаційний підхід був розроблений К.Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства в сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства – соціальної економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Згідно з формаційною теорією Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, розвиток людського суспільства – це поступовий перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої, при чому кожна наступна формація – це новий ступінь розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм існування суспільства.

Згідно з цією теорією, визначено п’ять суспільно-економічних формацій:

- первіснообщинна;

- рабовласницька;

- феодальна;

- капіталістична;

- комуністична.

Формаційний підхід виходить з того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень піддається критичному аналізу. На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства з'явився цивілізаційний підхід щодо пізнання історії розвитку людства.

Цивілізаційний підхід долає класово-формаційні детермінанти періодизації суспільного розвитку. Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не тільки головним суб’єктом виробництва та й цивілізації в цілому, але й їх безпосередньою метою, цільовою функцією.

- епоха дикості (мисливське господарство);

- епоха варварства (скотарство);

- епоха цивілізації.

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно в горизонтальному й вертикальному аспектах.

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за змістом локальних цивілізацій в історично окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди часу.

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації в широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого – вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, підвищенню культури людини.

Сучасна зарубіжна економічна наука ( Дж.Гелбрейт, А.Арон та ін.), використовуючи критерій “ступінь індустріального розвитку суспільства”, виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

1. У до індустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця 17 ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.
2. В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.
3. Постіндустріальне суспільство – це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок який поклала науково-технічна революція, що розгорнулася в другій половині 20 ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп’ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління. У суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров’я, культура, виробництво духовних благ тощо).