ПЗ 11. Кейс-метод

Метод кейсів (англ. Case method, кейс-метод, кейс-стади, case-study, метод конкретних ситуацій, ситуаційного аналізу) – техніка 

навчання, що використовує опис реальних економічних, соціальних і бізнес ситуацій. Сутність методу полягає в тому, що учні повинні проаналізувати ситуацію, осмислити суть проблеми, запропонувати можливі варіанти її вирішення й вибрати кращі з них. Кейси базуються на фактичному матеріалі або ж наближені до реальної ситуації.
Кейсовий метод навчання почав застосовуватися ще на початку XX століття в галузі права й медицини. Провідна роль у поширенні кейсового методу належить Гарвардській школі бізнесу. У період з 1909 по 1919 р. навчання відбувалося за схемою, коли учнів-практиків просили викласти конкретну ситуацію (проблему), а потім проаналізувати проблему й подати відповідні рекомендації. Слухачам характеризувалися певні ситуації з реальної практики установи для того, щоб вони сформулювали проблему і в процесі колективного обговорення запропонували власне її вирішення. Перший збірник кейсів був виданий у 1921 р. (Dr. Copeland, Dean Donhman). Згодом кейсовий метод набув широкого використання на Заході в галузі вивчення менеджменту й маркетингу.
Гарвардська школа бізнесу так визначає метод кейсів: “Метод навчання, при якому студенти й викладачі беруть участь у безпосередньому обговоренні ділових ситуацій або завдань. Ці кейси, звичайно підготовлені в письмовій формі й складені виходячи з досвіду реальних людей, що працюють у сфері підприємництва, читаються, вивчаються й обговорюються студентами. Ці кейси становлять основи бесіди класу під керівництвом викладача. Тому метод кейсів включає одночасно й особливий вид навчального матеріалу, і особливі способи використання цього матеріалу в навчальному процесі”.
Завдання викладача, як випливає з даного визначення, полягає в підборі відповідного реального матеріалу, а студенти повинні вирішити поставлену проблему й одержати реакцію навколишніх (інших студентів і викладача) на свої дії. При цьому потрібно розуміти, що можливо різні вирішення проблеми, тому викладач повинен допомогти студентам мислити, сперечатися, а не нав’язувати їм свою думку. Студенти повинні розуміти, що ризик прийняття рішень покладається на них, викладач тільки пояснює наслідки ризику прийняття необдуманих рішень.
Роль викладача полягає у спрямуванні бесіди або дискусії, наприклад, за допомогою проблемних питань, у контролі часу роботи, у спонуканні студентів відмовитися від поверхневого мислення, у залученні всіх студентів групи в процес аналізу кейса. Періодично викладач може узагальнювати, пояснювати, нагадувати теоретичні аспекти або робити посилання на відповідну літературу.
Класифікація кейсів:
1. За метою й завданнями навчання: а) вирішення типових проблем; б) вирішення не типових проблем; в) навчання принципам 

аналізу й оцінці ситуації; г) ілюстрація – демонстрація застосування конкретної методики, підходу на конкретному прикладі.
2. За структурою: а) структуровані кейси – короткий і точний виклад ситуації з конкретними цифрами й даними. Для такого типу кейсів існує певна кількість правильних відповідей. Вони призначені для оцінки знання й/або вміння використати одну формулу, навичку, методику в певній галузі знань; б) більш об’ємні неструктуровані кейси, які містять матеріал з більшою кількістю даних і призначені для оцінки стилю й швидкості мислення, уміння відокремити головне від другорядного й навичок роботи в певній сфері. Для них існують кілька правильних варіантів відповідей і є можливість знаходження нестандартного рішення; в) кейси можуть бути як короткі, так і довгі. Спостереження за вирішенням такого кейса дає можливість побачити, чи здатна людина мислити нестандартно, скільки креативних ідей вона може видати за відведений час. Якщо пропонується групове рішення, то чи може вона сприйняти іншу думку, розвинути її й використати на практиці; г) невеличкі тези – знайомлять із основними поняттями, вимагають застосування знань у вузькій сфері досліджуваної теми.
3. За формою подання: а) паперові кейси; б) відеокейси.
4. За розміром: а) повні кейси (у середньому 20–25 сторінок) призначені для командної роботи впродовж декількох днів і звичайно мають на увазі командний виступ для презентації свого рішення; б) стислі кейси (3–5 сторінок) призначені для розбору безпосередньо на занятті й мають на увазі загальну дискусію; в) міні-кейси (1–2 сторінки) призначені для розбору в класі й найчастіше використаються як ілюстрація до теорії, з якою знайомляться на занятті.
5. За рівнем складності кейси: а) для бакалаврів; б) для магістрів; в) для різноманітних програм і курсів підвищення кваліфікації.
6. За дисциплінами: а) бухгалтерський облік і контроль; б) фінанси; в) підприємництво; г) менеджмент; д) відносини бізнесу й держави; е) управління кадрами; є) управління інформаційними системами; ж) маркетинг; з) переговори та ін.
7. За типами компаній кейси: а) про великий регіональний бізнес; б) про малий і середній бізнес тощо.
8. За регіонами кейси: а) Північно-Американські; б) Європейські; в) країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою тощо
Сутність кейса:
Традиційно, бізнес-кейс відображає конкретну бізнес-ситуацію, що вимагає управлінських рішень з боку менеджменту компанії. У процесі занять викладач спрямовує студентів на пошук таких рішень.
Успішність бізнесу-кейса залежить від трьох критеріїв:
1. Достатній обсяг первинних і статистичних даних;
2. Участь топ-менеджера компанії в процесі написання кейса;
3. Наявність захоплюючої бізнесу-ситуації, що дозволяє застосувати різноманітні методи аналізу при пошуку рішення.

Технологія роботи при використанні кейсового методу наведена в табл. 1.
Таблиця 1. Підготовка й навчання кейсовим методам:

Професор Р.Меррі з Гарварда так визначив метод кейсів: “Під методом кейсів я розумію вивчення предмета студентами шляхом аналізу великої кількості кейсів у певних комбінаціях. Таке навчання й спроби управління різними адміністративними ситуаціями розвиває в студентів, найчастіше несвідомо, розуміння й здатність мислення мовою основних проблем, з якими зіштовхується керівник у певній сфері діяльності”.
Метод кейсів сприяє розвитку умінь аналізувати ситуації, оцінювати альтернативи, вибирати оптимальний варіант і складати план його реалізації. І якщо впродовж навчального циклу такий підхід застосовується часто, то в студентів виробляється стійка навичка вирішення практичних завдань.