Лекція-12.

Марксизм пов'язаний з іменами Карла Маркса (1818-1883) і Фрідріха Енгельса (1820–1895). Це філософське і соціально-економічне вчення, якому судилося відіграти важливу роль у житті європейського і навіть світового людства. Виникнувши у 40-х роках XIX ст., марксизм був теоретичним відображенням кризи класичного капіталізму, політичних цілей та інтересів пролетаріату, що сформувався і підіймався на боротьбу.

Теоретичними джерелами марксизму були німецька класична філософія, англійська класична політична економія та французький утопічний соціалізм. Вони були піддані докорінній критичній переробці Марксом і Енгельсом у процесі творення марксизму.

У XIX ст. почалася велика революція в природознавстві. Вирішальними моментами в розвиткові природознавства цього періоду були три великих відкриття, які стали природничо-науковою основою філософії марксизму:

– відкриття клітини (1839 p.). Згідно з клітинною теорією було встановлено, що розвиток всіх організмів, починаючи з нижчих і кінчаючи вищими, здійснюється за одним загальним законом. Цим самим було доведено матеріальну єдність і взаємозв'язок всього органічного світу – від нижчих організмів до людини;

– відкриття закону збереження і перетворення енергії (початок 40-х років XIX ст.). Цей закон доводив, що механічна сила, теплота, світло, електрика, магнетизм, хімічні процеси здатні за певних умов переходити один в одного, що рух в природі є безперервним перетворенням енергії однієї форми в іншу.

Звідси – філософський висновок про незнищуваність та нестворюваність матерії і руху із нічого, про єдність та взаємодію різних форм руху матерії;

– відкриття Ч. Дарвіном (початок 40-х років XIX ст.) закономірностей походження і розвитку тваринних і рослинних видів шляхом природного добору. Вченням Ч. Дарвіна було доведено, що всі організми, які нас оточують, не виключаючи і людину, виникли як результат довгого процесу розвитку із небагатьох первинних одноклітинних зародків.

Характерною, якісно відмінною від попередніх філософських теорій, рисою марксизму є органічне поєднання матеріалізму і діалектики, становлення матеріалістичного розуміння суспільства й історії, відкрите проголошення класового характеру теорії, ідеології та революційної практики.

У значній філософській спадщині К. Маркса й Ф. Енгельса центральною темою і головним філософським відкриттям є ідея матеріалістичого розуміння історії. Обґрунтуванням останньої, розкриттям сутності капіталістичного виробництва і приватної власності, товару, грошей і капіталу є аналіз відчуженої праці.

– сировинний матеріал і вироби не належать працівникові, чужі йому;

– сам процес трудової діяльності для трудящого примусовий;

– праця віднімає у трудящого "родове життя", життя природне;

– підневільна праця породжує відчуження між людьми.

Відчуження за капіталізму носить масовий характер: людина відчужена від результатів своєї праці, від самої себе як людини, від природи, культури. Соціальний порядок стає більш відчуженим і пригнічує людину тим сильніше, чим інтенсивніше вона трудиться.

К. Маркс і Ф. Енгельс роблять з цього висновок: подолати відчуження можна тільки шляхом знищення приватної власності, що можливо лише за допомогою революційного перетворення суспільства і самої людини, бо революція і є засобом знищення експлуатації людини.

Розробляючи ідею матеріалістичного розуміння історії, Маркс і Енгельс запроваджують ряд нових філософсько-соціологічних понять: "продуктивні сили", "виробничі відносини", "базис" і "надбудова", "соціальна революція", "суспільно-економічна формація" тощо.

Але матеріалістичне розуміння історії не заперечує ролі ідей в житті суспільства. Роль ідейних факторів суспільного розвитку (моральних, наукових, релігійних та ін.) дедалі зростає. Матеріалізм К. Маркса не підпорядковує духовні цінності матеріальним, як це інколи йому приписується. Духовне життя вище за життя матеріальне. Але перше потребує для себе фундаменту.

Матеріалізм марксистської філософії на відміну від попереднього матеріалізму набув принципово нової риси. Він стає діалектичним, а діалектика – матеріалістичною. Почала розроблятись проблема діалектики. Зокрема, діалектика розглядається як загальна теорія і методологія пізнання.

Принциповою новизною філософії марксизму е вчення про людину. Критикуючи антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха за його абстрактний, позачасовий і позакласовий підхід до розуміння людини, марксизм стверджує, що людина не просто існує в природі, а практично її перетворює, змінюючись в цьому процесі і сама. Людина не лише біологічна істота, а й соціальна, її сутністю є "сукупність всіх суспільних відносин".

Розвивати марксистську філософію продовжив В.І. Ленін (1870–1924). Він розробив ряд принципових положень діалектико-матеріалістичної філософи:

– вперше дав визначення матерії як об'єктивної реальності, що існує незалежно від людини, людської свідомості і відображається в ній;

– розвинув теорію відображення, обґрунтувавши ідею, що відображення – це властивість матерії, її найзагальніша характеристика. Особливу увагу приділив діалектиці процесу пізнання, ролі практики в пізнанні дійсності;

– піддав гострій критиці агностицизм, визначив процес пізнання: "Від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики – такий діалектичний шлях пізнання істини, пізнання об'єктивної реальності";

– розкрив сутність та причини кризи фізики кінця XIX – початку XX ст. й вказав шляхи виходу з неї. Стверджував, що новітні досягнення науки про будову матерії підтверджують вчення марксистської філософії про невичерпність матерії, про нескінченість діалектичного процесу пізнання об'єктивного світу;

– обґрунтував ідею партійності філософії вважаючи, що марксистська філософія – це форма самоусвідомлення пролетаріатом свого місця і ролі в суспільстві.

У теоретичному доробку Леніна значне місце займають питання суспільного розвитку і, зокрема, практика революційних перетворень.

Ленін розробив теорію соціалістичної революції, сформулював закон нерівномірності розвитку капіталістичних країн в епоху імперіалізму. Якісним стрибком переходу суспільства на новий щабель свого розвитку є революція, що означає зміну форм та характеру власності на засоби виробництва, а звідси – докорінна зміна соціальної, політичної, духовної життєдіяльності суспільства.

Велику увагу Ленін приділяє новому розумінню сутності держави. Остання тлумачиться ним як "машина" управління та пригнічення панівним класом інших класів. У майбутньому держава відімре, переможе комунізм.

Ленін розвиває вчення Маркса та Енгельса про класи і класову боротьбу. Дає визначення класів, стверджує, що єдиною формою державного управління, за якої можлива ліквідація експлуатації людини, є диктатура пролетаріату. За Леніним, диктатура пролетаріату – це вища форма демократії.

У наш час існують різні підходи до марксизму, різне його розуміння. Є, наприклад, "західний", "східний", "неомарксизм", "гуманістичний" та інші форми марксизму. Однак всі інтерпретатори згодні в одному – ідеї марксизму здійснили величезний вплив на філософську думку XX ст., на соціологію знання і практику.

В останні роки спостерігалася огульна критика марксизму, майже повне заперечення позитивних, прогресивних його положень. Такий підхід, як і абсолютизація, "обожнення" марксистської філософської теорії, що спостерігалося в недалекому минулому, недопустимий. До будь-якої філософії, в тому числі і марксистської, бажано підходити виважено і неупереджено, враховуючи соціальні умови, в яких існує і розвивається філософське вчення.

Марксизм як ідеологія робітничого класу вдосконалювався в нерозривному зв'язку з розвитком міжнародного комуністичного руху і швидко поширювався в Європі і в усьому світі. Йосип Діцген, Франц Мерінг, Поль Лафарг, Август Бебель,

Карл Каутський, Едуард Бернштейн, Антоніо Лабріора, Дмитро Благоєв і інші мислителі і діячі робітничого руху багато зробили для розвитку і популяризації ідей марксизму. В Росії першим відомим марксистом був Г.В. Плеханов, а з В.І. Леніним пов'язують новий етап у розвитку марксизму.

Георгій Валентинович Плеханов (1856-1918) народився в дрібнопомісній дворянській сім'ї, закінчив військову гімназію у Воронежу, два роки вчився в гірничому інституті в Петербурзі, звідки змушений був піти, тому що вступив на шлях активної революційної боротьби. Спочатку брав участь у русі народників, а пізніше став переконаним марксистом, виступив з рішучою критикою ідеології народництва. З 1880 по 1917 рік жив в еміграції. В Женеві він створив першу російську марксистську організацію - групу "Звільнення праці", перевів програмні роботи К. Маркса і Ф. Енгельса на російську мову, був активним учасником ІІ -го Інтернаціоналу, брав участь у створенні газети "Іскра". На ІІ-му з'їзді РСДРП розійшовся з більшовиками в питанні про методи революційної боротьби і строки соціалістичної революції. Помер Г. Плеханов у Росії, не підтримавши ні соціалістичну революцію, ні контрреволюційний рух.

В своїх працях: "Соціалізм і політична боротьба", "Наші розбіжності", "До питання про розвиток моністичного погляду на історію", "Про матеріалістичне розуміння історії", "До питання про роль особистості в історії", "Нарис по історії матеріалізму", "До шістдесятої річниці смерті Гегеля", "М. Чернишевський" і інших Г. Плеханов виступив не тільки як популяризатор марксизму, а і як оригінальний філософ, який обґрунтував ряд цікавих ідей в області історії, соціології, соціальної психології, естетики, релігії і атеїзму.

Г. Плеханов, називаючи матеріалістичну діалектику "алгеброю прогресу", застосовував цей метод для аналізу сучасних йому суспільних процесів світової історії, окремих сторін громадського життя: - політики, релігії, мистецтва. Наприклад, у роботі "До питання про роль особистості в історії" Г. Плеханов звертає увагу на діалектику загального і одиничного в історичному процесі, стверджуючи, що за загально історичними об'єктивними закономірностями дослідник неодмінно повинен бачити особливі причини історичного руху різних народів, специфічні особливості діючих в історії осіб і різні історичні випадки, "завдяки яким події одержують, нарешті, свою індивідуальну фізіономію"1. Підкреслюючи вирішальну роль народу, народних мас в історії, Г. Плеханов не заперечує роль історичних особистостей. Великою, по Плеханову, стає та людина, яка вловила історичну закономірність і підкорила їй свою діяльність: "Велика людина є ... зачинателем, тому що вона бачить далі інших і хоче сильніше інших... Вона вказує нові суспільні потреби, створені попереднім розвитком суспільних відносин; він бере на себе почин задоволення цих потреб"2. Критикуючи вульгарне тлумачення марксизму в дусі плоского економізму, Плеханов обґрунтовував діалектику матеріальної і духовної сторін громадського життя. "Рух людства, - писав Плеханов, - ніколи не відбувається в площині однієї економіки... Шлях від однієї точки повороту до іншої завжди лежить через "надбудову"'.

Високу оцінку філософії Плеханова дав у свій час Ленін, який писав: "...Не можна вважатися свідомим, справжнім комуністом без того, щоб вивчати - саме вивчати - все, написане Плехановим по філософії, тому що це краще у всій міжнародній літературі марксизму"4.

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870-1924) - народився у дворянській сім'ї, після закінчення Симбірської гімназії вступив на юридичний факультет Казанського університету. За участь у революційному студентському русі був арештований і відправлений у заслання. Відтоді стає професійним революціонером, ідеологом і лідером нової Російської соціал-демократичної робітничої партії, організатором соціалістичної революції в Росії, головою уряду Радянської держави.

Активну політичну боротьбу Ленін завжди сполучав з теоретичною роботою, розвиваючи всі складові ч; стини марксизму: філософію, політекономію і науковий комунізм. У філософії Ленін продовжує розвивати діалектичний матеріалізм, пише кілька робіт по історії марксизму: "Три джерела і три складові частини марксизму", "Історичні долі вчення Карла Маркса", "Карл Маркс". У роботі "Філософські зошити" Ленін підкреслює протилежність гегелівської ідеалістичної і Марксові матеріалістичної діалектики, систематизує основні принципи діалектичного методу, підкреслюючи центральне місце принципу протиріччя, обґрунтовує принцип єдності діалектики, логіки і теорії пізнання, розвиває вчення про активність свідомості.

Гносеологічні проблеми є центральними в "Матеріалізмі і емпіріокритицизмі". Ленін формулює основні ідеї теорії відбиття, трактуючи процес пізнання як відбиття суб'єктом об'єктивного світу. Образ, отриманий у результаті відбиття, розглядається як діалектична єдність об'єктивного і суб'єктивного; суб'єкт не пасивно відбиває зовнішній світ, а, включаючи об'єкт у сферу своєї практичної діяльності "творить" його. Істина, відповідно до цієї теорії, трактується не як готовий результат пізнання, а як процес, джерелом якого є протиріччя абсолютного і відносного моментів пізнання (докладніше про це дивіться в темі: Гносеологічні проблеми у філософії). Використовуючи діалектико-матеріалістичну теорію пізнання, Ленін дає філософський аналіз "кризи фізики" на рубежі XIX-XX століть, показуючи, що протиріччя між старими теоріями і новими відкриттями в науці виникають зі спроб представити істину як абсолютний результат. Підказуючи вихід з "кризи" природознавства, Ленін формує принцип невичерпності матерії, дає нове філософське визначення категорії "матерія" (докладніше про це дивіться в темі: "Онтологічні проблеми у філософії").

В 1922 році була написана стаття "Про значення войовничого матеріалізму", яку називають філософським заповітом Леніна. У цій роботі Ленін формулює основні завдання філософів - марксистів:

- подальша розробка матеріалістичної філософії і боротьба з ідеалізмом;

- пропаганда войовничого атеїзму, яка поєднується з науковими дослідженнями в області релігії;

- союз філософів і натуралістів для філософського узагальнення нових відкриттів в науці і боротьбі із ідеалізмом;

- подальший розвиток матеріалістичної діалектики.