Лекція №7. Економічне поняття «продуктивність праці». Структура та показники оцінки трудових ресурсів. Виробіток і трудомісткість.
| Сайт: | Дистанційне навчання КФКСумДУ |
| Курс: | Економіка будівництва. (молодший бакалавр) |
| Книга: | Лекція №7. Економічне поняття «продуктивність праці». Структура та показники оцінки трудових ресурсів. Виробіток і трудомісткість. |
| Надруковано: | Гість-користувач |
| Дата: | неділя 24 серпня 2025 01:44 AM |
Продуктивність праці, показники і методи її вимірювання.
Ефективність використання робочої сили на підприємстві характеризується узагальню- ючим показником - продуктивність праці. Він відображає співвідношення результатів та затрат праці, тобто обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці.
Важливість цього показника для конкретного підприємства полягає в тому, що зростання продуктивності праці забезпечує збільшення обсягу продукції без збільшення
трудових затрат.
Тобто та ж чисельність працівників може дати за одиницю часу більшу кількість продукції. Тому затрати часу (праці) на одиницю продукції в міру росту продуктивності праці знижуються.
Продуктивність праці - це показник, який характеризує її ефективність і відображає співвідношення обсягу продукції та кількості праці, затраченої на її виробництво.
Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який визначається кількістю продукції, виробленої одним працівником за одиницю часу.
Методи визначення виробітку можуть бути різними залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.
Натуральні вимірювачі виробітку визначаються шляхом ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях (N) (штуках, метрах, тоннах тощо) на кількість затраченого часу в нормо-годинах (t): В = N / t, од./год.
Цей метод є достатньо точним і достовірним. Однак, його доцільно застосовувати тоді, коли підприємство виробляє однорідну, порівнювану продукцію, або на окремих робочих місцях, дільницях.
Вартісні вимірювачі продуктивності праці визначаються діленням обсягу виробленої продукції в грошовому виразі (Q) на затрати праці, виражені в середньосписковій чисельності робітників (Чссп) або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин:
В = Q / Чссп , грн./чол.
Вони є найбільш універсальними, дозволяють оцінювати рівень виробітку при виробництві принципово різної продукції. Недоліком вартісних вимірювачів є те, що вони залежать від «цінового чинника», тобто необґрунтоване завищення цін на продукцію призводить до фіктивного зростання продуктивності праці.
Трудові вимірювачі виробітку - це ділення обсягу продукції, представленого у затратах робочого часу в нормо-годинах (Т), на чисельність робітників (Чр): В = Т / Чр , год./чол.
Такі показники найчастіше використовуються на робочих місцях при оцінці незавершеного виробництва; сфера їх застосування є досить обмеженою, вони вимагають суворої наукової обґрунтованості використовуваних норм.
Оберненим показником до показника виробітку є трудомісткість, який характеризує кількість робочого часу, затраченого на виробництво одиниці продукції і визначається діленням затрат праці на обсяг виробництва продукції. Розрізняється нормативна, планова та фактична трудомісткість робіт.
Нормативна трудомісткість робіт – це трудомісткість, визначена на основі затверджених державних норм (РЕНК) та на базі калькуляцій затрат праці, складених за виробничими нормами (ЕНиР).
Планова трудомісткість – це затрати праці, розраховані на основі планових нормативів в оперативних та перспективних планах виробництва в будівельно-монтажних організаціях.
Фактична трудомісткість – це фактичні затрати праці на одиницю робіт чи на одиницю готової продукції, визначені на основі первинних документів обліку.
Структура, професійний та кваліфікаційний склад кадрів у будівництві.
Трудові ресурси – це частина працездатного населення: жінки віком 16–55 років і чоловіки – 16–60 років.
Трудові ресурси в будівельній організації – це об’єкт постійної турботи керівників будівельних організацій. У ринкових умовах роль трудових ресурсів істотно зростає. Основою виробничої сили суспільства є робоча сила – кадри. Люди створюють нові й удосконалюють діючі знаряддя і предмети праці.
Слід розрізняти поняття “трудові ресурси” та “кадри в будівництві”.
Кадри – це основний постійний кваліфікований склад працівників певної галузі, організації, підприємства, установи, фірми. У будівельній галузі розрізняють кадри будівництва і кадри будівельно-монтажних організацій.
Кадри будівництва – це працівники будівельної індустрії, проектно-дослідних і науково-дослідних організацій-замовників, включаючи підрозділи, які виконують будівельні роботи господарським методом.
Кадри будівельно-монтажних організацій – це працівники всіх будівельних, ремонтно-будівельних, монтажних організацій, зайняті на будівельно-монтажних роботах і в підсобних виробництвах, в обслуговуючих та інших господарствах.
Залежно від характеру виконуваних функцій виділяються такі категорії персоналу:
· робітники;
· спеціалісти й керівники;
· службовці.
До категорії робітників належать працівники будівельної організації, безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або наданням виробничих і транспортних послуг (включаючи молодший обслуговуючий персонал та охорону).
До категорії спеціалістів і керівників належать працівники, які організовують виробничий процес (виконроби, інженери, технологи, майстри, економісти, механіки тощо) та керують будівельною організацією (управляючий, керівник фірми, головний інженер, начальники БМУ і дільниць та ін.).
До категорії службовців належать працівники, які здійснюють фінансово-розрахункові, постачальні, облікові та обслуговуючі господарські функції (фінансисти, агенти, касири, секретарі, діловоди та ін.). Найчисленніша й основна категорія персоналу – робітники, які безпосередньо беруть участь у будівельному виробництві, а також ремонті й догляді за обладнанням, роблять переміщення будівельних матеріалів і виробів. Істотне значення має класифікація кадрів будівництва за професією, спеціальністю і кваліфікацією.
Істотне значення має класифікація кадрів будівництва за професією, спеціальністю і кваліфікацією.
Професія – це вид трудової діяльності, для здійснення якої потрібен відповідний комплекс спеціальних знань і практичних навичок. Кожна професія об’єднує низку спеціальностей.
Спеціальність – це вузький різновид трудової діяльності в рамках професії.
Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань і практичних навичок, яка визначає ступінь фактичної підготовки працівника для виконання ним професійних функцій певної складності.