Теоретичний матеріал до теми 21.

1. Загальні відомості про архітектуру. Суть архітектури та її завдання

Суть архітектури та її завдання

 Архітектуру інколи називають завмерлою музикою скам’янілих споруд. Такий вислів не є результатом суворого наукового аналізу. Це, більш за все, результат уявного, підсвідомого відчуття якогось гармонійного зв’язку будівельних форм як музичних звуків. Звуки, передуючись зливаються в єдину ритмічну мелодію. Така ритмічність спостерігається і в архітектурі, у повторенні окремих частин будівельних споруд (це – колони, барельєфи, вікна, балкони, елементи оздоблення, тощо), місцеві архітектурні ансамблі, тобто все те, що відображує організовану красу творчого образу задуманого. Без творчого задуму людини виникнення ані музики,ані архітектури було б не можливе.

Архітектура від лат. architectura, від греч. architeckton – зодчий, будівничий. Зодчество – мистецтво проектувати й будувати об’єкти, які формують навколишнє середовище людини для життя і діяльності. Витвори архітектури – будівлі, будівельні ансамблі а також такі споруди, які організовують відкриті простори (монументи, тераси, набережні, тощо).

Як один з головних видів суспільного виробництва матеріальних благ, архітектура пов’язана з економікою суспільства, з рівнем розвитку виробничих сил і характером виробничих стосунків, з рівнем розвитку науки і техніки. Таким чином, архітектура, в цілому, є одночасно і сферою матеріальної культури, і видом мистецтва, і в свою чергу, активно впливає на матеріальне життя суспільства, на формування його естетичних поглядів.

Різновиди практичних потреб суспільства визначили розвиток різних галузей і видів архітектурної творчості, будівництво різних за призначенням споруд. Одними з них є виробничі споруди (в тому числі виробничі будівлі), житлові будинки, різноманітні суспільні будинки (в тому числі і ті, що зайняли значне місце в історії архітектури – культові будівлі і споруди). Із таких архітектурних споруд створюються архітектурні комплекси населених пунктів – міста, села, селища, тощо.

«Продуктами» архітектури, як галузі будівельного виробництва, є будівлі і їхні комплекси, об’єднані спільністю їх основного внутрішнього змісту. Будівля – це штучно виділений і обмежений відповідними будівельними конструкціями і матеріалами простір, призначений для більш-менш тривалого перебування в ньому людей, захисту їх від зовнішніх впливів природи, в якому протікає один або декілька взаємопов’язаних процесів праці, побуту, культури, суспільного життя і тощо.

Будь-яка будівельна споруда – житловий будинок, цех заводу, клуб, лікарня, або ж такі чисто інженерні споруди, як міст, гребля, пам’ятки історії і культури є одночасно складовими частинами архітектурного комплексу, і мають відповідати естетичним запитам, поглядам свого часу.

Твори архітектури є своєрідним відбитком життя людського суспільства; вони відображають, в тій чи іншій мірі, рівень розвитку продуктивних сил, класовий устрій суспільства, побут людей, їх звичаї, ставлення до дійсності, пануючу ідеологію даної епохи та естетичні погляди.

Людині властиве прагнення до краси, яке виробилося в неї в процесі розвитку трудової діяльності. Природне бажання людей зробити життя красивішим мало найбільш яскраво відображатися в тому, що більш за все є найближчим до людини, в тому, що її постійно оточує, полегшує і організовує її життя, робить його зручним і приємним. Йдеться, в першу чергу, про витвори архітектури.

З іншого боку, людина, мабуть, ще на ранніх щаблях свого розвитку звернула увагу на те, що побудована власними руками споруда, в своєму зовнішньому вигляді виявляє і відображає якісно-сприйнятливі закономірності. Поступово, людина відкриває пропорційні, ритмічні, масштабні, пластичні та кольорові закономірності архітектури, які ми називаємо засобами архітектурної виразності. А їх свідоме використання створює гармонію, що притаманна творам мистецтва. Поєднуючи ці два напрямки, людина несвідомо чи свідомо використовувала для образного відображення не тільки безпосередньо утилітарне призначення кожної будівлі, а й своє ставлення до процесів що в ній, чи опосередковано нею відбуваються – до природи, до зовнішнього світу, до всієї навколишньої дійсності.

Основні розділи архітектури:

• об’ємне проектування (архітектура, зодчество) – основний розділ архітектури, який пов’язаний з проектуванням і будівництвом будівель і споруд;
• дизайн інтер’єру – розділ архітектури, який пов’язаний з оздобленням інтер’єру приміщень, безпосередньої середи оточення людини;
• ландшафтна архітектура – розділ архітектури, який присвячено організації садів, парків, інших осередків, в яких матеріалом є ландшафт і природна рослинність;
• містобудівництво – розділ архітектури, який вирішує завдання проектування і розвитку місцевого осередку. У тому числі комплексно охоплює питання спланованого розвитку міста, будівництва нових об’єктів, санітарно- економічні і екологічні проблеми;
• архітектура малих форм – розділ архітектури до якого відносять об’єкти функціонально-декоративного (наприклад, огорожі), меморіального характеру (наприклад, надгробки), об’єкти, що є частиною міського благоустрою (наприклад ліхтарі), об’єкти – носії інформації (наприклад, стенди, рекламні щити, тощо).

Ключовими поняттями архітектури є такі.

Функція – принцип роботи і задача того чи іншого елементу, приміщення, будівлі, простору, що відображаються на його формі.

Архітектоніка (тектоніка) – порозмірне розташування частин будівель, гармонічне поєднання їх в єдине ціле, художнє відображення композиційних закономірностей.

Ритм – чіткий розподіл і повторення в певній послідовності об’ємів будівель або окремих архітектурних форм на будівлях (вертикальний ритм надає споруді відчуття спрямування вгору: колони, вікна, рельєфи і т.п.), горизонтальний ритм – карнизи, фризи, пояси, тяги, тощо, – надає будівлі враження приземлюванності, стійкості.

Масштабність – відношення розмірів елементів архітектурної форми щодо розмірів людини.

Масштаб – відношення розмірів елементів архітектурної форми до розмірів цілого.

Пропорційність – сорозмірність, певне співвідношення окремих частин цілого предмету між собою.

 Короткі відомості з історії архітектури

 Кожний етап розвитку людської цивілізації має свій характерний архітектурний стиль, який символізує конкретний історичний період, його основні риси, ідеологію і характер. Архітектурні пам’ятки здатні довести до нашого відома інформацію про те, що було головним у житті людей у мить їх побудови, що на той момент являлося дійсною красою і мистецтвом, яким був характер їхнього життя та багато іншого.

Архітектурний стиль – сукупність основних рис та ознак архітектури певного історичного часу і місця, яка проявляється у функціональних, конструктивних, образотворчих особливостях будов. «Стиль епохи» виникає переважно в ті історичні періоди, коли сприйняття витворів мистецтва відрізняється порівняльною негнучкістю. При цьому жоден з великих стилів не відповідав повною мірою культурному обличчю епохи і країни.

Архітектура первісного суспільства.

(I млн. років до н.е. – II тисячоліття до н.е.)

Історія розвитку людства, отже, й архітектури, поділяється на епохи за типом існуючих суспільних відносин, рівнем виробництва засобів життя та іншими ознаками. Для найдавніших епох становлення людства найбільш розповсюдженою є класифікація за матеріалом, з якого виготовлялися знаряддя праці. Однак через те, що людство в цілому розвивалося нерівномірно, хронологія в заголовку розділу і та, що наводиться далі, може бути прийнята, і то тільки умовно, для Західної Європи. На землі ще й зараз є місця, де люди живуть на низькій стадії цивілізації.

I       період – епоха первісною людського стада (вона продовжувалася приблизно до І млн. років до н.е.), коли мавпоподібні люди залежали від природи й майже не виробляли продуктів харчування, а переважно споживали готові продукти природи. За суворих умов льодовикового періоду вони шукали притулку в печерах, що знайдені в багатьох місцях земної кулі, наприклад, Альтаміра – в Іспанії, Ніо – у Франції, Капова печера – на Уралі тощо.

II   період – палеоліт, або давньокам’яна доба (І млн. – 12 тис. років до н.е.)

–       епоха, коли з’явилися перші грубо околоті кам’яні знаряддя: рубила, скребачки та ін. Установився родовий лад, на чолі якого стояла жінка (матріархат), що було пов’язано з груповою формою шлюбу. Житла палеоліту – це те, що створено самою природою: скельний навіс, печера, але вже дещо поліпшене людиною – подекуди частково закладали камінням занадто широкий вхід, вирівнювали підлогу, робили сходинки, видовбували ніші та ін. У таких печерах мешкали в середньому 50-60 осіб. Археологічні дослідження печери Кіїк-Коба довели, що первісний колектив мисливців налічував тут від 30 до 50 осіб на площі близько 70 м².

III    період – мезоліт, або середньокам’яна доба (близько 12 – 8 тис. років до н.е.). У цю епоху удосконалюються кам’яні знаряддя, з’являється кам’яна сокира, винайдені лук та стріли. Людина будує сезонні стійбища, робить намети зі шкур тварин. Через те, що наявним знаряддям ще не можливо було перерубати товсте дерево для використання його в будівництві, конструктивний каркас житла складався з тонких гілок, а часто і з кісток великих тварин. У такий спосіб з'явилися перші штучні споруди. Оскільки засоби й продукти виробництва були спільними, то часто будувалися примітивні курені з жердин, гілок, очерету тощо, котрі вміщували велике число сімей (рід). Прикладом може бути «Довгий дім» ірокезів з багатьма вогнищами у Північній Америці. Це були видовжені прямокутні будівлі з каркасом із стовпів і жердин. Каркас обшивали великими клаптями деревної кори. У середині дому вздовж стін обладнували три яруси помостів: у першому – спали, в другому – тримали домашній посуд та ін., у третьому – зберігали запаси необмолоченого маїсу. На кожні чотири приміщення на центральному проході припадало одне вогнище з загальним казаном для приготування їжі. Зазвичай в одному домі було 5-7 вогнищ, а його довжина досягала 10 – 15 м. Подібні великі доми характерні і для ранніх землеробських племен Європи.

I          період – неоліт, або новокам'яна доба (близько 8 – 4 тис. років до н.е.). У цей час відбулися зрушення і в галузі видобування продуктів харчування: виникло скотарство й удосконалилося землеробство. Таким чином, господарство зі споживчого стає виробляючим. Скотарство, обробіток землі, розвиток гончарної справи потребують постійного житла. Вперше такі житла у нас виявили біля села Трипілля, у п’ятдесяти кілометрах від Києва. Сплетені з лози й обмазані глиною хатини складалися з кількох приміщень, деякі з них були житловими, а решта відводилися під комори для зберігання запасів. У кожній кімнаті знаходилося вогнище, великі посудини для зберігання борошна, зернотерка; в глибині кімнати розміщувався глиняний жертовник зі статуетками жіночих божеств. Трипільське поселення Коломийщина складається вже не тільки з великих, але і з малих жител. Вони розміщені двома концентричними колами. Діаметр зовнішнього кола – 170 м. У поселенні мешкало більше 500 осіб.

II    період – бронзова доба (близько 4 – 2 тис. років до н.е.) – епоха, коли людина освоює плавку металу і виготовляє з нього знаряддя праці. Згодом більш досконалі знаряддя праці, подальший розвиток скотарства і землеробства зробили можливим виробляти продуктів більше, ніж це було потрібно для споживання. Виникає військова демократія – родовий лад з виділенням головного у роді – вождя, чаклуна, шамана тощо. Розвиваються міфологічні уявлення.

Грабіжницькі війни між племенами спричиняють необхідність зведення оборонних будівель. Поселення захищаються фортечними стінами. Вони захищені кількома рядами дерев’яних стін, а також земляними валами й ровами. Загальний характер жител, їхньої огорожі, а також місце культової площадки можна побачити на реконструкції поселення Березняки.

Укріплене поселення стародавніх германців має форму кола. Така форма дуже раціональна, бо утворюється найбільша площа, захищена мінімальними за

довжиною периметра валами, які в змозі захищати щонайбільше число воїнів. Стіни окремих будівель виконані тут у вигляді тину, обмазаного глиною.

Формування середовища проживання людини первіснообщинної епохи зумовлене передусім геокліматичними факторами: коливаннями температури, вологістю повітря, характером ландшафту й рослинності, тваринним світом, наявним будівельним матеріалом. Роль геокліматичного зонування в формуванні архітектури пояснює плавний перехід від зони до зони. Екваторіальний клімат дозволяє обходитися майже без одягу й легким житлом. Натомість у поясі вічних снігів, де розвинуте кочове оленярство і відсутні природні матеріали для капітального житла, яке б добре захищало від морозу, функції житла були розподілені між укриттям (легкий чум) і дуже теплим і зручним хутряним одягом. Часто тут будували сховища з блоків щільно втоптаного снігу, які між собою скріплювала швидко замерзаюча вода. Наведемо кілька прикладів житла різних зон. Північноамериканські індіанці зводили конічні намети з жердин, які вкривали березовим лубом або оленячими шкурами. Африканська хатина, яка для захисту від хижаків і чужинців зведена на дереві, всередині не розділена на окремі приміщення – це притаманно більшості ранніх первісних жител.

Широкого розповсюдження набули в бронзовому віці будівлі на палях. Вбиті в дно або в болотистий ґрунт вони підтримують платформу, на якій зводиться будівля, при цьому палі одночасно використовують як каркас стіни, а їх кінцівки підтримують крокви даху. Залишки будівель на палях знаходять в Італії, Швейцарії, Океанії та інших місцях. Ціле поселення на палях було досліджено на Женевському озері. Воно мало довжину до 360, а ширину – від 30 до 45 м. Долішня частина давньогрецького дому змурована з каменю, горішня – з цегли-сирцю; крокви, стовпи, двері – дерев’яні. Куполоподібні житла в Енгадині, зведені в зоні африканських пустель з сильними вітрами, мають обтічну форму, яка запобігає занадто швидкому вивітрюванню змурованих з каміння стін. Великих поселень за часів первіснообщинного ладу ще не було. Будинки з глини стояли впритул один до одного. Щоби потрапити додому, треба було по драбині піднятися на дах, а звідти крізь ляду влізти всередину житла. Це було не дуже зручно, але й ворогам було важко вдертися в таке поселення. Їх розмальовані релігійними сценами стіни прикрашали гіпсові зображення бичачих голів із справжніми рогами. У добу бронзи досягли свого найвищого розвитку споруди з великих каменів. Вони одержали загальне найменування мегалітичних. Вертикальні поодинокі камені називали менгірами (від бретонського men – камінь + hir – довгий). Це були, ймовірно, знаки, які відмічали поховання видатних вождів, або тотемні споруди-символи, що відображували легендарне походження роду. Такі камені могли бути необробленими або певної форми. Їх поверхня інколи вкривалася малюнками або самі вони мали вигляд якихось фігур.

Архітектура від Середньовіччя до сучасних часів.

Історичні зміни архітектурних стилів відбуваються по різному: то повільно – від простого до складного, то різко – від складного до простого.

Формування стилю проходить ряд стадій, що включають вироблення нових типів будівель, освоєння нових конструкцій і забудов, матеріалів, розробку принципів творчого методу і т. д. Лише як результат всіх цих об’єктивних процесів складаються естетичні закономірності стилів архітектури. Стиль – це похідна епохи. Скільки епох – стільки і стилів. Великі стилі в архітектурі, такі як романський, готика, відродження (ренесанс), бароко, рококо, класицизм, – зазвичай визнаються рівноправними і рівнозначними. У додатку Г ми наводимо приклади архітектурних стилів з характерними, для кожного з них, особливими ознаками.