Теоретичний матеріал до теми 8.

1. Основні поняття, вимоги до дахів та їх класифікація.

Покриття будинків та споруд – це сукупність конструктивних елементів, які забезпечують захист приміщень від впливів навколишнього середовища і завершають будівлю.

Покриття складаються із несучих елементів і огороджувальної частини.

Несучі елементи сприймають постійне навантаження від власної ваги покрівлі, тимчасові навантаження від снігового покриву, вітру й експлуатаційні навантаження (під час ремонту або експлуатації даху) та передають їх на стіни та окремі опори. Несуча частина покриття складається із дерев’яних, металевих або залізобетонних кроквин, кроквяних ферм або залізобетонних панелей.

Огороджувальна частина складається з верхньої водонепроникної оболонки (покрівлі) та основи під нею у вигляді лат або суцільного настилу; у вигляді шару цементного розчину або асфальтобетону по залізобетонному перекриттю. При потребі укладають між ними проміжні шари утеплювача і пароізоляції.

Покриття класифікують за такими ознаками:

а) за типом: горищні (горищний простір яких у період експлуатації будинку функціонально не використовується або ж використовується; з теплим горищем або холодним); безгорищні (суміжні);

б) за експлуатаційними умовами: із зовнішнім (організованим і неорганізованим) або внутрішнім водовідводом; вентильовані та невентельовані;

в) за конструкцією: кроквяні (з приставними або висячими кроквами); безкроквяні;

г) за теплотехнічними характеристиками: холодні та утеплені;

д) за матеріалом: із несучими конструкціями з деревини, залізобетону, металу й пластмас; із покрівлею з рулонних матеріалів, азбестоцементних і пластмасових листів, черепиці, покрівельної сталі та місцевих матеріалів із деревини. Вибір матеріалу покрівлі залежить від похилу даху (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Мінімальні похили дахів при різних матеріалах покрівлі

Матеріал покрівель	і, %, (градуси)
Хвилясті азбоцементні листи
а) звичайного профілю ( δ = 5,5; 1200 × 680)	33 (19)
б) зміцненого профілю (δ = 6…8; 750; 2000 × 990)	25(14)
Черепиця	50 (27)
Покрівельна сталь	29 (16)
Рулонні двошарові	15 (-)
Рулонні тришарові (без захисного шару)	5 (-)
Рулонні тришарові (із захисним шаром)	2,5 (-)
Рулонні чотиришарові із захисним шаром	0 (0)

2. Несучі конструкції скатних дахів.

Похилі дахи, їх форми та основні елементи

Дахи виконують у вигляді похилих площин – схилів, покритих покрівлею.

Замкнутий простір між перекриттям верхнього поверху та покрівлею називають горищем.

Похилі дахи за формою в плані (рис. 2.1) бувають: односхилі; двосхилі; двосхилі зі зламом схилу мансарди; шатрові; чотирисхилі; багатосхилі (пірамідальні, пилкоподібні) з прямолінійною та криволінійною конфігурацією схилів.

Рис. 2.1. Різновиди дахів із схилами: а – односхилий; б – двосхилий; в – чотирисхилий; г – склепистий; д – багатосхилий; е – шатровий; є – пірамідальний; ж – купольний

 

До основних елементів похилих дахів належать (рис. 2.2):

• схил – похила площина даху;
• фронтон – торець двосхилого даху;
• слухове вікно – вікно для освітлювання і провітрювання горища;
• гребінь – ребро утворене двома схилами;
• шпиль – виступаюча частина стіни над поверхнею схилів
• вальма, піввальма – трикутні схили;
• навскісне ребро – виступаючий кут;
• розжолобок – западаючий кут;

• мансарда – жиле приміщення на горищі.

Рис. 2.2. Загальний вигляд і основні елементи горищного даху: а – елементи даху; б – план даху; 1 – схил; 2 – фронтон; 3 – слухове вікно; 4 – гребінь; 5 – шпиль; 6 – вальма; 7 – навскісне ребро; 8 – розжолобок; 9 – лійка водостічна; 10 – звис даху

Конструктивне вирішення горищних дахів мусить відповідати умовам максимальної збірності при монтажі несучих елементів, влаштуванні паро- й теплоізоляції, покрівлі, при мінімальній кількості деталей для влаштування гребеневих і реберних з’єднань, пристінних примикань, розжолобків, карнизних та фронтонних зсувів, водовідвідних систем і систем безпеки експлуатації дахів.

Горище може бути холодним (при утепленні горищного перекриття) і теплим (при розміщенні утеплювача в конструкції покрівлі).

Влаштування теплого горища дозволяє поліпшити умови експлуатації інженерних систем, які там розміщуються, скоротити витрати на опалення будинків.

Для забезпечення нормальних умов експлуатації горищного простору необхідно передбачити його природне освітлення через світлові вікна, вентиляційні прорізи та ін. Загальна площа вікон повинна бути не менше ніж 2 % площі горищного перекриття будинку. При цьому в конструкції світлових вікон необхідно передбачити жалюзі або можливість фіксованого відкривання рами вікна. Заповнення світлових вікон у теплому горищі повинно бути герметичним.

Горища провітрюють. Це осушує горище і конструкції даху, що підвищує довговічність кроквяних систем та зберігає захисні якості утеплювача.

Конструктивні елементи приставних крокв

Несучими конструкціями похилих дахів є приставні крокви, по яких укладають лати, що є основою для покрівлі. Приставні крокви влаштовують в будівлях невеликої ширини, а також у будівлях, які мають внутрішні опори на відстані не більше 6 м.

Приставні крокви представляють собою просторову систему (рис. 2.3), яка складається з кроквяних ніг (похилі бруси на двох опорах), мауерлатів (нижні горизонтальні опорні бруси, вкладені на зовнішні стіни), гребеневого прогону (верхній горизонтальний опорний брус для кроквяних ніг), лежнів (нижні опорні горизонтальні бруси для стояків), стояків і підкосів (підтримують кроквяні ноги в середині прольоту), розпірок-ригелів та хомутів- ригелів (зв’язують кроквяні ноги між собою), кобилок і брусів (правлять за основу для вкладання покрівлі).

Мауерлати можуть бути з брусів, які укладають по всій довжині будівлі або по її периметру, а також у вигляді брусів, укладених переривчасто (тільки під кроквами). Мауерлати антисептують і ставлять на кам'яні стіни на прокладку із шару руберойду на висоті не менше 450 мм від верху горищного перекриття. На внутрішні опори укладають прогони (лежні), по яких через 3 - 6 м один від одного установлюють стояки, які підтримують верхні прогони. Стояки і прогони утворюють опорні рами під крокви.

Щоб дах не знесло вітром, кроквяні ноги (не рідше, ніж через одну) закріплюють скруткою із дроту (Ø 4 - 6 мм) до закладеного в стіну йоржа або до залізобетонних елементів горищного перекриття.

Крокви при великій довжині несуть значні навантаження і тому підтримуються додатковими опорами в прольоті у вигляді підкосів, які спираються на лежень.

Рис. 2.3. Конструктивні рішення приставних крокв: а - в – схеми односхилих дахів; г – е – схеми двосхилих дахів; є – загальний вигляд; 1 – кроквяна нога; 2 – мауерлат; 3 – підкіс; 4 – лежень; 5 – стояк; 6 – прогін; 7 – розпірка-ригель; 8 – схватка-ригель; 9 – кобилка; 10 – бруски лат; 11 – суцільна ділянка лат

Кроквяна нога (діагональна або скісна) за направленням ребра даху спирається у гребені на гребеневий прогін або прибоїни. Нижні кінці крокв не виходять за межі мауерлату. Тому на рівні карнизу, до нижнього кінця кроквяних ніг прибивають кобилки (короткі дошки завтовшки 40 мм), зверху яких настилають обрешетування із дощок і брусків, що являється основою для покрівлі. Над карнизом обрешетування роблять суцільне, а вище – розріджене. У місцях перетину схилів установлюють діагональні (скісні) ноги, на них спирають укорочені крокви (наріжники).

Розміри перерізу обрешетування, кроквяних ніг, прогонів, підкосів визначають за розрахунком. Мауерлати роблять із колод Ø 180 - 200 мм, а брущаті – перерізом 140 × 160 або 160 × 180 мм.

Брущаті елементи приставних крокв економічніші від крокв із колод і дозволяють виконувати їх заготовку у заводських умовах.

Дахи із приставних крокв потребують при влаштуванні значних затрат праці. Більш індустріальним видом похилого даху є збірні дощаті крокви заводського виготовлення. Вони складаються з опорних ферм, які встановлюють похило, і виконують роль опор, кроквяних щитів і гребеневих ферм. Ферму спирають на цегляні або бетонні стовпчики і кріплять до них скрутнями із дроту. Між опорою ферми і стовпчиком установлюють дерев'яні прокладки. Кроквини роблять із парних дощок, установлених із зазором. Парності крайніх дощок досягають при стикуванні щитів між собою. Нижніми кінцями щити спираються на мауерлати, а верхніми – на опорні ферми. Потім установлюють гребеневі фермочки, кінці яких входять в зазор між дошками кроквин, і скріплюють з ними цвяхами. По гребеневих фермочках укладають верхні обрешітні щити. Для кріплення карнизних обрешітних щитів у зазори дощок нижніх кінців ставлять кобилки.

Крок крокв приймають залежно від типу покрівлі, перерізів крокв й обрешітки. Крокви з колод та брусків установлюють через 1,5...2,0 м, а з дощок завтовшки 40...60 мм через 1,0...1,5 м. Вибраний крок можна змінити в місцях, де проходять стояки каналів і канали в стінах. Для карнизної частини даху слід передбачити кобилки з дощок завтовшки 40...50 мм або продовжити дощаті крокви за грань мауерлата (підкроквяного бруса). При значній довжині діагональної ноги (більше ніж 6,0 м) у вальмових дахах необхідно передбачити шпренгель, який служитиме додатковою опорою для крокви.

Конструктивні елементи підвісних крокв

Якщо в будівлі значної ширини відсутні внутрішні опори і неможливе використання приставних крокв, удаються до висячих крокв (кроквяних ферм), які спираються лише на дві точки (рис. 2.4). Залежно від прольоту, котрий перекривається, висячі крокви-ферми можуть мати різні конструктивні схеми.

Рис. 2.4. Характерні схеми підвісних крокв: а, б – схеми крокв; 1 – прогін; 2,4 – верхній та нижній пояси ферми; 3 – кроквяна нога; 5 – балка для горищного перекриття; 6 – стійка (підвісна бабка); 7 – прогін горищного перекриття; 8 – підкіс; 9 – ригель; 10 – накладка (дерев’яна або сталева) з двох сторін; 11 – болт; 12 – коротун; 13 – антисептована прокладка; 14 – толь; 15 – скоба

Верхній пояс цих ферм працює на стиснення, а нижній (затяжка) – на розтяг, сприймаючи розпір від кроквяних ніг. Для зменшення провисання затяжки у фермах прольотом понад 8 м обладнують підвіски, а для зменшення прогину кроквяних ніг – розкоси, врубувані у підвіску, яка працює на розтяг.

На верхній пояс ферми укладають прогони, а до нижнього кріплять підвісне горищне перекриття на сталевих підвісках.

Особливо часто як підвісні крокви використовують сталеві ферми. Сталева ферма являє собою ґратчасту систему, навантаження до якої передається через вузли. Передача навантаження від покрівлі на ферму відбувається за допомогою системи сталевих прогонів. Прогони, як правило, виконують із сталевих прокатних балок двотаврового або швелерного перерізів. Переріз прогонів залежить від кроку прогонів та їх довжини. Досить розповсюдженими є кроки прогонів від 1,0 м до 3,0 м. Прогони покриття спирають у вузли верхнього пояса ферми.

Можливі варіанти, коли до нижнього пояса ферми підвішують сталеві балки горищного перекриття. Приєднання балок відбувається за допомогою підвісок або до вузлових фасонок нижнього пояса ферми.

У місцях спирання сталевих ферм на цегляну кладку влаштовують залізобетонні опорні плити чи суцільний залізобетонний пояс по всьому периметру будівлі. Кріплення ферм до залізобетонного пояса або опорних плит відбувається за допомогою анкерних болтів чи приварюванням ферм до закладних деталей.

Форма ферми залежить від похилу покрівлі. Залежно від форми ферми поділяють на трикутні, трапецієподібні та з паралельними поясами.

Для влаштування покриттів цивільних будинків найчастіше використовують трикутні й трапецієподібні ферми. Ферми складаються з таких елементів: верхній пояс, нижній пояс, опорний розкіс, розкоси і стійки. Сталеві кроквяні ферми найчастіше виконують із прокатних кутиків. Можливі варіанти виконання сталевих ферм невеликих прольотів з круглих та квадратних труб. З’єднання прокатних елементів відкритих перерізів (кутики, швелери, двотаври, таври і т.п.), як правило, виконують за допомогою листового металу – фасонок. З’єднання трубчастих елементів найчастіше виконується стик у стик.

3. Покрівлі. Будова водовідводу і огороджень.

Конструкції покрівель горищних дахів

Вимоги до конструктивних елементів покрівлі горищних дахів та конструктивного вирішення даху встановлюються нормами. Розрізняють легкі покрівельні матеріали (руберойд – 4 - 6 кг/м², метало черепиця – 5 кг/м², бітумна черепиця – 8 - 15 кг/м² й інші) та важкі (наприклад, керамічна черепиця

– 40 - 65 кг/м²).

Покрівля з хвилястих азбестоцементних листів

Сучасні азбестоцементі листи мають доволі широку гаму кольорів та високу стійкість барвників. Термін служби – 15 - 20 років.

Покрівля із хвилястих азбестоцементних листів – довговічна, проста при влаштуванні, вогнестійка, легка, економічна і зручна в експлуатації (рис. 3.1).

Недоліки: зниження міцності при насиченні водою, крихкість і жолоблення при зміні вологості, токсичність.

Азбестоцементні хвилясті листи звичайного профілю виготовляють двох типів: перший – з висотою хвилі 40 мм та довжиною хвилі 150 мм, другий – висота хвилі 54 мм, довжина хвилі – 200 мм. Профіль листа позначається маркуванням 40/150 або 54/200, де в чисельнику вказана висота хвилі, а в знаменнику довжина хвилі. Листи 40/150 мають довжину 1750 мм, а ширину 980 мм (сім хвиль) та 1130 мм (вісім хвиль). Листи 40/150 виготовлять товщиною 5,8 мм.

Листи 54/200 мають довжину 1750 мм, ширину 1125 мм (шість хвиль), товщина листів може бути 6,0 мм, 7,5 мм.

Латами під листи звичайного профілю є розріджений настил із дощок 30 - 50 мм завтовшки, або брусків перерізом 50 × 60 мм з кроком 370…530 мм. Покрівлі мають похил 19 - 30°. Укладку листів ведуть горизонтальними рядами (від карнизу до гребеня) з напуском 120 - 140 мм.

Суміжні листи в горизонтальних рядах стикують внапуск на одну хвилю. В місцях стику чотирьох кутів підрізають крайки двох середніх верхнього і нижнього ряду, щоб запобігти потовщенню в покрівлі. Закріплюють укладені листи цвяхами з оцинкованою головкою, під які підкладають шайбу із руберойду. Гребень і ребра даху закривають фігурними листами (шаблонами), а розжолобки покривають оцинкованою сталлю. 

 Організований відвід води з даху виконують за допомогою настінних або підвісних водостічних жолобів (рис. 3.1 а, г)

Покрівля з хвилястих азбестоцементних листів найбільш поширена.

Рис. 3.1. Покрівля з хвилястих азбестоцементних листів:

а – загальний вигляд; б – деталь кріплення листів; в – деталь гребеня; г – деталь карниза; д – деталь примикання хвилястих азбестоцементних листів до труб; е – покриття розжолобка; 1 – хвилясті азбестоцементні листи; 2 – гребеневий лист; 3, 4, 5 –

кутики; 6 –скоба; 7 – оцинкований цвях; 8 –шайба; 9 – мауерлат; 10 – лоток;

11 – дощатий настил; 12 – вирівнюючи планка; 13 – наріжник; 14 – вісь розжолобка; 15 – мауерлат; 16 – скоба підвісного жолоба; 17 – підвісний жолоб; 18 – лати 50 × 50 мм; 19 – кобилка; 20 – руберойд; 21 – кроквина; 22 – цементний розчин з волокнистими добавками; 23 – покриття карниза даховою сталлю; 24 – прогон

Покрівля із листів єврошиферу «Ондулін» і «Біолайн».

Покрівельний матеріал «Біолайн» – це екологічно чистий жорсткий покрівельний матеріал, який не вміщує азбест, феноли і інші канцерогенні речовини. Єврошифер «Ондулін» виготовляється на екологічно чистій целюлозі, яка просочена бітумом, термостійкою смолою і мінеральними пігментами. «Біолайн» і «Ондулін» призначені для обладнання дахів в житловому, громадському і промисловому будівництві.

Властивості єврошиферу: глянцева поверхня, насичений колір, широка кольорова гамма (вісім основних кольорів) «Біолайн» і «Ондулін» не бояться механічних пошкоджень, наділені звуко- і теплоізоляцією. Шар «Біолайну» товщиною 5 мм відповідає по теплопровідності шару деревини товщиною 10 мм. Унікальною особливістю «Біолайну» і «Ондуліну» являється їхня стійкість до різних кліматичних умов і агресивних середовищ.

Покрівлю з легких хвилястих листів «Біолайн» і «Ондулін» виконують по решетуванню з дерев’яних брусків перерізом 50 × 50 мм, прибитих поперек кроквяних ферм.

При ухилі даху від 1/11 до 1/6 (5...10°) виконують суцільне решетування з дошки товщиною 32°мм або фанери товщиною 15 мм. При ухилі даху від 1/6 до 1/4 (10...15°) лати прибивають із інтервалом 450 мм по осях.

Кріплення листів до брусків решетування виконують оцинкованими цвяхами із пластиковими капелюшками або пластиковими шайбами, що одягаються, у вершину хвилі.

Покрівля із гнучких елементів типу «шинглас»

Застосовується для дахів у одно-, двосхилому, напіввальмовому, вальмовому та пірамідальному виконанні з похилом не менше ніж 60 %.

Гнучкі еластичні елементи з кольоровою посипкою мають армуючу основу, водостійке полімерне та бітумно-полімерне покриття, зубчасту конфігурацію листів розміром не менше ніж 300 × 900 мм.

Гнучкі бітумні листи з кольоровою посипкою вкладають по латах у вигляді суцільного настилу з дощок 30 × 120 мм. В основі покрівлі передбачають суцільну підкладку з толю чи руберойду.

Сталева покрівля

Покрівлю з листової оцинкованої сталі слід застосовувати для дахів односхилого, двосхилого, вальмового, напіввальмового, пірамідального та конічного виконання.

Найуніверсальніша покрівля невеликої маси потребує значної витрати металу і фарбування для відновлення (рис. 3.2). Використовують сталеві листи довжиною від 1420 до 2500 мм та шириною від 650 до 1800 мм, а найчастіше – розміром 1420 × 710 мм, товщиною δ = 0,6…1,5 мм, покриті шаром цинку товщиною 20 мкм.

Листи монтують по настилу з брусків або дощок, іноді по водостійкому гіпсокартону. Часто облаштовують суцільну обшивку з дощок із прокладкою руберойду, що підвищує ізоляційні якості покрівлі.

Улаштування покрівель передбачається за рахунок сполучення листів у картини, що з’єднуються між собою у фальц. За своїм призначенням картиниподіляються на рядові, картини карнизного зсуву, картини підстінного жолоба і картини розжолобка. 

Листи з’єднують між собою у фальц. Фальці вздовж схилу роблять стоячими, впоперек схилу й у розжолобкові – лежачими, що забезпечує безперешкодне стікання води. Нахил настінного жолоба до труби ≥ 1/20, наближення до звису ≥ 130 мм та ≤ 600 мм. 1 - 2 роки такий дах може стояти нефарбованим, але потім, для виключення корозії, його фарбують або покривають захисним покриттям. Інколи на листах оцинкованої сталі є білий порошкоподібний наліт, його називають ще «білою іржею», він створюється неправильним транспортуванням або зберіганням сталі.

Рис. 3.2. Сталева покрівля: а – розріз по покрівлі; б, в – фалець лежачий; г, д – фалець стоячий; 1 – Т-подібний сталевий костиль; 2 – лійка водостічна; 3 – картина звису даху; 4 – настінний жолоб; 5 – картина настінного жолоба; 6 – лежачий фалець; 7 – покрівельна сталь; 8 – стоячий фалець; 9 – дошка гребенева; 10 – бруски і дошки латів; 11 – клямери; 12 – дротяна скрутка; 13 – костиль

Несучим каркасом кроквяної системи металевої покрівлі повинні служити приставні чи висячі крокви, пояси ферм із латами з брусків або дощок, які безпосередньо є основою покрівлі.

У надкарнизній (надстінній) зоні, розжолобках та гребеневій частині основи покрівлі слід передбачати суцільний настил із дощок завтовшки не менше ніж 50 мм. Ширина настилу має бути: у надкарнизній частині не менше від 700 мм, на розжолобках – 350 - 700 мм (на кожному схилі), на гребені (ребрі) – не менше ніж 200 мм (на кожному схилі).

На рядових ділянках схилу основу під покрівлю виконують із дерев’яних брусків 50 × 50 мм через 200 мм або дощок 50 × 120 мм по кроквах із розрахунковим кроком 1200 - 1500 мм. Закріплюють покрівельні елементи до основи за допомогою клямерів із стрічок оцинкованої сталі.

Мідна покрівля

Мідна покрівля – дорогий, але довговічний і престижний матеріал. Мідна покрівля виправдовує свою досить високу ціну своєї довговічністю. Проведені розрахунки показують, що експлуатаційні витрати даху з міді – найнижчі. Покрівельна мідь окупає себе в порівнянні з іншими матеріалами вже через 30 років, а період її служби становить 150 і більше років.

Європейські архітектурні та будівельні компанії давно вже зрозуміли переваги використання мідних покриттів покрівель у зв’язку з їх довговічністю, природно-природною красою і зручністю застосування.

Технологія монтажу мідної крівлі, схожа з монтажем фальцевого даху з оцинкованої сталі, відмінності лише в складах матеріалів і як наслідок є незначні відмінності в комплектуючих і підході до монтажу картин. Завдяки своїй гнучкості, мідь можна крити на дахи, фактично будь-якої складності. Мідні картини необхідно монтувати на суцільне решетування. Для укладання мідних рулонів використовують метод «фальцювання». Застосовується як одинарний, так і подвійний фальц.

Покрівля з профільованого металу

Особливу популярність в останні роки набули покрівельні матеріали виготовлені зі сталевого профільованого листа – металочерепиця та профнастил.

Профільовані листи виготовляють методом холодного формування на спеціальних автоматизованих лініях. Ширина листів   становить   близько 1200 мм. Довжина листів металочерепиці може змінюватись від 500 до 6000 мм. Довжина листів профнастилу може буди до 12000 мм.

Листи з металочерепиці випускають різних типів, які відрізняються формою і висотою хвилі, а також видом покриття і кольором лицевого шару.

Маса 1 кв.м металочерепиці залежно від товщини листів знаходиться в діапазоні 4 - 7 кг/м². Такі покриття не потребують потужної кроквяної системи.

Підвищена стійкість металочерепиці до хімічної агресії і механічного зношування забезпечується багатошаровою конструкцією матеріалу (рис. 9.7). Використовують, як правило, сталь, що оцинкована гарячим способом. Найчастіше використовують алюмінієво-цинкову композицію в кількості 250…300 г/м².

Рис. 3.3. Схема шарів поперечного перерізу металочерепиці: 1 – покриття; 2 – ґрунтувальний шар; 3 – пасивуючий шар; 4 – оцинковка; 5 – сталь 0,4 - 0,5 мм; 6 – шар фарби зворотного боку

В якості полімерних покрить застосовують ПВХ (полівінілхлорид), ПЕ (поліестер), ПУ (поліуретан). ПВХ більш стійкий до агресивних середовищ і механічних пошкоджень, але має меншу стійкість до УФ-випромінювання і перепадів температур.

Профільований настил характеризується висотою профілю. Найменша висота профілю, як правило, становить 18 мм, найбільша 165 мм. Висота профільованого листу та його товщина залежить від виробника.

Металочерепицю застосовують для дахів з похилом більше 12º.

Металочерепицю закріплюють до дощок обрешітки за допомогою самонарізних гвинтів. Листи укладають по латах з перерізом 45 × 70, 50 × 70 мм та кроком 350, 390, 400, 460 мм (рис. 3.4).

Листи металочерепиці укладають в ряд за рядом від карнизу до гребеня, починаючи з правого краю даху. При наявності листів різної довжини, починають завжди із найдовшого листа.

Крайню нижню лату використовують як направляюючу для правильного розташування листів першого ряду.

Рис. 3.4. Карнизний вузол покрівлі з металочерепиці (з елементами огородження та сніговловлення): 1 – кріплення труб; 2 – болт Ø 8 мм; 3 – опора; 4 – ущільнювальна прокладка; 5 – додаткова рейка обрешітки 50 × 50 мм; 6 – ущільнювальна прокладка; 7 – заклепка; 8 – сніговловлювач з ребром жорсткості; 9 – ущільнювальна прокладка; 10 – планка захисту карнизу; 11 – листи металочерепиці

Треба, щоб перший лист в карнизі був розташований під кутом 90^° до карнизу. Покрівлі з металочерепиці довговічні, красиві, міцні, легкі.

Черепична покрівля

Довговічна, вогнестійка, красива черепична покрівля вимагає незначних витрат за доглядом, але має значну вагу, що обмежує сферу її застосування (рис. 3.5).

Покрівля із черепиці вимагає крутих схилів і великих затрат праці при влаштуванні. Лати під черепицею роблять із брусків перерізом 50 × 50 мм. Відстань між брусками від розмірів і форми черепиці. Пазова черепиця знизу має виступи, якими закріплюються за бруски лат і додатково прив’язується через вушку м’яким дротом до цвяхів, прибитих до лат.

Рис. 3.5. Покрівля з черепиці: а – з штампованої пазової черепиці; б – з плоскої черепиці; в – покриття гребеня; г – закріплення черепиці; д – покриття розжолобка; е – примикання до труби; 1 – черепиця; 2 – гребенева черепиця жолобчаста; 3 – вітрова дошка; 4 – прижимна дошка; 5 – скоба 6×30 мм; 6 – кроквина; 7 – м’який дріт; 8 – цвях; 9 – дощатий настил; 10 – покрівельна сталь; 11 – труба; 12 – комірець із розчину; 13 – розчин; 14 – лати; 15 – ізоляція лат; 16 – боковий сталевий підкомірець

Гребінь, ребра схилів перекривають спеціальною гребеневою жолобчастою черепицею.

Зі сторони горища шви між черепицями заробляють глинопіщаним або складним розчином. Щілини біля димових труб зароблюють таким же розчином, а зверху по схилу ставлять фартух їх оцинкованої сталі. При організованому водовідводі жолоби роблять підвісними із оцинкованих стальних листів. При покрівлі із черепиці треба робити круті схили, а це дуже збільшує площу даху і підвищує її вартість.

Покрівлі з черепиці проектують переважно для дахів з одно- і двосхилою, напіввальмовою, вальмовою, пірамідальною й полігональною формами конструкцій. Несучу конструкцію проектують у вигляді об’ємної кроквяної системи, яка дозволяє створювати схили із суцільною чи ґратчастою основою під покрівлю.

Закріплення покрівлі з штампованої черепиці до основи виконують м’яким оцинкованим дротом за спеціальні вушка в черепиці залежно від похилу схилів.

Для покрівель із черепиці, як правило, передбачають організований водовідвід із системою підвісних лотків (жолобів) у поєднанні з водостічними трубами круглого чи прямокутного перерізу.

Покрівля із цементно-піщаної черепиці

Цементно-піщана черепиця за своїм зовнішнім виглядом схожа на керамічну черепицю. Тільки плитки цементно-піщаної черепиці трохи крупніші й легші. За своїм складом цементно-піщана черепиця також схожа з керамічною. Відмінність в тому, що цементно-піщана черепиця не обпалюється, як керамічна.

Цементно-піщану черепицю виготовляють з кварцового піску, цементу, води і натуральних пігментів, що не розчиняються у воді і стійкі до сонячного випромінювання і перепадів температур. В процесі виробництва цементно- піщана черепиця набуває гладку поверхню і стійкий колір. Більшість, що випускаються в даний час, видів цементно-піщаної черепиці пофарбовані в масі і, крім того, на їх поверхню наносять додатковий шар акрилових покриттів. Вони надають черепиці однорідний колір, збільшують морозостійкість, захищають від наростань моху, а також надають плиткам гладку поверхню і низьку сприйнятливість до забруднень.

Розміри плиток – 420 × 330, 335, 343 мм, вага 1 плитки – 4 - 4,5 кг. Цементно-піщана черепиця має безліч переваг: стійка до впливу сонця,

снігу, морозу, дощу, граду та сильного вітру; володіє високою теплостійкістю; не займається; може служити протягом десятиліть (до 100 років), забезпечуючи високу герметичність і стійкість покрівлі.

Цементно-піщана черепиця рекомендується для покрівель з ухилом скатів від 22 ° до 65 °. Але за умови дотримання відповідних рекомендацій її можна укладати на покрівлях з меншим або більшим кутом нахилу.

Виробники пропонують великий асортимент спеціальних добірних елементів і аксесуарів для цементно-піщаної покрівлі, які дозволяють надійно і естетично встановити систему водостоків, антени, вентиляційні виходи, снігозатримувачі і т.п.

     Покрівля із полімер піщаної черепиці

Полімерпіщана черепиця це – ідеальний матеріал для покрівель мансардних будинків. Черепиця водонепроникна, не шумить під дощем і вітром, не розжарюється під сонцем, створює максимально комфортні умови для помешкання. Окрім прекрасного естетичного вигляду до безперечних переваг цього типа покрівлі відносяться екологічна чистота, пожаробезпечність. Також, не потрібне обслуговування покрівлі в процесі експлуатації – багато десятиліть зберігаються первинними як фізико-технічні властивості, так і зовнішній вигляд полімерпіщаної черепиці.

Черепиця виготовляється з термопластичного полімеру – поліетилену. Як правило, використовується вторинний поліетилен, що здешевлює продукцію і сприяє утилізації відходів полімеру. Склад полімерпіщаної композиції: 25 % – вторинний поліетилен; 70 % прожарений річковий пісок; 5 % барвник.

Кольорова гамма полімерпіщаної черепиці дуже широка, додавання термостійких неорганічних фарбників в композитну масу при виробництві матеріалу для покрівлі із черепиці забезпечує фарбування матеріалу по всій товщині черепиці, а додавання світлостабілізуючих добавок забезпечує захист крівлі від ультрафіолету.

Оскільки полімерпіщана черепиця вважається легше цементно-піщаної, монтувати її потрібно на бруски 50 × 150 мм при кроці крокв 1 м. Величина кроку залежить від кута нахилу покрівлі. Черепицю кріплять до обрешітки спеціальними оцинкованими цвяхами.

            Покрівля із натурального сланцю

Покрівля з натурального сланцю – елітний покрівельний матеріал був створений природою приблизно 400 млн. років тому. Сланець володіє найважливішою перевагою: сланцевими лусками можна закрити весь покрівельний килим при будь-якій геометрії покрівлі.

Крім того, це найдовговічніший покрівельний матеріал. Сланець володіє природною красою завдяки великому вибору кольорів, відтінків і тонів, кожен з яких передає неповторну натуральну гамму на даху будинку. Як і всі натуральні камені, сланець є одним з найбільш економічних матеріалів. Сланець – це простий і естетичний покрівельний матеріал, що дозволяє дизайнерам реалізовувати фактично будь-який проект.

Термін служби покрівлі з натурального сланцю >200 років, вага 1 м² – 45 - 50 кг, товщина плитки 5 - 7 мм.

Обрешітка під сланцеву покрівлю влаштовується з рейок перетином 40 × 60 мм, які прибиваються до крокв цвяхами завдовжки 90 - 100 мм. Відстань між суміжними рейками призначається, залежно від довжини вживаних плиток, з таким розрахунком, щоб вона була трохи меншою половини довжини плитки.

Зважаючи на всихання дощок, що загрожує розтріскуванню сланцю, необхідно, щоб всі цвяхи, які забиваються в сланцеву плитку, доводилися наодну дошку опалубки. Вкладання плиток під кутом до карнизу проводиться з тією метою, щоб вода стікала по похилій кромці плитки і через нижній кут капала на нижню плитку. Чим пологіша покрівля, тим більший приймається кут нахилу рядів плиток до карнизу. Природно, що при такому вкладанні прискорюється стік води з покрівлі, оскільки вона не затримується на розширеній частині плиток.

Плитки вкладаються з накриттям в 60 – 90 мм; накриття влаштовується тим більше, чим менший нахил скату покрівлі. У міру наближення до звісу покрівлі накриття збільшується.

     Покрівля із бітумної черепиці

Це багатошаровий матеріал, відомий на світовому ринку більше ніж 50 років. Несучий шар (основа) із скловолокна або суміші скловолокна і пластмаси з обох сторін покривають бітумною масою. Грубозерниста мінеральна посипка або фарбування за допомогою світлостійких пігментів визначають колір покрівлі (рис. 3.6).

Найвищий рівень технічних характеристик по міцності, теплостійкості, морозостійкості, гнучкості, забезпечує експлуатацію бітумної черепиці при будь-яких кліматичних умовах. Різноманітні геометричні форми та досить об’ємна кольорова гамма зможе задовольнити найвибагливішого клієнта. Завдяки високій еластичності матеріалу, бітумна черепиця може легко монтуватись на дахи з складною геометричною формою.

Рис. 3.6. Схема шарів бітумної черепиці: 1 – кольорова мінеральна посипка; 2 – модифікований бітум; 3 – скляне полотно просочене модифікованим бітумом; 4 – нижній шар модифікованого бітуму; 5 – дрібнодисперсна мінеральна посипка; 6 – антиадгезійна стрічка; 7 – точки з мастикою для приклеювання

М’яку покрівлю застосовують на скатних дахах з нахилом не менше 12°. Гнучка бітумна черепиця використовується як для влаштування нових, так і для реконструкції старих покрівель (накладається поверх пошкоджених старих покрівельних покриттів, заздалегідь для цього підготовлених). Вона прекрасно виглядає на дахах як приватних будинків – котеджів, так і на житлових, суспільних, промислових та інших будівель, особливо із складними формами дахів.

Основні переваги бітумної черепиці – надзвичайно привабливий естетичний вигляд, величезний вибір моделей та відтінків, хороша шумоізоляція, низька теплопровідність, безвідходність і найголовніше висока надійність та довговічність.

Фірма TEGOLA CANADESE (Італія) випускає матеріал полосами довжиною 1 м, шириною 35 см, товщиною 3,5 - 4 мм. Матеріал Bardoline виробляє фірма ONDULINE (Франція), матеріал «Гонти Орла» – фірма IZOLACIA S.A. ZDUNSKA WOLA (Польща).

Покрівля з м’яких рулонних матеріалів

Традиційна рулонна покрівля (рис. 3.7) конструктивно є гнучким водоізоляційним килимом з кількох шарів рулонних покрівельних матеріалів, з’єднаних між собою та основою мастиками. Основні рулонні покрівельні матеріали – це руберойд, склоруберойд, наплавлений руберойд, толь, пергамін.

Кількість шарів у рулонних покрівлях залежить від типу будівлі чи споруди, виду гідроізоляційного матеріалу та похилу даху і може бути від одного (тимчасові будівлі і споруди) до п'яти.

Руберойд – це традиційний покрівельний матеріал, який набув широкого поширення завдяки своїй дешевизні та невибагливості в використанні. Це рулонні вироби, в основі яких знаходитися картон або інший матеріал, який просочується бітумом. Сучасні термозварні «євроруберойди» використовують навіть для похилого даху (до 12°). Листи вкладають унапуск на основу (дерево, бетон, метал, підкладний руберойд) і з’єднують нагрівом газового пальника.

Основні шари такого покриття товщиною 3 - 6 мм: полістерольне або скляне волокно; бітумний руберойд із пластоміром АРР або еластоміром SBS; верхній шар зі щебеневої посипки (9 - 10 кольорів); нижній шар із мінеральної посипки або захисної плівки.

Марку мастики для влаштування рулонних покрівель визначають залежно від району будівництва, виду та похилу покрівлі. Товщина шару мастики не повинна перевищувати 2 мм.

Захисний шар на рулонних покрівлях улаштовують з гравію крупністю 10 - 20 мм. Допускається використовувати для цього і кам’яну крихту.

Якщо похил даху менше ніж 15 %, полотнища наклеюють паралельно гребеню і карнизу, якщо більше – перпендикулярно до гребеня, тобто за стоком води.

Руберойд нового покоління став вигідно відрізнятися та отримав наступні переваги: міцність – збільшилась міцність на розтягнення та відносне подовження; стійкість – євроруберойд характеризується підвищеною стійкістю при дії контрастних температур; зносостійкість – значно зросла тривалість експлуатаційного періоду; екологічність – за рахунок усунення чинників негативного впливу продукції на навколишнє середовище; легкість – за рахунок зниження питомої ваги євроруберойду; теплостійкість – модифікація бітуму поліпропіленом забезпечила євроруберойду високу еластичність в широкому діапазоні температур та стійкість до ультрафіолетового випромінювання.

Рис. 3.7. Покрівлі з рулонних матеріалів: а – тришарова покрівля; б – розкачування рулонів; в – примикання покрівлі до стіни; г – покриття гребеня; 1 – стяжка; 2 – пробки через 0,6 - 0,7 м; 3 – рейка; 4 – клямери (через 0,7 м); 5 – додатковий шар на цвяхах (через 10 см); 6 – цвяхи через 0,5 м; 7 – фартух із оцинкованої дахової сталі; 8 – мастика; 9 – ґрунтовка; 10 – рулонний матеріал; 11 – цвяхи через 10 см; 12 – брусок 40 ×60 мм; 13 – дерев’яна пробка через 0,9 м; 14 – пануючий напрямок вітру; 15 – додатковий шар рулонного матеріалу; 16 – парапетна плитка; 17 – розчин

Рулонна покрівля ніколи не відносилася до категорії елітних, але вона завжди займала своє місце на ринку будівельних матеріалів. Змінювалася мода на глиняну черепицю, азбестоцементний шифер, металеву крівлю, а м'яка рулонна покрівля завжди залишалася на своїх позиціях.

Переваги, якими володіє рулонна покрівля: покрівельний матеріал легкий і зручний в транспортуванні; рулонна покрівля надзвичайно проста у влаштуванні і обслуговуванні; така крівля вигідно відрізняється міцністю і еластичністю; рулонна покрівля має чудові гідро- та звукоізоляційні характеристики; сучасна рулонна покрівля повністю екологічно безпечний матеріал; покрівля, що наплавляється, довговічна незалежно від умов експлуатації і зберігає свої якості навіть при інтенсивній дії ультрафіолетового випромінювання і температурних коливань.

Полімерні мембрани – це сучасний, гідроізоляційний матеріал, який встиг зарекомендувати себе на покрівельному ринку України, як найбільш вдосконалений і якісний матеріал, який не має собі рівних в промисловому будівництві. Полімерні мембрани зберігають еластичність при широкомудіапазоні температур, стійкі до ультрафіолетового випромінювання і агресивного впливу навколишнього середовища. ПВХ мембрани мають високу стійкість до впливу мікроорганізмів і проростання коренів рослин. Полімерна мембрана швидко і просто укладається на поверхню – полотна матеріалу зварюються між собою гарячим повітрям за допомогою автоматичного або ручного обладнання. Автоматизований процес зварювання дозволяє отримати незмінно високу якість швів при різних зовнішніх впливах.

Мастикова покрівля.

Мастикова покрівля (рис. 3.8) буває бітумна, бітумно-полімерна й полімерна.

Рис. 3.8. Мастикова покрівля: 1 – основа; 2 – поверхня, проґрунтована мастикою; 3 – бітумна мастика; 4 – напрямок водовідведення; 5 – полотнище склополотна; 6 – захисне фарбування

Мастики –   це    штучні   суміші   органічних   в’яжучих            речовин    з мінеральними   наповнювачами   і    добавками.   Мастики    за призначенням поділяють на покрівельні, гідроізоляційні і покрівельно-гідроізоляційні; за способом виготовлення – гарячі і холодні; за видом в'яжучої речовини – бітумні,  дьогтьові,            бітумно-гумові,    бітумно-полімерні,        бітумно-емульсійні тощо. Мастики бувають різного кольору, для цього до них добавляють барвник. Для збільшення міцності мастичної покрівлі її армують склополотном або склосіткою. Основною перевагою мастичних покрівель є відсутність місць стикування швів у гідроізоляційному покрівельному килимі.

Кількість шарів мастики (від 1 до 4) залежить від режиму експлуатації приміщень будівлі й обумовлюється проектом. Товщина кожного шару мастики в стабілізованому стані (після висихання) не повинна перевищувати 2 мм. У місцях прилягання до виступаючих над покрівлею конструкцій пароізоляцію піднімають на висоту теплоізоляції, але не менше ніж на 100 мм.

Мінімальна кількість шарів мастикової покрівлі дорівнює трьом: ґрунтовка, проміжний шар (робочий) і верхній шар, на який наносять захисне покриття залюмогасової суспензії. Проміжних (робочих) шарів може бути два чи три. Ґрунтовку наносять механізовано шаром 1 мм завтовшки. Після висихання ґрунтовки, починаючи з ділянок, найбільш віддалених від місця подавання матеріалів і знижених місць, відразу наносять основні шари мастикової покрівлі (кожний наступний шар – після висихання попереднього, за 4 - 16 годин залежно від погоди).

Захисним шаром мастикових покрівель є шар гравію, втоплений в бітумну мастику, який знижує теплову дію сонячної радіації.

Дерев’яна покрівля

В районах, де деревина є місцевим матеріалом, влаштовують дерев’яні покрівлі – тесові; із дранки. Похил таких покрівель не нижче 50°.

Тесову покрівлю роблять із дощок 19 - 25 мм завтовшки у два шари по латах із брусків 50 × 50 мм, які укладені на відстані 600 мм один від одного. Дошки укладають суцільно або в розбіг з перекриванням швів.

Дранкову покрівлю роблять із соснових або ялинових дощечок завдовжки 1 м. Дранку укладають у кілька шарів по латах з обтесаних на один кант жердин завтовшки 50 - 60 мм, з відстанню між ними 150 - 200 мм. Дранку прибивають цвяхами.

Водовідвід із покриття

При проектуванні зовнішнього організованого водовідводу відстань між водостічними трубами повинна бути не більше ніж 24 м. Прикарнизні (настінні) жолоби чи підвісні лотки, водостічні труби виготовляють з оцинкованої покрівельної сталі завтовшки 0,7 – 0,8 мм.

Водостічні труби кріплять до стіни із проміжком не менше ніж 200 мм, а відстань від землі до розтруба – не менше ніж 250 мм.

Площа поперечного перерізу водостічної труби приймається за розрахунком, але не менше ніж 100 см².

При проектуванні неорганізованого водовідводу необхідно враховувати, що відстань від карниза до червоної лінії будинку повинна бути не менше ніж 1,5 м.

Розмір карнизного звису залежить від виду покрівель і повинен бути не менше ніж при: азбестоцементних плитках – 50 мм; азбестоцементних листах – 100 мм; керамічній черепиці – 70 мм; сталі оцинкованій – 120 мм; гнучких елементах типу «шинглас» – 70 мм.

Суміщені дахи опалюваних будинків повинні бути обладнані внутрішнім водостоком, без останнього можна проектувати такі будівлі тільки висотою до 10 м при ширині односхилого покриття не більше ніж 36 м.

При проектуванні покрівель із внутрішнім водостоком водоприймальні воронки розташовують по центральній осі будинку в найнижчих місцях розжолобків.

Мінімальний похил покрівлі по розжолобках до воронок повинен бути не менше ніж 1 %.

На плоских покрівлях цивільних будинків допускається встановлення однієї воронки на секцію.

При площі покрівлі менше ніж 700 м² допускається встановлення однієї воронки діаметром не менше ніж 100 мм; максимальна площа водозбору на одну воронку діаметром 100 мм не повинна перевищувати 1200 м².

Граничну довжину стоку води у воронку слід призначати 24 м, а максимальну відстань між воронками – 48 м.

4. Конструкції суміщених дахів.

Суміщений дах – це конструкція даху, яка об’єднує горищне перекриття і покрівлю. Такий дах більш економічний, ніж дахи зі схилами, оскільки вимагає менше витрат на його зведення.

Конструкція суміщеного даху складається із (рис. 4.1):

несучої частини – плити перекриття (багато порожнинної або суцільної);

пароізоляції із шару бітумної мастики або рулонного матеріалу (руберойду, поліетиленової плівки), який приклеюють бітумною мастикою. Вона призначена захистити, розташований вище, теплоізоляційний шар від зволоження водяною парою, що проникає з опалювального приміщення через плиту;

утеплювача із шару шлаку або керамзиту, який забезпечує необхідний похил даху, зверху якого укладають жорсткі плити із мінеральної вати, легких ніздрюватих бетонів. Загальна товщина сипучого і плитного утеплювача ви- значається теплотехнічним розрахунком;

вирівнюючої стяжки із цементного розчину або асфальтобетону 15 - 20 мм завтовшки. При сипкому утеплювачі його шар дорівнює 20 - 30 мм завтовшки; стяжку армують сіткою із дроту діаметром 2 - 3 мм з розміром вічок 200 - 300 мм. Поверхню стяжки поділяють на квадрати 6 × 6 або 4 × 4 м температурно-осадовими швами, 5 мм завтовшки. Зверху їх закривають в поздовжньому напрямку смужками із руберойду, які наклеюють на бітумній мастиці;

покрівлі із трьох шарів руберойду. Для попередження здимання покрівлі нижній шар килима приклеюють до основи крапками або смугами, які складають 25 - 35 % приклеєної поверхні. Наступні шари покрівлі приклеюють по всій поверхні килима;

захисного шару із гравію 5 - 10 мм, втопленого в бітумну мастику. Він захищає покрівлю від механічного пошкодження і дії сонячної радіації.

Недостатні    експлуатаційні    якості    суміщених    дахів                                обмежують застосування їх в сучасному будівництві.

Рис. 4.1. Суміщений дах: а – конструктивна схема; б – конструкція карнизного вузла з карнизної плити (неорганізоване водовідведення); в – конструкція гребеневого вузла; г – парапет; 1 – захисний шар; 2 – гідроізоляційний килим; 3 – стяжка; 4 – теплоізоляція; 5 – пароізоляція; 6 – плита покриття; 7 – опоряджувальний шар; 8 – мінераловатна повсть; 9 – покрівельний костиль через 600 мм; 10 – дерев’яна пробка; 11 – оцинковані цвяхи; 12 – карнизна плита; 13 – оцинкований металевий злив; 14 – дві додаткові смуги з руберойду; 15 – цегляна стіна; 16 – два додаткові шари руберойду зверху основного килима; 17 – керамзит; 18 – парапетна плита; 19 – патрубок для огородження Ø 25 мм; 20 – розчин

При проектуванні суміщених дахів згідно з ДБН В.2.6-14-97 слід розрізняти неексплуатовані, експлуатовані й спеціальні види покрівель: неексплуатований вид покрівлі призначається, якщо загальна площа світлопропускного заповнення (ліхтарів) та площа розміщеного на покритті обладнання не перевищує 15 % його поверхні; експлуатований вид покрівлі призначається за необхідності зосередження на покритті (по всій поверхні або локально) світлопропускного заповнення й обладнання на площі, що становить від 15 % до 30 % його поверхні, а також при використанні покриття як зони відпочинку; спеціальні види покрівель улаштовуються на закритих ділянках покриття з локальним скупченням обладнання, якщо їх площа перевищує 30 % поверхні покриття або ж у такому разі передбачається будівництво технічних поверхів (технічних горищ).

Для цивільних будівель суміщений дах повинен мати теплоізоляційний і пароізоляційний шари. Теплоізоляційний шар слід призначати із негорючих і важкогорючих матеріалів із міцністю на стиск не менше ніж 0,6 кгс/см² й об’ємною масою в межах від 30 до 600 кг/м³ та товщиною згідно з теплотехнічним розрахунком.

У суміщених дахах цивільних будівель із нормальним, вологим і мокрим режимами експлуатації для захисту теплоізоляційного шару від зволоження треба передбачати пароізоляцію, яка розміщується нижче від теплоізоляційного шару.

Основним заходом, що виключає конденсацію вологи в суміщених покриттях, є вентиляція їх товщі зовнішнім повітрям.

Конструктивне вирішення покрівельних килимів ув’язується з основами, на які вони вкладаються, та захисними покриттями, що забезпечують надійність їх експлуатації.

Залежно від матеріалів, які використовуються для покрівельного килима, види покрівель суміщених дахів бувають: рулонні, плівкові, мастикові й комбіновані. Кількість шарів покрівельного матеріалу в першу чергу залежить від похилу покриття, а також від виду та типу покрівлі.

Залежно від похилу суміщеного даху необхідно проектувати і різні типи основ під покрівельний килим.

Залежно від виду запроектованого утеплювача покриття використовуються різні типи вирівнюючих стяжок (без армування із цементно- піщаного розчину марки 50; армовані стяжки із цементно-піщаного розчину марки 100; збірні у вигляді самонесучого настилу із плоских великогабаритних листів).

5. Плоскі дахи-тераси.

Останнім часом плоскі покрівлі стали все частіше зустрічатися у приватному будівництві. Це пов’язано з великою популярністю проектів будинків у стилі хай-тек (high-tech), а також можливістю використовувати такий дах як терасу, зелену зону відпочинку, місце монтажу сонячних панелей або навіть басейну:)

Для початку потрібно вирішити, будете ви експлуатувати покрівельний простір чи ні. Прийняти таке рішення потрібно ще на етапі проектування будинку – для вірного вибору типу перекриттів, розрахунку всіх необхідних навантажень.

 У випадку експлуатації плоскої покрівлі буде монтуватися міцніший і складний покрівельний «пиріг» (залежно від того, що буде на даху). Неексплуатована покрівля передбачає тільки її ремонт і обслуговування.

 Можливі типи плоскої покрівлі:

– традиційна (неексплуатована)
– експлуатована
– інверсійна
– вентильована.

Кут нахилу плоскої покрівлі повинен бути 1-8 градусів для будь-якого типу. Для коректного зливу опадів необхідно облаштувати ливнівки – воронки в покрівлі, звідки опади будуть виходити у приховану в фасаді або зовнішню водостічну систему.

 Традиційна покрівля або м’яка – вважається найдешевшим видом покрівлі. Оскільки вона не буде нести великих навантажень, можна використовувати матеріали без підвищеної щільності. На плити перекриття монтують паро- і теплоізоляцію (листову вату), далі – гідроізоляційний килим із матеріалів, що містять бітум, або ПВХ-мембрану. Такий дах не повинен нести додаткових навантажень.

 Експлуатована покрівля дозволяє використовувати додатковий простір. Це може бути тераса-патіо, спортмайданчик, сонячні панелі, зелені насадження, басейн. Звичайно, «пиріг» такої покрівлі буде складнішим і дорожчим. Наприклад, на нашому об’єкті в м. Дніпро ми монтуємо покрівлю під сонячні панелі. Основа – бетонні плити перекриття. Кут нахилу досягається за допомогою цементно-піщаної стяжки, далі полімер-бітумна пароізоляція, теплоізоляційні плити з поліізоціанурата (великої щільності), далі мембрана Баудер Термофін зі звареними швами більше 40 мм.

Інверсійна покрівля – найміцніша і дорога. Може використовуватися для паркування. Конструкція відрізняється від інших видів покрівлі: гідроізоляція укладається відразу на підставу, далі йде утеплювач, дренаж, геотекстиль, а покривається твердим стійким матеріалом, наприклад, тротуарною плиткою.

 Для вентиляції покрівлі використовують спеціальні покрівельні аератори. «Пиріг» у цьому випадку буде таким: плити перекриття – пароізоляція – утеплювач – багатошарова гідроізоляція – вентилятори – керамзитовий гравій – зовнішнє покриття у рулонах.