Теоретичний матеріал до теми 6.

1. Загальні відомості за перегородки, вимоги до них та їх класифікація.

Перегородками називають вертикальні несучі конструкції, що огороджують, які відділяють одне приміщення від іншого. У цивільних будинках застосовують також стіни-перегородки, які крім функцій, що обгороджують, виконують і несучі. Такі конструкції спираються на самостійні фундаменти, їхнє рішення аналогічне стінам.

Опорами для перегородок є несучі елементи перекриттів (балки, плити), а для перегородок розташованих у перших поверхах безпідвальних будинків і в підвальних поверхах, – цегельні й бетонні стовпчики чи бетонна підготовка. Перегородки не допускається спирати на конструкції підлоги (крім столярних перегородок).

Відповідно до призначення перегородки повинні відповідати таким вимогам: мати малу масу і невелику товщину; мати гарні звукоізоляційні якості й необхідний опір загорянню; відповідати санітарно-гігієнічним якостям (бути гладкими, піддаватися очищенню, а також не мати щілин); бути індустріальними щодо влаштування.

Для житлових будинків залежно від призначення перегородки підрозділяють на міжкімнатні, міжквартирні й огороджуючі санітарно-кухонні вузли. При цьому міждуквартирні перегородки – у порівнянні з міжквартирними повинні мати підвищену звукоізоляцію. У то й же час до перегородок, що огороджують кухні й санвузли, висувають ви- моги підвищеної вологостійкості й гігієнічної обробки поверхні (для зручності миття).

За способом влаштування перегородки можуть бути з малорозмірних елементів і виробів і з крупнорозмірних елементів. Перегородки з малорозмірних елементів улаштовують безпосередньо на місці їхньої установки, а з крупнорозмірних елементів, що є збірними, – шляхом монтажу готового виробу.

Залежно від матеріалу перегородки бувають цегельні, з пустотілих керамічних і легкобетонних каменів, дерев'яні, з деревесно стружкових і деревесноволокнистих плит, гіпсові й гіпсошлакові, з різних легких і ячеїстих бетонів, зі склоблоків і склопрофіліту.

У малоповерхових будинках можна влаштовувати перегородки з малорозмірних елементів і виробів, а в будинках зі стінами з місцевих матеріалів (черепашника, туфу, дерева та ін.) перегородки доцільно зводити з цих матері алів.

2. Перегородки із крупнорозмірних елементів.

Великопанельні перегородки індустріального виготовлення

Підприємства будівельної індустрії виготовляють великопанельні перегородки з поверхнями, підготовленими під фарбування або обклеювання шпалерами.

Вібропрокатні гіпсобетонні панелі (рис. 2.1 а) для житлових будинків виготовляють товщиною 80 – 100 мм, а з важкого або легкого бетонів товщиною 60...70 мм. Заповнювачем гіпсобетону є шлаки, тирса тощо.

Звукоізоляційна здатність панелі залежить від її товщини і підбору заповнювачів відповідної маси.

Прокатні панелі армують дерев’яним каркасом із рейок 10 × 20 мм, які створюють решітку з чарунками 400 × 400 мм, а внизу і з боків закріплюються двома обв’язувальними брусками 40 × 40 мм та зверху – двома брусками трикутного перерізу. Можливе армування не суцільне, а лише у вигляді полос біля нижньої й верхньої обв’язки.

Рис. 2.1. Великопанельні перегородки: а – гіпсобетонні; б – залізобетонні; в – склозалізобетонні; 1 – обв’язка з дерев’яних брусків; 2 – монтажні петлі; 3 – залізобетонна обв’язка; 4 – склоблоки

При облаштуванні міжквартирних перегородок для забезпечення нормальних вимог за звукоізоляцією встановлюють дві панелі товщиною 80 мм кожна. Проміжок між панелями фіксують рейками 40 × 40 мм. Загальна товщина таких збірних перегородок – 200 мм.

Крім гіпсобетонних панелей, використовують залізобетонні (рис. 2.1 б) та склозалізобетонні (рис. 2.1 в) панелі. Залізобетонні панелі, армовані сталевою стійкою, виготовляють розміром на кімнату, товщиною 120 і 160 мм. Склозалізобетонні панелі складаються із склоблоків, обрамлених по контуру залізобетонною обв’язкою, мають товщину 98 мм і використовуються частіше як світлопрозорі перегородки для освітлення приміщень, наприклад коридорів, «другим» світлом.

3. Перегородки із дрібних плит, цегли і каменів.

Перегородки з дрібнорозмірних елементів

Для влаштування перегородок із дрібнорозмірних елементів (рис. 3.1) застосовують кам’яні елементи (плити на основі гіпсу, цеглу, шлакобетонні та керамічні камені), склоблоки, склопрофіліт.

Характеризуються такі перегородки великою трудомісткістю зведення і використовуються у випадках, обґрунтованих техніко-економічними розрахунками: за відсутності індустріальної бази й наявності місцевих дешевих будівельних матеріалів; при розділенні приміщень складної форми; за необхідності влаштування великої кількості отворів для пропускання комунікацій або у випадку нетипового об’єкта.

Рис. 3.1. Перегородки з дрібнорозмірних елементів: а – цегляна в 1/4 цеглини, армована; б – те саме, в 1/2 цеглини; в – із дрібних легкобетонних блоків із пустотами; г – із порожнистих керамічних блоків; 1 – опоряджувальний шар (штукатурка); 2 – вертикальна і горизонтальна арматура діаметром 4 - 6 мм; 3 – відгини арматури для кріплення до стін перекриттів; 4 – горизонтальна арматура діаметром 2 - 6 мм

Перегородки з дрібнорозмірних кам’яних елементів можливо розділити на такі групи:

а) цегляна в ¹/₄ цеглини (рис. 3.1 а), товщиною 65 мм, використовується як міжкімнатна перегородка. Її армують смужковою сталлю 1,5 × 2,5 мм, яку вкладають у горизонтальні шви через три ряди цегли або в горизонтальні й вертикальні шви через 525 мм. Випуски арматури закріплюють до стін дюбелями;

б) цегляна в ¹/₂ цеглини (рис. 3.1 б). При висоті до 3 м і довжині до 5 м викладають без армування. Якщо розміри більші, то через кожні 6 рядів горизонтальні шви армують сталлю. Кінці арматури зв’язують з основними конструкціями будівлі цвяхами, йоржами або прикріпляють до заздалегідь замурованих гачків. Стійкість таких перегородок може підвищуватися влаштуванням цегляних пілястр;

в) із шлакобетонних або легкобетонних блоків роблять товщиною 90 і 190 мм;

г) із порожнистих керамічних каменів та блоків товщиною 75, 90, 120 мм (рис. 3.1 в). Вони вологостійкі й легкі;

д) із гіпсобетонних плит (800 × 400, 900 × 300, 600 × 300, товщиною 80 і 100 мм). Плити встановлюють на гіпсовому розчині (рис. 3.1 г). Не можна ставити в санвузлах та інших приміщеннях із підвищеною вологістю.

Перегородки із склоблоків і склопрофіліту (рис. 3.2) вологостійкі, мають привабливий вигляд, велику світопропускну здатність.

Рис. 3.2. Перегородки із склоблоків і склопрофіліту: а – з пустотних блоків; б – із склопрофіліту; 1 – металева обв’язка; 2 – дюбелі; 3 – брус обв’язки; 4 – склопрофіліт; 5 – бутафольна плівка на клеєві; 6 – гумова прокладка; 7 – плінтус; 8 – дерев’яна обкладка

Перегородки із склоблоків (рис. 3.2 а) влаштовують на цементному розчині без перев’язки швів з укладанням арматури у вертикальні та горизонтальні шви.

Перегородки із склопрофіліту (рис. 3.2 б) виконують із елементів, довжина яких дорівнює висоті кімнати, мають дерев’яну або металеву обв’язку. Вертикальні стики між елементами склопрофіліту заповнюють спеціальною мастикою. Прилягання елементів до стелі здійснюється за допомогою нащілинників.

Цоколь перегородок із профільного скла або склоблоків часто виконують з цегли або керамічного каменю, щоб запобігти забрудненню або випадковому пошкодженню.

4. Дерев'яні перегородки.

Індустріальні каркасні та дерев’яні перегородки

До індустріальних перегородок відносяться легкі каркасно-обшивні перегородки з азбестоцементними стояками. Азбестоцементні стояки закріплюють між гребнями металевих напрямних, які закріплені дюбелями до стелі і підлоги. Стояки з обох боків обшиті гіпсокартоними листами або іншими листовими матеріалами. Для звукоізоляції між листами укладають плити із мінеральної або скляної вати. Шви в місцях прилягання перегородок до стін заповнюють ущільнювальними джгутами і заробляють безосадовою шпаклівкою.

Крім того використовують перегородки: з дерев’яним каркасом із стояків просочених антисептиком і брусків – напрямних, які закріплені до стелі і підлоги; з каркасом із тонких стальних профілів в вигляді стояків, які закріплені на стелі і перекритті, обшивка із листів сухої штукатурки, в середині плити із мінеральної вати.

Дерев’яні перегородки застосовують у дерев’яних будівлях, в малоповерхових кам’яних житлових будинках у регіонах, де ліс є місцевим матеріалом (рис. 4.1).

Дощані одинарні перегородки (рис. 4.1 а) складаються з вертикальних дощок товщиною 50 мм, які установлюють на нижню обв’язку (лежень). Верхні кінці дощок закріплюють трикутними брусками, які прибивають до стелі. Для жорсткості дошки зв’язують між собою шипами з кроком по висоті 1400 мм у шаховому порядкові. Поверхню оштукатурюють по дранці вапняно-гіпсовим розчином товщиною 20 мм або обшивають листами сухої штукатурки.

Каркасні перегородки (рис. 4.1 б). Можлива конструкція, яка складається із стійок, закріплених в верхній і нижній обв’язці та обшивки з дощок товщиною 20…25 мм, фанери або сухої штукатурки. Проміжок між обшивкою заповнюється сипкими матеріалами (шлак, керамзит…).

Столярні перегородки (рис. 4.1 в) монтують із глухих або засклених щитів, що опоряджені шпоном або пластиком. Встановлені щити закріплюються верхньою і нижньою обв’язками, а між собою з’єднуються за допомогою нагелів. Стики між щитами закривають нащільниками.

Рис. 4.1. Дерев’яні перегородки: а – щитові; б – каркасні; в – столярні; 1 – тришарові дощаті щити; 2 – верхній ощеп; 3 – нижній ощеп; 4 – дранка; 5 – штукатурка; 6 – стійки каркаса; 7 – засипка; 8 – обшивка

5. Влаштування і кріплення перегородок. Особливі типи перегородок.

Кріплення перегородок

Різні типи перегородок, крім столярних і шаф-перегородок, спирають на несучі елементи перекриття, на шар розчину або на інші пружні прокладки.

Обпирання на перекриття виконують через прокладку толю і шар розчину. Закріплення перегородок в місцях прилягання до стін виконують скобами або йоржами (по висоті в двох місцях). Закріплення в місцях сполучення з стелею – сталевою скобою з привареним анкером. Зазори в місцях прилягання перегородок до стелі і стін ретельно конопатять клоччям, яке змочують в гіпсовому розчині, або герметиком.

Закріплюють перегородки до стелі за допомогою трикутних брусків (рис. 5.1) або сталевих пластин, для чого в плиті перекриття за допомогою зубила роблять зарубки глибиною 10 - 15 мм, а вверху панелей для пластинок улаштовують пази глибиною 6 - 7 мм. Із кожної сторони перегородки ставлять по 2 - 3 пластини.

Рис. 5.1. Кріплення перегородок: а, б, в – прилягання до стін із кріпленням відповідно дротом, анкерами і штирями; г, е – спирання перегородок (крім столярних) на перекриття; д – прилягання перегородки до стелі з кріпленням брусками; 1 – затирання; 2 – рулонний матеріал; 3 – трикутні бруски; 4 – дошка або брус; 5 – кам’яна стіна; 6 – дріт; 7 – цвях; 8 – стик гіпсобетонних плит; 9 – анкер; 10 – штир; 11 – штукатурка; 12 – цегляний стовпчик; 13 – лежень; 14 – лага; 15 – конопатка; 16 – пружна прокладка

Особливі типи перегородок

При влаштуванні перегородок з метою поліпшення їхньої звукоізолюючої здатності необхідно враховувати наступні правила: у капітальних будинках їх не можна встановлювати на чисті підлоги чи лаги; їх треба спирати на ригелі, укріплені між балками, а при залізобетонних перекриттях ставити на розчині без посередньо на бетон (рис.5.2, а); у місцях примикання підлоги до перегородок треба прокладати звукоізолюючі прошарки з пружного матеріалу; при розташуванні перегородок поперек балок і наявності в конструкції перекриття підпільного простору необхідно для усунення передачі повітряного шуму з одного приміщення в і нше влаштовувати під низом перегородки спеціальні діафрагми з щільних матеріалів з ретельним закладенням у сіх щілин; при сполученні перегородок зі стінами і між собою треба забезпечувати щільність швів, для чого треба проконопачувати зазори і зашпаровувати шви розчином; перегородки не слід доводити до стелі на 10-15 мм, зазор необхідно ретельно проконопачувати, а потім зашпа-ровувати розчином на глибину 20-30 мм; панелі кріпити до цегельних стін за допомогою сталевих йоржів, що забиваються в закладені в стіну дерев'яні антисептовані вкладиші (рис.5.2, б).

Кріплення перегородок до стелі здійснюється спеціальною скобою, що закладається в шов між панелями перекриттів або за допомогою сталевих пластин. З цією метою в плиті роблять зарубку глибиною 10-15 мм, а вгорі панелей-перегородок для пластин влаштовують пази глибиною 6-7 мм (рис.5.2, в). Пластинки поміщують у підготовлені для них пази і верхній кінець вводять узарубку в плиті перекриття, а потім цвяхом чи шурупом кріплять до бруска верхньої обв'язки каркаса панелі. З кожної сторони перегородки ставлять по 2-3 пластинки. Використовують також і монтажні петлі, коли шви між плитами збігаються з віссю перегородки (рис.5.2, г). У цьому випадку сталевий дріт зав'язують за монтажну петлю, пропускають ушов між плитами і закріплюють по верху плит.

Якщо перегородку встановлюють під прогоном (рис.5.2, д), то кріплення здійснюють за допомогою фігурних сталевих планок, що охоплюють прогін з двох сторін. Планки з'єднують між собою болтами. Панелі-перегородки, що примикають один до одного, поверху скріплюють між собою сталевими накладками (рис.5.2, ж).

Поряд з великопанельними перегородками розміром на кімнату застосовують перегородкові плити висотою на поверх і ширино ю 0,3; 0,6; 0,8 і 1,2 м (рис.5.3). Плити роблять з легкого чи ячеїстого бетону, з гіпсоволокнистої маси, шаруватими каркасної і безкаркасної конструкції. Каркас виконують з дерев'яних рейок, алюмінієвих чи сталевих профілів трубчастого прямокутного чи швелерного перерізів. Каркас обшивають гіпсокартонними листами. Порожнини заповнюють мінераловатними матеріалами. Товщину плит залежно від матеріалу приймають від 40 до 100 мм. Плити встановлюють по напрямних зі сталевих чи дерев'яних рейок, які пристрілюють дюбелями до підлоги й стелі. Шви здійснюють ушпунт з прокладкою рейкою, що входить у пази вертикальних обв’язок, і зашпаровують розчином.

Рис.5.2. Деталі перегородок:

а – установка перегородки на залізобетонне перекриття; б –

кріплення до стіни йоршами; в – те ж до плити перекриття; г –  у шов між плитами перекриття; д – до прогону міжкімнат- ної перегородки; е – те ж міжквартирної; ж – те ж між собою; з – стальні планки для кріплення панелі до прогону ; 1 – розчин; 2 – прокладка з пружного матеріалу ; 3 – повітряний прошарок; 4 – стіна або прогін; 5 – стіна; 6 – йорш; 7 – паз для головки йорша; 8 – панель-перегородка; 9 – дерев’яний вкладиш; 10 – стальна пластинка; 11 – конопатка і чеканка; 12 – плита перекриття; 13 – петля; 14 – розчин; 15 – анкер; 16 –  дріт; 17 – шурупи; 18 – прогін; 19 – обв’язка; 20 – накладка

Іноді при плануванні квартир передбачають рухливі перегородки, що трансформують внутрішній простір квартир. Рухливі перегородки розділяють на складчасті, відкатні й піднімальні (рис.5.4).

Рис.5.3. Плитні перегородки:

1 – конструкція підлоги; 2 – антисептированный брус; 3 – прокладка з толю

Рис.5.4. Спеціальні типи перегородок:

а – м'яка складчаста (перегородка-завіса); б – тверда складчаста одинарна; в – те ж подвійна; г – відкатна суцільна; д – те ж складена; е – піднімальна; ж – перегородка з вбудованими шафами (перегородка-шафа); з, к – деталі м'якої складчастої перегородки; і, л –  деталі твердої одинарної складчастої перегородки; 1 – вертикальний брус, що обрамляє; 2 - синтетична щільна тканина; 3 - торцевий елемент; 4 – гумова трубка діаметром 16 мм; 5 – рейка; 6 – смуга гуми; 7 – притискна рейка; 8 – пристінний щит з підп'ятником; 9 – петлі навісу ; 10 – основний щит перегородки; 11 – напрямний палець; 12 – малий щит; 13 – щит притвору з двома каретками і напрямними пальцями; 14 – напрямна в підлозі; 15 – несучі ролики; 16 – верхній напрямний брус; 17 – чотирьохроликовий візок з поворотною вертикальною віссю

Складчасті перегородки виконують з м'яких чи твердих матеріалів. Конструкція м'яких складчастих перегородок має вертикальні дерев'яні рейки, обшиті з двох сторін штучною шкірою або іншими аналогічними матеріалами. Рейки підвішені за допомогою роликів до верхніх напрямних.  У нижньому кінці рейок роблять шип, що входить у напрямну щілину в підлозі. Тверді складчасті перегородки можуть бути подвійними й одинарними. Їх виконують з дерев'яних столярних, фанерних чи деревностружкових щитів. Ходову частину подвійних перегородок влаштовують внизу у вигляді ролика з напрямним ножем, а нагорі роблять лише напрямні, що входять упаз стояків. Ходову частину одинарних перегородок звичайно влаштовують нагорі, по середині кожного щита. Для підвищення звукоізоляції подвійної перегородки між її щитами вміщують додатковий шар звуковбирної тканини, а напрямні перегородок виконують подвійними чи потрійними з прокладкою пористих матеріалів у глибині пазів. Такі “гребінки” значно підвищують герметичність перегородки і її звукоізоляційні властивості.

Відкатні перегородки бувають суцільними й складеними. Опорні ролики можуть знаходитися нагорі (підвісні перегородки) чи внизу (опорні перегородки). Складені перегородки можуть мати і криволінійні напрямні. Щити відкатних перегородок виконують із столярних суцільних чи каркасних щитів (висотою до 3 м) або з металевим каркасом. У каркасних щитах передбачають багатошарове заповнення для підвищення звукоізоляції конструкції.

Піднімальні перегородки застосовують тільки в громадських будинках, зокрема як протипожежні перешкоди (наприклад, протипожежні завіси театрів).