Теоретичний матеріал до теми 1.

 

Поняття про проектну документацію і стадії проектування

Нове будівництво, розширення, реконструкція та технічне переоснащення цивільного призначення незалежно від форми власності здійснюється, як правило, при наявності проектної документації.

Проектна документація – це затверджена в установленому порядку сукупність необхідних документальних матеріалів для будівництва, що вміщує пояснювальну записку, креслення, розрахунки, кошторисну документацію, проект організації будівництва, макети, схеми, обґрунтування тощо.

Пояснювальна записка містить вихідні дані для проектування, проектну характеристику підприємства (будинку, споруди) та його склад, опис і обґрунтування проектних рішень, основні техніко-економічні показники, досягнуті в проекті.

Креслення – графічне зображення об’ємно-планувального будівництва, генерального та конструктивного вирішення об’єкта плану, благоустрою та інженерних мереж, технологічного та інженерного обладнання. Кошторисна документація у вигляді кошторисно-фінансового розрахунку або кошторису визначає вартість будівництва. Використовують її при плануванні, фінансуванні, контролі фактичних видатків, а також при розрахунках між замовниками і підрядниками.

Проектну документацію розробляють суб’єкти господарської діяльності незалежно від форм власності (проектувальники), які мають ліцензію на цей вид діяльності згідно з законодавством України.

Проектні та вишукувальні роботи виконуються на підставі договорів (контрактів), укладених між замовниками та проектувальниками.

Замовник – це інвестор або інша юридична (фізична) особа, яка за дорученням інвестора видає замовлення на виконання проектно- вишукувальних робіт і на будівництво об’єкта, укладає договори (контракти), контролює хід будівництва, здійснює технічний нагляд, приймає закінчені роботи, проводить розрахунки та здає об’єкти в експлуатацію.

Інвестор – це юридичні (фізичні) особи України, іноземних держав, а також держави, які приймають рішення про вкладання власних, запозичених або залучених коштів у об’єкти будівництва та забезпечують фінансування їх спорудження.

Не допускається розроблення проектної документації без інженерних вишукувань на нових земельних ділянках, а при реконструкції об’єктів – без уточнення раніше виконаних інженерних вишукувань.

Проектування об’єктів здійснюється з дотриманням законодавства України на підставі вихідних даних.

Основним документом для проектування будь-якого об’єкта служить завдання на проектування, затверджене замовником, архітектурно- планувальне завдання (АПЗ).

Процесу проектування звичайно передують вишукувальні (геодезичні, геологічні, гідрологічні, кліматологічні та ін.) роботи з вивчення будівельної

ділянки і збору необхідних відомостей, без яких не можна правильно виконати завдання проектування і спорудження будівель.

Обсяг та деталізація робочих креслень повинні відповідати вимогам стандартів «Системи проектної документації для будівництва» (СПДБ) і бути доведені до мінімально необхідних розмірів.

Проектна документація до її затвердження підлягає обов’язковій експертизі згідно з чинним законодавством незалежно від форм власності.

Проектна документація набирає чинності після її затвердження інвестором (замовником).

До проекту ставлять такі вимоги: повна відповідність будівлі її призначенню як за величиною (місткістю, пропускною здатністю), так і у функціональному, технічному та художньому оформленні; економічність у будівництві та в експлуатації; достатня повнота й виразність розробки проектних матеріалів, що забезпечує зручне користування ними при виконанні робіт.

Подання проектної документації на погодження, експертизу та затвердження є обов’язком замовника.

Затвердження проектної документації інвестором (замовником) є фактором прийняття під його повну відповідальність рішень, передбачених у документації.

Проектна документація затверджується за наявності позитивного комплексного висновку державної експертизи.

Типове та індивідуальне проектування. Прив’язка типових проектів.

Для будівель масового будівництва (житлових, поліклінік, шкіл, кінотеатрів та ін.) складають типові проекти.

Типове проектування передбачає застосування типових уніфікованих конструкцій обмеженої кількості типів і розмірів, придатних для використання при будівництві будівель різноманітного призначення. Типізація й уніфікація конструктивних елементів будівель і споруд є однією із головних умов індустріалізації будівництва.

Типовим проектом називають проект, розроблений за планувальним і конструктивним вирішенням, що найбільшою мірою відповідає вимогам економічності й індустріалізації будівництва, призначений для багаторазового використання у масовому зведенні будинків і споруд.

Будівлі масового призначення (житлові будинки, школи, дитячі сади, кінотеатри, котельні, компресорні та насосні станції, трансформаторні підстанції, трансформаторні галереї й ін.) будують за типовими проектами. Їх розробляють проектні інститути, що спеціалізуються на визначених типах будинків і кліматичних зон.

Рішення відносно використання проектів масового застосування (типових проектів) або проектів повторного застосування приймається інвестором (замовником) на підставі рекомендацій місцевих органів містобудування та архітектури і проектувальника з урахуванням чинного законодавства про

авторське право. На повторне використання індивідуально розроблених проектів необхідна згода їх авторів.

Типові проекти громадських будівель розробляють без врахування конкретних умов будівництва. Такі проекти місцеві проектні організації прив’язують, тобто пристосовують до конкретного будівельного майданчика.

Прив’язка типового проекту включає такі види проектних робіт: розробку генерального плану ділянки, планової та вертикальної прив’язки будівлі, що проектується; уточнення висоти цокольного поверху в залежності від рельєфу місцевості; переробку конструкцій фундаментів, якщо це необхідно, у зв’язку з гідрогеологічними та топографічними умовами ділянки; уточнення товщини огороджуючих конструкцій, кількості приладів опалення в залежності від розрахункової зимової температури; проектування підключення до мереж водопостачання, теплофікації, каналізації; заміну окремих конструктивних елементів на індустріальні конструкції й деталі, які випускають підприємства місцевої будіндустрії; уточнення кошторисної вартості об’єкта у відповідності з умовами прив’язки.

Креслення типового проекту в процесі прив’язки корегують. При невеликих змінах у відповідні аркуші проекту вносять необхідні уточнення. При значній заміні, наприклад стрічкового фундаменту на пальовий, виконують розрахунки й розробляють нові креслення. Після завершення прив’язочних робіт відкориговані креслення передають замовнику (забудовнику).

Проектують підключення до мереж водопостачання, теплофікації, каналізації й ін.; уточнюють товщину огороджувальних конструкцій, число опалювальних приладів у залежності від розрахункової зимової температури; змінюють окремі конструктивні елементи на індустріальні конструкції і деталі, що випускаються місцевими підприємствами будівельної індустрії; визначають кошторисну вартість об'єкта відповідно до умов прив'язки.

Проект, призначений для зведення тільки однієї визначеної будівлі, називають індивідуальним. За такими проектами будують унікальні громадські (театри, музеї) і промислові (із новими технологічними процесами й особливим призначенням) будівлі і споруди.

Для будівництва будівель і споруд застосовуються проекти:

повторного застосування – проект, який розроблений для конкретного об’єкта, але без істотних змін застосовується для будівництва іншого, аналогічного;

експериментальний – проект, метою якого є перевірка нових архітектурно-планувальних, конструктивних та ін. вирішень для наступного впровадження їх у практику масового проектування і будівництва.

Основи проектування житлових будинків

До житлових будинків належать квартирні будинки (для тривалого проживання людей), гуртожитки (для тимчасового проживання) готелі, спальні корпуси (для короткочасного проживання) та ін.

Житлові будинки проектують згідно з вимогами Державних будівельних норм України ДБН В.2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення.

Проектоване житло за рівнем комфорту та соціальної спрямованості поділяють на дві категорії: І і II.

Житло І категорії (комерційне) – це житло з нормованими нижніми та ненормованими верхніми межами площ квартир і житлових будинків (чи котеджів), які забезпечують рівень комфорту проживання не нижче мінімально допустимого.

Житло II категорії (соціальне) – це житло з нормованими нижніми та верхніми межами площ квартир і житлових кімнат гуртожитків відповідно до чинних санітарних норм, які забезпечують мінімально допустимий рівень комфорту проживання.

Квартирні будинки бувають двох типів:

Із присадибними ділянками, безпосередньо зв’язаними з кожною квартирою – малоповерхові будинки; без індивідуальних земельних ділянок, їх умовно називають будинками міського типу.

При проектуванні житлових будинків ураховують природно-кліматичні фактори.

За цими ознакам, згідно з Державними будівельними нормами (ДБН 360- 92), територія України розділена на чотири кліматичні зони (ІІВ; ІІІБ; ІІІВ; IVB), де зона II – з помірним кліматом; ІІІ – з теплим; зона ІV – має жаркий клімат. У кожній зоні виділені підзони, їх – 10. Для кожної кліматичної зони проекти житлових будівель розробляють з урахуванням інсоляції, освітлення, провітрювання.

Вибір території під забудову проводять відповідно до вимог зручного і безпечного проживання та відпочинку людей, раціонального розміщення робочих місць за результатами комплексної оцінки різних факторів: природних (кліматичних, гідрогеологічних, дендрологічних), планувальних (транспортна доступність; інженерне забезпечення, функціональне зонування території).

Інсоляція. Санітарні норми передбачають природне освітлення житлових приміщень і їхньої інсоляції, тобто пряме сонячне опромінення не менше 3 годин на день (із 22 березня по 22 вересня). Урахування показників інсоляції в процесі проектування дозволяє створити умови для сприятливого і уникнути небажаного ефекту відповідними прийомами забудови, орієнтацією будинків (приміщень) по сторонах світу, товщиною стін, розмірами світлопрорізів, улаштуванням веранд, лоджій, сонцезахисту тощо.

Орієнтація. В усіх кліматичних районах не допускається орієнтувати вікна житлових кімнат на північну сторону обрію від 310 до 50°, а в III і IV районах через перегрів приміщень – на західну сторону від 200 до 290°. При двосторонній орієнтації житлових кімнат (із вікнами, що виходять на обидві сторони будинку) на несприятливі сторони обрію орієнтується лише частина приміщень: одна кімната в двокімнатній квартирі, дві – у три-чотирикімнатних квартирах. 

Провітрювання. У будівлях, що проектуються у III і IV кліматичних районах, передбачають наскрізне або наріжне провітрювання. Одно-, двокімнатні квартири у III кліматичному районі допускається провітрювати через сходову клітку. Розробка проектів житлових будинків з урахуванням вимог інсоляції, орієнтації і провітрювання дозволяє послабити вплив несприятливих кліматичних умов.

Вітри. Вітровий режим характеризує роза вітрів – графічне зображення напрямку, повторюваності та інтенсивності пануючих у даній місцевості вітрів. Рози вітрів складаються метеорологічними станціями за підсумками багаторічних спостережень і можуть бути річні, для зимового або літнього періоду, місячні тощо. Характер рози вітрів враховується у містобудівному проектуванні при розміщенні промислових комплексів і підприємств відносно сельбищної території, трасуванні вулиць, орієнтації будинків та ін., у проектуванні будинків і споруд – при розрахунку і конструюванні систем аерації, вітрозахисту тощо.

Сонячна радіація – це енергетична дія прямих або розсіяних сонячних променів. Фіолетові сонячні і невидимі ультрафіолетові промені мають найбільшу силу біохімічної дії на людину, тварин, рослинність, а червоні та інфрачервоні характеризуються тепловою дією. Сонячні промені вбивають бактерії, стерилізують зовнішнє середовище і підвищують імунобіологічні властивості людини.

Рельєф. Найсприятливіші для населеного пункту території з південним, південно-західним або південно-східним схилами, що забезпечують краще освітлення і найбільшу сонячну радіацію, є такими, що не потребують великих затрат на інженерну підготовку (вирівнювання, підсипка, обвалування). Для території населених пунктів найсприятливішим є рельєф з нахилами 0,5-8%.

Ґрунтові води. На території населених пунктів з високим стоянням ґрунтових вод, на заболочених ділянках передбачають зниження їх рівня у зоні капітальної забудови шляхом улаштування вертикальних або горизонтальних закритих трубчастих дренажів різної конструкції.

Необхідність влаштування дренажів визначається висотою розрахункового рівня ґрунтових вод, який приймають з урахуванням сезонного і багаторічного коливання відповідно до технологічного висновку про гідрогеологічні умови будівництва.

Водні ресурси. При виборі території необхідно вияснити наявність джерел водопостачання і способи його практичного здійснення (просте або централізоване). Джерело води вибирають з урахуванням повного забезпечення водою всіх потреб населеного пункту, включаючи і потребу промислових підприємств. Якість води обов'язково перевіряється і оцінюється. Кращими джерелами є артезіанські свердловини, але значна частина населених пунктів на території України користується і водою з відкритих проточних водойм.

Одноквартирний (односімейний) житловий будинок і квартиру в багатоквартирному житловому будинку слід проектувати, виходячи з умови їх заселення однією сім’єю.

У квартирах повинні бути передбачені такі приміщення: житлові кімнати та підсобні приміщення – кухня, передпокій, санвузли, внутрішньоквартирні коридори, вбудовані комори, антресолі, літні приміщення тощо.

Громадські будівлі, їх класифікація. Планувальні схеми

Громадські будівлі призначені для тимчасового перебування людей у зв’язку зі здійсненням у них різних функціональних процесів.

За призначенням громадські будівлі поділяють на такі групи: будинки для освіти, виховання та підготовки кадрів (дитячі садки, школи, профтехучилища, навчальні заклади); будинки для навчально-дослідницьких, проектних і громадських організацій та управління (проектні інститути, будинки органів управління, громадських організацій, комерційного призначення); будинки та споруди для охорони здоров’я і відпочинку (аптеки, санаторії, лікувальні будинки); фізкультурно-оздоровчі та спортивні будинки й споруди (відкриті та закриті); культурно-освітні будівлі та видовищні (бібліотеки, музеї, клуби, театри, кінотеатри); будинки для підприємств торгівлі, громадського харчування й побутового обслуговування; будинки для транспорту (вокзали, транспортні агентства); будинки для комунального господарства (готелі, бані, банно-оздоровчі комплекси) та багатофункціональні будинки й комплекси, що включають приміщення різноманітного призначення. Громадські будівлі характеризує також зовнішній вигляд, оскільки основним структурним елементом у них часто є одна або кілька великих приміщень (залів). Ці будівлі часто є центром формування забудови.

За ступенем капітальності громадські будівлі поділяють на чотири класи: до І класу належать будівлі, що задовольняють підвищені вимоги, а до IV класу – ті, що задовольняють мінімальні експлуатаційні вимоги довговічності та ступеня вогнестійкості.

Проектуючи громадські будівлі, керуються будівельними нормами, які встановлюють склад приміщень, розміри їх та інші вимоги залежно від призначення будівлі.

Ефективність будівництва громадської будівлі визначається її об’ємно- планувальним вирішенням, яке означає розташування приміщень заданих розмірів і форми в одному комплексі, підпорядковане функціональним, технічним, архітектурно-художнім та економічним вимогам.

Громадські будівлі поділяють на одноповерхові, малоповерхові та багатоповерхові. Приміщення за способом зв’язку їх між собою можуть бути непрохідними (ізольованими) й прохідними (не ізольованими). Непрохідні приміщення між собою сполучаються за допомогою третього приміщення (коридору, сходової клітки, холу та ін.).

Для обґрунтованого розташування приміщень у будівлі складають функціональну або технологічну схему, що являє собою умовне графічне зображення всіх приміщень і зв’язку між ними. При проектуванні прагнуть, щоб зв’язки між приміщеннями, функціонально зв’язаними між собою, були найкоротшими, а також ураховують питання більш вигідного розташування 

приміщень, в яких перебувають великі маси людей.

Призначення громадських будівель характеризується їхніми планувальними схемами, які можуть бути: коридорні, анфіладні, концентричні, змішані.

Коридорна схема – з розташуванням приміщень з одного або з обох боків коридору. Така схема найпоширеніша й доцільна в адміністративних, навчальних, лікувально-профілактичних та інших будинках. Схема з двобічним розташуванням приміщень економічна, оскільки довжина коридору й периметр будівлі при цьому значно скорочуються. Проте вона потребує спеціальних об’ємно-планувальних і конструктивних вирішень для забезпечення потрібного освітлення, оскільки норми обмежують довжину коридору.

При однобічному розташуванні приміщень забезпечується добра освітленість коридору бічним світлом. Таку схему застосовують у тих будівлях, де коридор використовується крім зв’язку й для інших потреб, як рекреаційний коридор у навчальних закладах, поліклініках, клубах.

Часто при плануванні приміщень використовують метод чергування однобічного й двобічного розташування приміщень.

Анфіладна схема планування характеризується безпосереднім сполученням між собою суміжних прохідних приміщень. Ця схема характерна для будівель музеїв, виставкових павільйонів, універмагів. У чистому вигляді така схема трапляється рідко.

Концентрична – характерна для будівель, які мають одне або кілька великих приміщень (зали), навколо яких групуються всі інші. Таке рішення використовують для планування кінотеатрів, спортивних комплексів, цирку та ін.

Змішана схема планування будівель охоплює одночасно кілька схем. Наприклад, планування клубу – концентричне, тому що приміщення розташовані навколо залу, але розташування фойє анфіладне; розташування кімнат для роботи гуртків – коридорне.

Громадські будівлі, незалежно від призначення, складаються з однакових структурних елементів. До таких елементів відносять: робочі приміщення, зали, санітарні та вхідні вузли.

Основні входи до громадських будинків повинні мати зручні підходи та оптимальні розміри, які враховують можливості всіх розрахункових категорій відвідувачів.

Кількість входів (виходів) визначається розрахунком у залежності від пропускної спроможності будинків, а також експлуатаційними вимогами.

Головною вимогою при цьому є забезпечення безперешкодних і комфортних умов заповнення людьми будівель та евакуації в аварійних умовах. Вхідний вузол складається з тамбурів, вестибюля, гардеробної, обслуговуючих приміщень і головних сходів, які примикають до вестибюля, та підйомників.

Склад і розміри обслуговуючих приміщень залежить від призначення будівлі.

Важливими структурними елементами громадських будівель є основні приміщення (робочі кабінети, навчальні кімнати, лабораторії).

Усі ці приміщення повинні мати природне освітлення, добре провітрюватись. Площа приміщення залежить від їхнього призначення, потрібної місткості й габаритів обладнання.

Громадські будівлі та споруди проектують за нормами згідно з вимогами ДБН В.2.2-9-99 Громадські будинки та споруди. Основні положення.

При проектуванні громадських будівель визначають загальну площу, корисну площу, розрахункову площу, площу приміщень, будівельний об’єм будівлі, площу забудови та поверховість будівель.

Поняття про будівлі і споруди

У будівельній практиці розрізняють поняття «будівля» і «споруда».

Будівлі – це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

Споруди – це будівельні системи, пов’язані із землею, що створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.¹

До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти тощо.

Інженерні споруди – це об’ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів тощо.

Інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об’єкта.

До інженерних споруд відносяться: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди тощо.

Будівлі, залежно від призначення, поділяють на громадські, промислові і сільськогосподарські. До громадських відносять будівлі, призначені для обслуговування побутових і громадських потреб людей. Їх поділяють на житлові (житлові будинки, готелі, гуртожитки) і громадські (адміністративні, навчальні, культурно-освітні, спортивні, тощо). До промислових відносяться будівлі, в яких виконують різні виробничі процеси, пов’язані з видобутком сировини, її обробкою і виробництвом продукції (цех, майстерня, гараж). Сільськогосподарськими називають будівлі, що обслуговують потреби сільського господарства (пташник, зерносховище, корівник).

Внутрішній простір будівель поділяється на окремі приміщення (кімната, кухня, аудиторія). Приміщення, розташовані на одному рівні, утворюють поверх. Залежно від розташування рівня підлоги поверху по

відношенню до тротуару або вимощення, поверхи називають наземними – поверхи з позначкою підлоги приміщень не нижче планувальної позначки землі, підземними – поверхи, позначка стелі якого знаходиться нижче рівня планувальної позначки землі, цокольними – поверхи з позначкою підлоги приміщень нижче планувальної позначки землі на висоту не більше половини висоти приміщень, що в ньому розташовані, підвальними – поверхи з позначкою підлоги приміщень нижче планувальної позначки землі більше, ніж на половину висоти приміщень, технічними – поверхи для розміщення інженерного обладнання і прокладання комунікацій; можуть бути розташовані у нижній (технічне підпілля), верхній (технічне горище) або середній частині будинку і мансардними (мансарда) – поверхи у горищному просторі, фасади яких повністю або частково створені поверхнею (поверхнями) нахиленого чи ламаного даху, при цьому лінія перетину площини даху і площини фасаду повинна бути на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги мансардного поверху.

Усі будівлі складаються з окремих взаємозв'язаних між собою частин або елементів, які доповнюють один одного: об'ємно-планувальних елементів, тобто великих частин, на які можна розчленувати всю будівлю (поверх, окреме приміщення, сходова клітка); конструктивних елементів, які визначають структуру будівлі (фундаменти, стіни, перекриття, дах); будівельних виробів, тобто порівняно дрібних деталей, з яких складаються конструктивні елементи (перемичка, панель перекриття, фундаментний блок, сходова площадка). Систему розташування приміщень у будівлі називають об’ємно-планувальним вирішенням.

Забезпечення просторової жорсткості будівель

Будівля під час дії на неї вертикальних і горизонтальних навантажень повинна бути міцною (не руйнуватися); стійкою – зберігати рівновагу під час дії   горизонтальних  сил;   повинна  мати   просторову  жорсткість,       тобто  не деформуватись (не змінювати конструктивну основу будівлі). Зі збільшенням кількості поверхів збільшується                навантаження     на      будівлю. Стійкість           і просторову жорсткість будівлі забезпечують за допомогою спеціальних заходів. У     безкаркасних     будівлях     (рис. 2.7 а)     просторову     жорсткість забезпечують влаштуванням внутрішніх поперечних стін і стін сходових кліток, зв’язаних з поздовжніми стінами; міжповерховими перекриттями, які зв’язують стіни між собою і розділяють їх на окремі яруси за висотою. Перекриття повинно виконуватись як жорсткий монолітний диск.

Рис. 2.7. Конструктивні елементи, які забезпечують просторову жорсткість будівлі: а – безкаркасної; б – каркасної;. 1 – міжповерхове перекриття; 2 – поперечна стіна; 3 – стіни сходової клітки; 4 – стінки жорсткості; 5 – плити розпірки

 

У каркасних будівлях (рис. 2.7 б) просторова жорсткість досягається влаштуванням: багатоярусної рами, утвореної просторовим сполученням колон, ригелів й перекриття; стінок жорсткості, поставлених між колонами на кожному поверсі; плит-розпорок, покладених в перекриттях між колонами; стін сходових кліток і ліфтових шахт, зв’язаних з конструкціями каркасу; надійного спряження елементів каркаса у стиках і вузлах.