Теорія до теми 8

1. Обстеження дерев’яних конструкцій

Недоліки проектування конструкцій пов’язані з неврахуванням неоднорідності будови та фізико-механічних характеристик деревини (мала міцність поперек волокон, значні деформації від дії тривалих навантажень), а також з наявністю дефектів деревини, можливістю набухання, загнивання, жолоблення, розтріскування, загоряння і ураження конструкцій дереворуйнівнимигрибами, черв’яками, комахами.

 Основні дефекти виготовлення і монтажу, що спричиняють зниження несучої здатності дерев’яних конструкцій, такі:

 —   порушення правил заготовки елементів (розпилювання, зарізання шипів і     гнізд з великими допусками, сколювання частини деревини) ослабляють перерізи елементів і призводять до значних пухких деформацій тощо;

 — порушення норм і правил монтажу (неврахування особливостей роботи матеріалу і самої конструкції та інші).

 До дефектів експлуатації дерев’яних конструкцій, які проявляються внаслідок відсутності постійного нагляду, відносять:

 — збільшення фактичних навантажень на конструкції порівняно з проектними;

 — систематичне зволоження конструкцій спричинене протіканням покрівлі та відсутністю або несправністю вентиляції приміщень;

—   прокладання електропроводки по дерев’яних елементах;

 — виконання зварювальних та інших робіт, пов’язаних з високими температурами, біля конструкцій.

 Найбільш характерні та розповсюджені види дефектів і пошкоджень конструкцій такі:

 —   вологий стан або періодичне зволоження деревини;

—   недопустимі деформації конструкції та її елементів;

— ураження деревини біологічні (домовими грибами, корабельним черв’яком) та комахами-деревоточцями, загнивання серцевини;

 —   корозія металевих деталей;

—   тріщини та розшарування клеєних дерев’яних конструкцій;

 — руйнування опорних частин конструкції замурованої в стіну, що руйнується.

 Дефекти та пошкодження дерев’яних конструкцій визначають такими способами:

 — огляд з необхідним розкриттям для виявлення фактичного стану конструкції;

—   обмірювання конструкції;

 — вимірювання основних параметрів деформацій конструкції (прогинів, відносних зміщень вузлів, викривлень стиснутих елементів, кутів нахилу перерізів, зміщень податливих з’єднань,тріщин, сколювань, зминань та інше);

 —   зазори та нещільності у з’єднаннях, зношення настилів;

—   вивчення температурно-вологісних та інших умов експлуатації;

 — відбирання з конструкції зразків для лабораторних досліджень (механічних властивостей, вологості, міцності клейових з’єднань, виду шкідника, що уразив деревину, якості антисептування та інше).

Для визначення виду грибкового ураження та активності процесу руйнування зразків деревини необхідно провести аналіз в мікологічній лабораторії. Зразки вибирають з найбільш уражених ділянок. В одному зразку повинна бути представлена як здорова, так і уражена деревина (на межі переходу). За наявності зовнішніх грибкових утворень зразок береться разом з ними.

Розмір зразків рекомендується приймати 15 см х 10 см х 5 см (для дощок -1 5 с м х 5 с м х 2 см).
 Для встановлення причин гниття та руйнування деревини проводять також виміри воло­гості деревини в місцях взяття проб, повітрообміну, вологості та температури повітря в приміщенні.
Для кожного об'єкта слід відбирати не менше трьох зразків із трьох окремих ділянок розкриття.
За результатами аналізу зразків дається характеристика та встановлюється ступінь ураження деревини:

а) має місце часткове ураження грибом;

б) механічна міцність не втрачена;

в) механічна міцність частково втрачена;

г) механічна міцність значно втрачена;

д) ознак дереворуйнівних жуків не виявлено;

е) виявлено шкідника (наводиться вид жука) і до якого ступеня небезпеки він відноситься (слабкий або сильний руйнівник).

Оцінку міцності деревини в місцях руйнувань допускається визначати за числом річних шарів на ділянці товщиною 1 см, відсутністю грибів, що знижують міцність, та іншими методами.
Вологість деревини може встановлюватись електронним вологоміром.
 Зразки для механічних лабораторних випробувань слід, як правило, відбирати з еле­ментів, в яких відбулось руйнування або з несучих елементів. Кількість зразків для механічних випробувань приймають не менше шести.
 Для детального обстеження елементів перекриттів необхідно виконувати їх розкриття в обсязі, вказаному в таблиці В.5.1 , що міститься в ДСТУ-Н Б В. 1.2-18:2016

Для скорочення обсягів розкриття при обстеженні схованих дерев'яних конструкцій рекомендується використовувати метод ендоскопії, який може використовуватись для:

а) обстеження стану схованих та важкодоступних дерев'яних конструкцій та їх елементів;

б) обстеження дерев яких конструкцій та елементів, які при цьому повинні, за можливості, залишатися без пошкоджень.
Для проведення ендоскопічних обстежень дерев’яних конструкцій та елементів реко­ мендується використовувати такі прилади, механізми, пристосування та матеріали:

а) спеціальні тихохідні свердлувальні механізми з набором довгих свердел різних розмірів;

б) прожектори та лампи, в тому числі люмінесцентні;

в) жорсткі та гнучкі ендоскопи різних розмірів та напрямів;

г) апарати для фото- та відеодокументування результатів ендоскопічного методу.
Обстеження конструкцій дерев'яних перегородок проводять зовнішнім оглядом, а також простукуванням, висвердлюванням, пробиванням отворів і розкриттям в окремих місцях.
 Розташування сталевих деталей кріплення і каркаса перегородок визначають за проектом і уточнюють металошукачем.

 При обстеженні несучих дерев'яних перегородок обов'язково проводять розтин верхньої обв’язки в місцях обпирання балок перекриття на кожному поверсі, а також проводять оцінку стану ділянок перегородок у місцях:

а) розташування трубопроводів;

б) санітарно-технічних приладів;

в) зчеплення штукатурки з поверхнею перегородок;

г) осідання через спирання на конструкцію підлоги

При обстеженні дерев'яних перекриттів:

а) розбирають конструкцію підлоги на площі, що забезпечує вимірювання не менше двох балок і заповнень між ними довжиною 0,5-1,0 м;

б) розчищають засипку, мастило і пази накату дерев'яних перекриттів для ретельного огляду примикання накату до несучих конструкцій перекриття;

в) визначають якість деревини балок і матеріалів заповнення;

г) встановлюють межі пошкодження деревини;

д) визначають перетин і крок несучих конструкцій.

При обстеженні дерев'яних сходів, розташованих на металевих косоурахта дерев'яних тятивах проводять розтин місць закладення балок в стіни і зондування дерев'яних конструкцій для визначення виду та меж пошкодження елементів

При обстеженні дерев'яних крокв і ферм встановлюють:

а) тип несучих систем (настили, обрешітки, прогони);

б) основні деформації системи (прогини і подовження прольоту балкових покриттів, кути нахилу перерізів елементів і вузлів ферм);

в) зміщення податливих сполук (взаємні зрушення елементів, що з'єднуються, зминання у врубках і примиканнях),

г) вторинні деформації руйнування і інші пошкодження (тріщини сколювання, складки стиснен­ ня тощо);

д) стан деревини (наявність гнилі, ушкоджень жучками);

е) наявність гідроізоляції між дерев'яними і кам’яними конструкціями.

 За результатами огляду та випробувань зразків визначаються фізико-механічні характеристики конструкцій, міра їх ураження дереворуйнівниками і визначається категорія технічного стану конструкцій з можливістю їх подальшої експлуатації:

- І  категорія - нормальна

 —   ІІ категорія –  задовільна;

—   ІІІ категорія –  непридатна до нормальної експлуатації (незадовільна);

—   ІV категорія –  аварійна.

 Задовільна категорія технічного стану характеризує дерев’яну конструкцію, як придатну для експлуатації після незначного ремонту або підсилення. Це елементи конструкції, що уражені не злоякісною гнилизною або комахами-деревоточцями у поверхневому шарі глибиною до 1,5 см з ослабленням перерізу до 25%.

 Гнилизну та червоточину слід стісувати, а місця стесу і прилеглі ділянки конструкції покривати антисептиком та інсектицидом.

 Необхідність підсилення конструкції повинна бути визначена перевірним розрахунком.

 Елементи зі злоякісною гнилизною слід частково або повністю вилучати, а замінену частину конструкції обробляти антисептиком.

 При незадовільнїй категорії технічному стані експлуатація дерев’яної конструкції можлива тільки після проведення капітального ремонту. Ослаблення перерізу не повинно перевищувати 50%.

 Пошкоджені ділянки чи елементи конструкції повинні бути замінені або відремонтовані.

 При аварійному стані дерев’яної конструкції обмежене виконання її функцій можливе лише після проведення охоронних заходів (тимчасове підсилення та інше) або повної заміни конструкції.

2. Обстеження покрівлі та гідроізоляції

Пошкодження покрівлі за обсягами руйнування поділяються на:

•  точкові - зосереджені на площі до 1 м2,
• локальні — розташовані на площі до 100м2,
•  суцільні — тобто часті точкові або сполучені локальні пошкодження, що займають загалом більше 40% площі покрівлі.

 Точкові пошкодження найчастіше з’являються внаслідок механічних дій на покрівлю (проломи, прориви, здуття, тріщини, загортання полотнищ рулонної покрівлі; раковини, лущення, наскрізні тріщини і прориви мастикового гідрозахисного шару; тріщини, відколи кутів, проломи або викришування окремих листів азбоцементних покрівель; дрібні свищі, пробоїни, корозія окремих листів сталевих покрівель та інше).

 Локальні пошкодження спричиняються низькою якістю матеріалів, що застосовуються, і виконання робіт. До них належать:

 — старіння водоізоляційного шару в розжолобках і приляганнях, загортання полотнищ рулонного килима;

—   відшарування, здуття одного з шарів рулонного покриття;

—   розриви покрівельного килима над швами між плитами покриття;

—   відшарування у розжолобках, тріщини у приляганнях;

 — корозія у розжолобках, тріщини, відколи, проломи азбоцементної покрівлі;

 — корозія, свищі, пробоїни у розжолобках і окремих листах металевої покрівлі.

До підготовчих робіт огляду покрівлі входить:

а) розчищення найбільш характерних місць покрівлі від сміття, бруду та пилу, прибирання в цих місцях гравійної посилки з оголенням основного покрівельного килима;

б) встановлення ходових трапів на азбоцементних і сталевих покрівлях.

Огляд покриття починають із стелі несучої конструкції Спочатку перевіряють стан конст­рукції та інженерних комунікацій, що проходять крізь покриття.
В обстеження покрівлі включають:

а) візуальний огляд,

б) інструментальні виміри;

в) відбір зразків і вирубок матеріалів покриття і покрівлі

г) комплекс лабораторних випробувань

Візуально визначають стан відкритих елементів конструкцій даху; нижньої площини покриття, захисного верхнього шару покрівлі і деталей примикань покрівлі.

Інструментальними замірами визначають:

а) площу покрівлі та площу руйнувань;

б) розмір прогинання та просідання.

Лабораторними дослідженнями визначають стан прихованих конструктивних елементів: паро-, термоізоляції і вирівнювальної стяжки, а також ступінь корозії матеріалу покрівлі.

Для визначення повної картини руйнувань виявляють сліди протікання покрівлі на столі і стінах приміщень, що розташовані безпосередньо під дахом. Сліди протікань наносять на план покриття та суміщають їх з відміченими пошкодженнями покрівельного килима.
При утрудненнях із визначенням місць протікань використовується локальне заливання окремих ділянок покрівлі. При цьому ділянки покрівлі, що випробовуються, відокремлюють від інших ділянок покрівлі валиком, який влаштовують з цементного розчину висотою 100 мм.

 Пошкодження водоізоляційного покрівельного килима за мірою його руйнування класифікуються так:

 —   руйнування захисного шару;

 — руйнування у місцях прилягання карнизів, вентиляційних каналів, дефлекторів і шахт, світлових і аераційних ліхтарів, водостічних воронок тощо;

—   руйнування карнизної частини покрівлі;

—   руйнування одного, двох або більше основних шарів килима;

—   повне руйнування килима, основи і теплоізоляційного шару.

 У      процесі обстеження покрівлі оглядають стан таких конструктивних елементів покриття або даху:

 — покрівля — суцільність та цілісність покрівлі, наявність сміття, бруду, місць механічних пошкоджень і тріщин на її поверхні; стан прилягань покрівлі до виступаючих конструкцій, водостічних воронок тощо;

 — конструкції покриття — наявність тріщин, понаднормативних прогинів, місць протікання, висолів, слідів зволоження конденсатом, корозії тощо; стан карнизних вузлів, огорожі даху, світлових і аераційних ліхтарів, вентиляційних каналів, дефлекторів і шахт, виходів на дах, деформаційних швів, опор, стояків і  відтяжок тощо;

 — система водовідводу — умови видалення води, наявність застійних блюдець, фактичні ухили даху, міра забруднення водостічних воронок, замокання стін і цоколя тощо.

Під час обстеження у зимовий період фіксують зони і глибини відкладання снігу на покрівлі, міру обмерзання прикарнизної частини, вентиляційних каналів, дефлекторів та шахт, світлових і аераційних ліхтарів тощо.

 У   ході обстеження сталевих покрівель додатково установлюють стан і міру ураження корозією покрівельної сталі та стан дерев'яних конструкцій даху.

 Обстеження азбоцементних покрівель включає огляд стану металевих та дерев'яних конструкцій і елементів даху.

 Стан гідроізоляції приміщень та наявність пошкоджень визначають за розмірами і ступенем руйнування при візуальному огляді та інструментальних дослідженнях.

 У підготовчі роботи для огляду гідроізоляції входить:

а) розчищення місць протікань усередині підземних приміщень,

б) очищення від ґрунту ділянок зовнішньої гідроізоляції;

в) розбирання стінок, що притискають та захисних шарів.

 До початку огляду підземних приміщень будівлі або споруди необхідно провести огляд стану сантехнічних комунікацій, що проходять в цьому приміщенні або поруч, щоб їх протікання не вважати як протікання гідроізоляції. За необхідності беруть проби води.

Пошкодження гідроізоляції за обсягами руйнування підрозділяють так само, як і пошкодження покрівлі.

 Пошкодження гідроізоляції за мірою руйнування класифікують так:

—   руйнування притискної (захисної) стінки;

—   руйнування захисного шару;

—   руйнування місць прилягання;

 —   руйнування одного, двох чи більше шарів гідроізоляції;

—   повне руйнування гідроізоляційного килима.

 Внутрішню гідроізоляцію підземних приміщень оглядають безпосередньо з     визначенням місць, характеру та інтенсивності протікань, наявності на її поверхні слідів механічних пошкоджень та руйнувань.

 Особлива увага повинна бути поставлена до наявності слідів корозії арматури конструкцій підземної частини будівлі (споруди).

 Стан зовнішньої гідроізоляції характеризується наявністю або відсутністю слідів протікань та корозії арматури на стінах і підлозі ізольованого підземного приміщення.

Інструментальне обстеження проводять у випадку осадових явищ підземних будівель­ них конструкцій і прилеглого до них ґрунту. В основному, фіксується ширина і глибина розкриття тріщин.
 За наявності точкових і локальних пошкоджень, зон протікань визначають місця роз­ ташування і розміри ділянок з такими пошкодженнями.

За наявності суцільних протікань покрівель і гідроізоляції додатково виконують вирубки ізоляційного матеріалу у цих зонах і лабораторними випробуваннями визначають стан цих покрит­тів.

За даними обстеження розробляють схему дефектів та схему протікань.
Аналіз результатів обстеження покрівель або гідроізоляції здійснюють для встанов­ лення технічного стану покрівлі або гідроізоляції.

Визначаючи категорію технічного стану покрівель та гідроізоляції, керуються табли­ цею В.7.1( ДСТУ-Н Б В.1.2-18 2016)

3. Захист дерев’яних конструкцій

Захист конструкцій із дерева необхідний на всіх стадіях виконання будівельно-монтажних робіт починаючи з монтажу конструкцій даху і закінчуючи захистом деревини для внутрішніх опоряджувальних робіт.

 Найбільш небезпечними ушкоджуючими факторами деревини є волога і тепло, грибки і вогонь, а також комахи від яких її необхідно захищати.

 Проектуючи конструкції громадських будинків необхідно пам′ятати про ті умови, які сприяють розвитку дереворуйнівних грибків і комах, щоб не закладати їх ще при розробці проекту.

 Вчасне виявлення ″захворювань″ деревини сприяє вжиттю заходів, які запобігають подальшому розвитку руйнівного фактору деревини. Це можна зробити при регулярному і якісному обстеженню конструкцій із дерева при експлуатації будинків і споруд. За результатами перевірки стану конструкцій виявляють наявність, вид і розміри пошкоджень конструктивних елементів, а також вид матеріалу і породу деревини.

 На основі рекомендацій викладених в висновках за наслідком обстеження, розробляють заходи по:

• захисту,
• ремонту,
• підсиленню
• або заміні конструкцій.

Існує два основних методи захисту деревини:

• Фізичний метод обробки деревини (газова дизенфекція і обробка гарячим повітрям)
•  Хімічний метод захисту деревини (антисептування водними розчинами, змащування поверхонь деревини антисептичними мастиками на основі водорозчинних антисептиків: бітумні, кремнефтористий натрій і ін).

 Найбільш часто застосовуються антисептики, які наведені в таблиці

4. Ремонт і підсилення дерев′яних конструкцій

Нижче будуть наведені схеми ремонту та підсилення дерев'яних конструкцій балок, стін та перегородок, даху.

4.1. Ремонт і підсилення дерев'яних балок

Найбільш характерними пошкодженнями дерев′яних балочних конструкцій є деструктивна гниль і послаблення в місцях їх опирання, а також значні прогинання і тріщини.

 Підсилення дерев′яних конструкцій може виконуватись місцевими (локальними) і загальними ділянками. Місцеві підсилення дерев′яних балочних конструкцій здійснюється шляхом влаштування різновидних дерев′яних, металевих, полімерних і інших накладок.

 В   комплекс робіт по підсиленню балок входять:

-          улаштування ришувань і підмосток;

-          зняття навантаженя з балок (згідно ПВР);

 -          розбирання конструктивного елементу;

-          виваження (при необхідності) конструкції;

-          установлення і кріплення накладок;

-          відновлення конструктивного елементу;

 -          демонтаж конструкцій для зняття навантаження.

ВЛАШТУВАННЯ ДОДАТКОВОГО ПЕРЕКРИТТЯ.

Пошкоджені або ті, що не зможуть нести додаткове наванта­ ження після реконструкції будівлі, балки перекриття можуть роз­ вантажуватися за рахунок улаштування зверху обманного пере­ криття (рис. 1). Ідея такого підсилення полягає в тому, що існуюче перекриття в подальшому буде сприймати лише власну вагу, а нове перекриття — повне навантаження (власна вага його та корисне навантаження).

Рис. 1 - Влаштування додаткового перекриття: 1 — балка існуючого перекриття; 2 — черепні бруски; 3 — накат; 4 — засипка; 5 — штукатурка; 6 — демонтована підлога; 7 — металеві балки нового перекриття; 8 — лаги; 9 — підлога; 10 — підвіски

Переваги такого методу підсилення наступні:

— можливість використання приміщень, що знаходяться під пере­ криттям, яке реконструюється, без обмежень та зупинень;

— існуюче перекриття під час реконструкції служить робочим майданчиком для влаштування нового;

— зберігається архітектура існуючого перекриття (особливо це важливо для історичних будівель);

— зменшується обсяг опоряджувальних робіт.

Нове перекриття не зв’язане з існуючим. Навпаки — між цими конструкціями повинен бути проміжок не менше ніж 50 мм для вільного деформування перекриття, яке зводиться. При необхідності між конструкціями перекрить установлюють гнучкі підвіси. Нове перекриття може бути виконане із різних матеріалів: дерева; прокатного металу; збірного чи моно­літного залізобетону; залізобетону з жорсткою арматурою у вигля­ді двотаврів чи швелерів.

РОЗВАНТАЖЕННЯ ПОШКОДЖЕНИХ БАЛОК

У процесі експлуатації часто трапляються випадки, коли по­ шкодженими є одна або декілька (в різних місцях) балок пере­криття. Таке явище пов’язане з місцевим зволоженням (наприклад, унаслідок протікань покрівлі) конструкцій. У цьому випадку, при обґрунтуванні розрахунками, є можливість передати навантаження від балки, що вийшла з ладу, на непошкоджені за допомогою роз­подільних прогонів (рис.2)

ЗМІНА РОЗРАХУНКОВОЇ СХЕМИ БАЛОК

• установленням додаткових опор (рис. 3)

Рис. 3 - Установлення додаткових опор: 1 — балка, що підсилюється; 2 — дерев'яний стояк; 3 — додаткові фундаменти під стояки; 4 — підбалка; 5 — стяжні болти; 6 — кутики; 7 — анкерні пластини; 8 — гідроізоляція

• створення нерозрізності в розрізних конструкціях (рис. 4)

Рис. 4 - Створення нерозрізності на опорі встановленням накладок на цвяхах: 1 — балки, що реконструюються; 2 — проміжна опора; 3 — сталева накладка; 4 — цвяхи; 5 — дерев'яні накладки

• перетворення в раму (рис. 5) 

Рис. 5 - Підсилення балки шпренгелем у вигляді портальної рами: 1 — балка, що підсилюється; 2 — шпренгель із бруса; 3 — підвіски із сталі; 4 — упори; 5 — цвяхи; 6 - скоби; 7 — шайби; 8 — гайки

МЕТОД НАРОЩУВАННЯ БАЛОК

При такому методові підсилення не змінюєть­ ся розрахункова схема, не з’являються додаткові опори та пов’язані з цим проблеми, висота конструкції зростає (якщо є така можли­ вість) незначно або зовсім не збільшується, а розвиток перерізу здійснюється за рахунок ширини.
Нарощування перерізу може здійснюватися по всій довжині конструкції, в найбільш пошкоджених, тобто ослаблених, перері­зах (як правило, такі місця знаходяться в приопорній частині) або в місцях найбільш навантажених (у середині прольоту балки). В якості матеріалу нарощування використовується дерево, метал.
Дерев’яні бруси можуть установлюватись на болтах (рис. 6, а) чи на цвяхах (рис. 6, б).

Рис.6 - Підсилення балок нарощуванням дерев'яним брусом: а — на болтах; б — на цвяхах: 1 — балка, що підсилюється; 2 — дерев'яні накладки; З — стяжні болти; 4 — шайби; 5 - цвяхи

Металеві елементи нарощування мо­жуть установлюватися в розтягнутій, стиснутій або в обох цих зонах. Кріпляться вони аналогічно дерев’яним — за допомогою болтів чи цвяхів. (рис. 7)

Рис. 7 - Установлення металевих накладок: І — балка, що підсилюєть­ ся; 2 — сталеві накладки; 3 — стяжні болти; 4 — шайба; 5 — цвяхи

ПІДСИЛЕННЯ ЗА ДО­ПОМОГОЮ АРМАТУРИ.

Вона може розміщуватися в тілі дерев’яної бал­ ки (рис. 8) або зовні у вигляді шпренгельної затяжки (рис. 9).

У першому випадку балку розвантажують шляхом установ­лення по середині її прольоту тимчасової опори. В нижній частині за допомогою фрези вибирають паз для наступного встановлення в ньому арматурного стрижня. Під загнуті кінці стрижня висвердлюють отвори. Арматурний стрижень відповідної форми (певної дов­ жини та із загнутими кінцями) очищують від продуктів корозії, обезжирюють ацетоном і встановлюють у проектне положення на полімерному, наприклад епоксидному, клеєві. Тимчасову опору знімають після повної полімеризації клею.

Рис. 8 - Підсилення дерев'яної балки арматурним стрижнем: 1 — балка, що підсилюється; 2 — арматура; 3 - - паз; 4 — свердловини під кінець стрижня; 5 — клей; 6 - тимчасова опора

Затяжка може бути одно- та двогілковою й виготовлятись як із арматурної, так і з прокатної сталі. При підсилення шпренгельною затяжкою вона напружується або шляхом затягу­вання опорних гайок (рис. 9), або стягуванням гілок затяжки між собою (аналогічно методу підсилення залізобетонних балок).

Рис. 9 - Улаштування шпренгельної тяжки: 1 — балка, що підсилюється; 2 — під­ різка в балці; 3 — затяжка; 4 — упорний кутик; 5 — підкладка у вигляді котка, привареного до пластини; 6 — гайка для натягування затяжки; 7 — контргайка

4.2. Ремонт і підсилення стояків та стін

Найбільш простим способом підсилення є заміна пошкодженої частини стояка дерев'яним елементом. деякі дерев'яні стояки руйнуються у місцях обпирання. Тому необхідно підсилювати конструкцію на всій висоті, а також реконструкцію стояків лише у місцях значного пошкодження (недостатньої несучої здатності). 
Варіанти кріплення такого протеза можуть бути більш ефективними (рис.1): 

• на болтах;
• хомутах
• на накладках упритул.  

Рис. 1 - Заміна приопорної пошкодженої ділянки стояка: а — у півд- рева на болтах; б — на хомутах; в-на накладках: 1 — стояк, що підсилюється; 2 — новий елемент; 3 — стяжні болти з шайбами; 4 — існуючий фундамент; 5 — гідроізоляція; 6 — стяжні хомути; 7 — металеві або дерев'яні накладки

При такому методі під­ силення пошкоджена частина стояка видаляється. Стяжні болти вста­ новлюються в заздалегідь просвердлені отвори, а гідроізоляція викону­ ється 3...4 шарами руберойду або толю.

Пошкоджена частина стояка може бути замінена протезом, ви­ конаним із іншого матеріалу. Частіше з цією метою використову­ ють металеві обойми з прокатних профілів (рис. 2, а), рідше — залізобетонні пасинки (рис. 2, б). Пош коджена частина деревини при цьому може відновлюватись або зовсім видалятись

Рис. 2 - Підсилення опорної частини стояків: а — обоймами із швелерів; б — залізобетонними пасинками: 1 — стояк, що реконструюється; 2 — від нової частини деревини; 3 — обойма зі швелерів; 4 — стяжні болти; 5 — існуючий фундамент; 6 — гідроізоляція; 7 — видалена пошкоджена ділянка стояка; 8 — залізобетонні пасинки; 9 — скрутки з дроту