Організація інклюзивного навчання в закладах освіти

1. Світовий досвід інклюзивного навчання

    Із 70-х років XX ст. у прогресивних країнах Західної Європи, а також США розпочалася реформа системи спеціальної освіти, спрямована на перехід до інклюзивної та інтегрованої освіти для дітей з ООП. У США право дітей на інклюзивну освіту закріплено на законодавчому рівні. Вирішальним документом у цьому питанні став Закон «Про освіту осіб з ООП» (IDEA) (Individuals with Disabilities Education Improvement Act (1990), у якому вперше було замінено поняття «дитина з інвалідністю» на «дитина з особливими освітніми потребами» і законодавчо визначено шість принципів надання інклюзивних послуг:

1. Безоплатне здобуття освіти відповідного рівня.
2. Належне оцінювання можливостей і досягнень дитини.
3. Розробка індивідуального навчального плану.
4. Створення сприятливого освітнього середовища:

•  пристосування шкільних приміщень до дітей з ООП;
•  навчання дітей з ООП разом з однолітками в одному класі;
•  залучення дітей з ООП до уроків музики, малювання, фізкультури, шкільних екскурсій і позашкільних занять;
•  створення особливих умов для лікування чи постійного перебування дитини з ООП у школі;
•  забезпечення дітей з ООП спеціальними навчально-методичними засобами й обладнанням.

1. Участь батьків у прийнятті рішень.

     Сьогодні IDEA вважають одним з найважливіших законодавчих документів, що сприяє розвитку інклюзивної освіти та захищає права дітей з ООП у сфері освіти. Нині у США працює Національний освітній центр для дітей з ООП, що впроваджує програму «IDEA» – шкільна освіта дітей з ООП, яка надає консультації педагогічним працівникам і батькам дітей з ООП. Також існує Центр технічної допомоги і збору інформації про дітей з ООП. Працівники центру збирають відомості про всіх дітей з ООП кожного штату, відстежують відсоток працевлаштування зазначеної категорії дітей після закінчення школи, а також аналізують інформацію про кількість дітей, які продовжили навчатися в університетах і коледжах.

      Для американської освітньої системи характерна відсутність у більшості штатів спеціальних шкіл. У зв’язку із цим усі учні з ООП відповідно до федерального закону зобов’язані навчатися у звичайній школі. Під час зарахування до школи дитини з ООП комісія, що складається зі шкільних фахівців (директора, психолога, шкільного лікаря та ін.) і спеціальних лікарів (окуліста, логопеда, хірурга та ін.), встановлює і визначає ООП. За отриманими результатами адміністрація школи пропонує форму навчання: групову, індивідуальну чи домашню.

      У кожній інклюзивній школі є ставка вчителя зі спеціальної освіти, який разом з іншими вчителями долучається до розроблення індивідуального навчального плану. Учитель спеціальної освіти готує роздатковий матеріал, посібники, домашні завдання. Також освітній процес передбачає наявність помічника для дитини з ООП зі складними порушеннями розвитку. Кожна дитина з ООП, яка навчається в інклюзивному класі, отримує додатково 15% фінансування на освіту.

    Італійська Республіка є однією з провідних європейських країн у впровадженні інклюзивної освіти. Ця держава однією з перших визнала пріоритетність інклюзивної освіти для дітей з ООП. Італія до цього часу – єдина європейська країна, яка досягла 99,6% включення учнів з ООП у загальну середню освіту. Насправді, згідно з «Законом про освіту» в шкільній системі Італії не існує спеціальних шкіл або класів. У 1971 році в Італії було ухвалено новий «Закон про освіту», що на законодавчому рівні надав право всім дітям навчатися в загальноосвітніх школах, а батькам – можливість обирати заклад освіти. Окрім того, з метою створення умов для навчання дітей з ООП вищезазначеним Законом було передбачено ряд заходів, серед яких безоплатний транспорт від дому до школи, усунення архітектурних бар’єрів, що перешкоджають доступу до будівлі школи, і підтримка учнів зі складними порушеннями розвитку. За новими правилами, спеціальні класи у школах були скасовані, а інклюзивні класи не перевищували кількості 20 дітей, з яких не більше двох дітей з ООП, що навчалися за індивідуальною програмою та отримували додаткову допомогу в навчанні з боку педагогів і різнопрофільних фахівців. Наступним етапом удосконалення системи надання освітніх послуг дітям з ООП стало оновлення «Закону про освіту» у 1992 році, згідно з яким інклюзивна освіта поширювалася на заклади дошкільної та вищої освіти. Основним пріоритетом держави в той час стало вдосконалення взаємодії між школою та іншими установами, які надають послуги дітям з ООП, а також тісна співпраця з їхніми батьками у процесі навчання.

     Корисним видається і досвід іншої європейської держави – Республіки Австрії. До 80-х років ХХ ст. у цій країні працювала система спеціальної освіти, що складалася зі спеціальних шкіл для дітей з порушеннями зору та слуху, порушеннями опорнорухового апарату, інтелектуальними порушеннями, емоційними та комплексними порушеннями розвитку. Робота велася по реалізації чотирьох моделей інтегрованого навчання.

   • Інтегровані класи. У класі навчалося 20 учнів, з яких чотири з ООП. У класі працював учитель і спеціальний педагог.

  • Взаємодіючі класи. Навчання у закладах загальної середньої освіти та спеціальних класах проводилося окремо, але організовувалась спільна позашкільна робота.

   • Малокомплектні класи. У закладах загальної середньої освіти створювалися спеціальні класи з 6–11 учнів переважно з дітей із затримкою психічного розвитку, які проходили чотирирічну програму початкової школи за шість років.

    • Звичайні класи. У таких класах учні з ООП, їхні батьки та вчителі користувалися додатковими спеціальними послугами шкільних консультантів.

    Після проведеної оцінки всіх чотирьох експериментів у 1991 році Австрійським центром експериментальної освіти та шкільного розвитку було визначено найбільш дієвою моделлю інтегровані класи. Наразі в освітній системі Республіки Австрії функціонують центри спеціальної освіти, що несуть відповідальність за навчання дітей з ООП і координують організацію освітнього процесу. До повноважень центрів спеціальної освіти входить оцінка дітей з ООП, навчально-методична допомога вчителям, консультації батьків, проведення семінарів і тренінгів, міжгалузева співпраця. У кожному закладі загальної середньої освіти з інклюзивним навчанням працює команда психолого-педагогічної підтримки, яка визначає ООП школярів і надає їм спеціальні освітні послуги. До складу цієї команди входять асистент учителя, вчителі, спеціальні педагоги, а також батьки. У разі потреби учні з ООП можуть розраховувати на фахову медичну і соціальну допомогу.

    Інклюзивна освіта дітей з ООП у Королівстві Бельгії урегульована на рівні законодавства, зокрема Закону «Про спеціальну освіту», ухваленого в 1970 році, в якому передбачені основні положення стосовно надання освітніх послуг дітям з ООП у закладах освіти. Цей Закон був суттєво доповнений Декретом Уряду 28 липня 1978 року. Сьогодні кожна дитина з ООП має право навчатися у закладі загальної середньої освіти за місцем проживання. З 1960 року в Королівстві Бельгії працює служба психолого-медико-соціального супроводу дітей з ООП. Вона проводить оцінку стану дитини, визначає індивідуальний план навчання і допомагає батькам обрати заклад освіти; надає психолого-педагогічні, корекційно-розвиткові, медичні та соціальні послуги. У Королівстві Бельгії існує два типи психолого-медико-соціальних центрів: шкільні і позашкільні. Разом з інклюзивною освітою у країні діє система спеціальних закладів загальної середньої освіти, в яких навчається 4% дітей шкільного віку. До них належать 8 типів спеціальних шкіл для дітей:

• з легким ступенем інтелектуального порушення;

• із середнім і тяжким ступенем інтелектуального порушення;

• з емоційними порушеннями і розладами поведінки;

• з порушеннями зору;

• з порушеннями слуху;

• із соматичними захворюваннями;

• з фізичними розладами;

• із труднощами у навчанні.

   Водночас законодавство Бельгії забезпечує усунення бар’єрів між закладами освіти, пропонуючи дитині одну з форм інклюзивної освіти:

• повна інклюзія (діти з ООП навчаються у закладах загальної середньої освіти і паралельно отримують супровід фахівців психолого-медикосоціальних центрів); • часткова інклюзія (поєднують процеси навчання у закладах загальної середньої освіти, де вивчають основні шкільні предмети, і в спеціальних закладах загальної середньої освіти, де отримують додаткові освітні послуги);

• періодична інклюзія (відвідують заклади загальної середньої освіти за індивідуальним графіком). Діти з ООП віком від 6 до 18 років отримують безоплатну освіту у школах усіх типів, якими в обов’язковому порядку забезпечений кожен район країни.

    Освітою у Федеративній Республіці Німеччини опікується не загальнодержавне міністерство, а кожна окрема федеральна земля. Децентралізована система управління в освіті Німеччини – це складний механізм взаємодії федерації, земель і громад (місцевих органів влади). Наповнення навчально-методичних програм, критерії оцінювання знань, кількість і спеціалізація закладів освіти вирішується на місцевому рівні. У 2015 році на спільній конференції міністри освіти та культури німецьких земель підготували загальну «Рекомендацію для педагогів з охоплення різноманітності». У документі наголошується, що кожна школа має скоординувати навчальну програму відповідно до принципів інклюзивної освіти, а саме: виділяти більше навчальних годин на практичні заняття, розробити нові формати оцінювання компетентності; посилювати підготовку вчителів і заохочувати їх до обміну досвідом. Форму навчання дитини обирають батьки після того, як отримають рекомендації від шкільного лікаря. У складних випадках необхідно отримати рекомендації від Шкільного психологічного центру, інших спеціалістів. Вибір форми навчання можливий у будь-який час. Як правило, в інклюзивних класах навчається по 25 учнів, з яких 3–4 дитини мають легкі порушення (порушення зору, слуху, синдром Дауна) і хоча б одна дитина зі складними порушеннями розвитку. Тривалість уроку складає 1,5 години, проте кожні 10–20 хвилин відбувається зміна виду діяльності. Класні кімнати мають зони для відпочинку учнів. Навчання в інклюзивному класі, крім вчителя, забезпечує помічник вчителя і за потреби – педагог для супроводу. Важливим аспектом є професійна підготовка учнів з ООП. При кожній школі є шкільна кар’єрна рада, яка не лише допомагає у визначенні з навчальними предметами, але й консультує, коли постає питання вибору професії. Школи активно співпрацюють з агенціями з працевлаштування, які натомість пропонують послуги кар’єрних інформаційних центрів. У німецьких школах активно практикують позанавчальні активності. Наприклад, кожен клас наприкінці навчального року їде в подорож. Тривалість мандрівки залежить від віку дітей – від одного дня до двох тижнів. Неформальне спілкування і розв’язання побутових проблем згуртовує дітей краще, ніж під час навчання у школі.

2. Управління інклюзією в закладах освіти

   В організаційній структурі системи управління інклюзивною освітою виділяються три рівні: вищий (парламентсько-президентський), центральний і місцевий.

   Вищий рівень – Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України – формує засади державної політики щодо інклюзивної освіти; ухвалює законодавство, нормативно-правові акти; контролює їх дотримання; затверджує загальнодержавні програми і стратегії розвитку інклюзивної освіти, обсяг фінансування інклюзивної освіти.

   Центральний рівень управління інклюзивною освітою забезпечується МОН, іншими центральними органами виконавчої влади, які беруть участь у формуванні державної політики у сфері інклюзивної освіти, розробляють концепції, прогнози, проекти державних програм, пропозиції і доповнень до законодавчих актів, здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно інклюзивної освіти. Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України є МОН. Для виконання завдань, пов’язаних із забезпеченням формування державної політики у сфері розвитку інклюзивної освіти, у МОН створений директорат інклюзивної та позашкільної освіти, який безпосередньо підпорядкований державному секретарю міністерства. Діяльність директорату координується заступником міністра. До складу директорату входять експертні групи, що утворюються для виконання завдань за окремими напрямами діяльності, до яких включені державні експерти. Директорат співпрацює із Державною установою «Інститут модернізації змісту освіти» і Науково-методичним центром практичної психології і соціальної роботи Національної академії педагогічних наук України.

   Інститут спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України:

• розробляє методики проведення комплексної оцінки; методичні рекомендації щодо надання психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових послуг, адаптації освітніх програм до потреб дітей з ООП;

• проводить дослідження і поширення новітніх освітніх технологій з метою покращення роботи ІРЦ тощо.

       На Інститут модернізації змісту освіти щодо інклюзивної освіти покладається:

• наукова діяльність (здійснення фундаментальних і прикладних наукових досліджень з проблем освіти, педагогічної, психологічної та суміжних з ними наук; розвиток і впровадження сучасних освітніх інформаційних та інноваційних технологій тощо.

      Варто зазначити, що до системи органів управління у сфері інклюзивної освіти належить центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти, а також постійно діючий колегіальний орган у сфері забезпечення якості вищої освіти – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти:

• проводять інституційний аудит закладів освіти;
• надають рекомендації закладам освіти (крім закладів вищої освіти) щодо організації та функціонування внутрішньої системи забезпечення якості освіти тощо.

    До інших суб’єктів реалізації державної політики щодо інклюзивної освіти серед центральних органів виконавчої влади належать Міністерство соціальної політики України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерство фінансів України. Хоча зазначені органи державної влади безпосередньо не відповідають за формування державної політики у сфері інклюзивної освіти, проте від їхньої діяльності залежить створення умов для ефективності її впровадження в Україні.

   Місцевий рівень представляють органи влади АРК, місцеві держадміністрації, виконавчі органи місцевих і районних у містах рад. Об’єднані територіальні громади відповідають за реалізацію державної політики у сфері інклюзивної освіти на території певної адміністративної одиниці, готують і вносять на розгляд відповідної ради, об’єднаної територіальної громади проекти бюджетних витрат на інклюзивну освіту, здійснюють управління закладами й установами освіти, координують роботу інших структур влади щодо реалізації державних, регіональних (місцевих) програм розвитку інклюзивної освіти.

     В обласних, районних, міських державних адміністраціях утворюються відповідні структурні підрозділи, які здійснюють управління освітою: при обласній (міській) державній адміністрації – управління освітою, при районній – відділ освіти. Управління освіти підпорядковане голові обласної (міської) державної адміністрації, підзвітне та підконтрольне Міністерству освіти і науки України. Відділ освіти, з одного боку, підпорядкований управлінню освіти обласної держадміністрації, а з іншого – районній державній адміністрації.

   З метою підтримки і розвитку інклюзивної освіти в структурі обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти діє ресурсний центр підтримки інклюзивної освіти.

     Впровадження інклюзивної освіти потребує не лише дій і заходів органів державної влади, але також органів місцевого самоврядування, на які законодавством покладено низку обов’язків, що впливають на ефективність створення інклюзивного освітнього середовища та забезпечення прав дітей з ООП на освіту. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні й обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

    Окрім органів місцевого самоврядування важливим недержавним суб’єктом впровадження інклюзивної освіти є громадські об’єднання – добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів [96]. Варто зазначити, що громадські об’єднання є рушійною силою розвитку інклюзивної освіти.

    У процесі розвитку інклюзивної освіти важливу роль відіграють соціоосвітні партнерства. Так, «соціоосвітнє партнерство у сфері інклюзивної освіти» – термін, що описує внутрішньовідомчу та міжвідомчу взаємодію суб’єкта системи управління інклюзивної освіти в системі державного і громадського секторів, спрямовану на розробку, ухвалення і реалізацію рішень щодо розвитку, навчання та виховання дітей з ООП в умовах інклюзії.

     Основними принципами соціоосвітнього партнерства у сфері інклюзивної освіти є:

• рівність суб’єктів і неприпустимість обмеження законних прав та інтересів інших учасників;

• пріоритетність переговорних процедур;

• добровільність прийняття рішень і зобов’язань;

• обов’язковість виконання домовленостей;

• регулярність проведення консультацій і переговорів;

• взаємна відповідальність за прийняті рішення.

 Структура соціоосвітнього партнерства у сфері інклюзивної освіти включає в себе:

• інституційне партнерство – партнерство всередині суб’єкта системи управління інклюзивною освітою, що передбачає взаємодію між групами цієї професійної спільноти (круглі столи, конференції, форуми, семінари тощо);

• державно-громадське партнерство – взаємодія органів державної влади, органів місцевого самоврядування з громадськими об’єднаннями, іншими інститутами громадянського суспільства з метою прийняття ефективних управлінських рішень і задоволення суспільних інтересів у сфері інклюзивної освіти. Для забезпечення державно-громадського управління у сфері освіти можуть утворюватися громадські об’єднання та інші інститути громадянського суспільства, що представляють у тому числі: педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників; здобувачів освіти; батьків; заклади освіти; роботодавців; об’єднання зазначених категорій осіб;

• міжвідомче партнерство – партнерство між суб’єктом системи управління інклюзивної освіти з іншим суб’єктом управління інклюзивної освіти шляхом створення міжвідомчих робочих груп, координаційних рад, національних платформ тощо;

• міждержавне партнерство – партнерство між суб’єктом системи управління інклюзивною освітою з суб’єктом управління інклюзивною освітою іншої країни. Прикладом міждержавного партнерства слугує Європейська агенція з питань особливих освітніх потреб та інклюзивної освіти – незалежна міжнародна організація, що забезпечує платформу для взаємодії між країнами-учасниками у сфері інклюзивної освіти і навчання дітей з ООП. Наразі це єдина загальноєвропейська організація, що здійснює підтримку державних ініціатив, спрямованих на покращення якості й ефективності інклюзивних освітніх практик, створення рівних можливостей для навчання дітей з ООП.

    Отже, система управління інклюзивною освітою – це спільна діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також громадських об’єднань, що полягає у виробленні, ухваленні рішень і заходів з метою забезпечення права дітей з ООП на інклюзивну освіту.

Характеристика мережі закладів освіти для дітей з ООП

     Система освіти – сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб’єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.

Невід’ємними складниками системи освіти є:

• дошкільна освіта;

• повна загальна середня освіта;

• позашкільна освіта;

• спеціалізована освіта;

• професійна (професійно-технічна) освіта;

• фахова передвища освіта;

• вища освіта;

• освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

     Згідно з чинним законодавством заклади освіти у разі звернення особи з ООП або її батьків утворюють інклюзивні та/або спеціальні групи і класи для навчання дітей з ООП в обов’язковому порядку. Разом з цим в нашій країні існують і спеціальні заклади освіти, де виховуються або навчаються виключно діти з ООП. Розглянемо їх більш детально.     

Заклади дошкільної освіти для дітей з ООП

    Діти старшого дошкільного віку обов’язково охоплюються дошкільною освітою відповідно до стандарту дошкільної освіти. Метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини, її фізичних, інтелектуальних і творчих здібностей шляхом виховання, навчання, соціалізації і формування необхідних життєвих навичок.

В Україні для дітей з ООП діють такі заклади дошкільної освіти:

• заклад дошкільної освіти (ясла-садок) компенсуючого типу для дітей з ООП віком від двох до семи (восьми) років. Ці заклади поділяються на спеціальні та санаторні. До видів спеціальних закладів дошкільної освіти належать такі заклади для дітей: з порушеннями слуху (глухих, зі зниженим слухом); з порушеннями зору (сліпих, зі зниженим зором); з порушеннями мовлення; з порушеннями опорно-рухового апарату; з інтелектуальними порушеннями; із затримкою психічного розвитку. Санаторні дошкільні заклади освіти функціонують для дітей з ранніми проявами туберкульозної інфекції, малими формами туберкульозу, хронічними неспецифічними захворюваннями органів дихання, серцево-судинної, ендокринної систем, хворобами органів травлення, психоневрологічними захворюваннями;

• будинок дитини – заклад дошкільної освіти системи охорони здоров’я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей з фізичними та/або інтелектуальними порушеннями від народження до трьох (для здорових дітей) і до чотирьох (для хворих дітей) років;

• заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від одного до шести (семи, восьми) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, інклюзивні, сімейні, прогулянкові, у яких забезпечується дошкільна освіта з урахуванням стану здоров’я дітей, їхнього розумового, психологічного, фізичного розвитку;

• заклад дошкільної освіти (центр розвитку дитини), де забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного та фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші заклади освіти чи виховуються вдома.

Заклади загальної середньої освіти для дітей з ООП

    Метою здобуття повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, здатної до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, яка має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності.

Здобуття загальної середньої освіти забезпечують:

• початкова школа – заклад освіти I ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує початкову освіту;

 • гімназія – заклад середньої освіти II ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує базову середню освіту;

• ліцей – заклад середньої освіти III ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує профільну середню освіту.

       До закладів загальної середньої освіти, що забезпечують здобуття освіти дітьми з ООП, належать:

Cпеціальна школа – заклад загальної середньої освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку. З урахуванням особливостей психофізичного розвитку дітей утворюються такі спеціальні школи:

• для дітей з порушеннями слуху;

• для дітей з порушеннями зору;

• для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату;

• для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку;

• для дітей з тяжкими порушеннями мовлення.

Санаторна школа – заклад загальної середньої освіти з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування. Профіль санаторної школи визначається з урахуванням необхідності лікування відповідних захворювань:

• для дітей з психоневрологічними захворюваннями;

• для дітей, хворих на сколіоз;

• для дітей із захворюваннями серцево-судинної системи;

• для дітей з хронічними неспецифічними захворюваннями органів дихання;

• для дітей з хронічними неспецифічними захворюваннями органів травлення;

• для дітей, хворих на цукровий діабет;

• для дітей з малими та неактивними (фаза згасання) формами туберкульозу.

Навчально-реабілітаційний центр – заклад загальної середньої освіти для дітей з ООП, зумовленими складними порушеннями розвитку. З урахуванням особливостей порушень розвитку дітей утворюються такі навчально-реабілітаційні центри:

• для дітей, які мають порушення слуху у поєднанні з порушеннями інтелектуального розвитку та/або порушеннями опорно-рухового апарату;

• для дітей, які мають порушення зору у поєднанні з тяжкими системними мовленнєвими порушеннями чи порушеннями інтелектуального розвитку та/або порушеннями опорно-рухового апарату, і сліпоглухих дітей;

• для дітей, які мають порушення опорно-рухового апарату у поєднанні з тяжкими системними мовленнєвими порушеннями чи порушеннями інтелектуального розвитку;

• для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку у поєднанні з тяжкими порушеннями мовлення.

    Необхідно зазначити, що учні з ООП, перебуваючи на стаціонарному лікуванні, мають право на здобуття загальної середньої освіти в закладах охорони здоров’я з дозволу лікаря. Організацію освітнього процесу у таких випадках здійснюють заклади загальної середньої освіти, визначені органами місцевого самоврядування. Як правило, гранична наповнюваність класу в закладі охорони здоров’я становить не менше 5 та не більше 12 осіб. Після завершення стаціонарного лікування учневі видається довідка, що містить інформацію про результати навчання (оцінювання) з кожного предмету з описом навчального матеріалу, яким оволодів учень.

Інклюзивно-ресурсний центр

      Новою установою освіти, утвореною з метою забезпечення права дітей з ООП віком від 2 до 18 років на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти, у тому числі у закладах професійної (професійно-технічної) освіти та інших закладах освіти, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти є Інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ). ІРЦ – установа, що проводить комплексну психологопедагогічну оцінку розвитку дитини, надає дітям з ООП психолого-педагогічні, корекційно-розвиткові послуги і забезпечує їх системний кваліфікований супровід.

 Основними завданнями ІРЦ є:

1) проведення комплексної оцінки з метою визначення ООП дитини, у тому числі коефіцієнта її інтелекту (здійснюється практичними психологами інклюзивно-ресурсного центру), розроблення рекомендацій щодо освітньої програми, надання психолого-педагогічних і корекційно-розвиткових послуг відповідно до потенційних можливостей дитини;

2) надання психолого-педагогічних і корекційно-розвиткових послуг дітям з ООП, які навчаються у закладах дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти та інших закладах освіти, що забезпечують здобуття загальної середньої освіти (не відвідують заклади освіти) і не отримують відповідної допомоги та інше.

    ІРЦ є юридичною особою, має рахунки в органах Державного казначейства України, самостійний баланс, бланк зі своїм найменуванням. Створення ІРЦ передбачено в об’єднаних територіальних громадах (районах), містах, районах у містах шляхом реорганізації психолого-медико-педагогічних консультацій.

Ресурсний центр підтримки інклюзивної освіти

    Методичне й аналітичне забезпечення діяльності ІРЦ здійснюють РЦПІО, які утворюються в областях, м. Києві. РЦПІО не є юридичною особою й утворюється за рішенням керівника закладу післядипломної педагогічної освіти як структурний підрозділ.

 РЦПІО відповідно до покладених на нього завдань:

1) здійснює підвищення професійної компетентності педагогічних працівників ІРЦ, закладів освіти щодо навчання дітей з ООП шляхом організації і проведення, зокрема, тренінгів, семінарів, вебінарів тощо;

2) надає консультативно-методичну допомогу з питань навчання дітей з ООП керівникам і педагогічним працівникам закладів освіти, ІРЦ, установ (закладів) соціального захисту населення, закладів охорони здоров’я, батькам (іншим законним представникам) дитини, посадовим особам обласних держадміністрацій, представникам органів місцевого самоврядування і громадським об’єднанням та інше.

Міжгалузева підтримка дітей з ООП

    Заклади системи Міністерства освіти і науки покликані забезпечувати освітню мету і надання дитині психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових послуг. Заклади Міністерства соціальної політики забезпечують догляд, піклування й утримання дитини. Заклади, підпорядковані Міністерству охорони здоров’я, передусім оздоровлюють дітей, забезпечують надання медичної допомоги дитині (див. схема 2.1). Водночас взаємодія зазначених закладів забезпечує міжгалузеву підтримку дітей з ООП (див. схема 2.2).

3. Інклюзивне освітнє середовище

 У 1970 році Майкл Біднер, американський архітектор, висунув ідею, що функціональний потенціал кожної людини посилюється, коли знімаються зовнішні бар’єри – фізичні і ментальні. Пізніше цю ідею розвинув американський архітектор Рон Мейс, який з дитинства був хворий на поліомієліт. Він спільно з групою архітекторів, інженерів і дизайнерів запропонував рішення, що дає змогу зробити середовище безпечним і зручним для всіх – універсальний дизайн. Головне в універсальному дизайні, на думку розробників, все те, що проектується і виробляється, має бути таким, щоб цим могла скористатися кожна людина, тобто необхідно уникати штучних бар’єрів там, де їх можна уникнути.

   Безумовно, важливою умовою інклюзивної освіти є безбар’єрне освітнє середовище.

   Універсальний дизайн у сфері освіти – дизайн предметів, навколишнього середовища, освітніх програм і послуг, що забезпечує їх максимальну придатність для використання всіма особами без необхідної адаптації чи спеціального дизайну.

     Універсальний дизайн в освіті:

• формує філософію освіти, освітнього процесу, середовища, яке враховує потреби всіх користувачів;

• змінює стереотипи і підходи до навчання;

• визнає право кожної дитини на освіту без будь-яких розмежувань;

• змінює освітній процес і середовище, а не учня;

• підтримує міждисциплінарний підхід за участі широкого кола фахівців;

• підтримує гнучкість програм, різні навчальні методики і проведення відповідного оцінювання, зважаючи на різноманіття потреб учнів і підготовки їх до опанування матеріалу;

• вимагає від учителів, адміністрацій шкіл, фахівців розуміння того, яким чином краще інтегрувати нові навчальні методики, допоміжні технології в практику і щоденне функціонування закладу освіти; • не є «розміром, який пасує всім», «не панацея»; насамперед, це гнучкість і пошук альтернативних рішень;

• процес, який підтримує усіх учнів, які навчаються у закладі освіти.

         Основою універсального дизайну в освітньому процесі є три основні підходи. Їхня сутність – подолати бар’єри, властиві освітнім програмам, щоб залучити до освіти усіх дітей (див. табл.)

Концепцією універсального дизайну для навчання передбачено, що вчитель інтерпретує освітню програму і процес, щоб забезпечувати ООП кожної дитини без подальших суттєвих змін.

       Модифікації змінюють характер навчання, змінюючи зміст або понятійну сутність освітнього завдання та очікувані результати. До модифікацій належать:

• зміна тривалості періоду навчання;

• суттєва зміна освітнього середовища, змісту, ресурсів і матеріалів;

• форми представлення завдань;

• способи оцінювання.

Плануючи адаптації, потрібно враховувати:

• зміст – який матеріал діти мають засвоїти, і як вони отримуватимуть інформацію;

• процес – види освітньої діяльності, які виконують діти для засвоєння змісту;

• результат – те, що дає дітям змогу застосувати, закріпити, поглибити і вдосконалити набуті знання, уміння, навички;

• освітнє середовище – як відбувається робота на уроці, яка психологічна атмосфера на ньому панує.

З огляду на керівні принципи універсального дизайну для навчання будь-яке завдання можна підлаштувати до можливостей та ООП дитини. Це показує шкала кореляції освітніх очікувань (див. схема).

У класах з універсальним дизайном застосовуються відповідні допоміжні технології – будь-які технологічні пристрої або програми. Прикладом допоміжних технологій є пристрої для прослуховування (Assistive listening devices, ALDs), які допомагають посилити і покращити слухове сприймання осіб з порушеннями слуху, особливо в умовах фонового шуму. Їх використовують зі слуховим апаратом або кохлеарним імплантом (як FM-системи). Досить зручні у використанні Daisy плеєри для відтворення аудіоінформації чи спеціальні аудіопрограми, що забезпечують озвучення електронних інформаційних ресурсів через комп’ютер. Найбільш відомими серед них в Україні є JAWS, синтезатор українського мовлення RH Voice Анатоль, Rozmovlyalka, програми екранного доступу «Super Nova Screen Reader», «AРЕВ» та інші.

Універсальний дизайн передбачає максимальне врахування ООП користувачів того чи іншого продукту, послуги ще на етапі планування їх дизайну, розумне пристосування здійснюється, коли продукт чи послуга вже створені, але потребують їх адаптації відповідно до особливостей користувачів. Прикладом розумного пристосування в інклюзивній освіті вважається гнучкий розклад навчання.

Невід’ємною складовою сучасного освітнього простору із застосуванням принципів універсального дизайну є ресурсна кімната і медіатека.

Основне призначення ресурсної кімнати – створення комфортного простору для організації процесу навчання дітей з ООП на основі застосування особистісно-орієнтованих методів навчання. Приміщення ресурсної кімнати поділено за допомогою стаціонарної меблевої перегородки на дві зони: навчально-пізнавальну і побутово-практичну. У першій зоні проходить процес навчання у групах або індивідуально, що досягається завдяки мобільним меблям. У цій зоні усе пристосоване для особливостей навчального процесу. LED телевізор у центрі зони дає змогу викладати інформацію максимально наочно. Відкриті полиці з книжками і дидактичними матеріалами знаходяться у максимальній доступності. На підвіконнях облаштовані місця для сидіння, щоб учні могли читати книги із задоволенням. Для «перезавантаження» діти можуть використовувати фітболи. Друга зона – побутово-практична – допомагає дітям з ООП адаптуватися у соціумі. Тут сформовано простір, який виконує функції кухні та їдальні. Під наглядом педагогів і з їхньою допомогою діти можуть сформувати і набути навичок самообслуговування, що сприятиме соціально-побутовому комфорту у дорослому житті.

Другим важливим інтерактивним приміщенням школи є медіатека. Медіатека – це сучасна бібліотека, що оснащена широкою палітрою мультимедійних засобів різного формату поряд із друкованою літературою, яке максимально наближає дитину до використання всього спектра джерел інформації. Медіатека – це поліфункціональне приміщення, що може використовуватись як для групових, так і для індивідуальних занять, під час проведення шкільних занять, бути пристосованим майданчиком для позакласної та позашкільної роботи для всіх учнів. Це допомагає побудувати міцні соціальні стосунки між дітьми, знайти нових друзів, навчитись комунікувати, спілкуватись, оволодівати знаннями поза межами шкільної програми. Можливості медіатеки доцільно використовувати для підготовки і проведення відкритих уроків, індивідуальних занять, ігор, позакласної роботи тощо. Отже, універсальний дизайн є невід’ємною частиною інклюзивного освітнього середовища, що забезпечує основу для надання освітніх послуг з урахуванням ООП дитини. Це стосується всіх аспектів освітнього процесу: освітних програм, навчальних планів, оцінювання знань, методів навчання, дизайну закладу освіти, бібліотеки, спортивних майданчиків, веб-сайту тощо.

Педагогічна деонтологія – наука про професійну поведінку педагогічного працівника, про його обов’язок. Змістом педагогічної деонтології є система морально-етичних норм і принципів, необхідних учителеві для виконання своїх професійних обов’язків. Деонтологія інклюзивної освіти вчить ставитися до учня з ООП не просто як до учасника освітнього процесу, а як до особистості зі своїм духовним світом, своїми бажаннями, сподіваннями, надіями, острахами.

Для ефективної організації інклюзивної освіти вчитель повинен скласти повне уявлення не лише про ООП, але й про особливості особистості учня. Педагогічні заходи повинні будуватися залежно від характеру учня з ООП, рівня його виховання, ступеня тяжкості обмеження функціонування. Для кожного учня потрібен індивідуальний підхід і особистісно зорієнтовані завдання.

Вчитель, який працює в умовах інклюзивної освіти, повинен мати високий рівень самоконтролю педагогічної діяльності. Йому необхідно сформувати вміння, що дають змогу справлятися з негативними емоціями, навички релаксації, вміння володіти собою, здатність адаптуватися у складних, несподіваних ситуаціях. Самоконтроль учителя, його врівноваженість, емоційна стійкість дають змогу попередити конфліктні ситуації у стосунках між дітьми та педагогом. Велику роль у цьому відіграє витримка вчителя, його доброзичливість, здатність підтримувати діяльність дитини.

Основними принципами взаємодії вчителя з учнями з ООП мають бути такі принципи:

• Гуманність і повага до учня – загальна позитивна внутрішня установка вчителя на сприйняття дитини, прагнення розуміти її потреби, інтереси, постійне сприяння розвитку як того, що становить основу її загальнолюдської сутності, так і того, що визначає її своєрідність, неповторність, тобто того, завдяки чому дитина стає індивідуальністю.
• Милосердя – один з істотних проявів гуманності, де поєднались два аспекти: духовно-емоційний (переживання чужого болю, як свого) і конкретно-практичний (порив до реальної допомоги).
• Емпатія – це вміння осягати душевний стан, переживання дитини, розуміти її емоційну мову, реагувати на її психологічний стан. Також це інтуїтивне розуміння психологічного настрою, вміння зрозуміти дитину, зрозуміти її приховані мотиви, душевне сум’яття, ототожнення своїх почуттів з емоціями дитини, а також усвідомлення її винятковості, індивідуальності.
• Толерантність включає терпимість, стійкість до стресу, невизначеності, конфліктів, поведінкових відхилень, агресивної поведінки, до порушення норм і меж. Педагогу у професійній діяльності часто доводиться проявляти толерантне, спокійне ставлення до нетипової поведінки дитини з ООП, нечіткого мовлення, а часом і його відсутністю.
• Педагогічна справедливість – неупереджене, об’єктивне ставлення педагога до учнів з ООП, яке ґрунтується на любові та повазі до них, абстраговане від особистісних симпатій або антипатій.
• Педагогічний оптимізм щодо дітей з ООП передбачає впевненість у прогресі в розвитку дитини, вірі в її можливості. Водночас не варто ставити завищених вимог до дитини, очікувати від неї більш високих результатів, які дитина не здатна досягти. Адже інклюзивна освіта – це не усунення недоліків в учнів з ООП, а зміцнення всього позитивного, що є у них. Тому вся педагогічна діяльність повинна бути спрямована на розкриття сильних сторін учня та його можливостей. Деонтологія інклюзивної освіти вимагає, щоб педагог підтримував моральний стан дитини, звертав увагу навіть на незначні позитивні зрушення у навчанні.

Порушення деонтологічних принципів не тільки знижує ефективність педагогічних зусиль, а й може завдати шкоди психічному, фізичному здоров’ю дитини з ООП.

Психолого-педагогічний супровід

З метою забезпечення ефективності освітнього процесу дітей з ООП, які здобувають освіту в умовах інклюзивного навчання в закладах загальної середньої освіти, утворюється команда психолого-педагогічного супроводу (далі – КППС). Психолого-педагогічний супровід – це комплексна система заходів з організації освітнього процесу і розвитку дитини, передбачена ІПР.

Склад КППС визначається з урахуванням освітніх потреб дитини з ООП. До складу КППС входять: постійні учасники: директор або заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель початкових класів (класний керівник), учитель-предметник, асистент учителя, практичний психолог, соціальний педагог, учитель-дефектолог (з урахуванням освітніх потреб дитини з ООП), вчитель-реабілітолог і батьки або законні представники дитини з ООП та інші; залучені фахівці: медичний працівник закладу освіти, лікар, асистент дитини, спеціалісти системи соціального захисту населення, служби у справах дітей та інші [113].

Загальне керівництво КППС покладається на директора або заступника директора з навчально-виховної роботи, який несе відповідальність за виконання покладених на КППС завдань і розподіл функцій між її учасниками.