Теоретичний матеріал. Теоретико-методологічні засади діагностування педагогічних досліджень.

1. Поняття педагогічної діагностики

У сучасній педагогіці спостерігається тенденція посилення уваги до проблем педагогічної діагностики, різних аспектів оцінки досягнень і компетентності суб’єктів навчально-виховної взаємодії, виявлення і врахування їх особистісних і групових характеристик з метою підвищення ефективності освітнього процесу та реалізації його гуманістичної спрямованості.

На думку Є.О. Михайличева, педагогічна діагностика – це сукупність функціонально і структурно взаємозв'язаних елементів (компонентів) процесу педагогічного діагностування, що містить типи, правила, вимоги, етапи і види діагностики, комплекси методик і процедур, а також відповідні діагностичні операції (дії, кроки). Педагогічна діагностика виступає як процес встановлення і вивчення ознак, що характеризують стан різних елементів педагогічної системи і умов її функціонування. Це необхідно для прогнозування можливих тенденцій розвитку, відхилень, запобігання небажаним тенденціям і стимулювання позитивних аспектів розвитку (особистості, групи, педагогічних явищ). Педагогічна діагностика ставить своєю метою визначення педагогічного діагнозу і корекційних заходів, виступаючи при цьому як відносно самостійна галузь педагогічного знання. Педагогічна діагностика виконує в системі педагогічних наук роль  допоміжної дисципліни, аналогічну за своїм статусом педагогічній прогностиці і педагогічній етиці.

З функціонального погляду педагогічна діагностика розглядається як компонент педагогічної діяльності, включений у структуру навчальновиховного процесу. Ефективність педагогічної діагностики залежить від рівня теоретичної підготовки її суб’єктів, а також умінь доцільно застосовувати діагностичні методи, узагальнювати їх результати, прогнозувати і проектувати на цій основі педагогічний процес.

Педагогічна діагностика здійснюється на всіх етапах навчальновиховного процесу і передбачає отримання й використання з педагогічною метою достовірної інформації про його учасників, умови, зміст і результативність. Педагогічній діагностиці на різних рівнях освіти властиві певні особливості, зумовлені, передусім, наступними чинниками: рівнем освіти, специфікою навчального закладу, формою навчання, змістом освіти, особливостями організації, засобів, умов, функцій і завдань педагогічного процесу.

Педагогічна діагностика відрізняється від традиційних процедур перевірки, контролю і оцінки. Відмінності полягають у змістовій, організаційній і методичній цілісності діагностичної діяльності, комплексності її компонентів, відносній самостійності у рамках освітнього процесу, значними можливостями щодо впливу на його результати.

Педагогічна діагностика як галузь знань і сфера практичної діяльності тісно пов'язана з педагогічною прогностикою і психодіагностикою. Водночас між ними є певні відмінності. Існує необхідність в розмежуванні психологічної і педагогічної діагностики. Іноді складається не зовсім точне уявлення про призначення педагогічної діагностики, яка нібито виконує функції психологічної діагностики. Однак хоча у практиці педагогічної діагностики використовуються окремі діагностичні методи практичної психології, їх не варто ототожнювати. Насправді педагогічна діагностика не підміняє психодіагностику. Вони відрізняються за цілями, процедурами (інструментарієм), умовами проведення, характером результатів. Якщо психодіагностика прагне виявити особливості психіки людини, її особистісні якості, соціально-психологічні властивості, то педагогічна діагностика спрямована на з’ясування результатів навчання і виховання, формування і розвитку особистості – вихованості, навченості, підготовленості до діяльності, компетентності, а також на виявлення педагогічних умов досягнення цих результатів і характеристику цілісної педагогічної системи. Основна цільова установка психодіагностики полягає в різнобічному глибокому вивченні психічних особливостей індивіда з метою визначення й вимірювання його психічних властивостей, особистісних якостей тощо. Діагностична діяльність педагога спрямована на отримання оперативної інформації про різні об'єкти і суб'єктів педагогічного процесу за допомогою діагностичних процедур, що не вимагають значних зусиль і витрат часу, простих у використанні, які можуть застосовуватися в ході різноманітної діяльності. Під час оперативного використання інформації рідко виникає потреба в обчисленні меж погрішностей, коефіцієнтів кореляції й інших статистичних характеристик на основі громіздких розрахунків, без яких не обходиться психодіагностика. Педагогові важливо отримати орієнтовну інформацію, яка дає змогу в потрібний момент виявляти тенденції розвитку педагогічних явищ, будувати гіпотези, перевіряти різні версії за мінімуму витрат. Для вирішення деяких педагогічних проблем буває достатньо простої бесіди або спостереження. Інформацію, яка викликає сумнів, педагог може перевірити за допомогою інших методів, або ж звернувшись до психолога. У будь-якому випадку, діагностика нерозривно пов'язана з практичною діяльністю педагога, є її невід'ємним компонентом.

2. Компоненти педагогічної діагностики

У системі педагогічної діагностики слід розрізняти два типи компонентів:

• структурні – мета, педагогічний діагноз, методи, об'єкти, суб'єкти педагогічної діагностики;
• функціональні – завдання, функції, види і напрями педагогічної діагностики.

Перший структурний компонент – мета педагогічної діагностики. Як мету педагогічної діагностики варто розглядати забезпечення на основі розпізнавання і використання педагогічно значущої інформації умов для всебічного розвитку особистості, реалізацію завдань навчання, виховання і професійної підготовки. Другий структурний компонент – педагогічний діагноз, який є висновком про основні педагогічно значущі характеристики суб’єктів педагогічного процесу.

Третій структурний компонент педагогічної діагностики – діагностичні методи як способи досягнення мети. Залежно від призначення методи діагностики можна систематизувати в такі групи:

1)           методи збору діагностичної інформації – спостереження, опитування (усне – бесіда, інтерв'ю і письмове – анкетування), тестування, контент-аналіз, аналіз результатів діяльності; використання цих методів дає змогу вирішувати такі завдання, як розпізнавання діагностованих явищ, властивостей і характеристик, вимірювання рівня їх розвитку;

2)           методи оцінювання діагностичної інформації: методи шкалювання, статистичні методи (багатомірне групування, кореляційний і регресивний аналіз), методи рейтингового оцінювання, методи обробки діагностичної інформації тощо;

3)           методи представлення і накопичення результатів діагностики; узагальнені дані педагогічної діагностики подаються у вигляді діагнозу, тобто висновку щодо стану досліджуваного явища;

4)           методи використання результатів діагностики: безпосередня педагогічна дія, опосередкована педагогічна дія, координація і планування педагогічних дій, прогнозування, рекомендації, побажання, вимоги тощо;

5)           методи оцінки достовірності результатів: експертний метод, контрольні заходи, спостереження, статистичний аналіз і т. д. У практиці педагогічної діагностики перераховані методи реалізуються в комплексі і конкретизується в часткових методиках.

Діагностичні методики відповідають трьом основним діагностичним підходам: об’єктивному, суб’єктивному і проективному.

Об’єктивний підхід: діагностика здійснюється на основі успішності (результативності) і засобів (особливостей) діяльності.

Суб’єктивний підхід: діагностика здійснюється на основі відомостей, які повідомляє про себе особа, самоопису (самооцінювання) властивостей особистості, способів поведінки в тих чи інших ситуаціях.

Проективний підхід: діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії із зовнішньо нейтральним, нібито безособовим матеріалом, який через свою певну невизначеність стає об’єктом проекції.

Четвертий структурний компонент педагогічної діагностики – її об'єкти: ті люди, процеси і явища педагогічної дійсності, на пізнання і перетворення яких спрямована діагностична діяльність. Об'єкти педагогічної діагностики можна поділити на дві групи: процесуальні і особистісні.

До об'єктів процесуального плану належать: педагогічний процес у цілому, його складові частини – навчання, виховання; використовувані форми, методи, види, способи, прийоми навчання і виховання; а також умови перебігу педагогічного процесу. До об'єктів особистісного плану слід віднести учасників педагогічного процесу: суб’єктів (учнів, студентів, учителів, виховтелів, викладачів), навчальні (клас, група) і педагогічні колективи, їх характеристики – педагогічні, соціально-демографічні, соціальнопсихологічні, психологічні, освітні і професійні, морально-етичні і поведінкові.

П'ятий структурний компонент педагогічної діагностики – її суб'єкти: люди, які займаються активною пізнавальною діяльністю, вивченням об'єктів діагностики з педагогічною метою. Суб'єктами педагогічної діагностики є професорсько-викладацький склад, методисти і фахівці служб психолого-педагогічного супроводу, що вивчають учасників педагогічного процесу з метою врахування їх особливостей під час організації навчання і виховання, формування професійно важливих якостей.

3. Завдання педагогічної діагностики

Основні завдання педагогічної діагностики – пізнавальні і перетворювальні.

До пізнавальних завдань діагностики належать: визначення рівня навченості, вихованості, підготовки суб'єктів навчання, визначення результативності і ефективності освітнього процесу і його компонентів у навчальному закладі та його підрозділах, визначення на основі аналізу і оцінки виявленої інформації (педагогічного діагнозу) доцільних педагогічних дій. До перетворювальних завдань педагогічної діагностики варто віднести:

– підвищення ефективності процесів навчання, виховання, підготовки;

– вдосконалення педагогічного процесу на основі визначеної інформації про його учасників.

Отримана в ході педагогічної діагностики інформація забезпечує основу для проведення корекційно-розвивальної роботи з суб’єктами навчально-виховного процесу, налагодження продуктивної педагогічної взаємодії. Педагог не просто робить прогноз, він розробляє й реалізовує програму подальшого розвитку тих чи інших сторін особистості, її здібностей і характеру.

Важливим функціональним компонентом педагогічної діагностики є її види, такі як: попередня, оперативна, контрольна, повсякденна (поточна), підсумкова, дослідницька. Основними принципами педагогічної діагностики є:

• цілеспрямованість діагностики – необхідність співвіднесення організаційних форм, засобів і методів її реалізації з кінцевою метою;
• адресність діагностики – визначається мірою диференціації її форм і змісту залежно від індивідуальних або групових особливостей суб’єктів педагогічного процесу, зумовлених статевими відмінностями, статусом, предметною і соціальною спрямованістю, рівнем освіти тощо;
• доступність діагностичних методик і процедур – вимагає застосування різноманітних форм наочності під час використання діагностичних методик, забезпечення природності умов діагностування і мотивації обстежуваних;
• системність і безперервність вивчення – забезпечення багатоаспектного і неодноразового діагностування із застосуванням різноманітних методів, що розкривають різні сторони досліджуваного явища в динаміці;
• принцип об'єктивності – передбачає аналітичний підхід педагога до отриманих результатів, багатократну перевірку будь-якого факту, високу вимогливість до себе.

Таким чином, відповідно до системного підходу, педагогічну діагностику слід розглядати як цілісну сукупність структурних (мета, педагогічний діагноз, методи, об'єкти, суб'єкти діагностики) і функціональних (завдання, види, функції, принципи) компонентів, що перебувають у тісному взаємозв'язку і забезпечують досягнення педагогічних цілей на основі визначення індивідуальних і групових особливостей, станів і властивостей суб’єктів навчально-виховної взаємодії.