Теоретичний матеріал. Наукa як система знaнь. Основні поняття нaуки. Принципи наукового пізнання. Сучасна класифікація наук

1. Наукa як система знaнь

Науку можна розглядати як поліструктурне утворення. Це означає можливість виділення у ній кількох структур, які перетинаються і взаємодіють одна з одною. Бачення науки як складної системи, інтегруючої у собі певні підсистеми, досить популярне. Найпростіший варіант такого бачення — зведення науки до наукового знання, яке виступає у вигляді емпіричного і теоретичного знання. Однак вона не зводиться тільки до наукового знання, а являє собою більш складну систему.

Основа структуризації науки полягає у виділенні в її в структурі фундаментальних і прикладних досліджень, фундаментальних і прикладних наук. Іншими словами, фундаментальні дослідження — це такі дослідження, які відкривають нові явища та закономірності. Це дослідження того, що лежить в основі природи речей, явищ, подій. Прикладна наука ставить перед собою завдання вирішити певну технічну проблему зазвичай у безпосередньому зв'язку з матеріальними інтересами суспільства. Але під час проведення фундаментального дослідження можна ставити і чисто наукове завдання, і конкретну практичну проблему.

Різні автори виділяють різну кількість підсистем. Зокрема деякі відзначають, що структурування науки як системи знань багатовимірне. У класичному природознавстві науку поділяють на дисципліни. Але саме поняття «дисципліна» пов'язано великою мірою з відтворенням наукових кадрів, з навчанням. Поряд з дисциплінарною площиною лежить виділення дослідницької сфери, яка оперує таким поняттям, як науковий напрям, наукова спеціальність. Тут виділяють три підсистеми, або площини: соціальну площину, площину системи знань і площину наукової інформації.

Однак, існують думки, що наука як складне утворення містить чотири підсистеми: соціальну підсистему, яка складається з учених, колективів і норм; інформаційно-комунікативну підсистему, яка включає інформацію, форми комунікації і норми комунікації; методологічно-інструментальну підсистему, до якої входять методологія, методи та інструментарій наукових досліджень; гносеологічну, або емпірико-теоретичну підсистему, до якої входять знання: факти, гіпотези і теорії.

Соціальна підсистема науки презентує науку як частину суспільства. Вона характеризується соціальним масштабом науки або часткою наукових працівників у професійній структурі суспільства, статусом учених, рівнем фінансування наукових досліджень. Наука з погляду цієї підсистеми являє собою специфічний соціальний інститут, який займається добуванням знань і їх практичне застосування.

Інформаційно-комунікативна підсистема являє собою наукову інформацію і комунікацію людей. Вона характеризується проблемами зберігання, передавання та використання наукової інформації, організації публікацій, реалізацією різноманітних форм спілкування учених. Сучасна наука — розвинена система динамічних потоків інформації. Річ у тім, що ефективність науки визначається в кінцевому підсумку швидкістю застосування технічних досягнень у практику виробництва, що й визначає потребу оптимізації її інформаційних потоків. Інформаційна комунікація забезпечує динаміку науки, швидке поширення знань серед учених і спеціалістів, освоєння створених наукою інновацій.

Методологічно-інструментальна підсистема інтегрує у собі методологічні принципи, парадигми науки, визначає розвиток методів та інструментів науки. На різних етапах свого розвитку ця підсистема характеризується пануванням тих або інших парадигм, методологічними уподобаннями, інструментальним забезпеченням.

Емпірико-теоретична підсистема відображає головний продукт науки – наукове знання, тобто емпіричні бази науки, напрацьовані у ній теорії та деякі гіпотетичні знання (наприклад, гіпотези, допущення, ідеї, які потребують перевірки). При цьому знання тут представлено за сферами пізнання. Зрізом з цієї підсистеми є проблемне і тематичне поля науки.

Усі чотири підсистеми науки дуже тісно взаємопов'язані між собою, забезпечують цілісність організму науки і його функціонування.

2. Основні поняття нaуки.

Поняття «наука» має декілька основних значень.

По-перше, під наукою розуміється сфера людської діяльності, направленої на вироблення і систематизацію нових знань про природу, суспільство, мислення і пізнання навколишнього світу.

В другому значенні наука – це результат цієї діяльності – система одержаних наукових знань.

По-третє, наука розуміється як одна з форм суспільної свідомості, соціальний інститут.

В останньому значенні вона є системою взаємозв'язків між науковими організаціями і членами наукового співтовариства, а також включає системи наукової інформації, норм і цінностей науки і т.п.

У сучасних умовах наука складає цілий комплекс наукових дисциплін, які можна поділити на дві групи: фундаментальні і прикладні.

Фундаментальні дисципліни ставлять за мету встановлення основних, найбільш загальних законів природи, розкривати нові, до цього часу невідомі, явища, процеси, закономірності їх прояву тощо. До фундаментальних галузей науки відносять математику, фізику, механіку, хімію, загальну біологію і їм подібні.

Прикладні дисципліни займаються виявленням закономірностей у певних процесах та явищах, у тому числі і пов'язаних з діяльністю людини. Прикладні дослідження використовують досягнення фундаментальних наук для вирішення конкретних проблем. Це стосується і поглибленого вивчення природи лісу, складних процесів, які в ньому відбуваються. Розкриваючи механізм процесів, що відбуваються в лісових насадженнях у зв'язку з діяльністю людини, можна впевнено його використовувати при штучному лісовирощуванні, інших заходах.

Основними поняттями, які визначають зміст наукових досліджень, є наукові знання, проблема, тема, предмет наукового дослідження, гіпотеза, закономірність, закон, принципи, постулати, теорія. 

3. Принципи наукового пізнання

Сучасна наука керується трьома основними принципами пізнання: принципом детермінізму, принципом відповідності та принципом субсидіарності (доповнюваності).

Принцип детермінізму є загальнонауковим та організовує побудову знання в конкретних науках. Детермінізм виступає, перш за все, у формі причинності як сукупності обставин, які передують у часі якій-небудь події і викликають її. Тобто, має місце зв'язок явищ і процесів, коли одне явище, процес (причина) за певних умов з необхідністю породжує, виробляє інше явище, процес (наслідок). Сучасне розуміння принципу детермінізму передбачає наявність різноманітних об'єктивно існуючих форм взаємозв'язку явищ, багато з яких виражаються у вигляді співвідношень, що не мають безпосередньо причинного характеру, тобто прямо не містять моменту породження одного іншим. Сюди входять просторові і тимчасові кореляції, функціональні залежності і т.д. В тому числі, в сучасній науці, на відміну від детермінізму класичної науки, особливо важливими виявляються співвідношення невизначеностей, що формулюються на мові імовірнісних законів або співвідношення нечітких множин, або інтервальних величин і т.д. 

Принцип відповідності означає: теорії, справедливість яких експериментально встановлена для тієї або іншої галузі явищ, з появою нових, більш загальних теорій не відкидаються як щось хибне, але зберігають своє значення для колишньої області явищ як гранична форма і окремий випадок нових теорій. Висновки нових теорій в тій області, де була справедлива стара ” теорія, переходять у висновки класичної теорії. Принцип відповідності означає, зокрема, і спадкоємність наукових теорій. На необхідність дотримання принципу відповідності доводиться звертати увагу дослідників, оскільки останнім часом в гуманітарних і суспільних науках стали з'являтися роботи, особливо виконані людьми, які прийшли в ці галузі науки з інших, “сильних” областей наукового знання, в яких робляться спроби створити нові теорії, концепції і т.п., мало пов'язані або ніяк не зв'язані з колишніми теоріями. Нові теоретичні побудови бувають корисні для розвитку науки, але якщо вони не будуть співвідноситися з попередніми, то наука перестане бути цілісною, а вчені незабаром взагалі перестануть розуміти один одного.

Принцип субсидіарності виник в результаті нових відкриттів у фізиці також на рубежі ХIХ і ХХ століть, коли з'ясувалося, що дослідник, вивчаючи об'єкт, вносить в нього, в тому числі за допомогою застосовуваного приладу, певні зміни. Принцип субсидіарності істотно змінив весь лад науки. Якщо класична наука функціонувала як цілісне утворення, орієнтоване на отримання системи знань в остаточному і завершеному вигляді, на однозначне дослідження подій, виключення з контексту науки впливу діяльності дослідника і використовуваних ним засобів, на оцінку наукового знання як абсолютно достовірного, то з появою принципу субсидіарності ситуація змінилася. Включення суб'єктної діяльності дослідника в контекст науки привело до зміни розуміння предмета знання: ним стала тепер не реальність “в чистому вигляді”, а деякий її зріз, заданий через призму прийнятих теоретичних і емпіричних засобів та способів її освоєння суб'єктом, що пізнає. Субсидіарність передбачає, що взаємодія досліджуваного об'єкта з дослідником (в тому числі за допомогою приладів) не може не привести до різного виявлення властивостей об'єкта в залежності від типу його взаємодії з суб'єктом, що пізнає в різних, часто взаємовиключних умовах. А це означає правомірність і рівноправність різних наукових описів об'єкта, в тому числі різних теорій, що описують один і той же об'єкт, одну і ту ж предметну область. Важливо підкреслити, що одна і та ж предметна область може, відповідно до принципу субсидіарності, описуватися різними теоріями.

4. Сучасна класифікація наук

У межах різних дослідницьких позицій існують відмінні підходи до проблеми диференціації наукових знань.

Найвідомішими і найбільш визнаними класифікаціями наук і наукових досліджень є їх розмежування за критеріями:

- об'єкта і предмета дослідження (механіка, фізика, хімія, біологія, фізіологія, географія тощо, а також науки, що утворилися внаслідок їх синтезу - біофізика, біохімія, фізична хімія та ін. );
- сфери дослідження (природничі, суспільні і технічні);
- способу і методів одержання нового знання (теоретичні й емпіричні науки);
- зв'язків із предметною діяльністю (теоретичні і практичні науки).

У даний час залежно від сфери, предмету і методу пізнання розрізняють науки:

Гуманітарні науки. Якщо описувати простою мовою, то вони вивчають людину з точки зору її духовної, культурної, моральної, громадської та розумової діяльності. Часто гуманітарні науки ототожнюються або перетинаються з соціальними науками на підставі критеріїв об’єкту, предмету і методології вивчення. І при цьому ж протиставляються природничим (точним) наукам на підставі критеріїв предмету і методу. Якщо в інших науках важлива конкретність, то в гуманітарних, хоч і можлива деяка точність (наприклад, при описі історичної події), але важливішим є подання у всій можливій багатогранності та інтерпретації, щоб кожна людина могла знайти в цьому щось своє.

Соціальні (суспільні) науки. Тут є певні подібні риси і перетини з такими гуманітарними предметами, як історія, педагогіка, психологія, але предмет вивчення подається з дещо іншої позиції. У цій групі академічних дисциплін важливо вивчати аспекти буття людини в проекції на її громадську діяльність, на відміну від гуманітарних, де частіше переслідуються абстрактні цілі і розглядаються абстрактні поняття. Наприклад, не просто в такому-то році відбулися такі-то події, а як саме те, що сталося, вплинуло на життя людини, а людина – на події; що відбулося в світогляді, які були зрушення, висновки та подальші дії. Також у соціальних науках є практичні інструменти, які орієнтовані на вивчення суспільства і людини, а гуманітарних частіше це не потрібно.

Природничі науки. Це розділ науки, що відповідає за вивчення зовнішніх по відношенню до людини природних явищ. Як відгалуження природничих можна розглядати підклас технічних наук, які вивчають різні форми та напрями розвитку техніки. Походження природничих наук пов’язане із застосуванням філософського натуралізму до наукових досліджень. Принципи натуралізму вимагають вивчати і використовувати закони природи без внесення в них законів, введених людиною, тобто відмежовуючи те, що може довільно інтерпретуватись. Своєю конкретикою і об’єктивністю природничі науки дуже відрізняються від дисциплін гуманітарної та соціальної сфери.

Формальні науки. Математику об’єднують з логікою в комплекс формальних наук, і розглядають окремо від природничих наук, оскільки їх методологія істотно відрізняється. На противагу природничим і соціальним формальні науки методологічно незалежні від емпіричних методів, а підхід до досліджуваних об’єктів у них абстрактний. Разом з тим одержувані в них результати знаходять застосування при вивченні всіх областей реальності.

Підсумовуючи відмінності наведених вище основних розділів науки, можна виділити всього два системні критерії, пов’язані з поділом досліджуваної інформації за походженням. Вони чітко корелюють з двома відомими соціонічними дихотоміями (способами поділу на два полярні підтипи):

1. Дослідження базується на об’єктивному (логіка) чи суб’єктивному (етика) способі судження.
2. Дослідження базується на абстрактному (інтуїція) чи конкретному (сенсорика) способі сприймання.