Теоретичний матеріал.Загальний стан природних ресурсів планети. Екологічний моніторинг.

1. Загальний стан природних ресурсів планети.

Природні ресурси — це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей.

У другій половині XX в. ресурсоспоживання дуже зросло, охопивши прак-тично всю сушу й усі відомі в даний час природні тіла і компоненти. Науково- технічний прогрес безпосередньо відобразився на практиці ресурсоспоживання. Розроблено технології освоєння таких видів природних багатств, що донедавна не включалися в поняття "природні ресурси" (наприклад, опріснення солоних морських вод у промисловому масштабі, освоєння сонячної чи приливно- хвильової енергії, виробництво атомної енергії, видобуток нафти й газу на акваторіях та ін.). Виникло уявлення про потенційні ресурси або ресурси майбутнього. Велике значення в освоєнні природних ресурсів мають економічні фактори, що визначають рентабельність їхнього господарського використання. Так, дотепер нафта, залізомарганцеві конкреції, що залягають на великих глибинах дна Світового океану, в якості реальних, доступних ресурсів не розглядаються, тому що їх видобуток виявляється занадто дорогим та економічно не виправданим.

У XVIII першочергове значення для господарства мали земля та ліс і переважала ручна праця, у XIX ст. на перший план вийшли кам'яне вугілля і залізна руда, активного розвитку набуло машинне виробництво, в результаті чого почалося зростання забруднення природного середовища. Саме в цей період були закладені основи індустріального розвитку суспільства, а отже, активного забруднення довкілля.

Поступово сформувалися неправильні уявлення про невичерпність запасів природних ресурсів, про нескінченні можливості їх самовідновлення. Такі уявлення вкорінилися у свідомість багатьох поколінь і змінити їх дуже важко.

У XX ст. в зв'язку з ростом населення збільшився рівень індустріалізації, а отже, зросла роль більш ефективних джерел енергії -нафти, природного газу, виробництво електроенергії за рахунок їх спалювання - теплові електростанції, а отже, різко зріс рівень забруднення довкілля.

Пізніше, в середині століття з'явилися атомні електростанції, для роботи яких були розроблені родовища уранових руд і виникла проблема радіоактивного зараження довкілля.

Для задоволення потреб промисловості зріс видобуток різноманітних руд, особливо кольорових металів, енергетичної сировини - основи промислового розвитку.

Тепер з'явилися не тільки нові форми застосування природних ресурсів, але і зростає обсяг їх використання.

Раніше такі метали як срібло, золото, платину використовували в якості банківських, валютних та для виробів ювелірних виробів. Значні їх кількості використовують в наукових дослідженнях, хімічній промисловості в якості каталізаторів, в електротехніці, точному приладобудуванні. Через це зростають темпи їх видобутку та ціни на них.

Все більше використовують родовища з малим їх вмістом, що різко збільшує вартість кінцевого продукту. Вже існують технології видобутку благородних дорогоцінних металів з морських, океанських вод, хоча видобуток золота, платини, срібла, інших металів поки ще не рентабельний.

аким чином, людство безперервно нарощує темпи видобутку корисних копалин і при цьому мало дбає про їх збереження, відновлення, коли це можливо, розуміючи, що багато з них є такими, що не поновлюються. При цьому відбувається катастрофічно швидке забруднення довкілля, середовища проживання людей і виснаження природних ресурсів. Статистика свідчить, що з кожної тонни видобутої сировини утворюється 0,6 тонни (60%) відходів у вигляді відвалів на місцях її видобутку, на виробництвах з її переробки. Це результат недосконалих технологій видобутку, переробки, низький коефіцієнт використання відходів.

Через зростання населення на планеті, а отже, і потреб, зростає й видобуток корисних копалин, виробництво товарів для задоволення потреб людства. Швидкі темпи нарощування видобутку характерні для вольфраму, молібдену, марганцю, які використовують у виробництві жаро-, механічно стійких сталей. Зростає вартість їх видобутку через погіршення умов видобутку - глибокі шахти, зменшення концентрації основного металу.

2. Екологічний моніторинг

Для розробки заходів, спрямованих на усунення негативних наслідків втручання людини в навколишнє природне середовище і поліпшення екологічної ситуації, застосування методів оптимізації природокористування з одержанням достатньої кількості продукції при одночасному збереженні довкілля необхідна організація екологічного моніторингу.

Моніторинг — це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколиш­нього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Актуальність і невідкладність вирішення проблем моніторингових досліджень полягають в тому, що хоча й існує низка відомчих спостережень систем за станом довкілля, але вони не зведені в єдиний комплекс і не можуть ефективно виконувати узагальнюючу функцію оцінки стану і рівня використання ресурсів, з тим щоб прогнозувати зміни і розробляти рекомендації для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації господарської діяльності і природокористування в окремих регіонах.

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

1. організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;
2. налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);
3. оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;
4. інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня ант­ропогенного впливу на компоненти природного середовища;
5. моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля;
6. розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища — це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками, щоб забезпечити оперативне реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створити безпеч­ні умови для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього середовища — це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Комплекс екологічного моніторингу має такі підсистеми: геосферний, геохімічний і біологічний.

Геосферний моніторинг. Передбачає оцінку стану і прогнозування змін в літосфері (геологічне середовище, мінерально-сиро­винні ресурси), геофізсфері (гравітаційні, магнітні, радіаційні, сейсмічні та інші поля), геоморфосфері (рельєф і його порушення геодинамічними процесами — зсувами, ерозією, карстами, суфозією, осипанням тощо), гідросфері (водні ресурси, водоспоживання і водовідведення, несприятливі гідрологічні явища, рівень забруднення поверхневих і підземних вод), атмосфері (стан повітряного басейну та його забруднення, транскордонний перенос, розподіл тепла і вологи, зміни клімату).

Геохімічний моніторинг. Включає дослідження й інвентаризацію джерел забруднення, встановлення об’ємів викидів і скидів, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів, наземної і вод­ної рослинності, поверхневих і підземних вод, донних відкладів та ін. Передбачає також встановлення «градієнту випадань» — кількість надходження на поверхню землі різних речовин з атмосферними опадами і пилом.

Біологічний моніторинг. Основою його є вивчення стану рослинності (фітосфера) за візуальними симптомами пошкодження листя (дефоліація, дехромація), розвитку епіфічних лишайників на деревах, динаміки змін видів рослин і структури рослинних угруповань (сукцесії, дигресії, демутації) під впливом природних і антропогенних факторів.