Теоретичний матеріал до лекції 13

1. Виникнення, сутність і функції грошей

     Гроші мають тисячолітню історію. Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична та еволюційна.

    Раціоналістична концепція - пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента (грошей) для здійснення обміну товарів, панувала до кінця 18 ст.

     Еволюційна концепція – вперше була сформована К.Марксом, стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну.

     На ранньому етапі розвитку людського суспільства появі грошей передувала епоха натурального товарообміну, коли товар Т1 виражав свою вартість у протиставленому йому товарі еквіваленті Т2. у міру розвитку товарного виробництва товарообмін дедалі ускладнювався, оскільки інтереси учасників товарної угоди не збігались. Для того, що отримати потрібний товар, необхідно було вишукати товар-посередник, який би відповідав інтересам усіх учасників обміну, тобто був загальним еквівалентом. У різних народів товарами, що виконували рол загальних еквівалентів, були: худоба, хутро, сіль, чай, рис. З часом роль товарного еквіваленту, закріпилась за дорогоцінними металами – сріблом та золотом, а згодом – тільки за золотом. Золото стало виконувати роль загального еквівалента і називатися грошима завдяки своїм природним властивостям: рідкісність, однорідність, можливість тривалого зберігання.

     Проте швидке зростання економіки наштовхнулося на обмежені обсяги видобутку золота, якого стало не вистачати для обслуговування руху товарів. Тоді відбувся перехід до нових паперових і кредитних грошей. Швидко розвинулась система кредиту, яка зменшила потребу в готівкових грошах. Банки почали випускати банкноти – кредитні зобов’язання, які вільно обмінювались на золото. Держава також стала випускати поряд з банкнотами паперові гроші, які є лише символічними грошима.  Поступово паперові гроші перестали обмінюватись на золото. Тенденція витіснення золота з грошової системи проявилась після першої світової війни, а остаточно золотий стандарт був скасований у 1971 році, коли уряд США припинив розмін долара на золото. У 1974 році золото було офіційно демонетизоване угодою МВФ. Більшість країн відмовились від визначення золотого вмісту національної валюти. Золото перестало бути загальним еквівалентом, грошима.

     Отже, гроші - це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента для інших товарів.

Всі гроші поділяються на 2 групи: повноцінні та неповноцінні.

     Повноцінні гроші – це гроші, виготовлені з дорогоцінних металів і вартість яких відповідає їхньому номіналу (або перевищує його). Наприклад, це золоті та срібні монети.

     Неповноцінні гроші – це символічні гроші, вартість яких менша, ніж та, що зазначена на них. До неповноцінних грошей відносять: білонні монети (виготовлені з дешевих сплавів металів), паперові та кредитні гроші.

     Суть грошей проявляється в їх функціях Виділяють п’ять функцій грошей:

1) Міра вартості – здатність грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їм функції ціни.

Ця функція реалізується через масштаб цін – це певна вагова кількість дорогоцінного металу, яка законодавчо встановлюється державою як грошова одиниця країни та використовується для виміру товарних цін.

2) Засіб обігу – гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Цю функцію виконують монети і паперові гроші.

3) Засіб платежу - полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин виконують свою функцію при продажу товарів з відстрочкою платежу. З цією функцією грошей пов’язана поява кредитних грошей (чеки, векселі, банкноти, акредитиви, кредитні картки).

4) Засіб нагромадження - виконують ті гроші, які виходять з обігу, нагромаджуються і перетворюються на скарб.

5) Світові гроші - полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.

2. Грошовий обіг і його закони

     Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів.

Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.

     Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса, що відповідає вартості виготовлених в країні товарів і послуг..

Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І.Фішером:

M*V = Р*Q,

де М - маса грошей в обігу;

     V - середня швидкість обігу грошей;

     Р - середній рівень цін на товари та послуги;

     Q - кількість товарів та послуг, представлених на ринку.

Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру грошової маси.

      Грошова маса - це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.

Оскільки грошова маса неоднорідна за своєю структурою, то для її характеристики застосовуються різні підходи і показники.

Насамперед грошову масу можна поділити на дві частини - активні гроші, які постійно використовуються в готівковому й безготівковому обігу, і пасивні гроші (або "квазі-  гроші"), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов.

      Залежно від рівня ліквідності грошові засоби ранжуються і зводяться у грошові агрегати М₀, М₁, М₂, М₃, L:

1. М₀ - готівка: монети і банкноти, що перебувають в обігу
2. М₁ = М₀ + поточні рахунки та інші безстрокові чекові депозити
3. М₂ = М₁ + заощаджувальні й невеликі строкові депозити (внески)у банках
4. М₃ =  М₂ + внески у спеціалізованих установах і великі строкові депозити
5. L = М₃ + облігації, скарбничі векселі та інші аналогічні кредитні інструменти

     Структура грошової маси відображає структуру і рівень розвитку економіки країни. У розвинутих країнах на готівку припадає лише 5-10 % грошової маси.

3. Грошова система та її типи

     Грошова система - це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні й законодавчо закріплена державою.

     Вона складається з таких елементів:

• Назва національної грошової одиниці
• Вид грошових знаків і характер їхнього забезпечення
• Порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг
• Встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну
• Наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні

     Історія знає два основних типи грошових систем: металеву і паперово-кредитну.

     Металева система поділяється на два види - біметалізм і монометалізм.

     Біметалізм є системою, де роль загального еквівалента законодавчо закріплюється на рівних правах за двома благородними металами - золотом і сріблом.

     Монометалізм - це грошова система, в якій роль загального еквівалента закріпляється за одним благородним металом - золотом.

     Розрізняють чотири різновиди монометалізму:

1) золотомонетному стандарту притаманні такі риси.

- Вільний обіг золотих грошей.

- Виконання золотом усіх функцій грошей.

- Вільне карбування золотих монет.

- Вільний обмін знаків вартості (паперових грошей і банкнот) на золоті монети за їхньою номінальною вартістю.

- Вільний рух золота між країнами.

2) золотозливковий стандарт, включає вільне карбування золотих монет і обмін їх на банкноти;

3) золотодевізний стандарт – при ньому зв'язок грошей із золотом здійснюється через іноземну валюту (девізу), яка мала золоте забезпечення;

4) золотодоларовий стандарт – розмін національних валют на золото був відмінений в усіх країнах.

     У 1976 р. країни - члени МВФ провели на Ямайці (м. Кінгстон) Міжнародну конференцію, на якій оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи - паперово-кредитної.

     Паперово-кредитна система характеризується наступними принципами:

– відмінністю від золотого стандарту;

– припинено виконання золотом ролі загального еквіваленту;

– скасовано офіційну ціну на золото (35 дол за одну тройську унцію - 31,1 г.);

– перехід до плаваючих валютних курсів.

У паперово-кредитній системі функціонують паперові й кредитні гроші, а також монети.

     Кредитні гроші – це знаки вартості, які функціонують на основі кредитної угоди і виражають відносини між кредитором і боржником.

     Монета - зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу.

     Паперові гроші - це знаки, символи, представники повноцінних (золотих) грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу. Паперові гроші не мають власної вартості, оскільки затрати на їх виготовлення незначні.

Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші.

     Вексель – це письмове боргове зобов’язання суворо встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати.

     Банкнота – це вексель банку, за яким пред’явник може в будь-який час одержати гроші.

     Чек – письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей.

Чеки бувають:

іменні – не підлягають передачі;

ордерні – з правом передачі іншій особі за індосаментом;

на пред’явника – без зазначення прізвища.

     Чековий обіг у розвинутих країнах дуже поширений. Так, у США понад 90 % сімей мають чекові книжки, в Англії - 60 % сімей. У структурі сучасних кредитних грошей приблизно 3/4 припадає на чеки і 1/4 - на банкноти.

     Кредитна картка – це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.  

     Електронні гроші – це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи при безготівкових розрахунках..

     Електронні гроші посилюють тенденцію дематеріалізації грошових засобів, значно підвищують їхній обіг, заощаджують суспільні витрати, що позитивно впливає на економічний розвиток країни.

4. Валютні курси. Конвертованість грошей

     Валютний курс -  це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

     Ціна іноземної валюти встановлюється фінансовими органами шляхом котирування. Існує кілька видів котирування валют:

1. За суб'єктами угоди:

• курс покупця
• курс продавця

2.За строками котирування:

• спот-курс
• форвард-курс
• крос-курс

3. За методами котирування:

• прямі
• непрямі

4. За механізмом регулювання:

• плаваючий
• фіксований
• змішаний

     Якщо одиниця іноземної валюти виражається у національній валюті, то йдеться про систему прямого котирування. Система прямого котирування валютних курсів застосовується в більшості країн.

     При системі непрямого котирування, навпаки, одиниця національної валюти оцінюється певною кількістю іноземної валюти. Ця система котирування застосовується в Англії, де один фунт стерлінгів оцінюється в іноземних валютах.

     Спот-курс - це ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, встановлена на момент укладення товарної угоди за умови оплати на наступний робочий день після дня укладення угоди.

     Форвард-курс - так званий попереджувальний, тимчасовий курс валют, що показує, яку вартість матиме валюта через певний час після укладення угоди.

     Крос-курс - це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється, виходячи з їхнього курсу відносно третьої валюти.

     Валютний курс встановлюється вільно, виходячи зі співвідношення попиту й пропозиції на певну валюту в умовах вільного грошового ринку - так званий плаваючий курс, або регламентується рішенням уряду чи його фінансовими органами (як правило, центральним банком) - так званий фіксований курс. На практиці часто встановлюється змішаний курс на основі взаємодій сил вільного ринку з певним регулюванням урядовими фінансовими органами з метою запобігання надмірному підвищенню або зниженню валютного курсу (так званий валютний коридор).

       Зазвичай встановлюються валютні курси продавця - вищий і покупця - нижчий. Різниця між ними (маржа) становить дохід банків і комерсантів, які здійснюють валютні операції.

      Що ж лежить в основі визначення валютних курсів? За золотого стандарту валютний курс визначався золотим паритетом, тобто співвідношенням золотого вмісту (масштабу цін) грошових одиниць відповідних країн і міг коливатися залежно від попиту й пропозиції, але лише в межах золотих точок.

     Нині валютні курси встановлюють на основі співвідношення купівельної спроможності різних валют. Купівельна спроможність грошей - це кількість товарів і послуг, які можна придбати за одну грошову одиницю в певній країні. Найпростішим способом визначення паритету купівельної спроможності валют є зіставлення вартості стандартного набору (кошика) товарів і послуг у національних валютах різних країн за формулою

      З валютним курсом тісно пов'язана конвертованість валют.

     Конвертованість валюти - це її здатність вільно обмінюватися на національні грошові одиниці інших країн.

     Розрізняють повну і часткову, внутрішню і зовнішню конвертованість валют, а також замкнену (неконвертовану) валюту.

     За повної (вільної) конвертованості всі фізичні і юридичні особи як вітчизняні, так і зарубіжні, що володіють належною сумою грошей певної країни, можуть вільно її обмінювати на іноземну валюту.

     Повну свободу конвертованості валюти можуть собі дозволити лише країни з потужною економікою, значним експортним потенціалом, розвинутим внутрішнім кредитним ринком. Нині з понад 180 країн - членів МВФ досить обмежена кількість їх мають валюту, що функціонує в режимі повної конвертованості. Це долар, франк, фунт стерлінгів, марка, єна та деякі інші.

     За часткової конвертованості на операції з купівлі й продажу валюти державою встановлюються певні обмеження (зазвичай національна валюта обмінюється лише на деякі іноземні валюти й не використовується для розрахунків з певних видів міжнародного платіжного обороту).

     Внутрішня конвертованість валюти передбачає надання прав громадянам і юридичним особам лише даної країни вільно купувати за національну валюту іноземну валюту для використання її насамперед у зовнішньоекономічній діяльності.

     При зовнішній конвертованості валюти лише іноземним резидентам надається право вільно обмінювати свої активи у грошових одиницях даної країни (у вигляді доходів, прибутку чи інших надходжень) на необхідну їм валюту інших країн і здійснювати перекази цієї валюти за кордон. Такий режим робить економіку країни відкритою і привабливою для іноземного капіталу.

      Замкнена (неконвертована) валюта - це національна валюта, яка функціонує лише в межах даної країни, не вивозиться за кордон і не обмінюється на інші іноземні валюти.

5. Інфляція, її сутність, види і методи подолання.

     Вводячи в обіг паперові знаки, держава встановлює їх примусовий курс, що має силу тільки в межах даної країни. Здійснюючи емісію грошей в межах країни, вона може випускати їх не тільки для потреб товарообігу, а й для вирішення інших проблем, зокрема для покриття дефіциту державного бюджету. Внаслідок цього порушується співвідношення між товарною і грошовою масою, що може призвести до виникнення інфляції (від латинського слова inflatio – здуття).

     Інфляція - це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

     Інфляція може набувати різноманітних форм.

Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.

Прихована інфляція - це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги.

Повзуча інфляція - інфляція, що розвивається поступово коли ціни зростають поступово і незначною мірою (5- 10 % на рік).

Помірна інфляція (3-5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.

Галопуюча інфляція - інфляція, коли ціни зростають швидко - на 10-100 % щорічно.

Гіперінфляція - інфляція, коли ціни зростають астрономічно - на 1-2 % щодня або на 100 % і більше на рік.

Збалансована інфляція - інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг.

Незбалансована інфляція - інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару.

Очікувана інфляція - зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період часу. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників - на сировину та засоби виробництва.

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту.

Спричинити її може в основному збільшення державних замовлень (наприклад, військових), попиту підприємців на засоби виробництва в умовах повної зайнятості й майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) в результаті, наприклад, узгоджених дій профспілок. Усе це спричиняє утворення надлишку грошей порівняно з кількістю товарів, призводить до підвищення цін. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть адекватно реагувати на зростання попиту.

Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції.

Вона виникає в результаті зростання цін на сировину, енергоносії, підвищення заробітної плати, олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави і т. ін. Вона може також виникнути в результаті зміни структури пропозиції на ринку.

     Стагфляція - це інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття.

Рівень інфляції можна обчислити за формулою:

                                                       І_ц =ΣP_i¹ Q¹_i \  ΣP_i⁰ Q¹_i,

 де І_ц - індекс зростання цін за рік;

Р_i°. і P¹_i - ціни однакових товарів, виражені відповідно в цінах базового і поточного років;

Q_i¹ - обсяг виробництва певного продукту в поточному році.

     Інфляція - це тяжка хвороба економіки з глибокими соціально-економічними наслідками.

      Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

- зростання виробництва і насичення ринку товарами;

-  структурну та конверсійну перебудову економіки;

-  обмеження емісії грошей;

-  скорочення дефіциту державного бюджету;

-  стимулювання нагромаджень та інвестицій;

-  приватизацію і стимулювання середнього й малого підприємництва;

-  скорочення ставок податків;

-  регулювання валютного курсу;

-  ослаблення інфляційних очікувань;

-  роздержавлення, приватизацію, розвиток підприємництва;

-  проведення грошової реформи конфіскаційного типу.

     Вихід з інфляції передбачає не стільки усунення її наслідків (хоча це також потрібно), скільки подолання спаду виробництва і викорінення причин, що викликають знецінення грошей. Процес стримування знецінення грошей на відміну від інфляції називають дефляцією.

     З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції дає можливість визначити найважливіші шляхи боротьби з нею.

     Існують три методи стабілізації грошового обігу.

     Нуліфікація грошей - різновид грошової реформи, коли знецінені гроші анулюються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод використовується за умов гіперінфляції.

     Ревалоризація - повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків. Для цього з обігу вилучаються зайві гроші. Цей метод застосовується при невеликих масштабах інфляції.

     Девальвація - означає зниження обмінного курсу валюти порівняно з іноземною.