Теоретичний матеріал тема 11

1. Загальні відомості

Монтаж інженерних мереж має на увазі установку всіх необхідних комунікацій як всередині, так і зовні будівлі.

До інженерного обладнання будинків належать системи водопостачання, водовідведення, газифікації, тепломережі, мережі електропостачання та слабострумкові, вентиляція та ін.

Інженерні системи мають прилади (кінцеві термінали), які призначені для надання безпосередньо споживачу тих чи інших послуг (тепла, світла, води, енергії, інформації та інш.). Прилади з'єднані з джерелом споживчих послуг мережами у вигляді великогабаритних каналів, трубопроводів або провідників електричного струму. На мережах розміщені енергетичні установки, прилади управління та обліку.

Системи можуть бути приховані в будівельних конструкціях будинків або розміщені зовні конструкції. В обох випадках інженерні системи беруть участь у формуванні життєвого простору людини і впливають на естетичний вигляд приміщень і будинку загалом.

Земляні, монтажні і укладальні роботи.

Залежно від конкретних умов земляні й укладальні роботи можуть складати від 20 до 30% витрат на будівництво. Тому з метою створення оптимальних умов для будівництва та зниження його собівартості слід впроваджувати нові технології при організації земляних робіт.

Земляні, монтажні й укладальні роботи виконують відповідно до нормативних вимог державних будівельних норм. Спочатку проводять підготовчі роботи, до складу яких входять такі операції:

• планування трас
• розбивка і закріплення трас
• розчищення будівельної смуги 
• встановлення захисного огородження.

Розбивка і планування трас інженерних мереж, а також земляні роботи при прокладанні інженерних мереж з поліетиленових труб виконують так, як і для сталевих, але при цьому приділяють більше уваги підготовці дна траншеї і їх присипці.

Підготовка траншеї (глибина, ухил і т. ін.) для укладання поліетиленових труб виконується відповідно до нормативних вимог, що залежить від призначення мережі. 

Розкладання труб необхідно проводити торець в торець уздовж траси з якомога меншим інтервалом. Перед укладанням поліетиленових трубопроводів дно траншеї повинно бути очищеним від грудок ґрунту і каміння, нерівності дна траншеї не повинні перевищувати 20-30 мм. Ґрунт, що використовується для влаштування «постілі» і засипання, не повинен мати домішок масел та органічних домішок.  Пластмасові трубопроводи слід укладати на піщану основу. Поліетиленові труби із захисним покриттям (поліпропіленовим або з інших матеріалів) допускається укладати на природну основу у супіщаних, суглинистих та дрібнокам’янистих ґрунтах.

  Роботи з укладання поліетиленових труб слід проводити при температурі зовнішнього повітря – не нижче 5 °С і не вище 30 °С. Укладання в траншеї трубопроводів рекомендується не раніше, ніж через 30 хвилин після закінчення зварювання останнього стику. Місце проведення робіт огороджують. Прокладку трубопроводу з труб певної довжини можна здійснювати:

- готовими секціями, що виготовляються в умовах бази;

- на бермі траншеї шляхом послідовного з’єднання одиночних труб і наступного опускання їх у траншею;

 - безпосередньо на дні траншеї шляхом послідовного з’єднання одиночних труб.

Залежно від діаметра труб, матеріалу  і довжини плітей, укладання трубопроводу в траншею можна виконувати вручну або з використанням засобів механізації.

Зворотну засипку пластмасових труб слід проводити згідно з ДСТУ-Н Б В.2.5-40. У випадку застосування пластмасових труб із захисним покриттям допускається зворотну засипку виконувати місцевим ґрунтом.

При застосуванні сталевих труб слід передбачати захист їх зовнішньої і внутрішньої поверхні від корозії згідно з ДСТУ Б В.2.5-30. 

Вибір методів захисту зовнішньої поверхні сталевих труб від корозії слід приймати за даними інженерно-технічних вишукувань щодо корозійних властивостей ґрунту та досліджень щодо можливої корозії, викликаної блукаючими струмами.

Для захисту сталевих труб з умовним діаметром більше ніж 300 мм від внутрішньої корозії та запобігання їх заростанню слід передбачати цементно-піщане, лакофарбове або цинкове покриття їх внутрішньої поверхні.

При прокладанні водоводів і мереж водопостачання на відстані від дерев менше ніж 2,0 м рекомендується передбачати заходи з обмеження бокового розвитку кореневої системи та її впливу на основу трубопроводів.

В умовах щільної забудови відстані від бордюрних каменів вулиць (по горизонталі) допускається зменшувати згідно з технічними або містобудівними умовами та обмеженнями, а також відповідно до технічного завдання на проектування.

Трубопроводи, що транспортують питну воду, рекомендується розміщувати вище каналізаційних і вище технологічних трубопроводів з рідинами з неприємним запахом або отруйними на відстані не менше ніж 0,4 м.

Допускається розміщувати сталеві або пластмасові трубопроводи, що транспортують питну воду, нижче або вище каналізаційних на відстані не менше ніж 0,2 м, закладаючи один із трубопроводів у футляр, при цьому відстань від стінок трубопроводу без футляра до обрізу футляра повинна бути не менше ніж 5 м в кожну сторону в глинистих ґрунтах і 10 м - у великоуламкових і піщаних ґрунтах (фільтруючих ґрунтах), а каналізаційні трубопроводи слід передбачати із чавунних або пластмасових труб.

Вводи питного водопроводу (перетин з дворовими ділянками каналізаційних мереж) при діаметрі труб до 150 мм допускається передбачати нижче каналізаційних (перетин з дворовими ділянками каналізаційних мереж) без улаштування футляру, якщо відстань між стінками пересічних труб 0,5 м.

При перетині водопровідних мереж з іншими мережами та спорудами відстані по вертикалі (у просвіті) слід приймати не менше ніж:

• між трубопроводами та автомобільними дорогами, залізничними або трамвайними коліями відстань між верхом трубопроводу (або захисного футляра, каналу, тунелю) та верхом дорожнього покриття або підошвою рейок -1,0м (трубопровід або футляр треба розрахувати на міцність) при траншейному способі прокладання (відкритому методі будівництва); 1,5м- при виконанні робіт методами продавлювання, горизонтального буріння або щитового проходження; 2,5 м - при проколюванні; до дна кювету або інших водовідвідних споруд або підошви насипу залізничного земляного полотна -1,0м (згідно з ДБН В.2.3-19);

• між трубопроводами і силовими кабелями напругою до 35 кВ - 0,5 м допускається зменшувати цю відстань до 0,15 м за умови прокладання кабелю у трубах на ділянці перетину не менше ніж плюс 2 м у кожен бік (згідно з ПУЕ);

• між трубопроводами і силовими кабелями напругою 110 кВ - 330 кВ - 1 м (згідно з ПУЕ );
• в умовах щільної забудови відстань між кабелями всіх напруг і трубопроводами допускається зменшувати до 0,5 м за умови розміщення кабелів у трубах або залізобетонних лотках з кришкою (згідно з ПУЕ );
• між трубопроводами і кабелями зв’язку - 0,25 м; допускається зменшувати цю відстань до 0,15 м за умови прокладання кабелю у трубах;
• між трубопроводами різного призначення (крім каналізаційних та технологічних трубопроводів з рідинами з неприємним запахом або отруйними) - 0,2 м (згідно з ДБН 360 та СНиП ІІ-89);
• між трубопроводами, що транспортують воду питної якості, та трубопроводами дощової каналізації - 0,2 м (згідно з ДБН 360 та СНиП ІІ-89);
• при перетині зі спорудами метрополітену - згідно з ДБН 360.

При підземному прокладанні трубопроводів для необхідності перетину з іншими мережами  трубопроводи зазвичай укладають у спеціальних футлярах.

Футляри призначені для захисту робочого трубопроводу від навантажень, що виникають під час руху транспорту, а також від впливу агресивних грунтів і ґрунтових струмів. Футляри виготовляють зі сталевих труб: безшовних гарячекатаних, зварених прямошовних і спіралешовних.

Футляри з гарячекатаних труб використовують для робочих трубопроводів Dз<273 мм;

для робочих трубопроводів більших діаметрів застосовують футляри зі зварених прямо- і спіралешовних труб.

Діаметр футляра залежить від діаметра робочого трубопроводу, типу його ізоляційного покриття і розміру монтажного зазора, а товщина його стінки - від прийнятого способу прокладання. Довжину футляра приймають залежно від ширини дорожнього полотна (дорожнього насипу) і рекомендованих нормативних відстаней згідно з нормами. У межах футляра трубопровід футерують дерев'яними брусками і рейками. Бруски служать опорами робочого трубопроводу в футлярі і тому вони повинні бути товстішими від рейок.

Рис. 1 - Схеми переходу під залізницею (а) і сальника футляра газопроводу (б): 1 - робочий трубопровід; 2 - шар посиленої ізоляції;
3 - бітумна пробка; 4 - ущільнення з просмоленого канату; 5 - сталева діафрагма  6 - футляр

Перетини водоводів канального прокладання теплових мереж (над ними) слід закладати у футляр завдовжки 3 м з обох сторін від краю будівельної конструкції каналу. На футлярах необхідно виконувати захисне покриття від корозії. При перетині безканальних преізольованих теплових мереж футляри допускається не влаштовувати.

При проектуванні переходів через залізничні колії та автомобільні дороги слід керуватись вимогами Норм, ДБН В.2.5-75 та вимогами чинного законодавства.

Переходи водоводів та водопровідних мереж під залізничними коліями I-VI категорій загальної мережі, на перегонах і станціях, а також під автомобільними дорогами Іа, Іб та II категорій слід приймати у футлярах, при цьому рекомендується передбачати закритий спосіб виконання робіт. Допускається прокладання трубопроводів у тунелях.

Під іншими залізничними коліями та автодорогами допускається влаштування переходів трубопроводів без футлярів.  Їх будівництво рекомендується виконувати відкритим способом із застосуванням сталевих труб із відповідним захистом від корозії.

Газопроводи.

Існують деякі особливості прокладки поліетиленових газопроводів, наприклад, при перехрещенні автомобільних шляхів, окрім шляхів І та ІІ категорій, підземних колекторів і каналів, силових і телефонних кабелів, водостоків, водопроводів, каналізації, теплових мереж, а також у місцях проходу газопроводу через стінки колодязів. У даних випадках виконують будівництво за схемою «труба в трубі», тобто поліетиленову трубу  вміщують у футляр металевої труби. Внутрішній діаметр футляра повинен бути не менше, ніж на 100 мм більше зовнішнього діаметра газопроводу. Кінці футляра повинні виходити не менше, ніж на 2 м від зовнішніх стінок перехрещуваних споруд і на 2 м від зовнішніх стінок колодязів. На рис. 2 показана схема будівництва поліетиленового газопроводу через перешкоди.

При будь-якій схемі прокладки труби слід ретельно оглянути і випробувати на герметичність. З метою запобігання механічним пошкодженням труби перед протягуванням у футляр укладають на центруючі хомути – кільця. При прокладанні газопроводів з поліетиленових труб на місцевості з ухилом більше 200 % передбачають заходи щодо запобігання розмиванню траншей. Такими заходами є будівництво перемичок з цегли, бутового каміння або бетону, а також влаштування земляного валика висотою 250-300 мм над траншеєю. При прокладанні за схемою «труба в трубі» спочатку прокладають футляр, а потім в нього протягують поліетиленову трубу; якщо існує можливість, то їх протягають одночасно.

2. Водопостачання. Опалення. Каналізація.

Водопостачання.

Для водопостачання будинків створюють мережу із вертикальних і горизонтальних трубопроводів. Для водопровідних мереж застосовують сталеві,  сталеві оцинковані, мідні, металопластикові чи пластикові труби.

 У багатоповерхових будинках зазвичай влаштовують стоякові мережі (рис.1 а), в яких від головного вертикального трубного стояка на кожному поверсі роблять однотипні горизонтальні відгалудження, що закінчуються приладами  - кранами умивальників, ванн, душових тощо.

Рис. 1 - Монтажні системи інженерних мереж і вузлів випробування:

а - водопостачання (гарячого і холодного); б - опалення; в - фекальної каналізації; г - газопостачання.

1 - водорозбірні крани і засувки; 2 - горизонтальні заготовки; 3- монтажні стики; 4-кріплення; 5-вертикальний стояк; 6 - гільзи; 7 - місце підключення приладів; 8 - водомір; 9 -ручний насос; 10 -компенсаційні стаканчики; 11 - крани; 12 - заглушки; 13- сан.-тех. газові прилади; 14 - дворовий колодязь; 15 - дворовий газопровід; 16 - контрольні трубки. А, Б, В - вузли випробування.

У такому вигляді металеві мережі зручно складати із монтажних (трубних) заготовок, виготовлених на заводах чи майстернях буд.організацій. Заготовки виготовляють у вигляді поповерхових стояків з привареними до них штуцерами для приєднання типових (чи індивідуальних) горизонтальних зварених і вигнутих ділянок трубопроводів,  які мають різьбові закінчення для кріплення водовідних приладів.

Система опалення.

У стоякових системах центрального опалення (рис.1 б) монтажні елементи - це поповерхові стояки, ділянки розподільних магістралей і опалювальні блоки,  які містять нагрівальні прилади і підведення до них від стояків.

Процес монтажу складається з установлення всіх елементів у проектне положення (відповідно до монтажно-маркувальної схеми) і сполучення їх у загальну систему муфтами на різьбі, а також за допомогою коротких вставок із труб з короткою й довгою різьбою на кінцях і контргайкою (згонів).

Для компенсації відхилень у розмірах до одного з кінців монтажних елементів приварюють сталеві гладенькі муфти (стаканчики) завдовжки 80мм, внутрішній діаметрр яких на 1-2мм більший за зовнішній діаметри труб, що з'єднуються. Монтажні стики у цих місцях виконують зварюванням (газовим або електричним).

Гребінчасті мережі для водопостачання та опалення використовують, коли планування на різних поверхах нетипове. У такому випадку від джерела або групи обліку на кожний поверх виводять окремий стояк. У зручному місці у спеціальному ящику монтують гребінку - систему розподілу води, теплоносія тощо до приладів. Від гребінки через крани-засувки на окремі прилади або групу приладів розводять труби, причому гнучці пластикові труби прокладають найкоротшим шляхом у підготовці під підлогу, в стінах і крізь стіни (в практиці такі трубопроводи монтують, попередньо зробивши штроби у підготовці, після чого утворені отвори бетонують; або трубопроводи прокладають до улаштування підготовки).

Монтажно-складальні роботи на трубопроводах із сталевих труб.

Засоби кріплення трубопроводів не слід розташовувати в місцях з'єднання трубопроводів. Забивання кріплень за допомогою дерев'яних пробок, а також приварювання трубопроводів до засобів кріплення не дозволяється. Відстані між засобами кріплення трубопроводів на горизонтальних ділянках необхідно приймати у відповідності з розмірами, які вказані в таблиці 1, якщо немає інших вказівок у робочій документації. 

Засоби кріплення стояків у житлових і громадських будинках, будівлях при висоті поверху до 3 м не установлюються, а при висоті поверху більше ніж 3 м засоби кріплення установлюються на половині висоти поверху. Засоби кріплення стояків у виробничих будівлях, спорудах слід установлювати через 3 м.

Монтажно-складальні роботи на трубопроводах із пластикових труб.

Трубопроводи не повинні прилягати дуже близько до поверхні будівельних конструкцій. Відстань у просвіті між трубами і будівельними конструкціями повинна бути не менше ніж 20 мм. При проходженні труб із полімерних матеріалів крізь стіни та міжповерхові перекриття мають бути застосовані гільзи прохідні вогнезахисні. 

Відстань у просвіті між пластиковими трубами і паралельно прокладеними сталевими трубами опалення і гарячого водопостачання повинна бути не менша ніж 100 мм; пластикові труби повинні проходити нижче труб опалення і гарячого водопостачання. Відстань у просвіті між пластиковими трубопроводами, які перетинаються із сталевими трубами опалення і гарячого водопостачання, повинна бути не менше ніж 50 мм. 

Пластиковий трубопровід не є самонесучим. Тому його треба зафіксувати або закріпити опорами. Відстані між опорами (нерухомими і рухомими) слід визначати в залежності від типу труб, тиску та температури води, що транспортується. 

Для зменшення тепловитрат на труби з теплою водою надягають трубчастий пластиковий утеплювач.

Монтажно-складальні роботи на трубопроводах із мідних труб.

Кріпити мідні трубопроводи слід спеціальними елементами кріплення до будівельних конструкцій (стіни, колони, перекриття). Трубопроводи діаметром більше 22 мм слід кріпити виключно на кронштейнах (до вертикальних площин) або підвісах (до горизонтальних площин). З метою зниження шуму всі металеві елементи кріплення в місці контакту з мідною трубою повинні містити прокладки з гуми, що не містить у своєму складі хлорних сполук. Відстань у світлі між будівельною конструкцією і мідним трубопроводом, що проходить вздовж неї, повинна бути не менше 20 мм. Мідні трубопроводи гарячого водопостачання слід прокладати вище трубопроводів систем холодного водопостачання не менше ніж на 50 мм.

Мідні трубопроводи слід прокладати сховано в борознах, каналах і шахтах у захисній оболонці. Допускається відкрите прокладання мідних трубопроводів в місцях, де виключено їх механічне та корозійне ушкодження. Допускається приховане прокладання мідних трубопроводів, замонолічених у будівельні конструкції, при цьому слід передбачати прокладання трубопроводів в кожусі (у гофрованій трубі з поліетилену, захисній оболонці з поліпропілену або у відповідній теплоізоляційній оболонці, що не містить у своєму складі хлорних сполук). Застосування гофрованої труби із ПВХ не допускається.

Не допускається покриття мідного трубопроводу антикорозійною ізоляцією або повним пофарбуванням.

Після монтажу систем водопостачання та опалення необхідно провести випробування та скласти відповідні акти: 

• гідростатичне (гідравлічне) випробування внутрішніх систем холодного і гарячого водопостачання на герметичність 
• або пневматичного випробування на герметичність
• індивідуальні випробування обладнання (насосів)

Випробування систем внутрішнього холодного та гарячого водопостачання. 

Величину пробного тиску при гідростатичному методі випробування слід приймати такою, що дорівнює 1,5 надлишкового робочого тиску. Гідростатичне і манометричне (пневматичне) випробування систем холодного і гарячого водопостачання повинно виконуватися до установлення водорозбірної арматури. Випробувальний тиск при цьому необхідно підтримувати в межах:

- води - від 0,10 МПа до 0,65 МПа;

- повітря або інертного газу - від 0,011 МПа до 0,300 МПа.

Гідростатичне випробування систем із пластиковими трубопроводами слід виконувати за позитивної температури навколишнього середовища не раніше ніж через 24 год після виконання останнього клеєного або зварного з'єднання.

Системи витримали випробування, якщо протягом 30 хв не виявлено падіння тиску більше ніж 0,02 МПа (0,2 кгс/см2 ) і крапель у зварних швах, нарізних з'єднаннях, арматурі і течії води через змивне обладнання.

Якщо після закінчення гідростатичного випробування трубопроводи систем холодного та гарячого водопостачання із мідних труб не знаходяться в експлуатації, слід повністю змінювати воду в системах один раз на місяць. Коли це неможливо, системи слід заповнити інертним газом замість води. Перед повторним заповненням водою слід промити системи впродовж 5 хв. 

Після закінчення випробувань гідростатичним методом необхідно випускати воду із систем.

Випробування манометричним (пневматичним) методом систем холодного і гарячого водопостачання слід виконувати в такій послідовності:

- систему заповнити повітрям або інертним газом пробним надлишковим тиском 0,15 МПа (1,5 кгс/см2 );

- при виявленні дефектів монтажу на слух слід понизити тиск до атмосферного і усунути дефекти;

- потім систему заповнити повітрям або інертним газом тиском 0,1 МПа (1 кгс/см2 ) і витримати її протягом 5 хв. Система витримала випробування, якщо під час її знаходження під пробним тиском падіння тиску не перебільшило 0,01 МПа (0,1 кгс/см2 )

Система каналізації. 

Останнім часом каналізаційні мережі монтують із платсикових труб діаметром 50мм, 100мм, колін, відводів, трійників і т.д.  У розтрубі кожної труби міститься гумовий кільцевий ущільнювач стику. Проте, в деяких випадках використовують і чугунні труби.Складають систему поелементно знизу вгору. Стоки і відводи розміщують і закріплюють спеціальними хомутами у вертикальних та горизонтальних пазах, які після монтажу системи та її гідравлічних випробувань закладають і оштукатурюють. 

Монтаж водопостачання й опалення завершуюють установкою приладів (кухонних раковин, бачків, умивальників, ванн, радіаторів опалення тощо) і арматури водозабірних ділянок. Прилади й арматуру встановлюють після остаточного випробування трубопроводів і оштукатурення приміщень , але перед їх фарбуванням.

Висота установлення санітарних приладів від рівня чистої підлоги повинна відповідати розмірам, які вказані в таблиці 24.

Відстань між засобами кріплення каналізаційних труб при їх горизонтальному прокладанні слід приймати не більше ніж 2 м, а для стояків - одне кріплення на поверх, але не більше З м між засобами кріплення. Засоби кріплення чавунних каналізаційних труб слід розміщати під розтрубами.

Після монтажу системи каналізації проводять випробування мережі проливанням води, оформлюють акт випробування системи внутрішньої каналізації і водостоків. 

Випробування систем внутрішньої каналізації. Випробування систем внутрішньої каналізації слід виконувати методом проливання води з одночасним відкриттям 75 % санітарних приладів, які приєднані до ділянки що випробовується, протягом часу, необхідного для її огляду. Випробування систем із застосуванням трубопроводів із полімерних матеріалів, з'єднання яких виконано методом склеювання, треба починати не раніше ніж через 24 год після останнього склеювання. Система витримала випробування, якщо при її огляді не виявлено течій в місцях з'єднань або інших дефектів.

По завершенню виконання робіт складають АКТ ПЕРЕВІРКИ СИСТЕМИ ВОДОПОСТАЧАННЯ, КАНАЛІЗАЦІЇ І РЕГУЛЮВАННЯ САНІТАРНО-ТЕХНІЧНИХ ПРИЛАДІВ.

Системи газопостачання.

3. Улаштування внутрішніх газопроводів

 Житлові будинки, комунально-побутові і промислові підприємства забезпечуються газом від газопроводів низького або середнього тисків через ГРП. Система газопостачання містить у собі відгалуження від розподільного газопроводу, введення до споживача газу, внутрішні газопроводи. Проект газифікації будинку містить у собі поповерховий план будинку і схему газової мережі (рис.1).

На поповерховий план наносять внутрішні газові мережі і місця установки газових стояків з позначенням їх діаметрів. На схемі позначають всі внутрішні газопроводи від введень до спусків на газові прилади з розташуванням пристроїв, що відключають. Поповерховий план і схему газопроводів виконують у масштабі 1 : 100.

Газопроводи всередині приміщень складаються з введень, стояків і квартирних розведень. Введення вбудовують у нежитлові приміщення (сходові клітки або кухні).

Стояки являють собою вертикально розташований газопровід, що проходить через всі поверхи. Від нього йдуть відгалуження в розташовані поруч квартири. Стояки прокладають через перекриття всередині футлярів, які зашпаровують під перекриттям запідлице, а зверху виступають не менш ніж на 50 мм щоб уникнути влучення води усередину футляра. Отвір між футляром і газопроводом зашпаровують смоляним пасмом і бітумом.

Щоб уникнути нещасних випадків не допускається перетинання стояками газопроводів димових і вентиляційних каналів. При перетинанні газопроводом електропроводки на ній установлюють ебонітовий футляр або гумову трубку, що виступають на 10 см по обидві сторони газопроводу.

Якщо газопровід прокладений уздовж електро-проводки, то повинні бути дотримані наступні норми: відкриту електропроводку розташовують не ближче 10 см, електропровід у трубах - не ближче 5 см і електропроводку в борозні - не ближче 5 см.

Всі з'єднання квартирного розведення виконують звареними, за винятком місць приєднання приладів і кранів; їх виконують на різьбленні. Газопроводи розташовують на відстані 20..30 мм від стін (для зручності їх обслуговування). Горизонтально розташований газопровід не повинен утворювати прогинів (мішків), щоб там не накопичувалась вода, що може конденсуватися з вологого газу.

Перед кожним газовим приладом установлюють пристрої, що відключають (крани). Вони повинні мати на пробці риску, що вказує положення пробки, і обмежник повороту, щоб пробка поверталася не більше ніж на 90º. Вісь крана розташовують паралельно стіні, щоб полегшити притирання і змазування. Установка крана хвостовиком у стіну не допускається. Кран установлюють на доступній висоті - 1,5...1,6 м від підлоги.

Важливим фактором як для будівництва, так і для реновації інженерних мереж є вибір труб. Останнім часом все частіше в Україні почали для цього використовувати поліетиленові труби. Практичний досвід застосування поліетиленових труб для газорозподільних мереж свідчить, що вони мають великі переваги перед стальними.

4. Вентиляційні системи

.
Вентиляційні системи металевих повітроводів монтують легкими переносними лебідками, які закріплюють на будівельних конструкціях, або легкими монтажними кранами. В обох випадках для піднімання деталей і вузлів використовують траверси і стропи.
Усі монтажні стики повітроводів улаштовують на фланцях. Для монтажу вентиляційних систем і влаштування монтажних стиків на висоті застосовують телескопічні вежі, легкі пересувні риштування і гідропідйомники.
Вініпластові повітроводи під час монтажу у місцях стропування ос­ нащують гумовими підкладками, які захищають труби від механічних пошкоджень. Стики складають на гумових прокладках і гнучких встав­ ках, які компенсують лінійне розширення вініпластових труб. Після вивіряння змонтовані ділянки повітроводів закріплюють на опорних поверхнях.

Нині все ширше застосовують плівкові утеплені та фольговані трубо­ проводи із жорстким спіралеподібним металевим каркасом, особливо за наявності підвісних стель, у просторі між якими та перекриттям їх легко розкидають і обпирають без кріплення навіть на тонкі гіпсокартонні стелі.
Контроль виконання будівельно-монтажних процесів полягає у сис­ тематичній перевірці якості кожної операції з’єднання труб (складан­ ня й ущільнення стиків, накладання зварних швів тощо), їх ізоляції й укладання, дотримання проектних уклонів.
Змонтовану систему приймає в експлуатацію спеціальна комісія.
Технічне приймання здійснюють у три стадії:

перша — перегляд і пе­ ревірка технічної та виконавчої документації;

друга — зовнішній огляд і перевірка якості влаштування окремих частин і елементів системи;

третя — випробування системи. Результати технічного приймання відо­ бражують в актах.

Технічна документація, що надається під час здавання — приймання трубопроводів, містить виконавчі креслення, акти на приховані роботи та ін. На основі цих даних складають акт про здавання — приймання системи в експлуатацію.
Охорона праці забезпечується насамперед правильними і техноло­ гічно обґрунтованими розмірами робочих місць, а також її організа­ цією. Велике значення має наявність справних механізмів, інструмен­ тів, пристроїв, відповідне зберігання та експлуатація їх. За потреби застосовують захисні пристрої, огорожі, різноманітні попереджувальні написи.

5. Прокладання електричних і слабкострумових мереж.

 Усередині будівель влаштовують приховану і відкриту проводки. Приховану про­водку виконують ізольованими проводами і неброньованими кабелями у каналах, під штукатуркою в гнучких металевих і пластикових рука­вах і трубах. Труби застосовують пластикові та сталеві (водогазо­провідні тонкостінні), які з’єднують металевими муфтами. Сталеві тру­би перед укладанням чистять і фарбують.
Споруджуючи монолітні залізобетонні конструкції цивільних і про­мислових будівель та інженерних споруд, слід передбачати влаштування пустот для прихованої проводки, яку монтують до укладання бетонної суміші. Це можна зробити за двома варіантами: трубопроводи для проводів і пустотоутворювачі для коробок під штепсельні розетки і вими­качі прикріплюють до арматури каркасів відповідних конструктивних елементів або пустотоутворювачі для проводів, розеток і вимикачів відпо­відних форм і розмірів прикріплюють до щитів опалубки, а після бето­нування їх виймають.

Перед бетонуванням фундаментів під технологічне устаткування прокладають труби для силових проводів і надійно прикріплюють їх до арматури або інших конструкцій, дотримуючись уклонів, потрібних для стікання конденсату.

Крізь стіни, перегородки і міжповерхові перекриття проводи та ка- 4іельні лінії прокладають у трубах (металевих, скляних) з ізолюваль­ ними втулками і сальниковими ущільнювачами.
Монтаж електроустаткування, прокладання силових мереж, приєднан­ ня кабелів і проводів до нього виконують після закінчення будівельно- монтажних і підготовчих робіт.
Роботи, пов’язані з монтажем інженерного обладнання, належать до спеціальних, і для їх виконання будівельна генпідрядна організація запрошує на субпідряд спеціалізовану монтажну організацію. Ці ро­ боти виконуються в кілька етапів залежно від стану будівельного об’єкта.
Зовнішні інженерні мережі можна зводити на стадії виконання буді­ вельних робіт підземної частини будинку або на початку влаштування інженерних мереж усередині будинку. Ці роботи виконують періодич­ но під час спорудження будівельних конструкцій або до початку шту­катурних робіт.
Перед малярними роботами виставляють кінцеві елементи мереж (фланці, монтажні коробки, ящики, щити), які мають бути в товщі стіни.
Після малярних робіт виставляють кінцеві термінали (вимикачі, люстри, регулятори та ін.).
Під час здавання об’єкта в експлуатацію виконують пусконалагоджу­ вальні роботи мереж.
Для кожного різновиду інженерного обладнання організовують спеці­ алізовані процеси (окремі потоки), виконавці яких переміщуються по фронту робіт за горизонтальною або горизонтально-висхідною схемою руху. Проектну документацію розробляють у складі технологічних розрахунків, до яких належать калькуляція трудових затрат і заробіт­ ної плати, технологічна нормаль, технологічні карти.