Теоретичний матеріал

1. Покрівельні роботи. Загальні дані

У процесі експлуатації будівлі та споруди руйнуються під неготивним впливом атмосферних чинників і агресивного середовища. Для зменшення цього впливу, підвищення експлуатаційних якостей будівлі та споруди захищають спеціальними покриттями. У будівництві захисними покриттями є покрівлі, гідро-, теплоізоляція і антикорозійні покриття.

Покрівля – це верхнє водоізоляційне покриття, яке захищає будівлі та споруди від проникнення атмосферних опадів.

Вимоги: морозо- та термостійкість, міцність (повинні витримувати навантаження від снігу, вітру, технологічні).

Роботи з улаштування покрівель називають покрівельними.

Технологія робіт визначається насамперед видом покрівельних матеріалів.

Найпоширеніші покрівлі:

• з рулонних матеріалів –рубероїд, склорубероїд, наплавлений рубероїд, толь, пергамін-  (рулонні покрівлі), рідше – із штучних матеріалів (асбоцементні, черепичні, металеві покрівлі) та з мастик (мастикові покрівлі).
• Покрівлі без покрівельних матеріалів, де водозахисну роль виконує конструктивний бетон (супербетон) плити перекриття, називають індустріальними.
• Покрівлі, які окрім захисної виконують додаткові функції , називають багатофункціональними або експлуатованими.

Конструктивно-технологічні рішення покрівель залежать від типу та класу споруди; типу та конструкції даху; місця влаштування покрівлі (завод, будівельний майданчик).

Вид покрівельних матеріалів залежить від нахилу даху.

2. Улаштування гідроізоляційних покриттів

Для запобігання руйнівному впливу ґрунтових вод та атмо­сферних чинників конструкції покривають водонепроникними захис­ними покриттями - гідроізоляцією.

Вибираючи для конструкції спосіб її гідроізоляції, потрібно врахову­вати: матеріал, з якого її виготовлено (бетон, цегла, метал, дерево); умо­ви експлуатації конструкції (наявність ґрунтових вод, їх рівень, сту­пінь насиченості солями); можливість доступу до конструкції в про­цесі її експлуатації; період зведення конструкції (зима, літо); регіон будівництва (наявність місцевих матеріалів гідроізоляційного призна­чення).

У житлових і промислових будинках гідроізоляцією захищають фун­даменти, стіни, підлогу.

За видом основного матеріалу гідроізоляція буває:

• мінеральна
• металева,
• асфальтова
• пластмасова.

За способом улаштування гідроізоляція може бути:

• фарбувальна,
• штукатурна,
• обклеювальна,
• лита,
• засипна,
• просочувальна
• монтажна.

Особливу групу гідроізоляції становлять протифільтраційні екрани і діафрагми гідротехнічних споруд.

Технологія влаштування гідроізоляції залежить насамперед від виду поверхні, яку захищають від води, а також від виду використовуваних гідроізоляційних матеріалів. Усі операції з улаштування гідроізоляції поділяють на три основні групи: підготовку поверхні, яку ізолюють, приготування ізоляційних матеріалів і влаштування гідроізоляції. До нанесення гідроізоляційних покриттів треба поставити анкери, витяжки, труби, ліквідувати нерівності, гострі кути на поверхні, надавши їм овальної форми. Іноді поверхні з цегли та каменю вирівнюють штукатуркою, яку слід теж зробити елементом гідрозахисту (з гідрофобними добавками). Після вирівнювання поверхонь їх очищають від пилу та сміття.

Фарбувальну гідроізоляцію у вигляді бітумних гарячих та холодних мастик, а також мастик на основі синтетичних смол улаштовують механізовано не менше ніж у два шари 2 мм завтовшки кожний. Наступні шари наносять лише після висихання попереднього шару.

Штукатурна гідроізоляція буває двох видів: цементно-піщана та асфальтова. Цементно-піщані розчини отримують змішуванням портландцементу (безусадкового чи розширного), піску, води і гідрофобних або пластифікувальних добавок (глина, рідке скло, синтетичний каучук). Розчин наносять за допомогою розчинонасоса шарами 8 мм загальною товщиною не більше ніж 25 мм або торкрет-установкою. Останнім часом все частіше для гідроізоляції використовують матеріали виробництва з інших країн (осмосіл, фторосіл, космосіл, церезит).

Обклеювальна гідроізоляція - це суцільний водонепроникний килим, створений наклеюванням на поверхню кількох шарів рулонних гідроізоляційних матеріалів — гідроізолу, ізолу, бризолу, склоруберойду, фольгоізолу. Накладають ці матеріали на гарячих бітумних та бітумно-гумових мастиках, а також бітумно-полімерних сплавах.

Для обклеювальної гідроізоляції використовують також листові матеріали з полівініхлориду, вініпласту, поліізобутилену, плівки з поліетилену, поліаміду і фторопласту.

Вертикальні поверхні обклеюють ярусами 1,5 м заввишки. Мастику наносять механізовано, а якщо обсяги робіт невеликі — вручну. Полотнища приклеюють знизу вгору, перекриваючи кожний попередній шар наступним не менше ніж на 100 мм у поздовжніх і на 150...200 мм у поперечних стиках. Спочатку на поверхню, яку ізолюють, наносять мастику, потім розгортають рулонний матеріал, вирівнюють його від середини до країв. Мастику наносять також і по краях полотнищ.

Горизонтальні поверхні обклеюють так само, як і рулонні покрівлі. Гідроізоляцію вертикальних поверхонь листами можна виконувати без наклеювання їх, забезпечуючи їхнє кріплення до поверхні монтажними в'язями.

Полімерні листи і плівки наклеюють бітумно-полімерними сплавами, а при невеликих обсягах робіт — мастикою.

Асфальтову гідроізоляцію роблять з гарячих асфальтових мастик і розчинів (160... 180 °С), а також холодних емульсійних паст і мастик. Гарячі й холодні суміші наносять за допомогою розчинонасосів або асфальтометів. Гарячі мастики наносять шарами 5...7 мм завтовшки знизу вгору і зліва направо загальною товщиною всього покриття 20 мм. Холодні емульсійні мастики і пасти наносять шарами 4...5 мм. Загальна товщина цього покриття не повинна перевищувати 20 мм. Найбільш ефективним є використання холодних бітумних емульсійних паст і мастик.

Литу гідроізоляцію влаштовують розливанням по поверхні або заливанням у проміжки між поверхнею, яку ізолюють, і захисною стінкою гарячого асфальтового розчину чи мастики. Товщина шару мастики (розчину) для горизонтальних поверхонь —до 40 мм,для вертикальних — до 60 мм (залежно від гідростатичного тиску). За потребою горизонтальні й вертикальні гідроізоляційні покриття захищають шаром цементно-піщаного розчину.

Засипну гідроізоляцію влаштовують з використанням глин, гідрофобних порошків та пісків. Для того щоб зробити гідроізоляцію фундаментів у вигляді глиняного замка, суху глину укладають шарами 10 см завтовшки й утрамбовують. Засипання з гідрофобних порошків та пісків використовують як протикапілярну гідроізоляцію підземних частин будинків та споруд і підвалів, як теплогідроізоляцію трубопроводів.

Просочувальну гідроізоляцію влаштовують насиченням виробів з бетону (труб, паль, колон), кераміки (цегли, труб, блоків), азбестоцементу (листів і труб), а також із природного пористого каменю (вапняку, черепашнику, туфу) просочувальними матеріалами (бітумом, петролатумом, пеком, рідким склом, полімерними смолами). Максимальне насичення матеріалів відбувається в автоклавах та спеціальних ваннах.

Монтажна гідроізоляція — це суцільне водонепроникне покриття із сталевих, пластмасових склопластикових листів, а також із полімербетонних плит і блоків. Такий гідрозахист вартісний, його використання потребує техніко-економічного обґрунтування.

3. Особливості влаштування гідроізоляції в зимових умовах.

Якщо температура природного середовища нижче ніж 5 °С, забороняється влаштовувати штукатурну, фарбувальну, обклеювальну гідроізоляції. У крайніх випадках роботи виконують у тепляках. Монтажну гідроізоляцію монтують, якщо температура не нижче ніж -20 °С. Температура гарячих асфальтових мастик та розчинів при нанесенні на поверхню, що ізолюється, має бути не нижче ніж 180 °С, а температура глини — не нижче ніж 15 °С.

4. Улаштування теплоізоляції

Комплекс процесів із улаштування теплоізоляційних покриттів на­зивається теплоізоляційними роботами.

Для того щоб підтримати заданий температурний режим внутрішніх об’ємів, будівель та споруд, загороджувальні конструкції покривають теплоізоляційним шаром.

Залежно від методів улаштування та властивостей матеріалів тепло­ізоляційні покриття можуть бути таких видів:  збірно-блоковими, засипними, масти­ковими, монолітними,  литими, обволікальними та вакуумними.

Використання кожного з цих видів теплоізоляції визначається типом будівлі, її функціональ­ним призначенням, умовами будівництва та експлуатації.

4.1. Збірно-блокова теплоізоляція

Збірно-блокову теплоізоляцію виконують з виробів заводського виготовлення (блоки, шкаралупи, плити, цегла).

Кладуть ці вироби на холодні або гарячі поверхні насухо або по мастичних підмазках з азбестозуриту, мастик або розчинів, коефіцієнт теплопровідності яких близький до коефіцієнта самої ізоляції.

Плити (блоки) укладають знизу вгору горизонтальними смугами, першу смугу кладуть на спеціальну опорну поличку (рис.1). Для пропускання кріпильних штирів у плитах роблять отвори: кріпильні штирі з'єднують з дротяними струнами і стяжками. Після встановлення всіх плит і оформлення швів поверхню теплоізоляції штукатурять по металевій сітці.

Рис. 1 -  Збірно-блокова теплоізоляція: 1— пристрій з дроту для кріплення ізоляції; 2 — ізоляційні блоки; 3 — бандаж; 4 - зшивка; 5 — опорна поличка; 6 — закладні деталі

Теплоізоляційні конструкції повної заводської готовності (рис. 2) використовують для теплоізоляції трубопроводів.

Рис. 2 - Теплоізоляційна конструкція повної заводської готовності: а — конструкція в розібраному вигляді; б — закріплення теплоізоляції; 1— захисне металеве покриття; 2 — теплоізоляція; 3 — трубопровід; 4 — натягувальний пристрій; 5 — з'єднання шва самонарізними гвинтами; 6 — стяжний бандаж

4.2. Засипна теплоізоляція

Засипну теплоізоляцію влаштовують для захисту як горизонтальних поверхонь (утеплення покрівель, перекриттів над підвалом), так і вертикальних (при кладці цегляних стін).

Улаштовуючи засипну теплоізоляцію (рис. 1 ), виконують такі операції: підготування поверхні і теплоізоляційного матеріалу, подання його до місця використання, укладання і розрівнювання, незначне ущільнення.

Найчастіше для таких теплоізоляційних покриттів використовують керамзит, перліт, шлак, вермикуліт.

Рис. 1 - Схема влаштування засипної теплоізоляції на горизонтальних поверхнях: 1 — теплоізоляційний шар; 2 — маякові рейки; 3 — мотовізок для переміщення матеріалів; 4 — рейка для розрівнювання теплоізоляційного матеріалу; 5 — коток для накочування; 6 — конструкція, яка ізолюється

4.3. Мастикова теплоізоляція

Мастикову теплоізоляцію влаштовують нанесенням на підігріту поверхню мастики з азбестозуриту, азбестотрепелу, совеліту, азбесту, перліту та інших порошкоподібних та волокнистих матеріалів. Мастику наносять у три шари на металеву сітку, яку кріплять до поверхні, яка утеплюється. Загальна товщина мастикового покриву дорівнює 25 мм. Після висихання мастики поверхню обклеюють і фарбують

4.4. Монолітна теплоізоляція

Процес улаштування монолітної теплоізоляції, як правило, механізований. На горизонтальних поверхнях теплоізоляційний матеріал кладуть смугами 4...6 м завширшки, заповнюючи їх через одну. Після тужавлення матеріалу в цих смугах заповнюють пропущені ділянки. Утеплювачі з легких бетонів ущільнюють і загладжують віброрейками. Якщо похил поверхні до 15 %, утеплювач укладають зверху вниз, якщо більший — знизу вгору (для забезпечення його жорсткості та збереження).

4.5. Лита теплоізоляція

Литу теплоізоляцію виконують при будівництві промислових печей, холодильників, безканальному прокладанні теплотрас. її роблять із газопінобетону, бітумоперліту механізованим наливанням на горизонтальні поверхні або заливанням у вертикальні пазухи між стінами.

Влаштовують таку теплоізоляцію і методом торкретування по металевій сітці (3...5 мм) з чарунками 100 x 100 мм.

Лита теплоізоляція відрізняється простотою влаштування, високим ступенем механізації робіт, міцністю. Недоліком є неможливість проводити роботи при мінусових температурах.

4.6. Обволікаюча теплоізоляція

Обволікаючу теплоізоляцію (рис. 1) роблять з гнучких рулонних матеріалів та виробів для конструкцій, які в процесі експлуатації піддаються вібрації, деформації або мають складну форму. Жорсткість покриття забезпечується спеціальним каркасом з металевих шпильок, сіток або дерев'яних антисептичних рейок.

Рис. 1 - Конструктивна схема влаштування теплоізоляції покриття з використанням волокнистих утеплювачів: 1 — металочерепиця; 2 — основа; 3 — контррейка; 4 — гідробар'єр; 5 — проміжок 2 см; 6 — кроква; 7 — захисний пояс від птахів; 8 — підшивна дошка або гіпсокартон; 9 - теплоізоляція; 10 — рейка; 11 — пароізоляція; 12 - з'єднувальна стрічка.

При теплоізоляції вертикальних поверхонь теплоізоляційні мати наколюють на металеві штирі й закріплюють дротяними стяжками. Останній шар теплоізоляції штукатурять, обклеюють рулонним матеріалом і фарбують.

4.7. Вакуумна теплоізоляція

Вакуумну теплоізоляцію виконують в установках та спорудах для зберігання зріджених газів. Вона ґрунтується на використанні малої теплопровідності простору між поверхнею, що ізолюється, і захисним кожухом. У вакуумний простір засипають порошкоподібний матеріал (перліт, аерогель, силіцієву кислоту тощо).

4.8. Особливості технології влаштування теплоізоляції в зимових умовах.

 При низьких температурах забороняється виконання мастикової та монолітної теплоізоляції з матеріалів, до складу яких входить вода. Для влаштування інших видів теплоізоляції мають бути створені умови, які б запобігали потраплянню вологи до захисного шару.

5. Технологія улаштування покрівель.

п

5.1. Рулонні покрівлі.

Кількість шарів рулонних покрівель залежить від виду і призначення будівлі. (від 1 до 5 шт).

Марка мастики для рулонних покрівель залежить від району будівництва, виду і похилу будівлі. Товщина шару мастики повинна бути не більше 2мм.

Перед наклеюванням рулонні матеріали виправляють.(розгорнуті рулони вилежуються до 24 годин).

Технологічні операції з улаштування рулонних покрівель викону­ють у такій послідовності:

• наклеюють додаткові шари рулонного килима в розжолобках, на карнизах, у місцях прилягання до стін, розміщення водозбірних лійок;
• улаштовують карнизні звіси, оформляють виходи на дах, надбудови;
• ґрунтують основу під покрівлю;
• наклеюють полотнища рулонного килима;
• улаштовують захисний шар.

Смуги наклеюють паралельно гребню, якщо дах має ухил не більше 15%, якщо крутіше – смуги улаштовують перпендикулярно гребеню , тобто за стоком води.

При механізованому влаштуванні рулонних покрівель полотнища руберойду наклеюють не послідовно, а одночасно.

Наклеювання полотнищ починають з нижчих місць і продовжую у напрямку до вищих. Перекриття стиків уздовж полотнищ має бути не менше ніж 100 мм, а впоперек — не менше ніж 300 мм.

Основою під рулонні покрівлі можуть бути бетон, цементно-піщана стяжка, азбестоцементні листи, суцільний настил з дощок. Перші три перед наклеюванням килима слід ґрунтувати.

Карнизні звіси влаштовують з листової сталі, яку закріплюють попередньо приклеєних полотнищах руберойду.

Залежно від способу наклеювання полотнищ рулонний покрівельнії килим улаштовують так: при ступінчастому (одночасному) — із руберойду з дрібною мінеральною посипкою з наступним улаштування захисного гравійного шару; при шаровому (послідовному) — нижні шари з руберойду із дрібною мінеральною посипкою, а верхній шар — з руберойду з крупнозернистою посипкою.

Для посилення водоізоляційного покриття і підвищення його надійності в розжолобках, на карнизах, у місця прилягання до стін, розміщення шахт, водозбірних лійок та інших конструктивних елементів кладуть додаткові шари гідроізоляційного килима з рулонних матеріалів (руберойду) або і скломатеріалів (склотканини, склополотна) на клеїльних мастиках.

Кількість шарів покрівлі, а також кількість додаткових шарів у місцях прилягання обумовлюється проектом.

Рис. 1 - Способи наклеювання полотен рулонного килима: а — послідовний; б — одночасний у про­цесі влаштування чотиришарового килима в — те саме, тришарового

Стики полотнищ руберойду після наклеювання прошпакльовують бітум­ною мастикою, нагрітою до 150... 160 °С. Захисний шар покрівлі влаш­товують по верхньому шару рулонного килима нанесенням гарячої бітум­ної мастики (шар 3 мм завтовшки) і посипкою гравієм або щебенем фракцій 10...20 мм.

Рулонні покрівлі виконують з використанням самохідних машин (якщо похил покрівлі до 7 %), котків-розкатників, а також уручну з використанням спеціальних інструментів та пристроїв.

 Улаштування покрівель з наплавленого руберойду (біколон, рубемаст, полістон, рубістон, філізол, армобіт, екопласт, дельтапласт і т. і н.) має ряд переваг порівняно з наклеюванням звичайного ру­беройду на гарячих мастиках. Це насамперед виключення з технології процесів приготу­вання, подавання та нанесення гарячих бітумних мастик, поліпшення умов праці та підвищення ступеня механізації.

Ці рулонні килими наклеюють так. На оґрунтованій і сухій по­верхні одночасно розгортають 7... 10 рулонів, вирівнюють їх, забезпечу­ючи при цьому напуск полотнищ. З одного кінця полотнища згортають на 5...7 м, починаючи з останнього. Покривний шар руберойду розігрі­вають за допомогою спеціальних установок по лінії дотику полотнища з основою або раніше наклеєним полотнищем.

Коли покривний шар стане в'язкотягучим, рулонний килим розгор­тають і приклеюють поступово по всій його довжині.

Рис. 2 - Інструменти та пристрої для влаштування рулонних покрівель: а - металевий шпатель; б — шило; в - щітка для нанесення мастики; г - гребок з гумовою вставкою для розрівнювання мастики; д - штукатурний молоток; е - відро; є -бачок; ж - термос; з - ківш; и - гребінка для розрівнювання мастики; і - покрівель­ний ніж; ї - роликові ножиці для поперечного розрізування рулонних матеріалів

Рис . 3 - Улаштування покрівель, що наплавляються

5.2. Покрівлі з полімерних матеріалів

Улаштування покрівель з полімерних матеріалів — це один із напрямів індустріалізації покрівельних робіт. Таку покрівлю влашто­вують із заготовлених у заводських умовах килимів площею 100...500 м2

Ширина килима може бути 3...12.2 м. На заводі килими збирають склеюванням полотнищ полімерних матеріалів (між собою та в сти­ках) за допомогою клеїльних мастик або пластифікованої стрічки «до­норської» вкладки в шви між полотнищами.

Склеєні килими намотують спеціальною установкою на осердя (як лінолеум). Загальна маса килимів на одному осерді має бути не більше ніж 3 т. До об'єкта килим транспортують разом з траверсою, яка вико­нує функції контейнера при транспортуванні килима і функції техно­логічної оснастки при влаштуванні покрівлі. На покриття килим по­дають баштовим краном.

До початку влаштування покрівлі готують основу, тобто зрізають монтажні петлі, обклеюють водозбірні лійки, роблять підкладний шар з рулонного матеріалу (пергаміну) або піску (10... 15 мм).

Гідроізоляційний килим розкручують за допомогою крана. Після цього влаштовують роздільний шар з полотнищ рулонного покрівель­ного матеріалу (руберойду РПП-300А, пергаміну). Полотнища кладуть «насухо» з напуском 10 см. Після цього баштовим краном подають на покрівлю привантажувальний гравій (розміри зерен 5...20 мм), який розрівнюють шаром 40 мм завтовшки. Закінчується процес монтажем притискувальних елементів із залізобетону по периметру покрівлі

5.3. Мастикові покрівлі.

Мастикові покрівлі влаштовують з бітумних емульсійних паст і мастик, полімерних мастик, а також гарячих бітум­них і бітумно-гумових мастик.

Процес приготування паст і мастик передбачає виконання таких опера­цій: розігрівання бітуму до температури 90...110 °С; приготування суміші емульгатора; подачу бітуму (розігрітого до 90... 110 °С) у дозатор; пода­чу в дозатор суміші емульгатора; дозоване введення в змішувач суміші емульгатора, бітуму і води.

Улаштування мастикових покрівель починають з підготовки поверхні основи: перевіряють нівеліром похил поверхні покриття (основи під покрівлю), наклеюють над стиками панелей покриття захисні армувальні прокладки з тканої склосітки, втоплюючи її в бітумно-емульсій­ну пасту; влаштовують гнучкі компенсатори з поліетиленової плів по шару емульсійної пасти.

Пароізоляцію влаштовують з бітумної емульсійної мастики.

Кількість шарів мастики (від 1 до 4) залежить від режиму експлуатації приміщень будівлі й обумовлюється проектом. Товщина кожного шару мастики в стабілізованому стані (після висихання) не повинн перевищувати 2 мм. У місцях прилягання до виступних над покрівле конструкцій пароізоляцію піднімають на висоту теплоізоляції, але н менше ніж на 100 мм.

Технологія влаштування теплоізоляції та вирівнювальних (захисних) стяжок така сама, як і при влаштуванні рулонних покрівель. Мінімальна кількість шарів мастикової покрівлі дорівнює трьом: ґрунтовка, проміжний шар (робочий) і верхній шар, на який наносять захисне покриття з ал могасової суспензії. Проміжних (робочих) шарів може бути два чи

Ґрунтовку наносять механізовано шаром 1 мм завтовшки. Після висихання ґрунтовки, починаючи з ділянок, найбільш віддалених від місця подавання матеріалів і знижених місць, відразу наносять основні шари мастикової покрівлі (кожний наступний шар — після висихання попереднього, за 4... 16 год залежно від погоди).

Технологія влаштування покрівель з гарячих бітумних і бітумно-гумових мастик передбачає ґрунтування основи і послідовне нанесення мастики, армувальних матеріалів і захисного шару.

Для подавання й нанесення мастики використовують те саме об­ладнання, що і для гарячих клеїльних бітумних і бітумно-гумових ма­стик при влаштуванні рулонних покрівель, або спеціальні установки НДІБВ.

При влаштуванні покрівель з полімерних мастик перед нанесенням основних шарів покрівлі обклеюють армувальними скломатеріалами водоприймальні лійки, розжолобки і карнизні звіси.

Мастику подають на покриття і наносять установками високого тиску. Кожний мастиковий шар 0,5...2 мм завтовшки наносять після затвер­діння нижнього шару.

Комбіновані покрівлі — це різновид мастикових. Залежно від похилу конструкцію водоізоляційного килима такої покрівлі утворює один або два шари звичайних рулонних матеріалів, які склеюються між собою і локально приклеюються до основи, два-три шари бітумних емульсій­них мастик і захисний шар.

5.4. Покрівлі з азбестоцементних виробів.

Азбестоцементні покриття влаштовують на покрівлях з горищем простої конфігурації без внутріш­нього водовідводу і без експлуатації поверхні покрівлі.

Основою для покрівель із листів звичайного профілю та плоских плиток є настил з дощок, для інших — прогони із сталі, залізобетонні або дерев'яні бруски. Суцільний настил з дощок улаштовують також при будь-яких типах листів на карнизах, гребенях, розжолобках.

Листи азбестошиферу кладуть правильними рядами знизу вгору паралельно карнизу. Кожний ряд листів має перекриватися наступним на 150...200 мм. У рядах кожний лист має перекривати сусідній на одну хвилю.

На гребені кладуть спеціальні деталі. Спеціальними деталями оформляється і прилягання покрівлі до вертикальних повер­хонь.

До дерев'яних прогонів листи кріплять нержавіючими цвяхами з м'якими шайбами, а до металевих та залізобетонних прогонів — оцин­кованими гаками чи скобами. Кожний лист карнизного ряду кріплять трьома цвяхами, крайні листи — двома, а рядкові — одним. Щоб забез­печити рухливість покрівлі при температурних деформаціях, в азбесто-шиферних листах свердлять отвори для пропуску кріпильних деталей, що на 2...З мм більші за діаметр ос­танніх.

Покриття звисів, розжолобків, а також опорядкування отворів для антен та інших вертикальних пропусків через по­крівлю виконують оцинкованим мета­лом. Для герметизації покрівлі проміж­ки між листами та іншими деталями покрівлі покривають бітумно-емульсій­ною мастикою, суриковою замазкою або цементно-піщаним розчином з додаван­ням до нього клоччя.

Плоскі азбестоцементні плитки та­кож, як і хвилясті листи, кладуть рядами знизу вгору (починаючи з карниза).

Суцільний настил з дощок покрива­ють шаром пергаміну; на нього нано­сять крейдою сітку з кроком 225 мм по похилу покрівлі і 235 мм у поперечному напрямку. Вздовж карниза і фронтону кладуть ряди з половинок плиток. Гребінь та ребра покрівлі покривають спеціальними деталями (так само, як і з хвилястими листа­ми). Кожну плитку кріплять до настилу двома цвяхами і противітряною кнопкою.

Рис. 1 - Покриття даху шифер­ними листами звичайного профілю

5.5. Покрівлі з черепиці.

 Покрівлі з черепиці найбільш довговічні (слу­жать понад 100 років), вогнетривкі, малотеплопровідні, стійкі проти хімічного впливу.

Черепиця буває глиняною, цементно-піщаною, металевою та бітум­ною, а за формою — жолобчастою, хвилястою, плоскою і пазовою.

Під черепичну покрівлю влаштовують лати з дерев'яних брусків, відстань між якими залежить від розмірів черепиці, або суцільний до­щатий настил. Металеву черепицю можна класти і по металевому профілю.

Жолобчасту черепицю використовують на покрівлях, які мають по­хил не менше ніж 33°. Кладуть її по суцільному дощатому настилу на вапняному розчині з додаванням начосів або на глині, перемішаній з посіченою соломою. Укладають черепицю від фронтону зліва направо рядами, паралельними один одному і гребеню покрівлі.

Від плоскої черепиці пазова відрізняється подовженими висту­пами на поверхні, які забезпечують надійність прилягання черепиці. Таку черепицю кладуть лише в один ряд. Послідовність укладання її така сама, як і жолобчастої.

Рис. 1 - Покрівля з жолобчастої черепиці; 1 — вітрова дошка; 2 — притискна планка; З -цвях; 4 — вапняний або глиняний розчин; 5 -черепиця; 6 — дощатий настил; 7 — кроква; 8 -урівнювальна рейка; 9 — заповнення черепичним боєм

5.6. Металеві покрівлі.

Металеві покрівлі відрізняються від інших глад­кою поверхнею, по якій швидко стікає вода, невеликою масою, можли­вістю покривати дахи складної форми, вогнетривкістю. Більшість еле­ментів цих покрівель можна механізовано заготовляти у заводських умовах.

Улаштовують металеві покрівлі по основі із дощок (50x200 мм), брусків (50x50 мм) або металевому профілю, які укла­дають на відстані 200 — 300 мм один від одного (залежно від конструкції та товщини металевого листа).

Між собою листи з'єднують за допомогою фальців, які можуть бути лежачими і стоячими, одинарними і подвійними. Як правило, листи (картини) з'єднують між собою одинарними фальцями. І лише при малому похилі покрівлі та в місцях збирання води - подвійними. Короткі сторони картин з'єдну­ють між собою лежачими фальцями, а довгі - стоячими. Стоячі фальці розташовують уздовж похилу покрівлі.

До основи листи кріплять за допомогою клямерів (металева стрічка шириною 40 — 50 мм) або спеціальних самонарізних шурупів.

Картини карнизних звисів прикріплюють до металевих костилів, а жолоби — до гаків, які кріплять до основи спеціальними шурупами.

Вода, яка стікає по стиках покрівлі, відводиться у водозабірні лійки водостічних труб.

Останнім часом все частіше металеві покрівлі влаштовують із ста­левих, надійно захищених від руйнування спеціальними покриттями, та алюмінієвих листів трапецеїдальної та хвилястої форми. Ці листи кріп­лять до каркаса за допомогою затискних смуг та спеціальних самонарізних шурупів.

5.7. Багатофункціональні покрівлі.

Рівень експлуатаційного викорис­тання покрівель підвищують поєднанням їхніх функціональних влас­тивостей з властивостями інших конструктивних елементів.

Покрівлі використовують для розміщення різного спеціального об­ладнання, установ громадського харчування, влаштування ігрових, спортивних і рекреаційних майданчиків. Зелений газон на покрівлі сприяє оздоровленню екологічного стану простору і захищає покрівлю від перегрівання сонцем та інших негативних явищ.

Процес улаштування багатофункціональної покрівлі більш трудо- і матеріаломісткий, але кінцевий результат завжди позитивний.

Склад процесів улаштування таких покрівель, послідовність виконан­ня їх, рівень комплексної механізації робіт залежать від конструктив­ного рішення покрівлі та її функціонального призначення.

Найбільш ефективною є така багатофункціональна покрівля, яка суміщає в одному елементі функції огороджування конструкції (по­крівлі) та функції сприймання сонячної енергії та перетворення її на теплову (колектора), а також функції несівної конструкції (панелі по­криття). Прикладом такої конструкції є комплексна панель покриття, наведена

Виготовлену в заводських умовах панель монтують на об'єкті в проектне положення за один підйом, значно скорочуючи традиційний перелік процесів улаштування покриття та покрівлі. Залишається лише перекрити стики між суміжними панелями та з'єднати муфтами трубо­проводи комунікацій обладнання.

Багатофункціональні покрівлі, як правило, монтують з елементів заводського виготовлення високого ступеня готовності.

5.8. Улаштування системи водовідведення

Вода, що потрапила на дах внаслідок опадів, повинна відводитися через систему водовідведення, що включає настінні або навісні жолоби, воронки, труби, добірні елементи та системи кріплення. Основні елементи водовідведення можуть бути круглого чи прямокутного перетину.

Рис. 1 - Основні елементи системи водовідведення:
1 – жолоб водостічний; 2 – муфта жолоба; 3 – водоприймальна вирва; 4 – заглушка внутрішня; 5 – водостічна труба
Монтаж системи водовідведення включає операції:
- розмітка місць установлення елементів водовідведення;
- встановлення кронштейнів жолобів, максимально віддалених від вирви таким чином, щоб нахил жолоба був 2–3 мм на кожні 1000 мм. Кріплення кронштейнів необхідно здійснювати за лобову дошку чи за крокви;
- встановлення рядових жолобів із кроком 500 мм. З’єднання жолобів за допомогою муфт жолоба, що мають 2 резинових ущільнювачі. Маркірування на внутрішній стороні жолоба показує максимальну величину термічного розширення;
- встановлення водостічних труб із кріпленням їх до кронштейнів, що установлюються через кожні 1000 мм. При цьому для установлення кожної послідуючої труби необхідно залишати припуск рівний 6 мм;
- встановлення колін.

Улаштування систем „антикрига”
Для захисту покрівель від утворення криги та бурульок, що внаслідок падіння можуть привести до травмування і навіть загибелі людей, руйнування машин необхідно улаштовувати на покрівлях системи «антикрига».
За використання системи «антикрига» вмикають міні метеостанцію, яка складається із датчика температури, опадів та вологи та спеціалізованого терморегулятора. Нагрівальні кабелі прокладені вздовж проходження води,  починаючи від горизонтальних жолобів та лотків, та закінчуючи виходами із водостоків, а при наявності входів до стічної каналізації вони укладаються і там до позначки глибини промерзання. Вся ця система повинна бути підключена до енергопостачання із напругою 220–380 В. Сумарна питома потужність на одиницю площі поверхні обігріваємої частини (лоток, жолоб та ін.) повинна складати не менше 180–250 Вт/м2. Питома потужність гріючого кабелю у водостоках повинна складати не менше 20–30 Вт на 1 м довжини водостоку. По мірі збільшення довжини водостоку потужність збільшується до 60–70 Вт/м.

Системи „антикрига” працюють в осінньо-весінній період та під час відлиги. За температури нижче –180 вони не повинні працювати.

Для запобігання зсуву та падіння значних снігових мас з даху, на останньому необхідно встановлювати системи снігозатримання. Особливо це необхідно на дахах із довгими скатами та на дахах покритих металом.
Кількість та спосіб встановлення систем снігозатримання у кожному випадку визначається розрахунками та залежить від форми даху, матеріалу гідроізоляційного шару, довжини скату, крутизни даху та району будівництва.

6. Контроль якості робіт. Склад виконавчої документації.

Кожен етап виконаної роботи підлягає прийманню, після виконання кожного шару покрівлі складається акт прихованих робіт. Додатками до акту є виконавчі схеми, паспорти та сертифікати продукції, матеріалів. По закінчченню робіт обов’язково складають акт приймання покрівлі.

Безпосередньо на даху виконуються дві операції - перевірка його конструктивних та геометричних характеристик та випробовування покрівлі.
Дослідження якості даху здійснюється за наступними критеріями:
- коефіцієнту паро проникності пароізоляційного шару;
- міцності, вологості, та морозостійкості матеріалу основи під покрівлю;
- товщина та рівність поверхні основи під покрівлю;
- нахил основи під покрівлю та самої покрівлі;
- рівень пониження поверхні покрівлі у місцях розташування водоп-
риймальних лійок до внутрішнього водостоку;
- міцність, теплостійкість та гнучкість покрівельних рулонних матеріалів та мастик;
- ширина нахльосту штучних та рулонних матеріалів вздовж та поперек нахилу даху;
- висота наклеювання рулонного матеріалу у місцях приєднання даху до вертикальних поверхонь;
- склад та товщина захисного шару.
Під час дослідження елементів даху на відповідність їх нормам та проекту результати фіксують у протоколі лабораторії, що має державну акредитацію на виконання даного виду досліджень. Результати досліджень вхідного та операційного контролю також фіксуються у актах на скриті роботи.

Об’єм вибірки для виконання досліджень визначають візуальним обстеженням ділянок даху та приймають не менше трьох на кожні 70–100 м2 покрівлі.