Теоретичний матеріал до теми 5,6

1. Загальні поняття про управлінські рішення.

Управлінське рішення - це і результат, і зміст праці менеджера. Менеджмент - це завжди процес прийняття управлінських рішень. Рішення є реакцією на виникаючу проблему або завдання, які менеджер не має права ігнорувати або перекласти на плечі інших людей, а повинен вирішувати. Процвітання чи невдачі компанії - це результат рішень, прийнятих менеджерами. 
                Приймаючи рішення, менеджер здійснює свідомий вибір з наявних варіантів чи альтернатив дій. Він несе відповідальність за вибір рішення і його наслідки. Чим вище рівень управління, тим вище відповідальність за прийняття організаційних рішень. 
                Управлінські завдання вирішувати простіше, проблеми - складніше. Процес знаходження рішення зазвичай називається «усуненням проблеми». За законом Парето менеджери вирішують 20% проблем, які забезпечують 80% загального результату і 80% завдань, що дають інші 20%. Тому вважається, що завдання, особливо повторювані, менеджер повинен вирішувати дуже швидко, щоб залишався час на обдумування поточних і запобігання майбутніх проблем. До управлінських рішень належать програмовані або непрограмовані. Програмовані ті, де визначена наперед послідовність кроків у прийнятті рішень. Непрограмовані ті, які виникають при нових ситуаціях або при невідомих факторах.
                   Залежно від виду проблем, які стоять перед організацією, та підходів їх вирішення у процесі формування управлінських рішень, їх розділяють на інтуїтивні, основані на судженнях та раціональні рішення. 
Інтуїтивні управлінські рішення – це вибір альтернативи чи варіанта на основі відчуття, що вона або він правильні.
                    Управлінське рішення, засноване на судженнях – це вибір альтернативи на основі знань або досвіду.
                  Раціональне управлінське рішення – це вибір альтернативи за допомогою об’єктивного аналітичного процесу. До аналітичного процесу належать діагностика проблем, формування критеріїв обмежень, скорочення числа альтернатив, оцінка альтернатив та вибір альтернатив.

2. Процес прийняття рішень

 Процес прийняття рішень 
                      У процесі прийняття управлінських рішень менеджеру необхідно відповісти на такі питання: що робити, як робити, кому доручити роботу, що це дає тощо.
                    Процес прийняття управлінських рішень досить складний і багатогранний, а також залежить від кваліфікації керівника, його стилю керівництва, ситуації, культури організації та ін.
                   Найбільш визнаним підходом до прийняття управлінських рішень є дотримання процедури і виконання обов’язкових дій: розпізнавання проблеми, встановлення цілей розв’язання проблеми, вивчення проблеми за допомогою збирання та оброблення інформації, обгрунтування реалістичних альтернативних дій, порівняння та відбір альтернатив, формулювання та видавання рішень.

Рис. 2. Основні етапи процесу прийняття рішень

3. Методи прийняття рішень

До основних методів прийняття управлінських рішень належать: матричний, теорії ігор, дерево рішень, аналітично-систематизаційний, ділових ігор, груповий тощо.
           Матричний – це занесення до матриці усіх можливих наслідків реалізації рішення.
              Теорії ігор – це розрахунки можливих дій «противника», конкурента, інших сторін, які беруть участь у конфліктній ситуації.
                Дерево рішень – це з’ясування розгалуження проблем і рішень шляхом теорії графіків та ймовірності (буде чи не буде).
                Аналітично-систематизаційний – це сукупність трьох складових: аналізу ситуації, аналізу проблем і аналізу рішень.
             Ділових ігор – це імітаційна гра, яка імітує діяльність керівників і дає можливість передбачити причини, що змінюють ситуації в організації.
             Груповий – це створення деякими організаціями груп для прийняття важливих рішень.

 Рис. 3. Основні методи прийняття рішень

4. Фактори впливу на процес прийняття рішень

До факторів як позитивного, так і негативного впливу на процес прийняття управлінських рішень відносять особисті оцінки керівника, середовище прийняття рішень, інформаційні обмеження у поведінці, обмеження, негативні наслідки, взаємозалежність рішень тощо.
Особисті оцінки керівника – це суб’єктивна оцінка підлеглого керівником стосовно добра, зла, порядності та інше.
            Середовище прийняття рішень – це обставини, при яких приймається рішення. Це може бути при обставинах визначеності, невизначеності або ризику.
                Інформаційні обмеження – це недоступність або дорожнеча інформації.
               Обмеження у поведінці – це перешкоди із-за незгод та конфліктів у процесі прийняття рішень.
            Негативні наслідки – це компроміси при прийнятті рішень, коли знають наперед про можливість як позитивного, так і негативного результату.
Взаємозалежність рішень – це взаємозв’язок головного рішення з другорядним.

5. Організація виконання рішень

Управлінські рішення приймаються для того, щоб їх потім виконувати. Доки рішення не впроваджено на практиці, до того часу воно залишається лише добрим побажанням, а для виконання його необхідна велика організаторська робота зі сторони менеджера.
                    Для організації виконання рішень менеджеру необхідно знати людей, їх можливості, потреби і наявність матеріальних засобів, методи виконання цілей тощо.
                 Основними операціями менеджменту щодо організації виконання рішень є визначення календарних строків виконання рішень, призначення відповідального виконавця, доведення рішення до виконавця або до всього колективу, інструктаж виконавців, матеріально-технічне забезпечення процесу праці, роз’яснення цілей і завдань на інструктивній нараді, координація дій виконавців, мотивація діяльності виконавців, облік і контроль виконання рішення за допомогою зворотного зв’язку, коригування раніше прийнятого рішення.
             Кожен підлеглий повинен одержувати розпорядження тільки від одного керівника. Не допускати керівництва «через голову».

6. Контроль виконання рішень

Контроль виконання рiшень є завершальною стадiєю
управлiнського циклу. Вiн набуває форми зворотного зв’язку, за
допомогою якого можна одержати iнформацiю про виконання
рiшення, досягти мети, що її намітила органiзацiя.
Головне призначення контролю полягає у своєчасному виявленнi
можливих вiдхилень вiд заданої програми реалiзацiї рiшення, а
також у своєчасному прийняттi заходiв щодо їх лiквiдацiї.
За допомогою контролю не тiльки виявляються вiдхилення вiд
завдань, сформульованих у рiшеннях, але й визначаються причини
цих вiдхилень.
511
Методи реалiзацiї рiшень повиннi бути такими, якi можна за-
стосувати на практицi.
Другою вимогою є економiчнiсть рішень. Ефект повинен бути
бiльшим, нiж затрати, пов`язанi з їх реалiзацiєю.
Методи реалiзацiї рiшень повиннi бути точними. Вони мають
забезпечувати вiдповiднiсть одержаного результату тому, якого
очiкували.
Методи реалiзацiї рiшень повиннi бути надiйними, не допускати
значних помилок i не створювати ситуацiй з пiдвищеним ризиком.
Успiх у справi вирiшення проблем зумовлений впливом трьох
груп факторiв: органiзацiйних, матерiальних i особистих. До ор-
ганiзацiйних факторiв вiдносять, насамперед, здатнiсть органiзацiї
своєчасно перебудуватися для вирiшення проблеми у вiдповiд-
ностi до умов, якi змiнилися.
Другий фактор – це своєчаснiсть виявлення проблеми i на-
явнiсть необхiдного запасу часу для виходу з ситуацiї, яка склалася.
Третiй фактор – це можливi наслiдки. Якщо прогноз сприят-
ливий, то виконавцi будуть працювати з пiднесенням, а якщо не-
сприятливий – неохоче. У першому випадку результат буде бiльший
вiд очiкуваного, а в другому – гiрший.
На ефективнiсть реалiзацiї рiшення впливає надiйнiсть ор-
ганiзацiї, її стабiльнiсть у вiдношеннi до рiзноманітних перешкод,
якi можуть створити вiдхилення вiд намiченого шляху.
До матерiальних факторiв вiдносять наявнiсть необхiдних для
цього ресурсiв – природних, технологiчних, iнформацiйних тощо
та можливiсть вiльного маневрування ними.
Особистi фактори – це необхiдний рiвень квалiфiкацiї знань i
досвiду спiвробiтникiв, якi займаються вирiшенням проблем,
ступiнь розумiння рiшень, очiкувана винагорода у випадку успiху,
або, навпаки, побоювання можливого покарання за невдачу, загаль-
ний морально-психологiчний клiмат в органiзацiї.