теоретичний матеріал до теми "Улаштування паль"

1. Загальні відомості.

Палі – це стержневі конструкції фундаментів, які передають навантаження від будівлі або споруди на ґрунт. Традиційно палі застосовують для передавання навантаження від будівлі через слабкі ґрунти на більш заглиблені міцні, але за останні 30 років їх використовують у міцних ґрунтах, оскільки це дає змогу значно зменшити обсяги земляних робіт під час зведення підземної частини будівлі.

В залежності від призначення розрізняють палі:

• несучі (передають навантаження на ґрунт від споруджуваних будинків або споруд)
• шпунтові (застосовуються для влаштування огороджень від ґрунтової чи відкритої води)

 За характером статичної роботи несучі палі  поділяють на:

• палі-стояки (це стержневі конструкції, які спираються нижніми кінцями на скелю для передавання навантаження)
• висячі палі (палі заглиблюють у пружні ґрунти, що можуть стискатись, при цьому навантаження передається на ґрунти як нижніми, так і боковими поверхнями паль)

 За матеріалом палі бувають:

• дерев’яні,
• бетонні,
• залізобетонні,
• металеві
• комбіновані.

 По розташуванню в плані палі можуть бути:

• одиночні,
• рядові,
• кущові
• пальові поля - група кущових паль.

 Розрізняють палі:

• виготовлені заздалегідь,з подальшим їхнім заглибленням у ґрунт;
• монолітні палі, що виготовляють на місці їхньої експлуатації,
• комбіновані

 Верхні торці паль в одному рівні з’єднують плитою з монолітного залізобетону – ростверком.

Якщо ростверк лежить на ґрунті, то фундаменти називаються пальовими з низьким ростверком, якщо він знаходиться вище – з високим.

Рисунок 1 - Різновиди паль

І – виготовлені заздалегідь, з подальшим заглибленням їх у грунт;
ІІ – монолітні, виготовлені на місці їхньої експлуатації; ІІІ – комбіновані;
а – циліндричні та призматичні; б – малопірамідальні; в – пірамідальні;
г – з жорстким потовщенням ствола; д – з розширенням ствола,
що розкривається; е – з гвинтовим розширенням; є – буронабивні;
ж – пневмотрамбовані; з – частотрамбовані; и – буронабивні з поліпшеною
основою; і – буронабивні з розширенням ствола; ї – камуфлетні;
й – у втрамбованих котлованах; к – буроопускні; л – комбіновані камуфлетні;
м – ін’єкційні анкери; 1 – жорстке потовщення ствола внизу; 2 – жорстке
потовщення ствола зверху; 3 – наконечник, що розкривається; 4 – гвинтове
розширення; 5 – свердловина; 6 – штанга; 7 – трамбівка; 8 – бетонна суміш;
9 – обсадна труба; 10 – шлюзова камера; 11 – наконечник обсадної труби;
12 – збірні забивні елементи; І3 – розбурене розширення ствола;
14 – камуфлетне розширення; 15 – витрамбований котлован; 16 – опускний
елемент; 17 – вібратор; 18 – цементний розчин; 19 – бур-ін’єктор

2. Заглиблення заздалегідь виготовлених паль

Заглиблення в ґрунт виготовлених заздалегідь паль виконують різними способами – забивають, вдавлюють за допомогою вібрації, розмиву ґрунту водою, загвинчують. Машини, які підтримують палі в потрібному положенні, як правило, вертикально, а також робочий орган, за допомогою якого заглиблюють палі, називають копрами. Копри бувають у вигляді спеціальних мостів на рейковому ходу, змонтовані на автомобілях, тракторах, екскаваторах та стрілових кранах (рис. 2).

Рисунок 2 – Машини для заглиблення паль.

а – мостовий копер; б – на базі екскаватора; в – на базі автомобіля;

1 – рейкова колія; 2 – міст; 3 – візок; 4 – стріла копра; 5 – молот; 6 – паля;

7 – автомобіль; 8 – механізм регулювання положення палі

 Крім копрів, для заглиблення паль випускають спеціальне коперне обладнання для базових машин. За його допомогою виконують значний обсяг пальових робіт. Спеціалізовані копри обладнані спеціальними пристроями для автоматизованого виставляння палі у вертикальне положення, підтягування її тощо. Забивають палі молотами, котрі підвішують, на копрі. Молоти бувають механічні, пароповітряні, дизельні, гідравлічні.

Широке застосування ударний спосіб заглиблення паль набув за рахунок наявності великої кількості обладнання і високої продуктивності цього способу. Проте він має низку недоліків  низький коефіцієнт корисної дії обладнання, потреба у міцних конструкціях паль, оскільки навантаження на палю під час забивання в 3–5 разів перевищує навантаження на неї у будівлі.

За допомогою розрахунків можна обчислити величину заглиблення палі від одного удару молота, при якій буде гарантована задана несівна здатність. Заглиблення палі від одного удару молота називається відмовою палі. На практиці вона визначається як середнє арифметичне від 10 ударів молота (так званий залог). Якщо вірно були виконані геологічні розвідування і підібрано молот, то паля зайде в ґрунт на проектну глибину і при цьому буде мати задану проектувальниками відмову. Відмова може бути фальшивою. Вона виявляється в піщаних та твердих ґрунтах за рахунок того, що під нижнім кінцем палі під час забивання ґрунт значно ущільнюється і паля показує відмову, що дорівнює проектній, не досягнувши проектної глибини. У такому випадку не слід зрубувати недобиту палю, а треба дати їй постояти. За 3–6 днів під її нижнім кінцем відбудуться процеси релаксації і розущільнення ґрунту і після повторного її добивання виявиться дійсна відмова.

Заглиблення паль вдавлюванням виконують, коли не допустимі динамічні навантаження на ґрунт та на будівлі, які розташовані поряд. Оскільки цей метод застосовують рідко, то машини для цього виготовляють за індивідуальними замовленнями. Наприклад, платформа на рівні землі має в центрі ґратчасту башту, в яку вставляють палю і за допомогою поліспастової системи вдавлюють у ґрунт. Анкерні зусилля створюються вагою платформи, оснасткою і привантаженням бетонними блоками або будівельними машинами, частіше тракторами. Установка для вдавлювання паль розроблена на основі гусеничного крана, основним органом якої є вакуумний присос до поверхні землі з робочою площею 15 м2. Вона може розвивати 1000–1200 кН зусилля на вдавлювання.

Рисунок 3 – Машина для заглиблення  паль вдавлюванням та вібрацією

а – установка для вдавлювання паль; б – віброзаглиблювач; в – вібромолот;

1 – екскаватор-кран; 2 – напрямна; 3 – поліспаст; 4 – паля; 5 – вакуум-насос;

6 – вакуум-присос; 7 – рама; 8 – допоміжна опора; 9 – пристрій для

закріплення палі; 10 – дебаланси; 11 – електродвигун; 12 – пружини;

13 – бойок; 14 – ковадло

За допомогою вібрації заглиблюють палі з малим поперечним перерізом або трубчасті палі-оболонки з відкритим нижнім кінцем. Цей метод застосовують у водонасичених ґрунтах. Крім вібрації, використовують вібропривантаження – спеціально збільшують вагу вібратора або через поліспастову систему передають на палю частину ваги коперної установки. Віброударний метод полягає у співдії вібрації і удару.

Віброзаглиблювачі працюють за принципом синхронного обертання двох незрівноважених мас.

Загвинчування паль. Гвинтові палі заглиблюють спеціальними установками – кабестанами. Це стаціонарні пристрої, установлені для загвинчування конкретних паль, які можуть загвинчувати палі з діаметром гвинта до 1,2 м і 8–10 м довжиною.

Заглиблення паль за допомогою підмиву виконують під час гідротехнічного будівництва, якщо є достатня кількість води і не треба виконувати спеціальні роботи для відведення відпрацьованої води. Суть методу полягає в тому, що потужні струмені води із сопел, закріплених на нижньому вістрі палі, розмивають ґрунт і паля заглиблюється в нього під дією своєї ваги. Після заглиблення порожнину навкруг палі замивають ґрунтом або палю добивають. Тиск води при цьому має бути 0,4–2,0 МПа, витрати – 0,01–0,05 м3/с.

3. Виготовлення монолітних паль

Виготовлення паль на будівельному майданчику створенням свердловини в ґрунті і заповненням її бетоном запропонував київський інженер К. Страус наприкінці XIX ст. З того часу з’явилося досить багато різних вдосконалених конструкцій і технологій.

Еквівалентом ефективності палі є її несучаа здатність, а тому вдоско­налення технології спрямоване на забезпечення кращого контакту бетону з оточуючим ґрунтом та на збільшення щільності ґрунту. Це досягаєть­ся трамбуванням бетонної суміші трамбівками, стисненим повітрям, обсадними трубами, спеціальними пуансонами, напірним бетонуванням; ущільненням основи свердловини трамбуванням або втрамбовуванням у ґрунт щебеню чи збірних малогабаритних елементів; заміною бурових свердловин на витрамбовувані обсадними трубами, трамбівками та вибуховими речовинами. Крім того, для кращого контакту з ґрунтом палі виконують з розширеним стволом.

Утворюють свердловини шнековим та ківшевим буром, щелеповим грейфером та ударно-канатним способом, причому два останніх спосо­би придатні навіть для буріння тріщинуватої скелі. Для паль застосо­вують свердловини діаметром 40...120 см. Глибина їх може досягати 8...20 м і навіть 40 м.

Шнековий бур загвинчується в ґрунт на кілька метрів (рідко на всю глибину), потім виймається для обчищення від бурового шламу; така операція повторюється кілька разів.

Ківшевий бур – циліндрична ємність, на нижньому торці якої є радіальні щілини з ріжучими бортами, а до верхнього прикріплена штанга, за допомогою якої ківш обертається навколо вертикальної осі, і ківш наповнюється ґрунтом через щілини в нижньому торці. Для спорож­нення ківш виймають на поверхню і відкривають нижню кришку.

Щелеповий грейфер – циліндр з порожниною всередині, замість нижнього дна – дві або більше щелепні стулки. З відкритими щелепами грейфер скидають у свердловину. Щелепи дроблять ґрунт і заглиблюються у нього. За допомогою тросів щелепи закривають, сам грейфер із ґрунтом виймають на поверхню для спорожнення.

Укладають бетонну суміш у свердловини за допомогою бадді з дистан­ційним розкриттям або бетонолитної труби, а останнім часом – труби бетононасоса. Текучі бетонні суміші можна скидати в свердловину на глибину 20 м і більше без ризику, що вони розшаруються, тоді як інші суміші скидають на глибину не більше ніж 4 м.

Найпоширеніші палі буронабивні, пневмотрамбовані, частотрамбовані, віброштамповані, буронабивні з поліпшеною основою, буронабивні з розширенням, камуфлетні, у витрамбованих котлованах,буроін’єкційні.

Буронабивні палі ( рис. 5, I). виготовляють за найпростішою методикою – у вибурену свердловину укладають бетонну суміш. Якщо свердловина суха, то напівжорстку суміш трамбують, і вона, розпираючи свердловину, трохи обтискує ґрунт, що поліпшує контакт палі з ґрунтом (рис. 5, є).

Пневмотрамбовані палі – це ті самі буронабивні палі, викона­ні в обводнених ґрунтах, але для ущільнення бетонної суміші застосо­вують спеціальну кесонну шлюзову камеру, яка розміщується на поверхні свердловини. За допомогою такої установки стисненим до 0,4 МПа повітрям ущільнюють бетонну суміш і збільшують контакт з ґрунтом (рис. 5, ж).

Частотрамбовані палі добре контактують з ґрунтом, ґрунт не вибурюється, а розсувається й ущільнюється металевою трубою діамет­ром 42 см. Нижній кінець труби закривають литим чавунним наконеч­ником, який потім залишається в грунті. Трубу поступово наповнюють бетонною сумішшю і виймають за допомогою пневмомолота подвійної Дії. Виконуючи зворотно-поступальний рух, труба трамбує бетонну су­міш. Такі палі за своїми якостями близькі до забивних (рис. 5, з).

Рисунок 5 – Виготовлення монолітних паль

І – буронабивні в сухих грунтах: ІІ – віброштамповані; IIІ – буронабивні з

поліпшеною основою; IV – буронабивні в обводнених грунтах; а, б – етапи

буріння; в – зняття бурового кондуктора; г – установлення арматурного

каркаса; д – установлення бункера з бетонолитною трубою; е, є – етапи

бетонування; ж – улаштування оголовка; з – бетонування свердловини;

и – заглиблення віброштампа в бетонну суміш; і – бетонування виштампованої

порожнини; ї – віброштампування вдруге; й – заглиблення армокаркаса

віброштампом; к – третє бетонування; л – віброштампування втретє;

м – остаточне бетонування; н – заповнення нижньої частини свердловини

щебенем або жорсткою бетонною сумішшю; о – трамбування;

п – буріння свердловини; р – опускання міні-паль; с – заглиблення міні-паль;

т – бетонування палі; у – буріння свердловини під глинистим розчином;

ф – розбурення розширення; х – монтаж армокаркаса; ц, ч – етапи

бетонування; ш – улаштування оголовка; 1– кондуктор; 2 – буровий орган;

3 – армокаркас; 4 – бункер з бетонолитною трубою; 5 – баддя; 6 – віброштамп;

7 – інвентарна обсадна труба; 5 – вібратор; 9 – трамбівка; 10 – міні-палі;

11 – бурова машина; 12 – свердловина, заповнена глинистим розчином;

13 – насос; 14 – глинозмішувач; 15 – відстій пульпи; 16 – бур-розширювач;

17 – контейнер для пульпи, що витісняється зі свердловини бетоном;

18 – опалубка для формування оголовка палі

Віброштамповані палі (рис. 5 II) виготовляють за допомогою віброштампа – металевої труби із закритим нижнім кінцем і віброзаглиблювачем зверху. Свердловину заповнюють бетонною сумішшю на всю глибину, потім у бетон заглиблюють до дна віброштамп. Бетонна суміш розширює свердловину, ущільнюючи ґрунт, штамповану порожнину бетонують. Ці операції повторюють доки діаметр палі не досягне потрібного розміру.

Особливістю буронабивних паль з поліпшеною основою (рис. 5, III) є те, що перед бетонуванням дно свердловини трамбують або у нього втрамбовують щебінь (бетонну суміш), або забивають кілька невеликих (20×20 см; 2 м довжиною) паль зі скошеним вістрям, які розходяться у різні боки, утворюючи зону ущільнення ґрунту.

Буронабивні палі з розширенням ствола в нижній частині (рис 5, IV) або з кількома розширеннями збільшують несівну здатність паль. Для цього спеціальним розширювачем, який обертається навколо вертикальної осі, роблять симетричне розширення утвореної свердловини. Під розширювачем у сухих ґрунтах підвішують баддю для збирання розробленого ґрунту.

Камуфлетні палі– це буронабивні палі з розширенням ствола (в основному в нижній частині), яке здійснюється підриванням вибухових речовин. Ґрунт біля камуфлету значно ущільнюється, що поліпшує несівну здатність палі.

Палі у витрамбованих котлованах виготовляють у сухих макропористих (лесових) ґрунтах. Спеціальна трамбівка масою 5–10 т скидається з висоти 3–7 м на одне і те саме місце.

За 20–30 хв витрамбовується котлован діаметром 0,8–1,2 м, завглибшки 3–8 м. Іноді у котлован втрамбовують 1,5–2 м3 щебеню.

Буроін’єкційні палі (рис. 6) влаштовують забуренням шнекової колони у ґрунт на повну її глибину. Шнекова колона при цьому повинна мати трубчасте осердя, відкрите зверху і знизу. Бетононасосом, приєднаним гнучким бетоноводом до верху труби шнекової колони, до забою скважини подають бетонну суміш з одночасним підйомом шнека. У процесі бетонування контролюють витрати бетонної суміші, швидкість підйому бурової колони та тиск нагнітання суміші. Після повного підйому шнека видаляють залишки бурового шламу. За потреби у забетоновану скважину вдавлюють арматурний каркас та формують оголовок палі. Такі палі доцільно влаштовувати у сухих стійких ґрунтах. У водонасичених слабких ґрунтах стовбури паль можуть мати неконтрольовані розширення або розлами.

Рис. 6. Технологічна схема виготовлення буроін’єкційної палі:

а – буріння свердловини шнеком; б – нагнітання бетонної суміші у

свердловину через шнек з одночасним витягуванням бурової колони;

в – видалення вибуреного грунту; г – формування оголовка палі; 1 – буровий

орган; 2 – бетононасос; 3 – автобетонозмішувач; 4 – гнучкий бетоновід;

5 – грейфер; 6 – паля; 7 – оголовок палі; 8 – арматурний каркас

4. Виготовлення комбінованих паль

Комбіновані – це палі, конструкція і технологія яких містять елементи, виготовлені заздалегідь, з подальшим їхнім заглибленням, і елементи, які виконують на місці. До них належать буроопускні, комбіновані камуфлетні зі збірним стволом та ін’єкційні анкери.

Буроопускні палі – це залізобетонні циліндричні конструкції діаметром 0,4–0,8 м, довжиною 3–6 м, які опускають краном у вибурені свердловини на 3–5 см більше діаметра паль. Після цього на палі монтують потужні вібратори і вмикають їх у режимі трамбування, що у вологих та водонасичених ґрунтах забезпечує контакт палі з ґрунтом.

Комбіновані камуфлетні палі зі збірним стволом виконують так само, як і камуфлетні монолітні, з тією лише різницею, що зразу після заповнення камуфлету бетонною сумішшю в неї вставляють залізобетонний стояк.

Ін’єкційні анкери використовують найчастіше під час реконструкції. Бурін’єктор – це труба з буровим органом на кінці і багатьма отворами в стволі. Після заглиблення ін’єктора у ґрунт нагнітають цементний розчин під тиском 2–6 МПа. Ін’єктор виконує функції арматури анкерної палі.

5. Особливості влаштування паль у складних умовах.

Улаштування паль у складних гідрогеологічних умовах, у мерзлих ґрунтах, в умовах реконструкції має свої особливості.

У слабких заводнених ґрунтах улаштування буронабивних паль – складний процес, який потребує спеціального устаткування. Щоб не обвалилася стінка свердловини під час буріння, її підтримують обсадною трубою або глинистим розчином. Спеціальні машини мають обладнання, за допомогою яких обсадна труба одночасно з бурінням опускається у свердловину. Після бетонування обсадні труби виймають для повторного застосування.

У нестійких ґрунтах можна бурити свердловини під глинистим розчином щільністю 1,05–1,15 т/м3, що дає змогу спрямувати градієнт напору фільтраційних вод від свердловини у ґрунт, при цьому стінка свердловини не обвалюється навіть тоді, коли ґрунтові води практично розміщені на поверхні ґрунту.

У зимових умовах улаштування паль потребує виконання допоміжних робіт із забезпеченням технологічного процесу та роботи машин на холоді. Сам процес заглиблення паль, буріння та бетонування дещо ускладнюється тільки у відносно тонкому шарі мерзлого на поверхні грунту, а тому для запобігання промерзанню ґрунт вкривають. Якщо товща мерзлого ґрунту до 30 см, то забивна паля його пробиває, а коли більше – ґрунт пробурюють або розморожують лунки для кожної палі.

У вічномерзлих ґрунтах готові палі заглиблюють у свердловини, виконані механічним, тепловим або комбінованим методом.

Залежно від методу заглиблення розрізняють палі буроопускні, опускні й бурозабивні.

Буроопускні палі (рис. 7, б) заглиблюють у наповнені водноґрунтовим розчином свердловини діаметром на 5 см більшим від найбільшого розміру перерізу палі.

Рис.7. Улаштування паль у складних умовах:

а – за допомогою парового вібролідера; б – буроопускна паля; в – паля,

опущена у відталу свердловину; г – бурозабивна паля; д – гідровдавлювач

паль; 1 – трубоукладач; 2 – стріла; 3 – віброзаглиблювач; 4 – паропровід;

5 – паровий вібролідер; 6 – відталий грунт; 7 – свердловина; 8 – паля;

9 – хомут; 10 – гідроциліндр; 11 – рама; 12 – ростверк; 13 – клиновий анкер;

14 – гідроциліндр клинового затискача

Опускні палі (рис. 7, в) застосовують у твердомерзлих ґрунтах. Ґрунт розморожують паровою голкою і у створену лунку опускають палю. Цей метод потребує простого обладнання, але його недоліком є те, що паля вморожується у ґрунт протягом кількох місяців, тому що під час створення лунки розморожується великий об’єм ґрунту.

Бурозабивні палі (рис 7, г) застосовують тільки в пластичномерзлих ґрунтах. Бурові лідерні свердловини мають діаметр на 1–2 см менший мінімального розміру перерізу палі. Палі забивають на глибину бурової свердловини.

В умовах реконструкції застосовують переважно монолітні та комбіновані палі, під час улаштування яких не виникає динамічне навантаження на ґрунт та на оточуючу забудову. Готові палі заглиблюють вдавлюванням та загвинчуванням.

Якщо неможливо використати звичайні машини і технологічні засоби, застосовують індивідуальне обладнання або палі оригінальної конструкції.

Застосовують також гідравлічні пристрої для вдавлювання паль через отвори у масивному ростверку або бетонній підлозі із закріпленням до них цих пристроїв (рис.7, д).

6. Організація пальових робіт.

На вибір технології та організації пальових робіт впливають особливості конструкції фундаменту, види паль, гідрогеологічні умови будівельного майданчика, наявність машин та механізмів, розміри пальового поля та інші чинники.

До початку основних робіт на будівельному майданчику виконують підготовчі роботи.

Заглиблення готових паль. Цей процес включає транспортування готових паль, закріплення на місцевості положення паль, буріння лідерних свердловин заглибленням паль.

Процес заглиблення паль складається з операцій:

• Переміщення копра від заглибленої палі до місця заглиблення наступної;
• стропування і підтягування палі до копра;
• установлення палі на місці
• заглиблення та її вивірення, закріплення на палі наголовника;
• установлення на палю заглиблювача;
• заглиблення палі;
• зняття з палі заглиблювача і наголовника.

Палі заглиблюють за рядовою, спіральною та секційною схемами (рис. 8, а, б, в). Рядову послідовність застосовують у незв’язних ґрунтах, спіральну – використовують у ґрунтах, які мало ущільнюються, а також у випадку кущового розміщення паль. Причому палі заглиблюють від центра до периферії для уникнення ущільнення ґрунту і виникнення фальшивої відмови.

Рис. 8. Організація влаштування паль:

а – рядова послідовність заглиблення паль; б – спіральна схема заглиблення;

в – секційна; г – циклограма потокового влаштування буронабивних паль;

д – циклограма влаштування буронабивних паль послідовним методом;

1 –30 – послідовність заглиблення паль; 1–6 у кружечку – номери процесів

відповідно: встановлення верстата; буріння свердловини; розширення

свердловини; демонтажу верстата; встановлення

 арматурного каркаса;

бетонування палі

Секційно заглиблюють палі в глинистих ґрунтах. Пальове поле розбивають на секції, а секції – на ряди, щоб рівномірно розподілити навантаження на ґрунт і виключити його здимання. Спочатку забивають палі через один або більше рядів, через певний час повертаються і добивають решту паль. Таких циклів може бути декілька.

Виготовлення монолітних паль значно складніше, ніж заглиблення готових паль, але комплексна механізація процесу і чітка його організація дають змогу отримати вищі техніко-економічні показники. Структура комплексного процесу влаштування монолітної палі визначається її конструкцією та застосовуваним обладнанням але для більшості технологій вона включає процеси влаштування свердловини та її розширення, армування, укладання бетону, формування оголовника.

7. Заходи безпеки.

 Установлювати бурову машину для улаштування бурових паль дозволяється на спланованому майданчику з урахуванням категорії та характеру ґрунту. Машиніст бурової установки під час забивання паль зобов’язаний використовувати устаткування і методи, що забезпечують його особисту безпеку та безпеку членів бригади. Він несе безпосередню відповідальність за порушення норм і правил безпечної експлуатації установки, а також за безпеку працівників, що беруть участь у виконанні робіт.

У бригаді (ланці) у складі осіб, які зайняті на забиванні бурових паль, повинно бути не менше двох стропальників.

Палебійні і бурові машини повинні бути обладнані обмежувачами висоти піднімання бурового інструменту або вантажозахоплювального пристрою та звуковою сигналізацією.

На канати повинен бути сертифікат виробника або акт про їх випробування; вантажозахоплювальні засоби повинні бути випробувані та мати бирки або клейма, що підтверджують їх вантажопідіймальність і дату випробування.

Гранична маса молота і палі для копра відповідно до паспорта копра повинна бути зазначена на його фермі або рамі.

Відстань між палебійними або буровими машинами та розташованими поблизу них будівлями визначається ПВР. Небезпечна зона під час роботи зазначених машин повинна бути визначена в радіусі не менше ніж 15 м від гирла свердловини або місця забивання палі.

Улаштування бурових паль у зоні діючих підземних комунікацій необхідно виконувати
за нарядом-допуском під керівництвом особи, що відповідає за безпечне виконання робіт, а в охоронній зоні діючого газопроводу або кабелів електроживлення – ще і у присутності представників організацій, що експлуатують ці комунікації.

Пробурені свердловини у разі припинення робіт повинні бути закриті щитами або огороджені. На щитах і огорожах повинні бути нанесені попереджувальні знаки безпеки та встановлено сигнальне освітлення

Виконання зазначених робіт забороняється за наявності вітру швидкістю більше ніж 15 м/с, а також під час грози.

Під час роботи палебійних чи бурових машин особи, що безпосередньо не беруть участі у цих роботах, повинні перебувати на відстані не менше ніж 15 м.

8. Контроль якості.

При прийманні пальових фундаментів необхідно строго стежити за дотриманням геометричних розмірів зводяться фундаментів, а також за правильністю занурення і виготовлення паль в плані і по вертикалі. При геодезичної розбивки пальових і шпунтових рядів відхилення розбивочних осей від проектних не повинні перевищувати 1 см на кожні 100 м ряду. Для забивних паль та оболонок довжиною 10 м, діаметром до 60 см допустимі відхилення в плані при однорядном розташуванні не повинні перевищувати 0,20 D, при розташуванні паль в 2 і 3 ряди в стрічках та кущах - 0,30 D, де D - діаметр круглої або максимальний розмір перерізу прямокутної палі. Для паль, занурюються в вечномерзлые грунти, ці відхилення в залежності від того, приймаються вони поперек осі пальового ряду або вздовж цієї осі, можуть бути 50 або 100 MMS позначки голів паль можуть мати відхилення при монолітному ростверку ±50 мм, при збірному ростверку ±30 мм; відхилення від проектних розмірів при виготовленні буронабивних паль не повинні перевищувати ±2° нахилі паль, ±25 см в розташуванні паль, від +50 до -20 см в діаметрі стовбура і уширення палі і т. д.

9. Виконавча документація

Приймання-здача пальових фундаментів включає: приймання паль і паспортів на них на заводі-виробнику; приймання елементів збірного ростверку і паспортів на них на заводі-виробнику; приймання арматурних каркасів (для армованих набивних паль і ростверків з монолітного залізобетону); здачу-приймання занурених паль (пальового поля);

В процесі здачі-приймання пальового поля будівельна організація представляє замовнику наступну документацію: виконавчий план (на синьці проектного плану) із зазначенням відхилень паль; відомість занурених або виготовлених паль; акти приймання геодезичної розбивки пальового поля; результати динарі або статичних випробувань.

Приймання навантажених паль оформляють актом з додатком перерахованих вище документів. Під час здачі-приймання набивних паль і монолітного ростверку представляють акти приймання арматури і паспорта на бетонну суміш. При здачі-прийманні ростверку із збірних елементів повинні бути представлено паспорти на залізобетонні вироби, сертифікати на електроди і т. д.