Теоретичний матеріал до теми 3

1. Поняття організаційної структури управління

Організаційна структура управління – фундаментальне поняття менеджменту, безпосередньо пов’язане з цілями, функціями, процесом управління, роботою менеджерів і розподілом повноважень між ними.

Якби кожен менеджер, фахівець чи працівник знав і розумів свої права й обов’язки, а також повноваження своїх колег і керівників і між ними не виникало б протиріч з цього приводу, то організація могла б працювати без організаційної схеми. У реальному житті такого не буває.

Структура будь-якого підприємства призначена для того, щоб люди, які в ній працюють, найбільш ефективним способом досягли поставленої мети.

Структура управління – це упорядкована сукупність стійко пов’язаних між собою елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного організму.

Елементи організаційної структури управління: служби, відділи, інші органи апарату управління, а також окремі працівники (керівники, фахівці і

службовці). Взаємодія між елементами організації здійснюється за допомогою вертикальних і горизонтальних зв’язків.

Структура управління – це сукупність управлінських ланок, розташованих у строгій підпорядкованості, які забезпечують взаємозв’язок між керуючою і керованою системами.

Організаційна структура охоплює спосіб організації праці, інформаційних каналів, аналіз, планування, прийняття рішень, організацію їх виконання, діловодство, облік, контроль. Вона також відбиває будову су-

б’єкта управління, спосіб його внутрішньої організації, рівні управління, зв’язки елементів суб’єкта між собою, що дозволяє виконувати функції управління.

Структура управління забезпечує стабільність, стійкість

системи, якою управляють, дозволяючи їй тим самим зберегти властивості при зміні зовнішніх умов. Поділ виробничих обов’язків і необхідність формування груп працівників логічно приводить до необхідності створення підрозділів, відділів, бригад, тобто колективів людей, які виконують відповідну роботу під єдиним керівництвом. Організаційна структура будь-якої організації складається з трьох обов’язкових елементів: виконавці

(структурні підрозділи, працівники), функції виконавців і управлінські організаційні відносини, що забезпечують погодженість і цілеспрямованість їх спільного функціонування.

Таким чином, основні переваги організаційної структури, що визначають її значення і необхідність створення, зводяться до того, що вона:

– забезпечує координацію усіх функцій менеджменту;

– визначає повноваження і відповідальність на всіх рівнях управління;

– значною мірою визначає ефективність, процвітання і виживання підприємства;

– для конкретного підприємства визначає організаційну поведінку його працівників, що безпосередньо впливає на якість роботи персоналу і стиль керівництва.

Основними проблемами при створенні організаційної структури є проблеми оптимального використання робочої сили з урахуванням фізичних і психологічних особливостей людини, а також робочого часу персона-

лу.

У рамках функції “організація” вирішуються питання оптимізації розмірів підприємства, централізації і децентралізації управління, поділу праці в апараті управління.

Результативність управлінської діяльності багато в чому залежить від вибору організаційної структури підприємства, яка найбільшою мірою відповідає вимогам сфери діяльності. Підприємства діють або в більш-менш стабільних, або в постійно мінливих умовах, і в залежності від цих умов вибирають тип організаційної структури: традиційну (механістичну, бюрократичну) чи органічну (ринкову, орієнтовану на споживача).

2. Види організаційнихструктур управління і їх характеристика

У теорії менеджменту нараховується більше 10 основних типів структур управління, але всі їх можна звести до різних модифікацій лінійних, функціональних і змішаних (лінійно-функціональна, секційна й ін.) структур.

Суть лінійного управління в тому, що на чолі кожного структурного підрозділу знаходиться керівник-єдиноначальник, наділений усіма повноваженнями, який зосереджує у своїх руках всі функції управління (рис. 3.1). Кожен член колективу й організація в цілому підлеглі тільки цьому (лінійному) керівнику. А він, у свою чергу, підлеглий вищому керівнику

(органу). Вищий керівник не має права віддавати накази працівникам, минаючи їхнього безпосереднього начальника.

Головна риса лінійної структури – єдність розпорядності:

– відносини будуються за принципом “керівництво – підпорядкування”;

– керівний вплив можливий тільки на обмежене коло підлеглих;

– інформація циркулює тільки між керівником і підлеглими (директор – начальник виробництва – майстер – робітник).

Переваги лінійної організації управління:

– забезпечення єдності керівництва від верху до низу;

– чіткі, прості і погоджені взаємини і взаємозв’язки;

– отримання підлеглими несуперечливих і пов’язаних між собою завдань і розпоряджень;

– звітність виконавця перед одним керівником;

– повна відповідальність кожного керівника за результати роботи;

– оперативність прийняття рішень керівником;

– дисципліна і відповідальність кожного за виконання завдань;

– стимулює розвиток компетентності менеджерів.

Недоліки лінійної організації управління:

– керівник повинен мати різноманітні знання і високу кваліфікацію;

– відсутність фахівців для виконання окремих функцій управління (планування, облік, контроль);

– твердість, відсутність гнучкості;

– тривалий час проходження інформації з усіх рівнів управління;

– слабка пристосовність до подальшого зростання організації.

Функціональна

При такій формі організації виконавці підкоряються одночасно лінійним керівникам і загальному персоналу управління (рис. 3.2). Задачами вищого керівництва є загальне управління і регулювання взаємин між функціональними керівниками. Така організація підвищує ефективність управління завдяки участі в роботі кваліфікованих фахівців, які добре знають конкретні сфери виробництва і управління і готують кваліфіковані рішення. Функціональна організація легко реагує на вимоги практики створенням нових функціональних служб.

Переваги функціональної організації управління:

– лінійні керівники звільнені від необхідності докладно знати всі особливості управління виробництвом;

– диференціюється робота керівників;

– зменшується час проходження інформації з усіх рівнів управління;

– зменшується навантаження на керівників вищого рівня (за рахунок усунення поточної і спеціалізованої роботи);

– така форма організації легко реагує на вимоги практики створенням нових служб.

Недоліки функціональної організації управління:

– порушується принцип єдності управління, що призводить до виникнення конфліктних ситуацій;

– знижується відповідальність виконавців за роботу, тому що вони можуть отримувати вказівки від

декількох функціональних керівників;

– складність розподілу компетенції (взаємозалежних функцій) між функціональними керівниками;

– складність у здійсненні контролю.

Основний недолік функціональної структури – порушення принципу єдиноначальності, коли підлеглі не завжди знають, як погодити отримані вказівки й у якій черговості їх виконувати.

Лінійно-функціональна організація

Відмінна риса лінійно-функціональної організації полягає в тому, що в кожного лінійного керівника є свій штаб, який складається з функціональних органів (відділи, служби, бюро, окремі фахівці). Виникла лінійно-функціональна структура в рамках фабрично-заводського виробництва на початку ХХ ст. Це було зумовлено ускладненням виробництва і необхідністю взаємодії з різними організаціями (зовнішнім середовищем).

 Переваги лінійно-функціональної організації управління:

– більше можливостей для прийняття обґрунтованих і компетентних рішень;

– скорочення часу на рішення технологічних питань виробництва;

– висока ефективність взаємодії з зовнішнім середовищем організації.

Недоліки лінійно-функціональної організації управління:

– розбіжності між лінійними і штабними службами (відрив “штабників” від виробництва, неправильне

тлумачення отриманої від експертів інформації лінійними службовцями-виконавцями);

– невідповідність між повноваженнями і відповідальністю керівників на різних рівнях управління;

– існує постійна тенденція розширення штату управління;

– нераціональні інформаційні потоки;

– збільшення витрат на управління.

Лінійно-функціональна структура найчастіше застосовується в невеликих організаціях зі стійким типом виробництва і управління, а також як елемент загальної системи управління в організаціях будь-якого типу.