Конспект. Загальна характеристика організації

1. Основні підходи до визначення сутності організації

Термін «організація» використовується в декількох значеннях: по-перше, діяльність, результат діяльності, сфера діяльності; по-друге, деяке соціально-економічне утворення, орієнтоване на досягнення певної господарської, комерційної або некомерційної цілі.

Організація може розглядатись у статиці та динаміці (рис. 1).

Рис. 1. Структурне уявлення поняття «організація»

Підходи до визначення організації:

1. Організація як система – це внутрішня впорядкованість, узгодженість і взаємодія частин цілого, що обумовлена його побудовою та цілями. Так, у статиці організацію розглядають як деяке цілісне утворення (соціальне, технічне, фізичне, біологічне), що має цілком певну місію.

2. Організація як процес – це сукупність цілеспрямованих дій, що зумовлюють утворення необхідних зв’язків. Так, у динаміці організація постає у вигляді різноманітних процесів з упорядкування елементів, формування та підтримки цілісності природних об’єктів, що створюються або вже функціонують. Саме встановлення кількісних і якісних просторово-часових зв’язків є сутністю організації як процесу.

2. Генезис організації

Генезис (лат. genesis – породжую, створюю) – поняття, що відображає виникнення, походження і закономірний розвиток подій, явищ, речей та ін.

Досліджуючи генезис організації як систему знань, уявлень про її виникнення чи створення, необхідно насамперед отримати переконливу відповідь на запитання:

• що є первинним в організації – процес чи система?
• яка природа процесу організації?
• як формується співвідношення між об’єктивною і суб’єктивною організацією?

Виокремлюють три положення генезису організації:

Перше положення генезису організації: система є результатом процесу її організації, але не кожен процес завершується створенням системи.

Тобто первинним в організації є процес. Сутність цього положення полягає в тому, що організація як процес первинна, а організація як система – вторинна, оскільки завжди є результатом певного процесу організації. Сутність цього положення полягає в тому, що організація як процес первинна, а організація як система – вторинна, оскільки завжди є результатом певного процесу організації.

Друге положення генезису організації: організація має подвійну об’єктивно-суб’єктивну природу, що зумовлює її виникнення, становлення та розвиток.

Теоретично організація як процес може мати об’єктивний і суб’єктивний характер та призводити до відповідних результатів. Об’єктивна природа організації – випадковий, еволюційний, хронологічний процес походження, формування і розвитку. Суб’єктивна природа організації – цілеспрямованої діяльності людини з упорядковування і вдосконалення форм побудови та прояву складу і змісту її процесів та систем.

Третє положення генезису організації: генезис організації є логічною послідовністю виникнення, становлення та розвитку об’єктивних, суб’єктивних і змішаних взаємозв’язків у матеріальному, інтелектуальному та змішаному проявах.

У будь-якому об’єднанні або розділенні, якщо їх розглядати з позицій процесуального аналізу організації, рано чи пізно виникає порівняння, зіставлення, співвідношення елементів. Насправді далеко не всі процеси, а значить і системи організації сучасного всесвіту, виникли або могли б виникнути, розвиватися й удосконалюватися об’єктивно, випадково, без цілеспрямованої участі певного суб’єкта. Значна кількість найрізноманітніших процесів та систем ц навколишньому світі тією чи іншою мірою ґрунтується на суб’єктивній природі, стає її опосередкованим або безпосереднім продуктом, наприклад інтелектуальним.

Всі цілеспрямовані та випадкові впливи людини на те, що оточує, ґрунтуються на її конкретному, суб’єктивному уявленні про загальну організацію.

3. Загальні властивості організації

Сутність організації як процесу або системи визначається не стільки формою її представлення, скільки внутрішнім змістом, що відображає можливості використання та розвитку її потенціалу. Основоположним виявом сутності організації є її властивості як сукупність проявів, що відображають загальні, характерні й специфічні риси організації.

Саме властивості розкривають і виражають потенціал будь-якої організації, обумовлюючи можливість її функціонального застосування та змістовної взаємодії з іншими процесами і системами.

Дослідження властивостей організації здійснюються універсально, незалежно від її природи, прояву, використання та взаємодії. Це необхідно для того, щоб виділити основоположні, дійсно організаційні, властиві як процесам, так і системам загальні властивості, що описують їх реальні прояви та перспективний потенціал функціонування і розвитку:

• Цілеспрямованість – орієнтація організації на постановку та досягнення бажаного, можливого й необхідного стану.
• Перманентність – неперервне, постійне здійснення чогось, що продовжується. Властивість перманентності вказує на постійний розвиток як об’єктивної, так і суб’єктивної організації, що здійснюється незалежно від бажання суб’єкта.
• Дискретність – переривчастість, відокремленість складових організації, що відображає поелементний, поетапний підхід до її проектування, формування, функціонування, сприйняття і представлення.
• Циклічність – періодичне повторення об’єктивно сталої або цілеспрямовано сформованої послідовності перетворень в будь-якій організації представляє таку її конструкційну особливість, як циклічність (періодичне повторення певної послідовності).
• Реверсивність – повернення до повторення початкового стану організації як процесу. Сутність її полягає у поверненні до попередніх дій. При цьому необхідно розуміти, що йдеться не про можливість «...двічі увійти в одну й ту саму річку», а про необхідність оптимізації й повторення пройденого на основі цілеспрямованого або випадкового повернення до попереднього. Тут адекватне розуміння властивості реверсивності відкриває конструктивні можливості в підвищенні ефективності сприйняття, оцінки та управління процесом організації на основі повторення, адаптації і застосування штатних, типових, аналогічних рішень (наприклад, за алгоритмом «цикл у циклі»).
• Оперативність – швидкість, своєчасність. Причому оперативність як властивість організації розуміється не стільки як швидкість, скільки як адаптація, відповідність, синхронізація ритмів, темпів, швидкості здійснення процесу організації динамічним характеристикам розвитку ситуації, оперативно необхідним умовам досягнення запланованого результату. Оперативність процесу обумовлює необхідність своєчасного та адекватного врахування організаційних змін.
• Гнучкість – здатність організації до адаптації, модернізації, реформації. Гнучкість організації значною мірою визначає або обумовлює її здатність до пристосування, переорієнтації, зміни. Вона відіграє важливу коректуючу роль у конкретній організації як для процесів, так і для систем. Це обумовлено адекватним сприйняттям цього терміна і в статичних, і в динамічних ситуаціях, визначенням з його допомогою найважливішого ресурсу формування, розвитку та регулювання змін, широким діапазоном його застосування у зв’язку з необхідністю проведення оперативної корекції процесу організації, що вже здійснюється.
• Ротаційність – переміщення по циклічній траєкторії, що розуміється як можливість взаємної перестановки, заміни складових процесу в ході його здійснення. Саме у ній полягає могутній ресурс регенерації, реорганізації, реформування організаційних відносин між складовими на основі аналізу їх альтернативного функціонування після проведення взаємного, послідовного або зустрічного заміщення. Цілі та умови формування і мобілізації цього ресурсу доволі різноманітні – від необхідності зіставлення та перевірки ходу і результатів процесу до проведення експерименту або інновації, але значення властивості ротаційності в процесі організації незмінно велике. Саме ця якість організації, її всебічне дослідження та цілеспрямоване використання визначають високий потенціал саморегулювання процесу, його реорганізації, регенерації Більш того, ротаційність забезпечує широкі можливості для пошуку, апробації, модернізації та застосування форм і методів інноваційної організації за аналогією або на основі вже відпрацьованих процедур, циклів, дій. Це виявляється в удосконаленні розподілу, оцінюванні модернізації та закріпленні вже напрацьованих ефективних методів і засобів її побудови.
• Корпоративність – схильність до групової асоціації і кооперації, що відображає соціальну природу і характер відповідних організацій цивілізації. Причому навіть об’єктивна організація сьогодні так чи інакше використовується і розвивається в умовах корпоративної взаємодії соціуму, що накладає на ці процеси суттєвий відбиток. Властивість корпоративності широко відображається у зв’язках і залежностях законів та принципів організації, активно розкривається і реалізується в процесах і системах суб’єктивної та змішаної організації найширшим спектром неоднозначних тенденцій і наслідків, виражає суть процесів та систем соціального розвитку.
• Комунікаційність – здатність, схильність до взаємозв’язку як властивість організації відображає її структурно-процедурну основу, ресурс побудови та розвитку необхідних можливостей реалізації певних схем, процедур, моделей конфігурації, її орієнтацію на встановлення взаємозв’язку. Відображаючи виняткову різноманітність навколишньої реальності, комунікаційність обумовлює варіаційний імовірнісний характер, суть та зміст палітри розвитку зв’язків організації як широке поле для можливих форм та процедур її здійснення. Певною мірою саме комунікація, будучи основним ресурсом і провідником організації, обумовлює необхідну різноманітність її формування, функціонування і розвитку.
• Композиційність – можливість побудови адекватної організації шляхом цілеспрямованого складання її з елементів. Відображаючи дію відповідного закону, композиційність обумовлює розкриття та реалізацію потенціалу різноманітності архітектоніки побудови і здійснення найширшого спектра моделей цілеспрямованої реалізації зв’язків складових організації. Композиційність дає змогу безпосередньо вносити і послідовно удосконалювати змістовну різноманітність у проектування, побудову і модернізацію організаційної структури управління. Вона забезпечує ефективне досягнення або відображення цілеспрямованості структури, формує її концепцію, домінанту, ієрархію побудовою конкретної композиції елементів і зв’язків організації.
• Комбінаторність – потенціал, ресурс можливих способів з’єднання, що відображає потенційні можливості розробки застосування різних варіантів побудови та здійснення процесів і систем організації з вже відомих і використовуваних модулів. Разом з тим, вона визначає стійку здатність складових ефективної організації формувати різноманітні комбінації взаємозв’язків залежно від реальних умов та чинників.
• Селективність – здатність організації до вдосконалення шляхом відбору, закріплення і розвитку необхідних якостей. Селективність організації обумовлює дослідження, вибір, освоєння, закріплення, вдосконалення і розвиток позитивного потенціалу, що забезпечує досягнення бажаного синергетичного ефекту. І якщо в суб’єктивній і змішаній організації це стає однією з її цільових якостей, то в об’єктивній організації властивість селективності є фундаментальною, реалізовуючись у процесі природного відбору, що забезпечує її поступальний розвиток. При цьому суб’єктивна реалізація потенціалу селекції багато в чому спирається на принципи розвитку об’єктивного відбору, що відображає загальність цієї властивості організації.

Наведені вище й охарактеризовані властивості організації дають змогу представити формування і розвиток основних складових її характеру у вигляді комплексної моделі (рис. 2).

Рис. 2. Класифікація загальних властивостей організації

4. Специфічні властивості організації

Специфічні властивості організації розкривають і уточнюють сутність, характер і властивості організації як процесу:

• Інгресивність – поступове формування організацією нових якостей її складових. Ця властивість організації проявляється у поступовому формуванні й закріпленні нових якостей, що стають ресурсами для самовдосконалення.
• Кон’югованість – здатність до внутрішнього обміну й об’єднання якостей елементів і організацій. Ця властивість розкриває перспективні ресурси внутрішнього вдосконалення та розвитку організацій і стає основним конструктивним ресурсом побудови та здійснення оригінальних моделей еволюційних перетворень соціально-економічних систем.
• Кореляційність – здатність до активізації взаємозв’язку. Ця властивість є необхідною основою для формування широкої виробничої кооперації, інтерактивної ринкової взаємодії, вільного створення і розвитку взаємодії в межах загального конкурентного середовища.
• Егресивність – досягнення максимального рівня реалізації якостей організації. Забезпечувана цією властивістю максимальна віддача кожного елемента та всієї організації загалом є стратегічним орієнтиром, що визначає можливості її подальшого вдосконалення та розвитку.
• Емерджентність – оперативна мобілізація нових якостей. Це властивість, як і егресивність, використовується соціально-економічними організаціями, що стикаються з різноманітними кризовими ситуаціями. На її використанні так чи інакше ґрунтуються біль- шість програм виведення організацій з кризи шляхом диверсифікації, конверсії, освоєння нових сегментів ринку. У реальних умовах розвитку кризової ситуації оперативна мобілізація прихованих, формування та використання нових якостей організації нерідко стають єдиним ресурсом реорганізації. Найчастіше він мобілізується і використовується в процесі реструктуризації, розділення, розмежування кризової організації на низку часткових, зокрема доволі успішних формувань. Це дає змогу виділити проблемні складові, зосередити увагу на їх подальшій долі, розробити конкретні шляхи реорганізації, застосувати доволі широкий спектр найрізноманітніших організаційних рішень.