Лекція №2. Задачі матеріально-технічного постачання. Поняття матеріально-технічних ресурсів, їх склад.

1. Матеріально-технічне забезпечення будівництва.

До складу матеріально-технічних виробничих ресурсів входять сировина і матеріали, конструкції і вироби, тобто такі предмети праці, які становлять основу, “головну субстанцію”.
Залежно від участі того чи іншого предмету праці у створенні
будівельної продукції вони розподіляються на такі групи:
· основні будівельні матеріали і сировина;
· будівельні конструкції і вироби;
· допоміжні матеріали;
· малоцінні і швидкозношувані предмети.
             До основних будівельних матеріалів належать предмети праці, що у процесі виробництва повністю споживаються і переносять свою вартість на вироблену будівельну продукцію.
До цієї групи належать матеріали, виготовлені промисловістю (цемент, цегла, чорні та кольорові метали; санітарно-технічні, електротехнічні, хімічні, лакофарбові матеріали; алебастр, лісоматеріали тощо) і сировинні матеріали мінерального та рослинного походження (глина, пісок, щебінь, круглий ліс, камінь
тощо).
            До будівельних конструкцій та виробів належать предмети праці промислового виготовлення (металеві, залізобетонні, дерев’яні збірні елементи будинків і споруд, рейки, шпали, санітарно-технічне обладнання для устаткування опалення, водопроводу, каналізації, газифікації, вентиляції). Ця група матеріально-технічних ресурсів повністю використовується і повністю переносить свою вартість на готову продукцію.
           До допоміжних матеріалів належать матеріали, що не створюють матеріальної основи продукції будівництва (пальне, електроенергія, запасні частини до будівельних машин і механізмів, обтиральні матеріали тощо).
          До малоцінних і швидкозношувальних предметів відносяться предмети праці вартістю до 100 грн (за одиницю) або строком служби менш як один рік (господарський інвентар, інструменти, пристрої, конторський інвентар тощо).
           Матеріально-технічні ресурси для здійснення капітального будівництва постачаються замовником, генеральним підрядником і субпідрядником.
           Організації (підприємства)-замовники за договорами підряду забезпечують будівництво такими матеріально-технічними ресурсами:
· технологічним, енергетичним, підіймально-транспортним устаткуванням, спеціальною апаратурою;
· кабельною продукцією, кольоровими металами, нержавіючою сталлю для вигото-влення будівельних конструкцій;
· трубами з біметалевими і неметалевими покриттями;
· промисловою трубопровідною арматурою;
· фланцями;
· шпильками з гайками для монтажу устаткування;
· усіма видами матеріалів, виробами, пальним, мастилом.
             Генеральні підрядники забезпечують:
· трубами;
· прокатом чорних металів;
· опалювальними котлами;
· конвекторами, радіаторами;
· будівельні матеріалами (цегла, цемент, щебінь, пісок) лісовими матеріалами, оздоблювальними і допоміжними матеріалами.
             Субпідрядні організації здійснюють за договорами субпідряду з генераль-ним підрядником монтажні та спеціалізовані роботи.

 Капітальне будівництво, здійснюване за прямими договорами, забезпе-чується замовниками всіма видами матеріалів, виробів і конструкцій.

2. Форми і системи матеріально-технічного забезпечення.

 Інтервали поставок матеріалів на підприємство та їхнього використання, за рідкісними винятками, не збігаються: багато з них надходять у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба в запасах матеріалів. За призначенням запаси поділяються на поточні, підготовчі й страхові. Зберігаються вони на складах разом, але нормативні величини обчислюються окремо.
              Поточний запас забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їхнього використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою.
              Максимальний поточний запас (Мз.пт.max) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобових витрат матеріалів, тобто
                                                       Мз.пт.max = Mд ∙ tн,
              де Мд – середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;
              tн – інтервал між надходженням чергових партій матеріалів, дні.
              Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.
              Підготовчий запас створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо). Він визначається за формулою
                                                          Мз.пд. = Mд ∙ tп,
               де tп – час на підготовку матеріалів, дн.

               Страховий запас потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою
                                                         Мз.стр. = Mд ∙ tт,
               де tт – час термінового поповнення запасу, дн., або за стандартних інтервалів постачання – середнє відхилення від нього.
              Таким чином, загальний запас матеріалів становить:
· максимальний Mз.max = Mд (tн+ tп+ tт);
· мінімальний Mз.min = Mд (tп+ tт);
· cередній Mз.ср = Mд (tр\2+ tп+ tт).
              Важливе значення для підтримування поточних запасів на належному рівні має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання впливає багато факторів, передовсім, величина потреби в матеріалах, регулярність запуску у виробництво, форма постачання тощо. Регулювання запасів може здійснюватися за системами “максимум–мінімум”, “стандартних партій”, “стандартних інтервалів” тощо.

                 У нас найвідоміша система “максимум–мінімум”, згідно з якою, запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надход-ження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається “точкою замовлення” (Мз.з.) та обчислюється за формулою
                                             Мз.з. =Мз.пд +Мз.стр +Мдtз,
             де tз – час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.

3. Обчислення потреби в матеріалах.

Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, залежно від їхнього призначення. Кількість технічних засобів, тобто машин та устаткування, обчислюється епізодично за проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприєм-ству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (Мп) і яку слід закупити, обчислюється за формулою
                                                      Мп =Мв + Мз.к. + Мз.п.,
                  де Мв – витрати матеріалів за розрахунковий період;
                  Мз.п., Мзк – перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.
                  Матеріали витрачаються (Мв) на такі потреби: основне виробництво, виготовлення технологічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня виробництва, капітальне будівництво власними силами. Витрати матеріалів обчислюються множенням обсягу продукції (робіт) на норму витрати матеріалу. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи іншого об’єкта нормування. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції Мв.в. підраховуються за формулою
                                                  Мв.в. =åN_i М_ні± Мнв
                  де n – кількість найменувань продукції, що виготовляється;
                  Ni – обсяг випуску продукції i-го найменування в натуральному вимірі;
                 Мнi – норма витрат матеріалу на одиницю i-го виробу;
                 Мнв – витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.
                 Величина Мнв обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному залежно від широти номенклатури продукції та величини норм витрат. За обмеженої номенкла-тури продукції й великих норм витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві, яку помножать на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина Мн обчислюється, приблизно, виходячи зі зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий рік.

Так підраховуються витрати на виробництво продукції основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів і тих допоміжних матеріалів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні й обслуговуючі процеси обчислюються множенням обсягу робіт або кількості об’єктів обслуговування на норму витрат. Об’єктами нормування витрат матеріалів у цьому разі можуть бути час роботи устаткування (мастильні, охолоджувальні матеріали, енергія), тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування
транспортних засобів), одиниця ремонтоскладності устаткування (матеріали для ремонту, запасні частини), кількість працівників (спецодяг, спецхарчування тощо).