КОНСПЕКТ

1. Поняття і функції облікової політики

Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур,
які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності.

Конкретні принципи, методи й процедури, що використовуються для складання відповідної статті фінансової звітності, утворюють
елемент облікової політики.


Елементи облікової політики підприємства формуються з урахуванням наступних принципів підготовки фінансової звітності:
– обачності;
– повного висвітлення;
– автономності;
– послідовності;
– безперервності;
– нарахування та відповідності доходів і витрат;
– превалювання змісту над формою;
– історичної (фактичної) собівартості;
– єдиного грошового вимірника;
– періодичності.

Згідно з НП (С) БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»
фінансова звітність підприємства формується з дотриманням принципу послідовності, що передбачає постійне (з року в рік) застосування підприємством вибраної облікової політики.

Функції облікової політики:

– упорядкуванні облікового процесу та лібералізації системи бухгалтерського обліку на підприємстві;

– забезпеченні формування методики обліку майна підприємства, господарських операцій та результатів його діяльності на основі загальноприйнятих його принципів та правил;

– забезпеченні надання повної, достовірної та неупередженої інформації менеджменту для здійснення ефективного управління фінансово-господарською діяльністю підприємства та визначення стратегії його подальшого розвитку;

– забезпеченні формування та своєчасного надання інформації різним користувачам про показники фінансової звітності;

– роз’ясненні користувачам внутрішньої і зовнішньої звітності конкретних правил та процедур ведення бухгалтерського обліку та складання звітності;

– наданні бухгалтерському обліку планомірності та послідовності;

– підвищенні ефективності ведення бухгалтерського обліку на підприємстві.

2. Наказ про облікову політику

Наказ про облікову політику — це розпорядчий документ, який затверджує Положення про облікову політику, у якому бюджетна установа фіксує методи оцінки та обліку, ті процедури, які вона застосовує при веденні бухгалтерського обліку.

Розділ облікової політики, що регулює порядок організації бухгалтерського обліку на підприємстві, повинен визначати:
– суб’єкта, який здійснює облік (бухгалтерська служба, бухгалтер, керівник, приватний підприємець, аудиторська служба);
– обов’язки і відповідальність бухгалтера або іншої особи, яка виконує ці функції, і керівника;
– систему бухгалтерського обліку (журнально-ордерну, спрощену без регістрів, меморіально-ордерну тощо);
– межу суттєвості інформації (перевищення граничного розміру цієї межі може впливати на рішення користувачів фінансової звітності);
– системи і форми управлінського (внутрішньогосподарського) обліку;
– делегування прав працівників на підписання бухгалтерських документів;
– порядок і періодичність проведення інвентаризації;
– технологію обробки документації і правила документообігу;
– систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;
– ведення обліку філіями, представництвами та іншими відособленими підрозділами.


В Україні найбільш розповсюдженою є наступна структура
наказу про облікову політику підприємства:

1. Організація бухгалтерського обліку;

2. Про облікову політику підприємства;

3. Гармонізація бухгалтерського та податкового обліку.

3. Типові помилки при складанні облікової політики

Як писати облікову політику, кожне конкретне підприємство вирашує самостійно. Адже ані Закон про бухоблік, ані бухгалтерські стандарти не передбачають чітких вимог щодо вигляду облікової політики. Щоправда, компанії, які звітують за нацстандартами, можуть скористатись Методрекомендаціями № 635 (3). зокрема врахувати у своїй політиці ті елементи, які вона передбачає.

Завдання облікової політики — не лише прописати методи і принципи обліку, а й допевної міри – захисти вибір компанії перед податковими органами.

Саме через таку роль облікової політики існують певні підходи до її написання, яких варто уникати, аби мінімізувати можливі запитання з боку перевіряльників.

1. Облікової політики немає як такої або вона «позичена» в іншої компанії

Облікова політика — це передусім внутрішній документ. Він закріплює ті підходи до обліку операцій, які забезпечать достовірне та доречне подання інформації у фінансові звітності. Відсутність такого документа або його формальна наявність може призвести до недотримання єдиної облікової політики в разі зміни бухгалтера. Крім того, запозичена політика може містити застарілі та нерелевантні положення або ж просто не відповідати практиці ведення обліку на підприємстві. Адже підходи, що прийнятні для одного підприємства, можуть бути взагалі нерелевантними для іншого.

Крім того, за такого підходу існує високий ризик неможливості підтвердження обраної облікової політики перед податковими органами та аудиторами.

2. Описання податкових правил в обліковій політиці

Існує й інша крайність в написанні облікової політики. Дуже часто компанії окрім облікових аспектів намагаються внести в облікову політику й інші положення, які взагалі не стосуються складання фінансової звітності. Яскравим прикладом може бути описання правил оподаткування, наприклад, розрахунку податкової амортизації, відображення резервів для цілей податку на прибуток тощо.

3. Щорічне перезатвердження облікової політики

Якщо облікова політика не змінилась, її не потрібно перезатверджувати.

4. Невідповідність положень облікової політики

Доволі часто такий документ містить положення, які з різних причин не застосовують.