Лекція-15.

1. Перевезення вантажів як вид господарської діяльності.

Перевезення вантажів як вид господарської діяльності (ст. 306 ГКУ) визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Перевезення вантажів – один з видів господарської діяльності, яка здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей вид діяльності може здійснюватися як з метою одержання прибутку, так і без такої мети (наприклад, морські та повітряні судна можуть використовуватися для перевезень у наукових, навчальних цілях або під час несення спеціальної державної служби тощо). У першому випадку перевезення вантажів є різновидом комерційної господарської діяльності, а в другому – різновидом некомерційної господарської діяльності.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевізник це учасник процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги – переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

Зазначимо особливості правового статусу повітряного, залізничного та морського перевізника.

Повітряним перевізником згідно із статтею 59 Повітряного кодексу України визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки. У свою чергу, під експлуатантам слід розуміти особу, організацію або підприємство, що експлуатує повітряні судна або пропонує свої послуги у цій галузі. Статус експлуатанта підтверджується наявністю у нього сертифіката, який дозволяє виконувати повітряні перевезення у відповідності з вимогами нормативних документів цивільної авіації. Умови та порядок проведення сертифікації експлуатантів встановлено Правилами сертифікації експлуатантів, затвердженими наказом Мінтрансу України від 29 травня 1998 р. Для отримання доступу на конкретний ринок авіаційних перевезень експлуатанту, крім сертифіката експлуатанта, необхідно мати ліцензію на здійснення повітряних вантажних перевезень та отримати дозвіл у Державному департаменті авіаційного транспорту України згідно з Положенням про порядок видачі дозволів, що регулюють доступ експлуатантів на ринок авіаційних перевезень та робіт, затвердженим наказом Державного департаменту авіаційного транспорту України від 24 квітня 1996 р.

Визначення категорії "експлуатант повітряного судна" є похідним від категорій "власник повітряного судна" та "судновласник", що розкривають правовий статус особи, яка володіє повітряним судном на законних підставах. Власником повітряного судна можна визначити суб'єкт господарювання, який на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому повітряним судном; відповідно, судновласником – суб'єкт господарювання, який експлуатує повітряне судно від свого імені незалежно від того, є він власником цього повітряного судна чи використовує його на інших законних підставах.

Отже, повітряним вантажним перевізником є такий суб'єкт господарювання – власник або судновласник повітряного судна, який здійснює експлуатацію останнього для вантажних перевезень на підставі ліцензії, сертифіката експлуатанта та дозволу, що регулює доступ на ринок авіаційних перевезень.

Перевізником на залізничному транспорті є залізниця. Згідно зі ст. 1 ЗУ від 04.07.1996 р. N 273/96-ВР "Про залізничний транспорт" залізниця – це статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі. Сьогодні в Україні функціонують шість залізниць: -Південно-Західна, Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська, Південна.

Згідно із статтею 8 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., перевезення вантажів проводиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам – суб'єктам підприємницької діяльності, у тому числі розташованим за межами України. Передача в оренду вагонів проводиться для здійснення перевезень у межах України в порядку, встановленому Інструкцією про порядок передачі в оренду вантажних вагонів, затвердженою наказом Мінтрансу України від 28 квітня 1997 р. № 151.

Отже, залізничний вантажний перевізник – це такий суб'єкт господарювання, який є власником залізничного транспортного засобу або використовує його на законних підставах для перевезення вантажів згідно з ліцензією і сертифікатом, що підтверджують його господарську компетенцію у цій сфері.

Перевізник на морському та внутрішньому водному транспорті є судновласник або власник судна. Згідно із статтею 20 КТМ судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені незалежно від того, є вона власником судна чи використовує його на інших законних підставах; власником судна є суб'єкт права власності або особа, яка здійснює щодо закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності. Це стосується також власників річкових суден, правовий статус яких врегульовано Статутом внутрішнього водного транспорту СРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р.

Слід зауважити, що у практиці торговельного мореплавства у більшості випадків перевезення здійснює не власник морського судна, а особа, яка експлуатує його на підставі договору фрахтування. Перевізник, таким чином, є фрахтувальником за договором фрахтування, з одного боку, і перевізником за договором перевезення – з іншого. У цьому випадку ми водночас маємо справу з правовідносинами, що виникають внаслідок фрахтування морського судна, і з правовідносинами, що виникають внаслідок перевезення вантажу. Можливо, це є підґрунтям того, щоб кожний з термінів ("перевізник" і "фрахтівник") застосовувався лише стосовно договору відповідного виду.

Перевізниками вантажів морським та внутрішнім (річковим) транспортом є пароплавства та інші суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на здійснення перевезень у передбаченому законодавством України порядку.

Правове становище перевізника може характеризувати його особливий статус – статус національного перевізника. Набуття вказаного статусу підприємствами морського і річкового транспорту передбачено Порядком проведення конкурсу щодо надання судноплавним компаніям статусу національного перевізника, затвердженим наказом Мінтрансу України від 4 вересня 2001 р.

Вантажовідправник – це суб'єкт господарювання, який вступає у договір перевезення вантажу від свого імені, зобов'язується надати перевізнику для перевезення вантаж разом з перевізними документами, в яких він зазначається.

Вантажовідправник характеризується такими ознаками: по-перше, він вступає у договір перевезення вантажу від свого імені; по-друге, предметом зобов'язань вантажовідправника є надання вантажу разом з перевізними документами перевізнику; по-третє, вантажовідправник повинен бути зазначений як такий у перевізних документах.

Юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення правовідносин між вантажовідправником і перевізником, є передача вантажу останньому. Вантажовідправниками можуть бути суб'єкти господарювання, яким вантаж належить на праві власності або інших законних підставах.

Вантажовідправник є стороною договору перевезення вантажу, функціональне призначення якого полягає у тому, що він зобов'язаний ввірити перевізнику вантаж для його перевезення.

Правовий статус відправника за договором морського перевезення вантажу поєднується з таким учасником перевезення, як фрахтувальник. Відповідно до частини 2 статті 133 Кодекса торговельного мореплавства від 23.05 1995 року N 176/95-ВР фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, які уклали між собою договір фрахтування судна (чартер). Однак поняття договору фрахтування судна міститься у статті 203 КТМ, яка визначає сторонами договору судновласника і фрахтувальника, а не фрахтівника і фрахтувальника. Слід визнати, що правовий статус відправника за договором морського перевезення вантажу відмінний від правового статусу фрахтувальника, оскільки предметом зобов'язань відправника є подання вантажу для перевезення, а фрахтувальника-використання судна для перевезень або інших цілей торговельного мореплавства.

Поряд з перевізником та вантажовідправником, суб'єктом відносин з перевезення вантажу є вантажоодержувач – особа, уповноважена на одержання вантажу.

Щодо процесу перевезення вантажів йдеться про транспортні засоби, за допомогою яких здійснюється перевезення (рухомий склад залізничного транспорту, морські судна, річкові судна, рухомий склад автомобільного транспорту, повітряні судна) та про належність цих засобів до того чи іншого виду транспорту – залізничного, морського, автомобільного тощо. Тому поняття "транспорт" ширше за поняття "транспортний засіб":

– під транспортом слід розуміти сукупність механічних засобів, за допомогою яких здійснюються перевезення, а також увесь виробничо-технологічний комплекс, за допомогою якого надаються послуги з перевезення та інші транспортні послуги споживачам;

– під транспортним засобом – пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів (п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р..

Сферу господарських відносин, які виникають у процесі перевезення вантажів, становлять господарсько-виробничі (виникають при укладенні та виконанні договору перевезення вантажу), організаційно-господарські (наприклад, планування, ліцензування діяльності підприємств транспорту щодо здійснення перевезень вантажів) та внутрішньогосподарські (наприклад, відносини, що виникають між авіакомпанією та її представництвом або філією в іншому населеному пункті) відносини.

Основним засобом регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання, що здійснюють перевезення вантажів, є ліцензування такої діяльності.

Правові основи ліцензування перевезення вантажів визначено статтями 12, 14 ГКУ та ЗУ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Суб'єктами відносин перевезення вантажів визнаються учасники господарських відносин, які організовують вантажні перевезення або здійснюють їх безпосередньо. Відповідно до цього визначають прямих (сторони договору перевезення вантажу) і непрямих (експедитори, аеропорти, залізничні станції, автовокзали, морські порти тощо) учасників процесу перевезення вантажів.

До суб'єктів господарювання, що безпосередньо здійснюють перевезення вантажів, належать сторони договору перевезення вантажу: перевізник, вантажовідправник та вантажоодержувач. Вони є прямими учасниками процесу перевезення вантажу, які реалізують свою господарську компетенцію у цій сфері.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо визначаються ГК і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК України та іншими нормативно-правовими актами.

За договором перевезення вантажу (ст. 307 ГК) одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Накладна застосовується при перевезеннях вантажів автомобільним, залізничним, морським, річковим транспортом і під час перевезень у прямому змішаному сполученні. Цей перевізний документ супроводжує вантаж на всьому шляху слідування до пункту призначення і разом з вантажем видається вантажоодержувачеві.

Коносамент – це транспортний документ, який видається на підставі і на виконання умов договору морського перевезення вантажу, засвідчує факт прийняття вантажу до перевезення морським транспортом і дотримання пов'язаних з цим обов'язків сторін.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (ст. 308 ГК).

Вантажовідправник має право в порядку, встановленому транспортними кодексами чи статутами, одержати назад зданий до перевезення вантаж до його відправлення, замінити вказаного в перевізному документі одержувача вантажу (до його видачі адресату), розпорядитися вантажем у разі неприйняття його одержувачем чи неможливості видачі вантажу одержувачу (ст. 309 ГК).

Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він мас право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням (ст. 310 ГК).

Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини (ст. 313 ГК).

Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення (ст. 314 ГК)

До пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії (ст. 315 ГК) протягом 6 місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій – протягом 45 днів.

2. Договір перевезення вантажу.

Відповідно до ч. t ст. 307 та ч. 1 ст. 909 ЦК України договором перевезення вантажу є договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цей вид договорів укладається, як і інші господарські договори, в письмовій формі, до якої ставляться спеціальні вимоги. Так, згідно з ч. 2 ст. 307 ГК та ч. З ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов'язаний забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Сторони договору: перевізник і відправник, проте участь у виконанні договірних зобов'язань (однією із зобов'язаних сторін) є отримувач вантажу - особа визначена відправником, яка може і не брати участі в укладенні договору перевезення вантажу, проте повинна мати договірні відносини з відправником (скажімо, бути покупцем за договором поставки, укладеним з відправником).

Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним і двостороннім.

Особливості цього виду договору полягають не лише в його предметі, а її у наявності інших специфічних ознак. Насамперед це особливий суб'єктний склад - однією зі сторін договору, яка виконує обов'язки перевізника, виступає особа (юридична, в окремих випадках - фізична) зі спеціальною правосуб'єктністю, що випливає із Закону України під 10 листопада 1994 року "Про транспорт". Відповідно до статті б цього Закону перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. Господарська діяльність суб'єкта з надання послуг виробничого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг складає зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності. Таким чином, перевізником зазвичай є орган транспорту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому транспортними статутами та кодексами надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту та зв'язку України, іншими уповноваженими на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу на таксі), затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 18.12.2003 р. № 136/985;

Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 07.12.2001 p.Ms 1010/6201;

Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, затвердженими наказом Державного комітет)' України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 30.01.2002 № 11/50;

• Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 08.06.2001 №85/363;

• Ліцензійними умовами провадження розроблення, випробування, виробництва, експлуатації ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Національного космічного агентства України від 19.12.2000 №79/215;

• іншими нормативно-правовими актами.

Здійснення перевезень (окремими видами транспорту) можливе й індивідуальними підприємцями, які отримали відповідні ліцензії, сертифікати та дозволи (хоча перевезення значних вантажів на систематичній основі, на значні відстані та з використанням кількох видів транспорту більше відповідає можливостям транспортних підприємств, ніж індивідуальних підприємців, що пов'язано зі складністю організації перевезень).

Транспортні кодекси та статути встановлюють специфічні вимоги до перевізників на залізничному, повітряному, морському та внутрішньому водному транспорті, аналіз положень яких дозволяє визначити особливість правового статусу цих перевізників:

повітряним вантажним перевізником є такий суб'єкт господарювання, власник або судновласник повітряного судна, який здійснює експлуатацію повітряного судна для вантажних перевезень та підставі ліцензії, сертифікату експлуатанта та дозволу, що регулює доступ та ринок авіаційних перевезень;

перевізниками та залізничному транспорті вантажів є залізниці - статутні територіально-галузеві об'єднання, до складу яких входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і які, при централізованому управлінні здійснюють перевезення пасажирів і вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі (ст. 1 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 р.); в Україні функціонує 6 залізниць: Південно-Західна, Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська, Південна;

вантажним перевізником на морському та внутрішньому водному транспорті є такий суб'єкт господарювання, судновласник або власник морського судна/судна внутрішнього плавання, який здійснює експлуатацію цього судна для вантажних перевезень морськими або внутрішніми водними шляхами на підставі ліцензії;

вантажним перевізником на автомобільному транспорті є суб'єкт господарювання (автотранспортне підприємство, індивідуальний підприємець), який на підставі отриманих ліцензій здійснює експлуатацію власних та/ або орендованих транспортних засобів (автомобілів) з метою перевезення вантажів.

Відправником вантажу є зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж органу транспорту для його перевезення і якій цей вантаж належить на законних підставах.

Якщо перевезення відбуваються у прямому або прямому змішаному сполученні, договір перевезення укладає та організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж у пункті відправлення.

У відносинах перевезення беруть участь також одержувачі вантажу - зазначені у документі на перевезення вантажу юридичні чи фізичні особи, які за дорученням вантажовідправника отримують вантаж. Як правило, такі особи перебувають у договірних відносинах із відправником вантажу (купівлі-продажу, контрактації, поставки тощо).

Якщо у відносинах перевезення бере участь одержувач вантажу, договір на перевезення вантажу є договором на користь третьої особи, для якої виникають певні права (зокрема, вимагати видачі вантажу) та обов'язки (зокрема, прийняти вантаж).

Договори перевезення вантажу на певному виді транспорту можуть бути різних різновидів, що пов'язано з технологією перевезень тим чи іншим видом транспорту. Так, відповідно до Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497), договори морського перевезення вантажу залежно від виду останнього (вантажу) поділяються та такі різновиди:

договори перевезення генеральних вантажів;

договори перевезення навалочних вантажів;

договори перевезення небезпечних вантажів;

договори на ліхтерні перевезення;

договори перевезення контейнерів.

Кодекс торговельного мореплавства України (статті 131, 132) розрізняє види договорів за критерієм сфери перевезень (всередині країни чи за її межі) на:

договори на каботажні перевезення (перевезення вантажів між портами України);

договори на міжнародні перевезення (перевезення вантажів між портами України та іноземними портами).

Умови договору перевезення вантажу поділяються на універсальні (притаманні для перевезень будь-яким видом транспорту) та специфічні (характерні для перевезень певним видом транспорту).

Універсальні умови визначаються Господарським і Цивільним кодексами України, а специфічні - транспортними кодексами (статутами) чи на їх підставі договором.

Умовами договору перевезень є:

предмет договору - надання послуг перевезення вантажу, для чого перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у передбаченні договором строк (ч. 1 ст. 917 ЦК України), а відправник повинен пред'явити у встановлений строк призначений для перевезення вантаж у належній тарі та/або упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК України). Порушення однією зі сторін своїх зобов'язань щодо предмета договору (надання перевізником непридатних транспортних засобів для перевезення вантажу;

надання відправником вантажу в тарі та/або упаковці, що не відповідає встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу) інша сторона вправі підмовитися від виконання свого зобов'язання (перевізник - від прийняття вантажу без відповідного пакування та маркування; відправник - від непридатного для перевезення транспортного засобу);

умови перевезеним вантажу зазвичай є специфічними (передбачаються транспортними кодексами (статутами) чи на їх підставі - договором; зміна цих умов вантажовідправником можлива з дотриманням встановленого згаданими правовими документами порядку (ч. 1 ст. 309 ГК України); проте перевізник (незалежно від виду транспортного засобу) зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу; одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу (ч. 1 ст. 310 ГК України);

провізна плата (ст. 916 ГК України) встановлюється за погодженням сторін, якщо інше не встановлено актами законодавства; перевезення вантажу транспортом загального користування зазвичай здійснюється за встановленими тарифами. Робота чи послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін;

завантаження та вивантаження вантажу (ст. 918 ЦК України) здійснюється відправником чи перевізником відповідно до домовленості сторін, якщо інше не передбачено транспортними кодексами та статутами; розподіл зазначених обов'язків між сторонами може здійснюватися відповідно до моделей договору на реалізацію майна (правила ШКОТЕРМС), які застосовуються у відповідному договорі між відправником та одержувачем; строки завантаження та вивантаження встановлюються договором, якщо інше не встановлено актами законодавства; про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення належним чином оформлений документ (ч. 5 ст. 308 ГК України);

строки доставки вантажу передбачаються в договорі за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено актами законодавства (в тому числі транспортними статутами та кодексами); якщо договором, актами законодавства не встановлені строки доставки, то вантаж має бути доставлений у розумний термін (ч. 1 ст. 919 ЦК України);

відповідальність за порушення сторонами договірних зобов'язань:

відшкодування збитків (ст. 224-229 ГК України, статті 923, 924. 1166 ЦК України); при цьому розмір заподіяної шкоди визначається за правилами ч. З ст. 314: а) у разі втрати або нестачі вантажу - у розмірі вартості втраченого вантажу (втраченої частини вантажу); б) у разі пошкодження вантажу - у розмірі суми, на яку зменшилась його вартість; в) у разі втрати вантажу, зданого для перевезення з оголошенням цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу;

штрафні санкції/неустойка, передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК України, інші акти законодавства) та договором перевезення вантажу (встановлюються за домовленістю сторін);

оперативно-господарські санкції (притримання перевізником переданих йому для перевезення вантажів для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів - ч. 4 ст. 916 ЦК; відмова відправника від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення, а також відмова перевізника від прийняття вантажу, що подається у невідповідній тарі/ упаковці та/або не відповідає вимогам щодо маркування - ч. 1 і Зет.917 цк України; підмова вантажоодержувача від прийняття вантажу, що був пошкоджений під час перевезення або втратив свою якість, - ч. А ст. 314 ГК. Порядок вирішення спорів, що виникають з перевезень, має свої особливості (ст. 315 ГК України; ст. 925 ЦК України):

обов'язковість претензійного порядку врегулювання такого спору - ч. 1 ст. 315ГК.ч. 1 ст.925 ЦК;

строки пред'явлення претензій: за загальним правилом - протягом 6 місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом 45 днів;

строки для відповіді перевізником на претензію вантажовідправника: за загальним правилом - протягом 3 місяців; щодо претензій з перевезення у прямому змішаному сполучення - протягом б місяців; щодо претензій про сплату штрафу чи премії - 45 днів (ч. З ст. 315 ГК України); щодо претензій з міждержавних перевезень - протягом строків, встановлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

строки для звернення до суду: за позовом до перевізника (загальне правило) - протягом 6 місяців з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку для відповіді; для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, - протягом 6 місяців; щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, - протягом строків, встановлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Транспортні кодекси та статути також містять низку положень про відповідальність сторін за неналежне виконання договорів перевезення вантажів, які значною мірою збігаються з регулюванням договірних відносин з перевезення вантажів відповідно до Господарського кодексу України, проте містять і деякі спеціальні норми.

Згідно з ст. 13 Закону "Про транспорт", підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх впни.

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу детально врегульовано транспортними статутами та кодексами, а стосовно автомобільного транспорту - статтею 924 ЦК.

Так, відповідно до Статуту залізниць України залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме; а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж у всіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж.

Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цеп вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у розмірах, встановлених ст. 106 Статуту залізниць.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини.

Слід мати та увазі, що законодавством визначено підстави звільнення перевізника від відповідальності. Зокрема, Статутом залізниць України передбачено, що залізниця звільняється від сплати штрафу за невиконання планів перевезеш" уразі, зокрема, стихійного лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, землетрус тощо), внаслідок якого було неможливо подати вагони (контейнери) під завантаження; незабезпечення подачі вагонів (контейнерів) через неплатоспроможність відправника; виконання плану перевезень власними (приватними) або орендованими вагонами (контейнерами); незавантаження відправником вагонів, поданих йому в меншій кількості, ніж заплановано, та ін. (ст. 108).

Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу та відкритому рухомому складі; вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача; стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити й усунення яких від неї не залежало, та інших випадках.

Транспортними статутами та кодексами передбачена відповідальність вантажовідправників і вантажоодержувачів за неналежне виконання договорів перевезення вантажів. Так, відповідно до ст. 118 Статуту залізниць України за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. За неправильно зазначені у накладній масу, кількість .місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. За пошкодження і втрату вагонів, контейнерів під час навантаження або вивантаження засобами відправника або одержувача на станції відправник, одержувач несуть матеріальну відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди, а також відшкодовують залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу.

Після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач.

Порядок пред'явлення претензій і позовів, передбачений Господарським (ст. 315) та Цивільними кодексами (ст. 925) в основному віддзеркалює аналогічні норми транспортних кодексів (статутів). Так, відповідно до статей 386, 387 Кодексу торговельного мореплавства претензії до перевізника, що випливають з договору перевезення вантажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної давності, незалежно від того, здійснювалось перевезення у каботажному чи закордонному сполученні. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають з перевезення у змішаному сполученні, - протягом шести місяців. З дня заявлення перевізнику претензії перебіг терміну позовної давності призупиняється до одержання відповіді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Відповідно до статей 165,166 Статуту автомобільного транспорту Української РСР претензії автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред'явлені протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів - протягом 45 днів. Автотранспортне підприємство або організація зобов'язані розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її у такі строки з дня одержання претензії:

• а) протягом 3 місяців - по претензіях, що виникли з перевезень в автомобільному сполученні;
• б) протягом 6 місяців - по претензіях, що виникли з перевезень у прямому змішаному сполученні (тобто у взаємодії з іншими видами транспорту автомобільно-залізничних, автомобільно-водних, автомобільно-водно-залізничних, автомобільно-повітряних та інших сполучень);
• в) протягом 45 днів - по претензіях про сплату штрафів.

Аналогічні норми містяться в Статуті залізниць України.

Своєрідним транспортним договором, що застосовується на морському транспорті, є букінговий договір, який забезпечує перевезення вантажу (власне є різновидом договору морського перевезення). З договором морського перевезення букінговий договір поєднує предмет - надання послуг щодо перевезення вантажу, проте він має низку кваліфікуючих ознак, що дозволяють його виділити в окремий різновид договору морського перевезення, а саме:

договір морського перевезення є реальним (договірні зобов'язання перевізника виникають з моменту надання вантажу для перевезення), а букінговий догові) - консенсуальним (договірні зобов'язання виникають з моменту укладення договору);

якщо договір морського перевезення є тристороннім (вантажовідправник, перевізник, вантажоодержувач), то букінговий договір - двостороннім (за участю відправника або його агента та перевізника);

особливість процедури укладення та форми букінг-договору (відправник направляє запит перевізникові про можливість відправки визначеного вантажу на судні перевізника; згода перевізника на здійснення перевезення оформляється у вигляді спеціального документа - букінг-ноти, в якій зазначаються усі суттєві умови договору, хоча укладення договору може здійснюватися шляхом обміну листами, факсограмами тощо); застосування букінгового договору зумовлено специфікою мореплавства, зокрема лінійним мореплавством (за заздалегідь визначеними маршрутами відповідно до затвердженого транспортною організацією графіку). Особливості має перевезення вантажі/ в прямому змішаному сполученні (ст. 312 ГК України, ст. 913 ЦК України). За цим договором перевезення здійснюється від вантажовідправник;) до вантажоодержувача двома або більше перевізниками різних видів транспорту за єдиними перевізним документом. До цих договорів застосовуються положення ГК та ЦК щодо договорів перевезення вантажу, якщо інше не передбачено транспортними кодексами та статутами. Відносини між перевізниками під час перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні регулюються вузловими угодами, порядок укладення яких встановлюється транспортними кодексами та статутами.

Різновидом транспортного договору, що поєднує в собі і перевезення, і оренду транспортного засобу (його частини), є договір чартеру (фрахтування), відповідно до якого одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах та один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів (груп туристів, наприклад), пошти або з іншою метою, що не суперечить законодавству (ст. 912 ЦК України). Цей договір найчастіше застосовується на морському та внутрішньому водному транспорті і є комплексним (містить елементи перевезення та оренди транспортного засобу).

Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

коносамент - якщо договір не передбачає вищезгаданої умови;

інші письмові докази.

Поширеною (проте вельми спірною) точкою зору щодо природи договору фрахтування (віддзеркалена у вищезгаданих положеннях ГК та ЦК України) є ототожнення його з договором перевезення, хоча і з наявністю другорядних кваліфікуючих ознак.

Договори фрахтування можуть відрізнятися за комплексом ознак (предметом договору, його спрямованістю, видом документа, що підтверджує його укладення). Так розрізняють;

договір фрахтування судна по чартеру (є власне договором перевезення, оскільки передбачає обов'язок фрахтувальника подати фрахтівнику вантаж для перевезення, а фрахтівник зобов'язується перевезти його на зафрахтованому судні);

договір фрахтування судна по тайм-чартеру (в цьому випадку перевезення вантажу є не предметом, а метою договору; перевізником вантажу в даному випадку виступає не фрахтівник, а фрахтувальник, відносини якого з відправником та одержувачем вантажу мають оформлятися договором перевезення; відтак, договір фрахтування на умовах тайм-чартеру містить переважно ознаки оренди транспортного засобу, що має використовуватися з певною метою і з дотриманням правил, встановлених на морському транспорті).

Чартер (фрахтування) застосовується і при повітряних перевезеннях вантажів. Відповідно до статті 61 Повітряного кодексу за договором чартера фрахтівник зобов'язується надати фрахтувальнику за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення вантажів.

3. Прийняття вантажу до перевезення та отримання вантажу в пункті призначення.

Вантаж для перевезення приймається перевізником залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального та незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає в момент прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності і збереження його в процесі перевезення та має право застрахувати вантаж. Правила прийняття вантажу до перевезення деталізовані в транспортних кодексах, статутах.

Так, згідно з Кодексом торговельного мореплавства (ст. 142) вантажі, для яких необхідна тара і упакування для попередження втрати, пошкоджень, повинні пред'являтись для перевезення в цілій тарі або упакуванні, що б забезпечило збереження вантажу в процесі перевезення. На кожному вантажному місці повинна бути нанесена повне та чітке маркування, передбачене правилами морського перевезення вантажів. Вантажовідправник повинен своєчасно передати всі документи, які стосуються вантажу, і які необхідні згідно з портовими, митними, санітарними та іншими адміністративними правилами. Після прийняття вантажу для перевезення перевізник, капітан чи агент перевізника зобов'язані видати вантажовідправнику коносамент, який є доказом прийняття перевізником вантажу, який в цьому коносаменті вказаний.

У випадках, якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачені спеціальні документи, які підтверджують якість та інші властивості вантажу, який перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізнику разом з вантажем. Так, наприклад, згідно зі Статутом залізниці України вантажовідправник зобов'язаний на вимогу залізниці пред'явити стандарт або технічні умови, або сертифікат на продукцію, якщо вона підлягає сертифікації, а також на її тару.

Згідно зі ст. 310 ГК України перевізник зобов'язаний повідомити вантажоодержувача про прибуття вантажу на його адресу.

Вантажоодержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув. Він має право відмовитись від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.

Згідно з Кодексом торговельного мореплавства, а саме ст. 162 вантаж видається в порту призначення:

а) за іменним коносаментом - одержувачу, який вказаний в коносаменті, або особі, якій коносамент був переданий за іменним передаточним написом або в іншій формі з дотриманням правил, встановлених для передачі боргової вимоги;

б) за ордерним коносаментом - вантажовідправнику або вантажоодержувачу залежно від того, складений коносамент "наказу відправника" або "наказу одержувача", а при наявності в коносаменті передаточного напису - особі, яка вказана останньою із безперервного ряду передаточних написів, або пред'явнику коносаменту з останнім бланковим підписом;

в) за коносаментом на пред'явника - пред'явнику коносамента.

Вантажоодержувач та перевізник мають право вимагати до видачі вантажу огляду та (або) перевірки його кількості. Якщо при прийомі вантажу, який перевозиться за коносаментом, вантажоодержувач письмово не заявив перевізнику про недостачу або пошкодження вантажу, то вважається, що вантажоодержувач отримав вантаж згідно з умовами коносаменту, якщо інше не буде доведено. Якщо вантаж був оглянутий та перевірений вантажоодержувачем спільно з перевізником, одержувач може не робити вказаної заяви. У випадках, коли втрата, недостача чи пошкодження не могли бути виявлені при звичайному способі прийому вантажу, то заява перевізнику може бути зроблена вантажоодержувачем протягом трьох діб після прийому вантажу.

Якщо вантажоодержувач не затребував вантаж, що прибув в установлений строк, або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це. Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом 30 днів після спливу строку його доставки вважається втраченим, якщо більш тривалий строк не встановлений договором.

Вантаж, який не отриманий протягом місяця після повідомлення перевізником вантажоодержувача, вважається не витребуваним вантажоодержувачем та реалізується у встановленому законом порядку.

Зміни умов перевезення. Згідно зі ст. 309 ГК України вантажовідправник має право в порядку, встановленому транспортними кодексами або статутами, отримати назад зданий для перевезення вантаж до його відправлення, замінити вказаний в перевізному документі вантажовідправника вантаж (до його видачі адресату), розпорядитись вантажем у випадку неприйняття його вантажоодержувачем або у випадку неможливості видачі вантажу вантажоодержувачу.

Правила зміни умов перевезення деталізують транспортні кодекси та статути. Наприклад, згідно з п. 43 Статуту залізниці України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1998 р. № 457 вантажовідправник має право змінити вказаного в накладній вантажоодержувача без зміни станції призначення. Заява про зміну вантажоодержувача подається начальнику станції відправлення з додатком вантажної квитанції. У випадку неможливості надання цієї квитанції, відправник надає копію письмового чи телеграфного повідомлення на адресу першого вантажоодержувача про таку зміну. Залізниця виконує розпорядження вантажовідправника тільки в тому випадку, якщо вантаж не виданий вантажоодержувачу. Залізниця може за заявою вантажовідправника, вантажоодержувача змінити станцію призначення вантажу, який прийнятий для перевезення з оплатою витрат за договірним тарифом. В усіх випадках зміни вантажоодержувача чи станції призначення підприємство, організація чи громадяни, за заявою яких здійснена така зміна, несуть відповідальність перед попереднім вантажоодержувачем за наслідки такої зміни та зобов'язані відрегулювати розрахунки між вантажовідправниками, попередніми адресатами та фактичними вантажоодержувачами.

У випадках переривання чи припинення перевезення вантажів через незалежні від перевізника обставини, він (перевізник) зобов'язаний повідомити вантажовідправника та отримати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу.

4. Зміни умов перевезення.

1. Вантажовідправник має право в порядку, встановленому транспортними кодексами чи статутами, одержати назад зданий до перевезення вантаж до його відправлення, замінити вказаного в перевізному документі одержувача вантажу (до його видачі адресату), розпорядитися вантажем у разі неприйняття його одержувачем чи неможливості видачі вантажу одержувачу.

2. У разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу.

Коментар:

1. Умови перевезення можуть змінюватися щодо адресата і щодо об'єкта зобов'язання. У першому випадку зміна відбувається у зв'язку з переадресуванням, а в другому - у зв'язку з перевідправленням.

У випадках, коли вантаж за ініціативою вантажовідправника направляється іншому вантажоодержувачу, ніж той, який визначений ним у перевізному документі, то йдеться про переадресування. Переадресування вантажів, що прибули у пункт призначення, у зворотному сполученні та їх повторне переадресування заборонені.

Так, наприклад, Статутом залізниць передбачено, що вантажовідправник має право змінити зазначеного у накладній вантажоодержувача без зміни станції призначення. Заява про зміну вантажоодержувача подається начальнику станції відправлення з доданням вантажної квитанції. У разі неможливості подання вантажної квитанції відправник подає копію письмового або телеграфного повідомлення на адресу першого вантажоодержувача про таку зміну. Залізниця виконує розпорядження відправника лише в тому випадку, якщо вантаж не видано одержувачу. Залізниця може на заяву відправника, одержувача змінити станцію призначення вантажу, прийнятого до перевезення, з оплатою витрат за договірним тарифом. В усіх випадках зміни одержувача або станції призначення вантажу підприємство, організація, громадяни, за заявою яких здійснено таку зміну, є відповідальними перед попереднім одержувачем за наслідки такої зміни і зобов'язані відрегулювати розрахунки між відправниками, попередніми адресатами та фактичними одержувачами. Якщо залізниця не має можливості видати вантаж одержувачу, зазначеному в накладній, вона вчиняє з вантажем дії за вказівкою відправника, який зобов'язаний дати таку вказівку у тридобовий термін від дня вручення йому повідомлення. Якщо повідомлення відправника не надійшло в зазначений термін, залізниця може реалізувати вантаж або повернути його відправнику в разі неможливості реалізувати. Залізниця вправі також реалізувати вантаж, що надійшов, іншій організації у разі перебування його на станції понад граничні терміни зберігання (пп. 43 - 48).

Від переадресування слід відрізняти перевідправлення, коли наступне перевезення вантажів здійснюється за новим перевізним документом в іншому напрямку. Перевідправлення залежить від можливостей перевізника. В юридичній літературі зазначається, що це є припиненням за ініціативою вантажовідправника одного договору перевезення і укладення замість нього іншого.

Так, наприклад, на внутрішньому водному транспорті перевізник може у виключних випадках на вимогу вантажовідправника чи вантажоодержувача змінити пункт призначення вантажу, прийнятого до перевезення. Зміна пункту призначення супроводжується оформленням подальшого перевезення за новою накладною, в якій перевізник робить помітку із зазначенням номера накладної, за якою вантаж було прийнято до перевезення. Щодо вантажів, які швидко псуються, така зміна може мати місце лише тоді, коли вантаж може бути доставлений у новий пункт призначення протягом строку дії сертифіката або посвідчення про якість вантажу або після продовження строку їх дії відповідною інспекцією або органом санітарного нагляду (п. 92 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Право вантажовідправника щодо розпорядження вантажем припиняється з прибуттям вантажу у пункт призначення та видачею його одержувачу. У випадках, коли одержувач відмовився від прийняття вантажу або неможливо видати вантаж одержувачу, вантажовідправник знов набуває права розпорядження вантажем.

Транспортними кодексами, статутами та правилами перевезення визначено певні особливості порядку реалізації цього права.

2. Законодавець передбачає переадресування не лише за ініціативою вантажовідправника, а й за ініціативою перевізника.

Переадресування за ініціативою перевізника здійснюється за наявності двох підстав: а) за визначених законом обставин (переривання або припинення перевезення вантажів), які не залежать від перевізника (внаслідок небезпечних умов судноплавства, стихійних явищ або інших подій); б) на підставі розпорядження вантажовідправника.

З переадресуванням у перевізника виникає обов'язок повідомити про це вантажовідправника і право здійснити таке переадресування на підставі розпорядження відправника щодо вантажу.

Порядок переадресації визначається транспортними кодексами, статутами і правилами перевезення з урахуванням особливостей, які існують на тому чи іншому виді транспорту.

Переривання або припинення перевезення вантажів за визначених обставин призводить до порушення строків доставки вантажів. Тому в юридичній літературі припинення строку доставки вантажу розглядається за аналогією припинення строку позовної давності. Термін, протягом якого було припинено доставку вантажу, не включається у строк, встановлений для доставки вантажу. Припинення строку доставки вантажу оформлюється шляхом повідомлення про обмеження або заборону перевезень. При цьому воно може вказувати на переривання або припинення перевезення, припинення прийому деяких видів вантажів, встановлення черговості щодо перевезення певного вантажу тощо.

5. Відповідальність за порушення умов договору перевезення.

Перевізник несе відповідальність у разі прострочення доставки вантажу, а також за втрату, недостачу, пошкодження вантажу.

Одним з обов'язків перевізника є своєчасна доставка вантажу, при винному порушенні якого він несе відповідальність.

Перевізник зобов'язаний доставити вантаж у пункт призначення в строк, передбачений транспортними кодексами, статутами або правилами. Якщо строк доставки вантажів у вказаному порядку не встановлений, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч. 1 ст. 313 ГК України).

У разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 Цивільного кодексу України). Згідно з п. 116 Статуту залізниць України передбачені штрафи за несвоєчасну доставку вантажів у розмірі:

- 10% провізної плати - у разі прострочення на 2 доби;

- 20% провізної плати - у разі прострочення на 3 доби;

- 30% провізної плати - у разі прострочення на 4 і більше діб.

Вказаний штраф не сплачується, якщо вантаж не був вивезений зі станції протягом доби після отримання повідомлення про прибуття вантажу.

Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажів, якщо прострочення сталося не з його вини. Наприклад, залізниця не несе відповідальність за порушення строків доставки, якщо вона трапилась внаслідок стихійного лиха чи з інших, незалежних від залізниці, обставин. Ст. 94 Повітряного кодексу вказує, що перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов.

Також перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведе, що втрата, недостача, пошкодження чи знищення вантажу сталося внаслідок обставин, які перевізник не міг попередити та усунення яких від нього не залежало, тобто з незалежних від нього причин.

- вина вантажовідправника чи вантажоодержувача;

- особливі природні властивості вантажу, який перевозиться;

- недоліки тари чи упакування, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийомі вантажу до перевезення;

- застосування тари, яка не відповідає властивостям вантажу чи встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари в

дорозі;

- здача вантажу до перевезення без позначення в накладній його особливих властивостей, які потребують особливих умов та заходів безпеки для збереження вантажу при перевезенні чи збереженні. Наявність однієї із вказаних обставин доводить перевізник.

Господарський кодекс встановлює розмір вартості вантажу, який відшкодовує перевізник:

- у випадку втрати або недостачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачений чи якого не вистачає;

- у випадку пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилась його вартість;

- у випадку втрати вантажу, який пред'явлений до перевезення з оголошенням його вартості - у розмірі оголошеної вартості, якщо не буде доведено, що вона нижче дійсної вартості вантажу.

Виплата штрафу за доставку вантажу з прострочкою не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, недостачу чи пошкодження вантажу, які сталися внаслідок прострочки.

6. Порядок вирішення спорів щодо перевезень.

Ст. 315 ГК України, яка регулює порядок вирішення спорів щодо перевезень, а саме ч. 1, встановлює претензійний порядок врегулювання спорів. До пред'явлення позову перевізнику повинна бути пред'явлена претензія. У випадку недотримання цього порядку позови відповідних осіб до перевізника не підлягають розгляду в судовому порядку. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо виплати штрафів та премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію та повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а стосовно претензій щодо перевезень, які здійснюються перевізниками різних видів транспорту за одним документом, - протягом шести місяців, претензії щодо виплати штрафів чи премій - протягом сорока п'яти днів.

Спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють перевезення на окремих видах транспорту, визначають початок перебігу претензійних строків, а також особу, яка має право пред'являти претензію до перевізника та порядок їх пред'явлення.

Так, наприклад, право на пред'явлення претензій та позовів до залізничного перевізника згідно зі Статутом залізниці України, а саме ст. 130, має право:

- у випадках втрати вантажу - вантажовідправник (за умови пред'явлення вантажної квитанції та документів, які підтверджують кількість та вартість вантажу), а також вантажоодержувач (за умови пред'явлення вантажної квитанції з позначкою станції про те, що вантаж не прибув, а також при наявності документів, які свідчать про кількість та вартість вантажу);

- у випадках недостачі чи пошкодження вантажу - вантажоодержувач (за умови надання накладної, комерційного акта та документа, який підтверджує кількість та вартість вантажу);

- у випадках прострочення при доставці вантажу - вантажоодержувач (за умови надання накладної).

Якщо претензія відхилена або відповідь на неї не була отримана в строки, вказані вище, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з моменту отримання відповіді чи закінчення строку, який встановлений для відповіді.

7. Договір транспортного експедирування.

Відносини транспортної експедиції врегульовані ст. 316 ГК України, гл. 65 ЦК України, ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 1.07.2004 р.

Відповідно до цих нормативно-правових актів за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок іншої сторони (клієнта) виконати чи організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Предмет договору транспортного експедирування - це виконання або організація виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлюються такі види транспортно-експедиторських послуг:

- забезпечення оптимального транспортного обслуговування, а також організація перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), які укладені відповідно до вимог міжнародних правил щодо тлумачення термінів "ІНКОТЕРМС";

- фрахтування національних, іноземних суден, залучення інших видів транспорту забезпечення їх подачі в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів;

- здійснення робіт, пов'язаних з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;

- ведення обліку надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів;

- організація охорони вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;

- організація експертизи вантажів;

- здійснення оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;

- надання в установленому законом порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження;

- здійснення страхування вантажів та своєї відповідальності;

- забезпечення підготовки та додаткового обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;

- здійснення розрахунків з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;

- оформлення документів та організація робіт відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;

- надання інших допоміжних та супутніх перевезенням транспортно-експедиторських послуг, які передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Сторонами договору транспортного експедирування є експедитор та клієнт. Експедитором є суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг. Клієнтом є споживач послуг експедитора (фізична або юридична особа), доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Основний обов'язок експедитора - відправлення вантажів залізничним, водним чи іншим видом транспорту або отримання вантажу, що прибув на адресу клієнта. При цьому він оформлює товарно-транспортні документи, які разом з вантажем пред'являються до перевезення. Крім цього експедитор може прийняти на себе виконання дій, пов'язаних з відправленням чи отриманням вантажу (упакування, маркування, завантаження).

Основним обов'язком клієнта є надання експедитору вантажів, які підлягають відправці, прийняття вантажів, що прибули на його адресу, а також виплата обумовленої оплати та інших витрат. Крім цього клієнт повинен надати експедитору документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення. Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки отриманої інформації, а у випадках її неповноти - вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію. У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання свої обов'язків до надання документів та інформації в повному обсязі.

Відповідальність сторін за договором експедирування визначається нормами Господарського кодексу, нормами транспортних кодексів та статутів, а також договором. Обов'язковою умовою настання відповідальності є вина сторони в порушенні умов договору. Залежно від характеру порушення відповідальність наступає у вигляді неустойки (штрафу, пені) та відшкодування спричинених збитків. У кожному конкретному випадку вид санкції, її розмір, нормативно-правовий акт, який визначає відповідальність, залежить від фактичних обставин за договором та характеру порушеного зобов'язання.

Зовнішньоекономічні договори транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, а саме: авіаційна вантажна накладна, міжнародна автомобільна накладна, накладна СМГС, коносамент, накладна ЦІМ, вантажна відомість.