Лекція-8.

1. Поняття банкрутства.

Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;(абзац третій статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 17.11.2005 р. №3108-ІУ).

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження V справі про банкрутство:

(із змінами, внесеними згідно із Законом України "Про відновлення плапюспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 17.11.2005 р. №3108).

- серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, що перешкоджає нормальному здійсненню його господарської діяльності;

- істотна незбалансованість у рамках щодо тривалого періоду часу обсягів його грошових потоків;

- тривала неплатоспроможність підприємства, викликана низькою ліквідністю його активів.Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:1. Навмисне банкрутство - навмисне приховання факту стійкої фінансової нездатності, шляхом надання недостовірних даних.Ознаки навмисного банкрутства:

- надання недостовірних даних про фінансовий стан боржника;

- причинний зв'язок між такими даними і збитками, що несе кредитор;

- якщо сховане банкрутство є наслідком дії форс-мажорних обставин. Максимальні стягнення за навмисне банкрутство застосовуються увипадках, коли сформована ситуація є наслідком різного роду зловживань і некомпетентного ведення фінансово-господарської діяльності.2. Фіктивне банкрутство - свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов 'язань або знижки сум кредитної заборгованості.Виявлені факти фіктивного банкрутства переслідуються в карному порядку.3. Навмисне банкрутство - навмисне створення (або збільшення) керівником або власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове керування.Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються згідно закону.4. Реальне банкрутство - повна нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використання капіталу.Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє підприємству здійснювати ефективну діяльність, і воно стає банкрутом.5. Технічне банкрутство - неплатоспроможність підприємства, викликана істотним простроченням його дебіторської заборгованості. Дебішорська заборгованість перевищує розмір кредиторської заборгованості, а сума активів значно перевершує обсяг фінансових зобов 'язань.Факт банкрутства підприємства не означає, що збитки нестимуть тільки його власники, але також кредитори, партнери, споживачі і так далі. Крім того, банкрутство є одним з чинників макроекономічної нестабільності, оскільки зменшуються податкові платежі до бюджету, збільшується - число безробітних, формується негативний мультиплікативний ефект, рис. 11.3.

• 

  Рис. 11.3. Видова класифікація банкрутства

  Порядок оголошення підприємства банкрутом. Ведення справи про банкрутство включає наступні складові: Iі. Процедура встановлення факту неплатоспроможності боржника і незаперечність вимог кредитора (якщо він є ініціатором відкриття справи).

  • 2. Виявлення всіх кредиторів і потенційних санаторів.
  • 3. Санація (якщо можливо), або складання мирової угоди.
  • 4. Визнання боржника банкрутом.
  • 5. Процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника.

2. Неплатоспроможність суб'єкта підприємництва.

При нездатності суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник) відповідно до ч. 1 ст. 209 ГК України визнається неспроможним.

Спеціальним законодавчим актом, що регулює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності-боржника або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів, є ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.99 р. (далі - Закон).

Визначена в ГК України неспроможність названа в зазначеному Законі як неплатоспроможність. Закон встановлює формальні кількісні критерії такої неплатоспроможності, наявність яких дає можливість порушити господарським судом справу про банкрутство:

- безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати;

- вони не були задоволені боржником протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено.

Під грошовими зобов'язаннями розуміються зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору і на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, в тому числі із заробітної плати, а також зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Однак до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються:

- недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду,

- зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян,

- зобов'язання з виплати авторської винагороди,

- зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.

Безпосередньо склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи та надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які повинен сплатити боржник, визначаються на день подачі до господарського суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено Законом.

Банкрутством є визнана судом абсолютна неплатоспроможність боржника, що тягне за собою застосування ліквідаційної процедури до нього з метою задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Проходження процедури банкрутства розглядається законодавцем як надзвичайний захід щодо боржника, яка відкривається тільки судом у разі, як правило, неотримання очікуваних результатів, спрямованих на відновлення платоспроможності з використанням інших, передбачених законодавством, процедур.

3. Особи, що беруть участь у провадженні справи про банкрутство.

Відповідно до абз. 21 ст. 1 Закону сторони у справі про банкрутство - кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут).

Термін "учасники провадження у справі про банкрутство" є більш широким за змістом та включає: сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

Також у абз. 22 ст. 1 Закон встановлює у провадженні справ про банкрутство процесуальне становище таких учасників, як "заінтересовані особи стосовно боржника" - юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. Для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно керуючого санацією чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

У ст. 1 зазначеного Закону визначено, що суб'єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути:

- відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо) - абз. 5 ст. 1 Закону;

- казенні підприємства - ч. 3 ст. 209 ГК України.

В абз. 6 ст. 1 Закону міститься легальна дефініція "кредитор", а також класифікація кредиторів на конкурсних кредиторів та поточних кредиторів.

Кредитором визнається юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, з виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ч. 9 ст. 11 Закону кредитор, вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги. Вимоги кредиторів, забезпечені заставою, задовольняються, за загальним правилом, в першу чергу.

До конкурсних кредиторів віднесені:

- кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника,

- кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок право-наступництва, за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

До поточних кредиторів Закон відносить кредиторів за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Включення кредитора в ту чи іншу групу має ряд правових наслідків. Так, наприклад, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом 30 днів з дня опублікування в офіційному друкованому органі (газети "Голос України" або "Урядовий кур'єр") оголошення про порушення справи про банкрутство зобов'язані звернутися до Господарського суду. Інакше відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 14 Закону вимоги конкурсних кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів.

Для спрямування інтересів кредиторів щодо грошових вимог до боржника (два і більше кредиторів одного боржника) в рамках загального процесу врегулювання проблеми неплатоспроможності або визнання його банкрутом, ч. 2 коментованої статті передбачає утворення зборів (комітету) кредиторів.

Повідомляє кредиторів (відповідно до реєстру вимог кредиторів) про місце і час проведення перших зборів кредиторів та організовує його проведення розпорядник майна - фізична особа, на яку у встановленому Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство.

У подальшому збори кредиторів скликаються:

- з ініціативи арбітражного керуючого;

- з ініціативи комітету кредиторів;

- за ініціативою інших кредиторів, сума вимог яких складає не менше 1/3 всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів,

- за ініціативою 1/3 числа голосів кредиторів.

Збори кредиторів проводиться за місцезнаходженням боржника. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:

- вибори членів комітету кредиторів;

- вибори голови комітету;

- визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;

- скликання зборів кредиторів;

- підготовку та укладення мирової угоди;

- внесення пропозицій господарському суду про продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника або санації боржника;

- звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим великих угод (угоди про розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує 1% балансової вартості активів боржника на день укладення угоди) боржника.

Для представлення інтересів кредиторів на час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше 7 осіб.

Рішення про створення та склад комітету кредиторів направляється до господарського суду.

4. Державна політика з питань банкрутства.

Державну політику щодо попередження банкрутства, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єкта підприємництва або про визнання його банкрутом щодо державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, а також суб'єктів підприємництва інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює орган державної влади з питань банкрутства.

Проведення державної політики у сфері банкрутства здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення про нього. Таке положення було затверджено Указом Президента України "Про Міністерство економіки України" від 23.10.2000 р. № 1159, відповідно до якого на Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України було покладено повноваження державного органу з питань банкрутства.

Державний орган з питань банкрутства відповідно до ст. 2 Закону:

- сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

- пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, щодо яких порушено справу про банкрутство, та в інших випадках, передбачених цим Законом;

- організує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

- здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

- забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

- здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

- готує та подає на затвердження КМУ у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства;

- здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

Крім цього, ст. 5 Закону обумовлює спеціальні правила щодо застосування законодавства, що регулює провадження у справах про банкрутство, до окремих суб'єктів господарювання. Наприклад, щодо розгляду судом справи про визнання банку банкрутом це законодавство застосовується в частині, що не суперечить нормам ЗУ "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.

- строк його виконання;

- розмір суми, яка щомісячно залишається боржнику громадянину-підприємцю і членам його сім'ї на споживання.

У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке відповідно до цивільного процесуального законодавства України не може бути звернено стягнення. Угоди громадянина-підприємця, пов'язані з відчуженням або передачею іншим способом майна громадянина-підприємця заінтересованим особам протягом року до порушення провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані господарським судом недійсними за заявою кредиторів. Протягом п'яти років після визнання громадянина-підприємця банкрутом не може бути порушено провадження у справі про банкрутство за його заявою. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п'яти років після завершення розрахунків з кредиторами такий громадянин-підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів.

За загальним правилом провадження у справах про банкрутство за участю кредиторів-нерезидентів регулюється ГК, зазначеним Законом, якщо інше не передбачено ратифікованими міжнародними договорами відповідно до ст. 9 Конституції України. Порядок виконання в Україні рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається відповідними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, а за відсутності таких рішення судів іноземних держав у справах про банкрутство визнаються на території України відповідно до принципу взаємності, якщо інше не передбачено законом.

5. Процедури, що застосовуються щодо неплатоспроможного боржника та його майнові активи.

Провадження у справах про банкрутство регулюється Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.99 р., іншими законодавчими актами України.

У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспроможного боржника застосовуються такі процедури:

- розпорядження майном боржника;

- мирова угода;

- санація (відновлення платоспроможності) боржника;

- ліквідація банкрута.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. Право на звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник і кредитор. В обов'язковому порядку боржник подає до господарського суду і план санації. За загальним правилом боржник подає заяву в господарський суд за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, а в окремих випадках це є його прямим обов'язком.

Введення процедури розпорядження майном боржника і призначення розпорядника майна проводить суддя, який прийняв заяву про порушення справи про банкрутство, винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ст. 1 Закону під розпорядженням майном боржника розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового стану. Розпорядником майна може бути призначена фізична особа, на яку у встановленому Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом.

Мирова угода (прощення боргів) - це домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочення платежів, або припинення зобов'язання за згодою сторін. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

- тільки щодо вимог, забезпечених заставою;

- вимог другої і наступних черг.

Мирова угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Таким чином, затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається. Однак мирова угода може бути не затверджено господарським судом, може бути визнана недійсною, може бути розірвана за рішенням господарського суду.

Засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією мають вжити всі допустимі заходи, спрямовані на фінансове оздоровлення боржника та недопущення його банкрутства. Ця вимога Закону діє щодо суб'єктів підприємницької діяльності - боржників і не залежить від їх організаційно-правової форми та форми власності.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону санацією визнається система заходів, що здійснюються під час виробництва по справі про банкрутство з метою попередження визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Інвестори, тобто фізичні особи і (або) юридичні особи, які бажають взяти участь у санації, подають розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та відповідний план санації.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містить план санації, можуть бути:

- реструктуризація підприємства (здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів);

- перепрофілювання виробництва;

- закриття нерентабельних виробництв;

- реструктуризація активів боржника відповідно до Закону;

- продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

- інші способи.

Більш детально заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, визначені у ч. 2 ст. 18 Закону .

Надання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов'язок взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали допомогу в порядку, встановленому законом.

Ініціатива щодо проведення досудової санації може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб, яка у вигляді пропозицій подається уповноваженому органу. Уповноважений управляти державним майном боржника орган у разі виявлення ознак неплатоспроможності підприємства приймає рішення про проведення досудової санації та здійснює відповідний контроль за виконанням її плану.

Досудова санація в обов'язковому порядку здійснюється на підставі розробленого плану, затвердженого уповноваженим органом. План досудової санації повинен містити:

- реквізити підприємства;

- відомості про фінансово-господарський стан;

- заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передачу майна в оренду, відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткострокових кредитів в довгострокові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх виконання;

- розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів; визначення джерел фінансування заходів);

- умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації;

- очікувані наслідки виконання плану досудової санації. Уповноважений управляти державним майном боржника орган

має право відхилити поданий підприємством план досудової санації, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.

Відповідно до п. 7 Порядку проведення досудової санації державних підприємств, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2000 р. № 515, термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але не більше ніж на 6 місяців. Таким чином, в окремих випадках максимальний термін досудової санації може становити 1,5 року.

Ліквідаційна процедура відкривається господарським судом, прийняттям постанови про визнання боржника банкрутом.

Одночасно господарський суд призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючим санацією. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців, але в окремих випадках він може бути продовжений на 6 місяців. Основним призначенням ліквідаційного процесу є задоволення вимог кредитора (кредиторів) в порядку встановленої в Законі черговості шляхом продажу майна банкрута.

Як наслідок, можлива ліквідація юридичної особи - банкрута. Легальне визначення поняття "ліквідація" міститься в абз. 15 ст. 1 Закону.

Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Якщо ж майна банкрута вистачило для задоволення всіх вимог кредиторів, він зізнається що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність у відповідній законодавству організаційно-правовій формі.

Заходи, що проводяться в рамках процедури санації чи ліквідації неспроможного боржника, що не повинні суперечити вимогам законодавства про обмеження монополізму та захист добросовісної конкуренції на ринку. Таким чином, задоволення вимог кредиторів і врегулювання проблеми неплатоспроможності боржника не повинні призвести до усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку, і, як наслідок, монополізації товарних ринків, посилення ринкової влади окремих суб'єктів господарювання.

З метою врегулювання заборгованості неплатоспроможного боржника у процедурах, зазначених у ст. 212 ГК України, використовуються майнові активи, що належать йому на підставі речових та зобов'язальних прав, а також права інтелектуальної власності.

Визначення складу ліквідаційної маси має важливе значення для реального встановлення її розміру, можливості відновлення платоспроможності боржника або розподілу її в порядку черговості між кредиторами.

Так, відповідно до ст. 26 цього Закону до майнових активів банкрута належать усі види майнових активів (майно та майнові права), які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури. Датою відкриття ліквідаційної процедури вважається дата прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом, про що ліквідатор зобов'язаний зробити публікацію в офіційних друкованих органах (газети "Голос України" і "Урядовий кур'єр") за рахунок банкрута у 5-денний термін з дня прийняття такої постанови.

Як визначено в Законі, до складу ліквідаційної маси не включаються:

- об'єкти державного житлового фонду, у тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні установи та об'єкти комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються у комунальну власність відповідних територіальних громад;

- індивідуально визначені речі, що належать банкруту на основі речових прав, крім права власності і господарського відання.

За загальним правилом, після проведення відповідної інвентаризації та оцінки майна банкрута, воно підлягає продажу на відкритих торгах з метою збору максимальної кількості грошових коштів від його реалізації.

Процедура банкрутства фізичних осіб - суб'єктів підприємництва істотно відрізняється від процедури банкрутства юридичних осіб. Так, якщо в ліквідаційну масу юридичних осіб включається все майно банкрута, то в ліквідаційну масу фізичної особи включається все майно, за винятком майна, на яке згідно з Цивільним процесуальним законодавством (ст. 379 ЦПК України) не може бути звернено стягнення.

Якщо визнання юридичної особи банкрутом припиняє стягнення з будь-яких видів виконавчих документів, то визнання банкрутом фізичної особи припиняє стягнення з будь-яких виконавчих документів, крім документів на стягнення аліментів, з відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, а також інших вимог особистого характеру.

Іншим для фізичних осіб, на відміну від юридичних осіб, є порядок черговості відшкодування (задоволення вимог кредиторів):

- поза чергою відшкодовуються витрати з провадження справи про банкрутство та виконання постанови про банкрутство;

- у першу чергу - витрати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, а також аліменти;

- у другу чергу - розрахунки з працівниками та виплата авторської винагороди;

- у третю чергу - вимоги кредиторів, забезпечені заставою;

- у четверту чергу - податки і збори (обов'язкові платежі);

- у п'яту чергу - розрахунки з іншими кредиторами.

Протягом 5 років після банкрутства громадянина-підприємця він не може бути підданий процедурі банкрутства за власною заявою, процедура банкрутства не скасовує можливості кредитора звернутися до суду в порядку цивільного процесу в разі незадоволення та/або неповного задоволення його вимог. Таких положень у разі банкрутства юридичноїособи закон не передбачає.

Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки, як і громадяни України.

6. Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство.

У випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва -боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема:

- фіктивне банкрутство;

- приховування банкрутства;

- умисне доведення до банкрутства.

Звертаючись із заявою до господарського суду про порушення справи про банкрутство, боржник повинен вказати інформацію про суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, що ним не заперечується, розмір заборгованості з податків і зборів (обов'язкових платежів), а також про іншу заборгованість, зазначену в ст. 7 Закону.

До заяви додаються документи, що підтверджують неплатоспроможність боржника. Суддя господарського суду з підстав, зазначених у ст. 8, 9 Закону, може відмовити у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство або повернути заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї документи без розгляду, зокрема недотримання терміну прострочення грошового зобов'язання на три місяці.

Якщо господарський суд під час розгляду у справі встановлює факт завідомо неправдивої заяви боржника про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами і державою, то таке провадження має бути зупинено відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, а матеріали передані слідчим органам. Згодом порушену справу про банкрутство може бути припинено.

Таким чином, фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом.

Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом. Це визначення є ідентичним поняттю "доведення до банкрутства", що міститься в законодавстві про банкрутство та кримінальному законодавстві України.

Відповідно до ст. 2 Закону на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України готує висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, а, наприклад, відповідно до ст. 13 Закону розпорядник майна неспроможного боржника виявляє ознаки фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства.

Кримінальна відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК), а також за фіктивне банкрутство (ст. 218 КК), доведення до банкрутства (ст. 219 КК), незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК) настає лише за наявності великої матеріальної шкоди, заподіяної кредиторам або державі, тобто такого, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Доведенням до банкрутства відповідно до ст. 219 КК України визнається умисне, з корисливих мотивів, з іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або посадовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності.

Приховування стійкої фінансової неспроможності в ст. 220 КК України визначено як умисне приховування громадянином - засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також посадовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей.

Умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, що відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином - засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також посадовою особою суб'єкта господарської діяльності у разі банкрутства, кваліфікуються за ст. 221 КК як незаконні дії у разі банкрутства.