КОНСПЕКТ

1. ПРЕДМЕТ, СУБ'ЄКТ ТА ОБ'ЄКТ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Бухгалтерський облік (БО), як і будь-яка інша економічна наука, має свої предмет, об'єкти, суб'єкти і метод.

Предмет БО -  це факти господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів підприємства, процес придбання, виробництва та збуту, розрахункові відносини підприємства з фізичними і юридичними особами, результати діяльності підприємства формування інформації для внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Суб'єкт БО — це господарюючий суб’єкт в особі підприємства, організації, установи, особи тощо.

Об'єкт БО - це конкретний засіб (майно), джерело його утворення та їх процесі відтворення.

ГРУПУВАННЯ ОБ'ЄКТІВ ОБЛІКУ:

1. Господарські засоби (майно)

Для поглибленого вивчення об'єктів бухгалтерського обліку, яки­ми є господарські засоби підприємства використовують групування господарських засобів за двома ознаками:

—  за складом і розміщенням;

—  за джерелами утворення (формування).

Майно підприємства — це основні й оборотні засоби, що нале­жать підприємству, розмір яких відображають у бухгалтерському балансі. Оскільки майно відображають в активі балансу, то прийня­то майно називати активами.

Активи (від лат. асtivus — діяльний, активний) — це ресурси, отримані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигод у май­бутньому.

Класифікація активів:

 а) за формами функціонування:

• матеріальні активи - це засоби підприємства, які маю матеріально-речову форму (основні засоби, незавершене виробництво, запаси).
• нематеріальні активи - це об'єкти довгострокового вкладення (більше року), що мають вартісну оцінку, але не є речовими цінностями (права користування природними ресурсами, майном, права на знаки для товарів і послуг, об'єкти промислової власності, авторські права, гудвіл тощо).
• фінансові активи - це група господарських засобів підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти ти в національній та іноземній валютах, фінансові інвестиції підприємства в цінні папери та статутні капітали інших підприємств тощо.

Фізичних та юридичних осіб, які мають заборгованість перед цим підприємством, нази­вають його дебіторами.

б) за характером участі у процесі обороту:

• оборотні активи – це сукупність майнових цінностей, які об­слуговують поточну господарську діяльність підприємства і повністю споживаються протягом одного операційного циклу, якщо він менший року, тому всю свою вартість одразу переносять на виготовлену з них продукцію. Як правило, до них належать виробничі запаси, незавер­шене виробництво, готова продукція, товари, дебіторська заборгова­ність, грошові кошти та їх еквіваленти в касі й на рахунках у банку;
• необоротні активи – це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності підпри­ємства. Як правило, до них належать засоби тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). До необоротних господарських засобів підприємства належать: основні засоби, капітальні інвестиції, інші необоротні матеріальні ак­тиви, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довго­строкова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи.

в) за ступенем ліквідності:

  Ліквідність активів підприємства — це ступінь можливості кон­вертування їх у грошову форму з метою своєчасного забезпечення платежів підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями

• абсолютно ліквідні активи - якщо конкретний ак­тив підприємства може набути грошової форми протягом місяця (кошти та їх еквіва­ленти, зокрема грошові кошти в національній та іноземній валютах в банках і касі, цінні папери тощо);
• ліквідні активи - якщо конкретний ак­тив підприємства може набути грошової форми протягом 2—3 місяців (поточні фінансові вкладення та дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція, товари);
• малоліквідні активи - якщо конкретний ак­тив підприємства може набути грошової форми протягом 3—6 місяців (основні засоби, незаверше­не будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інве­стиції, довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів).

2. Джерела господарських засобів 

Джерела – все те, за рахунок чого утворюються засоби підприємства або те, для чого вони призначаються.

а) власні джерела  належать підприємству на правах власності.

Власний капітал – статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток.

б) залучені джерела - тимчасово надаються в користування підприємству, а потім повертаються їх власникам на узгоджених між ними і підприєм­ством умовах. До таких джерел відносять: кредити банків, позикові кошти під зобов'язання, кредиторську заборгованість. Залучені кошти можуть бути довгостроковими і поточними (короткостроковими) та мають форму зобов'язань.

 Фізичні та юридичні особи, перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість, називаються кредиторами.

3. Господарські процеси

 У процесі господарської діяльності господарські засоби перебувають у постійному русі, здійснюють постійний кругообіг, змінюючи при цьому форму і вартість, тобто проходять операційний цикл.

 Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації ви­робленої з них продукції або товарів і послуг.

Стадії кругообігу:

-        постачання (купівля),

-        виробництво (витрачання/зберіган­ня),

-        реалізація (продаж).

Господарські процеси в узагальненому вигляді — це взає­модія трьох складових: засобів праці (будівлі, станки, обладнання, інструменти), предметів праці (сировина, матеріали, паливо, енергія), живої праці (робоча сила).

Господарський процес як частина кругообігу господарських засобів складається з первинних елементів — господарських опе­рацій.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів, зобов'язань та власному капіталі підприємства. Більшість господарських опе­рацій є наслідком вольових дій юридичних та фізичних осіб, які укладають угоди, здійснюють технологічні операції. Разом із тим господарські операції можуть мати місце в результаті певних подій, скажімо явищ реальної дійсності, що трапляються незалежно від волі людини (стихійне лихо, моральний знос, інфляційний вплив тощо).

Ознакою господарської операції є те, що якісно відрізняє її від інших операцій і разом з тим дає можливість групувати однорідні господарські операції, наприклад, операції з реалізації продукції можуть відрізнятися залежно від умов поставок і покупців.

Показ­ники господарської операції забезпечують кількісну характеристи­ку операції з допомогою відповідних вимірників (натуральних, тру­дових, грошових).

2. МЕТОД БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Метод БО — це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет.

Бухгалтерський облік вивчає свій предмет за допомогою таких методів:

— хронологічного і систематичного спостереження;

— вимірювання господарських засобів і процесів;

— реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації;

— узагальнення інформації з метою звітності.

Перелічені методи дають змогу формувати бухгалтерську інфор­мацію для зовнішніх і внутрішніх користувачів. Облікові дані фор­муються за допомогою таких інструментів — елементів методу:

      = бухгалтерський баланс;

= бухгалтерські рахунки

= подвійний запис;

= документування;

= інвентаризація;

= оцінка;

= калькулювання;  

= бухгалтерська звітність.

3. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС

Баланс як елемент методу бухгалтерського обліку — це метод відображення стану господарських за­собів (майна) за їхнім складом і джерелами утворення у вартісній оцінці на певну дату.

За формою баланс — таблиця, на лівій стороні якої відобража­ють склад і розміщення господарських засобів і яка називається активом, а на правій стороні, що називається пасивом, відобража­ють джерела формування господарських засобів.

Бухгалтерський баланс схематично можна зобразити так:

Баланс

Стаття балансу - економічно однорідні групи засобів підприємства та джерел їх утворення.

Валюта балансу - загальний підсумок балансу.

СТРУКТУРА БАЛАНСУ

Вплив господарських операцій на баланс

У процесі господарської діяльності відбуваються безперервний рух засобів, зміна їхнього складу, розмі­щення та зміни в джерелах їх формування. Господарські засоби та їх джерела під впливом господарських операцій збільшуються або зменшуються, що приводить і до зміни окремих статей балансу в активі й пасиві. У деяких випадках ці зміни зумовлю­ють появу нових статей балансу або зникнення інших.

Типи балансових змін:

І.   А + а – а = П

Господарська операція зачіпає лише актив балансу, змінюючи його структуру, але не змінює загальний підсумок балансу.

ІІ.   А  = П + п – п

Господарська операція зачіпає лише пасив балансу, змінюючи його структуру, але не змінює загальний підсумок балансу.

ІІІ.   А + а  = П + п

Господарська операція зачіпає і актив, і пасив балансу, в сторону рівнозначного збільшення загального підсумку балансу.

ІV.   А – а = П  – п

Господарська операція зачіпає і актив, і пасив балансу, в сторону рівнозначного зменшення загального підсумку балансу.

Читати баланс — це вміти всебічно розуміти й аналізувати його статті, в яких на певну дату відображаються майновий стан підприємства, розміщення засобів і джерел, розмір власних коштів, стан розрахунків та платоспроможність.

А – активи підприємства (Розділ І + Розділ ІІ + Розділ ІІІ);

К – власний капітал підприємства (Розділ 1);

З – зобов’язання підприємства (Розділ ІІ + Розділ ІІІ + Розділ IV).

Аналітичні співвідношення:

А = П;                           А = К+З;                                  К = А – З 

4. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ РАХУНОК

Бухгалтерські ахунки — це один з елементів методу бухгалтерського обліку, спосіб групування і поточного відображення за певними ознаками наявності та руху засобів підприємства і їхніх джерел утворення, господарських процесів.

В результаті господарської діяльності активи та джерела їх утворення можуть збільшуватися або зменшуватися.

Таке збільшення або зменшення на рахунках відображається окремо.

Тому рахунок бухгалтерського обліку прийнято зображати у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої позначають умовним терміном  дебет, а праву — кредит. Назву рахунка пишуть посередині таблиці.

Відкрити рахунок – це означає дати йому назву та записати початкове сальдо.

БУДОВА БУХГАЛТЕРСЬКОГО РАХУНКУ

1. Сальдо (залишок) на початок – сума засобів або джерел на початок облікового періоду.

2. Оборот – сума записів по дебету і кредиту рахунку за обліковий період.

3. Сальдо (залишок) на кінець – сума засобів або джерел на кінець облікового періоду.

За відношенням до балансу всі рахунки поділяються на:

= Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху ак­тивів і відкриваються для статей балансу, які знаходяться в активі бухгалтерського балансу ("Основні засоби", "Нематеріальні активи", "Виробничі запаси", "Товари", "Каса", "Рахунки в банках", "Розра­хунки з покупцями та замовниками" тощо). Сальдо по таких рахунках завжди дебетове або нуль. Збільшення засобів відображається по дебету, а зменшення по кредиту.

= Пасивні рахунки призначені для обліку наявності та зміни дже­рел утворення і відкриваються для статей балансу, що містяться в пасиві балансу ("Статутний капітал", "Резервний капітал", "Нероз­поділені прибутки", "Довгострокові позики", "Розрахунки з поста­чальниками та підрядниками", "Розрахунки з оплати праці" тощо). Сальдо по таких рахунках завжди кредитове або нуль. Збільшення джерел відображається по кредиту, а зменшення по дебету.

= Позабалансові рахунки не відображаються в балансі, а розміщуються за його підсумком.

Форомули для розрахунку сальдо на кінець місяця:

= активні рахунки

Сальдо на кін. Дт = Сальдо на поч. Дт + Оборот Дт - Оборот Кт

= пасивні рахунки

Сальдо на кін. Кт = Сальдо на поч. Кт + Оборот Кт - Оборот Дт

План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку для відображення господарських операцій і накопичення бухгалтерської інформації про діяльність підприємства, необхідної користувачам для прийняття рішень.

В єдиному Плані рахунків України передбачено близько 90 синтетичних рахунків. Кожний рахунок має свій номер та назву.

Клас – об’єднання економічно однорідних груп активів і зобов’язань (всього 10 класів).

Кожний рахунок повинен мати код класу і код синтетичного рахунку (тобто 2 цифри). Це – обов’язковий мінімум. Підприємство не має права самостійно змінювати коди рахунків.

Рахунки класів 0-7 є обов’язковими для всіх підприємств.

Рахунки класу 9 «Витрати діяльності» використовуються всіма підприємствами, крім підприємств малого бізнесу.

Рахунки класу 8 «Витрати за елементами» є обов’язковими для підприємств малого бізнесу, а іншими підприємствами використовуються за бажанням підприємства.

Поточний БО - це відображення господарських операцій за синтетичними та аналітичними рахунками 

5. ПОДВІЙНИЙ ЗАПИС

Подвійний запис — метод, що випливає з економічної суті відображення операцій, кожна з яких обумовлює зміни у двох її частинах в активі, у пасиві чи в активі й пасиві одночасно. Відображення кожної господарської операції двічі, за дебетом одного і за кредитом другого рахунків в одній і тій же самій сумі називають подвійним записом.

Контрольне значення подвійного запису – сума оборотів за дебетом всіх рахунків повинна дорівнювати сумі оборотів за кредитом всіх рахунків.

Кореспонденція рахунків – взаємозв’язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису.

Залежно від кількості кореспондуючих рахунків розрізняють:

1) проста кореспонденція - така бухгалтерська проводка, за якої один рахунок дебетується, а другий кредитується на одну і ту ж суму, тобто коли кореспондують між собою тільки два рахунки.

2) складна кореспонденція - така бухгалтерську проводка, за якої один рахунок дебетується, декілька кредитується на загальну суму, або нав­паки — один кредитується, а декілька дебетуються на загальну суму.

6. ОЦІНКА, КАЛЬКУЛЮВАННЯ ТА ЗВІТНІСТЬ

Оцінка - це спосіб вартісного вимірювання господарських засобів, джерел їх утворення.

Калькуляція — спосіб вартісного вимірювання процесів придбання матеріальних цінностей, виробництва продукції, їх реалізації, а також окремих етапів процесу розширеного відтворення.

Основні вимоги, що забезпечують достовірність оцінки:

Реальність  (адекватність)  оцінки забезпечує об'єктивну відповідність грошового вираження об'єктів обліку їх фактичній величині, відображення у грошовому вимірнику дійсної величини господарських засобів і операцій. Адекватність оцінки вимагає точного обчислення фактичної собівартості всіх об'єктів обліку шляхом проведення інвентаризації та переоцінки.

Єдність оцінки забезпечує однаковість і незмінність оцінки протягом тривалого часу і на всіх суб'єктах господарювання (підприємствах, організаціях, установах). Єдності оцінки досягають встановленням обов'язкових положень (стандартів), інструкцій, правил об ліку і калькулювання.

Види грошових оцінок:

Економічні оцінки використовують, визначаючи цінність майна при його реалізації чи придбанні; мають, як правило, калькуляцій ний характер.

Юридичні оцінки можуть бути обмежені двома групами оцінок, які випливають з укладених угод (договорів), обумовлених необхідністю відшкодування заподіяної шкоди.

Статистичні оцінки характеризують сукупність об'єктів за деякими середніми величинами; використовуються в макроекономічному обліку й аналізі.

Експертні оцінки проводять, як правило, фахівці; це самостійний  вид оцінки в бухгалтерському обліку, не позбавлений, як відомо, суб'єктивізму.

Страхові (актуарні) оцінки розраховують індивідуально для кожного страхового об'єкта; остаточно встановлюються після перевірки страховою організацією даних, наданих їй страхувальником.

Виділяють такі бази оцінки:

= історична собівартість. Активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів та їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання (виготовлення). Зобов'язання відображаються за сумою надходжень, отриманих в обмін на зобов'язання або за сумою грошових коштів, що, як очікується, будуть плачені з метою погашення зобов'язання під час звичайної діяльності підприємства;

= поточна собівартість. Активи відображаються за грошових коштів або їх еквівалентів, яку було б сплачено в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент часу. Зобов'язання відображаються за недисконтованою сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов'язання на цей момент;

= вартість реалізації (погашення). Активи відображаються в обліку за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в  ході звичайної реалізації. Зобов'язання відображаються за вартістю їх погашення, тобто за недисконтованою сумою грошових коштів, яку, як очікується, буде сплачено для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства;

= теперішня вартість. Активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень      грошових коштів, які, як очікується, має генерувати об'єкт обліку під час звичайної діяльності підприємства. Зобов'язання відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих відпливів грошових коштів, які, як очікуються будуть необхідні для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності.

**************************************************************************************************

Калькулювання – це групування, розмежування та розподіл витрат між об’єктами калькуляції, обчислення їх фактичної собівартості з метою контролю за результатами праці, прийняття управлінських рішень щодо підвищення ефективності виробництва.

Калькулювання як більш широке поняття включає такі частини: калькуляційний облік та калькуляцію.

Калькуляція – це спосіб розрахунку, визначена сукупність розрахункових процедур собівартості продукту. Одночасно калькуляція є і результатом калькулювання – визначеним і структурованим переліком витрат, які стосуються продукту. 

******************************************************************************************************

Звітність - це система узагальнених і взаємопов'язаних еко­номічних показників поточного обліку, які характеризують ре­зультати діяльності підприємства за звітний період.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календар­ний рік, тобто період з 1 січня по 31 грудня.

Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітно­го року.

Баланс підприємства складається станом на кінець остан­нього дня кварталу або року.

Фінансова звітність є складовою частиною бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Вона розрахована насамперед на таких корис­тувачів інформації, як інвестори, кредитори та інших, які не можуть вимагати звітів з урахуванням їх конкретних потреб.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансо­вої звітності є надання користувачам для прийняття обґрунтованих рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.