Лекція-6.

1. Законодавство про господарські договори.

Поняття "господарський договір" законодавством України не визначене. Ст. 173 ГК України лише дає загальне визначення господарського зобов'язання - ним визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язальна сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язальної сторони виконання її обов'язку. Також у ст. 179 ГК України міститься визначення господарсько-договірних зобов'язань як майново-господарських зобов'язань, що виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не-господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Зважаючи на те, що господарський договір є різновидом цивільно-правової угоди, тобто - за своєю юридичною природою - є погодженою дією двох або більше сторін, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202, 626 ЦК України), на нього поширюються загальні положення гл. 16, 47-53 та інші положення ЦК України щодо угод (зобов'язань) у разі, якщо вони не суперечать положенням господарського законодавства України. Підтвердженням цього є ч. 7 ст. 179 ГК України, відповідно до якої господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Поняття господарського договору виступає у двох аспектах: 1) під поняттям "договір" розуміються правовідносини, що виникають із договору як юридичного акта; 2) мається на увазі правовий документ, яким зафіксовано виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників.

Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства (ч. 3 ст. 175 ГК України).

Укладення господарських договорів між суб'єктами господарської (підприємницької) діяльності зумовлює необхідність набуття ними цього статусу шляхом їх державної реєстрації, процедура проведення якої розглядалася вище.

Таким чином, господарським є договір, укладений між суб'єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між: одним чи декількома такими особами і негосподарюючою юридичною особою з приводу чи у зв'язку зі здійсненням ними господарської (зокрема підприємницької) діяльності.

2. Правові вимоги до змісту господарського договору.

Відповідно до ст. 180 ГКУ зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів цього виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну і строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, а в разі їх відсутності - у договірному порядку з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна в господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГКУ, законами та актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умов договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

3. Правові вимоги до форми господарського договору.

Загальний порядок укладення господарських договорів визначається у ст. 181 ГКУ. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. Якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, в разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГКУ і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною і включити в договір усі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

4. Особливості укладення попередніх договорів.

У ст. 182 ГКУ розглядаються особливості укладення попередніх договорів. Зокрема визначається, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується в певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дають змогу визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. Якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Передбачене попереднім договором зобов'язання укласти основний договір припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна зі сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

5. Особливості укладення господарських договорів за державним замовленням.

Ст. 183 ГКУ регламентується укладення господарських договорів за державним замовленням. Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Держава в особі Кабінету Міністрів України є гарантом за зобов'язаннями державних замовників. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому ст. 181 ГКУ (загальний порядок укладення господарських договорів), з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа. Ухиляння від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і зумовлює відповідальність, передбачену ГКУ та відповідними законами України.

6. Укладення господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, зразкових та типових договорів.

У ст. 184 ГКУ розглядаються особливості укладення господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів. При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений з ініціативи будь-якої зі сторін у строки, погоджені сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого ст. 181 ГКУ.

Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Щодо укладення господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарок та публічних торгів (ст. 185 ГКУ).

7. Господарські договори, що укладаються на біржах, ярмарках та публічних торгах.

Порядок ведення біржової торгівлі, здійснення біржових операцій, й укладення договорів, які їх опосередковують, здійснюється відповідно до ЗУ «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р. та Правил біржової торгівлі, які розробляються відповідно до чинного законодавства та затверджуються загальними зборами членів окремо взятої товарної біржі або уповноваженим ними органом.
Для участі у біржових торгах член біржі повинен укласти відповідні договори, по-перше, з біржовим брокером (фізичною особою, зареєстрованою на біржі відповідно до її статуту, обов’язки якої полягають у виконанні доручень членів біржі щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і поданні здійснюваних операцій для реєстрації на біржі), по-друге, з розрахунковою палатою (банком) на клірингове обслуговування (кліринг – система безготівкових розрахунків).
Біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених умов:
а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;
б) якщо її учасниками є члени біржі;
Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Однак це правило не поширюється на угоди, що відповідно до вимог чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню (зокрема, купівля-продаж будинків та іншого нерухомого майна).
За характером біржових операцій виокремлюються: біржі реального товару та ф’ючерсні біржі (біржі на яких укладаються угоди з деривативами - стандартними документами, що засвідчують право та/або зобов’язання придбати або продати базовий актив на визначених ними умовах у майбутньому). При цьому в якості базового активу не може виступати: 1) майно, що вилучено з цивільного/господарського обороту, 2) роботи, 3) послуги, 4) грошові вимоги, засновані на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій (наприклад, вимоги, що виникають у сфері податкових, адміністративних відносин), 5) права вимоги кредиторів при ліквідації чи банкрутстві; 6) нематеріальні блага, 7) майнові права інтелектуальної власності та ін.
Деривативами є: ф’ючерсний контракт; форвардний контракт; опціон. Вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, встановлені Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів , затвердженим постановою КМУ від 19 квітня 1999 р. № 632.
Ф’ючерсним контрактом є стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент укладення зобов’язань сторонами контракту.
Ф’ючерсна угода може бути укладена тільки на біржі, і виключно за допомогою біржових посередників. Умови ф’ючерсного контракту розроблюються не сторонами біржової угоди, а самої біржею (за своєю правової природою це договір приєднання). Фактично ф’ючерсна угода складається із двох оферт, які об’єктивуються з двох самостійних заявок: одна сторона подає заявку на придбання біржового товару, інша – на продаж того ж біржового товару за указаною в заявці ціні. Біржові брокери відбирають зустрічні заявки, та формують з них ф’ючерсні договори відповідно до типових ф’ючерсних контрактів даної біржі. З моменту появи співпадаючих заявок з протилежною спрямованістю відбувається фіксінг – укладається сама угода, яка підлягає реєстрації на біржі. З цього моменту виникають зобов’язання сторін, які не можуть розірвані в односторонньому порядку. Крім вищезазначеного системного порядку укладення біржових угод з ф’ючерсними контрактами, можливий й позасистемний порядок. Останній полягає у тому, другий учасник торгів подає свою заявку з урахуванням вже наявної першої заявки (та зазначає що саме у цього учасника торгів він бажає придбати (продати) базовий дериватив.
Важливою особливістю ф’ючерсної торгівлі є можливість укладення зворотньої (офсетної) угоди як засобу припинення первісного зобов’язання. Проте сторони офсетної угоди та ф’ючерсного контракту не співпадають.
Форвардним контрактом є двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.
Суб’єктами форвардних угод є продавці та покупці реального товару, які безпосередньо, без допомоги біржових брокерів, укладають відповідні контракти. Форвардні угоди є більш ризиковими порівняно з ф’ючерсними, оскільки форвардний ринок не дає права на офсетну угоду (тобто контрагенти не вправі шляхом зворотної заявки «закрити» угоду).
Опціоном є стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Особливістю опціонного договору і його головною відмінністю від звичайного договору купівлі-продажу полягає у тому, що у покупця в опціонному договорі відсутній обов’язок придбання базового активу, йому надається право, яким він може скористатися до настання відповідної календарної дати. Саме за це право ним сплачується продавцю відповідна грошова сума (премія). Крім премії в опціонному договорі визначається й ціна базового активу (страйкова ціна), за якою він буде продаватися. Якщо покупець вирішить скористатися отриманим за договором правом, то він придбаває базовий актив, на обумовлених у опціоні умовах, а продавець зобов'язаний продати йому цей актив.
З метою створення сприятливих умов для збільшення обсягів експорту конкурентоспроможної продукції та послуг, удосконалення технологій, залучення інвестицій і кредитів, забезпечення науково-технічного і технологічного оновлення вітчизняного виробництва, зміцнення міжнародних зв'язків, підвищення міжнародного іміджу держави, розвитку ділового туризму в регіонах України, активізації інноваційного процесу та виробничої кооперації організують ярмарки і ярмарки-виставки.
Виставка – це захід, пов'язаний з демонстрацією продукції, товарів та послуг, який сприяє просуванню їх на внутрішній та зовнішній ринок з урахуванням його кон'юнктури, створенню умов для проведення ділових переговорів з метою укладення договорів про постачання або протоколів про наміри, утворення спільних підприємств, отримання інвестицій.
Ярмарок – це захід, безпосередньо пов'язаний з роздрібною або оптовою торгівлею, що проводиться регулярно в певному місці та у визначений строк. Виставки і ярмарки класифікуються за статусом та місцем проведення.
За статусом виставки і ярмарки поділяються на всесвітні, міжнародні, національні та галузеві.
Статус всесвітньої надається виставці Міжнародним бюро виставок (м. Париж).
Міжнародними є виставка і ярмарок, в яких іноземні компанії або організації становлять не менш як 10 % загальної кількості учасників.
Національними є виставка і ярмарок, в яких беруть участь суб’єкти господарювання не менш як з 20 регіонів України або представлено продукцію, товари та послуги п’яти і більше галузей економіки.
Галузевими є виставка і ярмарок, на яких представлено продукцію, товари та послуги підприємств і організацій, що характеризуються спільністю ознак виробничо-господарської діяльності.
За місцем проведення виставки і ярмарки поділяються на міжрегіональні та регіональні (місцеві).
Міжрегіональними є виставка і ярмарок, в яких беруть участь суб'єкти господарювання з двох і більше регіонів, районів або міст.
Регіональними (місцевими) є виставка і ярмарок, в яких беруть участь суб'єкти господарювання з одного регіону, району або міста.
Рішення про надання виставці і ярмарку, що проводяться в Україні, статусу міжнародни або національних приймає КМУ за поданням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на підставі письмового звернення організатора.
Постановою КМУ від 22 серпня 2007 р. № 1065 затверджено Концепцію розвитку виставково-ярмаркової діяльності .
Суб'єктами виставкової діяльності є: 1) центральні та місцеві органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері виставкової діяльності; 2) суб’єкти господарювання всіх форм власності, які можуть провадити діяльність як виставкові центри, організатори, розпорядники, упорядники, агенти, учасники виставок і ярмарків згідно з повноваженнями, визначеними їх статутом.
Організаторами виставок і ярмарків можуть бути: (а) центральні та місцеві органи виконавчої влади, які забезпечують підготовку та проведення виставок і ярмарків на підставі відповідного рішення з частковим фінансуванням витрат за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; (б) суб'єкти господарювання всіх форм власності, основна діяльність яких пов'язана з організацією та проведенням виставок і ярмарків.
Розпорядником виставок і ярмарків є суб'єкт господарювання, який здійснює їх підготовку та проведення на підставі договору, укладеного з організатором виставок і ярмарків, може залучати на договірних засадах інших суб'єктів господарювання до виконання робіт, надання послуг, закупівлі товарів, необхідних для організації та проведення виставок і ярмарків.
Упорядником виставок і ярмарків є суб'єкт господарювання, який надає на підставі договору, укладеного з організатором або розпорядником виставок і ярмарків послуги з їх організації (проектування, будівництво, оформлення виставок і ярмарків).
Агентом є суб'єкт господарювання, який бере на підставі договору, укладеного з організатором або розпорядником виставок і ярмарків, зобов'язання із залучення учасників.
Учасником виставок і ярмарків є суб'єкт господарювання, який уклав з організатором або розпорядником договір про участь в них.

8. Порядок укладання господарських договорів (традиційний, конкурентні способи, шляхом переговорів).

Порядок укладання господарських договорів згідно з чинним законодавством передбачає декілька способів:

а) традиційний порядок укладання господарських договорів;

б) конкурентні способи укладання господарських договорів;

в) укладання господарського договору шляхом переговорів. Розглянемо окремо кожен з них.

а) традиційний порядок укладання господарських договорів.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення певного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, в разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцяти-денний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

б) конкурентні способи укладання господарських договорів. В умовах сучасних ринкових відносин використання торгів як способу укладення договорів за участю суб'єктів господарювання зумовлене існуванням конкуренції та необхідністю вибору найбільш вигідних умов для вступу в господарські відносини, потребою економії коштів. Разом з тим на сьогодні існує декілька видів торгів, що відрізняються за характеристиками, умовами, наслідками тощо. Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють конкурентні способи укладання договорів, наукової літератури та правозастосовчої діяльності, свідчить про відсутність системного підходу до правового регулювання однорідних відносин у сфері торгів. Серед авторів, які тією чи іншою мірою торкалися цієї проблематики у своїх працях, можна відзначити О.А. Беляневич, М.І. Брагинського, О.М. Вінник, О.П. Віхрова та ін ., проте низка питань щодо видів торгів потребує подальшого вивчення.

Залежно від кола осіб, які беруть участь, можна виділити: відкриті (до участі запрошуються всі виконавці, що відповідають встановленим вимогам); закриті або з обмеженою участю (лише спеціально запрошені претенденти або законодавчо обумовлені суб'єкти господарювання можуть брати участь у торгах); з попередньою атестацією виконавця (подавати конкурсні пропозиції для визначення переможця можуть лише претенденти, які пройшли попередню кваліфікацію). Тендери (торги) можуть бути: 1) відкритими, в яких беруть участь претенденти всіх форм власності; 2) закритими, в яких беруть участь претенденти тільки за офіційним запрошенням замовника і які проводяться у разі виконання робіт особливої складності, що можуть бути виконані обмеженим колом користувачів надр, а також у разі проведення робіт на об'єктах закритого типу. Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 30 червня 1999 р. продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу провадиться на відкритих торгах, якщо інше не передбачено планом санації. А згідно з ч. 2 ст. 20 цього ж Закону майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах, у яких беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Залежно від правового статусу організаторів торгів у сфері господарювання (покупець або продавець, замовник або виконавець) існують такі види торгів: торги на реалізацію майна, робіт, послуг - договір укладається з тим із учасників торгів (претендентів), який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, або роботи, послуги, що пропонуються.

Залежно від мети проведення торгів (конкурсів) (виявлення найкращої цінової пропозиції або найкращих умов) можна виділити: комерційні - при визначенні переможця враховується запропонована ним ціна виконання за рівних фіксованих умов виконання; некомерційні - переможцем конкурсу визначається претендент, який запропонував найкращі умови виконання.

Залежно від волевиявлення власника виділяють: примусові - організовані для реалізації майна несправного боржника (відповідно до п. 6 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу провадиться на відкритих торгах); добровільні - організовані самим продавцем чи здійснюються ним через організацію, спеціально на те уповноважену.

Крім того, має значення і поділ торгів за територіальною ознакою суб'єктів господарювання, що беруть участь у таких торгах, а саме на: міжнародні, всеукраїнські (внутрішньодержавні), регіональні.

в) укладання господарського договору шляхом переговорів. Розрізняють конкурентні (торги: аукціони, тендери; конкурси) і неконкурентні способи укладення договорів. Неконкурентне укладення господарських договорів відбувається шляхом: проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін, що завершуються підписанням договору як єдиного документа; направлення однією стороною іншій стороні проекту договору та узгодження позицій сторін щодо умов. Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. Якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох екземплярах.

9. Припинення господарських договорів.

Господарські договори можуть бути припинені у разі:

1) належного виконання договору (ст. 599 ЦК України, ст. 203 ГК України);

2) передачі кредитору відступного (ст. 600 ЦК України): на заміну грошей, іншого майна, інші дії тощо. Умовами є: обов'язкова згода кредитора; розмір, строки та порядок передання відступного обумовлюються окремою угодою;

3) зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст. 601 ЦК України, 203 ГК України). Умовами є: зустрічні вимоги, однорідні вимоги, строк виконання настав або обумовлений вимогою. Для зарахування достатньо листа за підписом керівника підприємства-ініціатора. Проте краще оформляти двосторонню угоду для сповіщення про можливість зарахування іншої сторони (наприклад, знаходження активів в податковій заставі). Згідно з ч. 5 ст. 203 ГК України не допускає зарахування у випадку спливу строку позовної давності;

4) домовленості сторін заміною первісного зобов'язання новим зобов'язанням (новація) між тими ж сторонами. (ст. 604 ЦК України, ст. 204 ГК України). Наприклад, борг з купівлі-продажу перевести у зайомне зобов'язання. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором;

5) прощення боргу (ст. 605 ЦК України), якщо не порушує права третіх осіб (наприклад, якщо стосовно кредитора порушено справу про банкрутство, він не може простити борг за іншим зобов'язанням);

6) поєднання боржника та кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України, ч. 2 ст. 204 ГК України), наприклад правонаступництво у разі злиття або приєднання);

7) неможливості виконання зобов'язання у зв'язку з обставинами, за які сторони не відповідають (ст. 607 ЦК України, ст. 205 ГК України);

8) смерті фізичної особи - боржника, якщо саме він повинен виконати зобов'язання (ст. 608 ЦК України), смерті фізичної особи - кредитора, якщо зобов'язання нерозривно пов'язано з його особою;

9) ліквідації юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, передбачених законом (наприклад, відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю громадянина, переходить до вищої організації або ліквідаційної комісії) (ст. 609 ЦК України).