1. Філософія і світогляд.

Філософія - це теоретично обґрунтований світогляд, найбільш зріла форма духовної культури. Саме слово "філософія" (від грец. phileo - люблю та sofia - мудрість) буквально означає "любов до мудрості". Початково поняття "філософія" мало значно більш широкий зміст,ніж згодом. Воно було синонімом теоретичної думки взагалі і науки, що народжувалась. Філософія існувала як сукупність всіх знань, а філософом вважався мудрець, якого цікавили і причини людських хвороб, і хід зірок у небі, і закони віршування, і політичні пристрасті, і сенси життя та смерті, і багато чого іншого. Філософія справді була своєрідною "колискою" всіх наук, які формуватимуться по мірі накопичення інформації про той чи інший об'єкт світу. Більш того, "любов до мудрості" передбачала і міркування про природу людини, її долю, належне улаштування та цілі людського життя. Мудрість була покликана врівноважити складні взаємовідносини людини зі світом, узгодити знання і дії. Виникнення філософії означало появу особливої духовної мети - пошуку гармонії знань про світ з життєвим досвідом людей, з усіма їх віруваннями, ідеалами й надіями.

Філософія розширює і систематизує знання людей про світ, людину, суспільство, допомагає зрозуміти світ як єдину складну систему. Відображуючи ставлення людини до світу, погляди на мету та сенс життя, на зв'язок її інтересів і потреб із загальною системою соціальної та природної дійсності, філософія є підґрунтям соціальної орієнтації людей. Вона визначає світоглядний підхід людей до оцінки явищ і речей, осмислює і обґрунтовує світоглядні ідеали, накреслює стратегію їх досягнення.

Оскільки потреба самовизначитися в житті характерна для всіх людей, але не всі люди є філософами, то найпершою формою орієнтації людини в житті є світогляд. Світогляд - це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до свiтy та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані у єдину систему, у центрі якої завжди перебувають уявлення людини про себе.

Як вже зазначалося, з міфології, як із спільного витоку, починають свій шлях і релігія,і філософія. Релігія обирає шлях віри і почуттів, а філософія - шлях почуттів і знань. Спільним залишається те, що, як історичні типи світогляду, вони прагнуть не лише пояснити світ, а й "вписати" в нього людину з усіма її бажаннями, тривогами й прагненнями. Обидві (і релігія, і філософія) сприяють духовному зростанню особи, навчають дисципліні духу, орієнтують на належний спосіб життя, на добро, на високі сенси існування. Водночас є й відмінні риси між ними: 1) релігія поділяє світ на земний і небесний, а філософія завжди відстоює єдність світу; 2) релігія формує свідомість людини за допомогою образного мислення і уяви, а філософія - за допомогою інтелекту; 3) релігія намагається заспокоїти, утішити, дати надію, а філософія - дати знання (а не віру) як життєву опору; 4) початком релігії є побоювання світу, а початком філософії - цікавість до світу (навіть здивування, на думку Платона); 5) релігія існує як масовий світогляд, а філософія - як елітарний,оскільки є більш теоретизованим. Вірити легше, ніж напружувати розум; 6)для релігії головним є дотримання певних норм, правил, святих канонів, а для філософії головним є свободомислення: без свободи думки і міркувань вона просто не може існувати.

Наука, як специфічна форма світогляду претендує на своєрідне "чисте знання" і тому прагне зосередитись перш за все на рівні світорозуміння, залишаючи світовідчуття та світосприйняття релігії і філософії. Однак всі науки народилися з лона саме філософії внаслідок диференціації знання. Тому розум був і є спільною основою та інструментом пізнання світу і для філософії, і для науки.

Спільне для них є:

1) прагнення відшукати істину за певними логічними принципами та методологією;

2) розробка відповідних понять, категорій, формулювання законів;

3) відштовхування від реального життя, від практичних потреб, від дійсності, яку треба осмислити, щоб пристосуватися.

Відмінне між наукою і філософією більше:

1) наука завжди переходить від одних проблем до інших, а філософія розв'язує одні і ті ж самі, вічні про-блеми (що таке людина? Що таке Всесвіт? Що таке життя і смерть? В чому сенс життя? тощо), але щоразу у нових умовах, на новому рівні, у нових аспектах. Поняття "прогрес" до філософії не застосовується;

2) наука вивчає світ по частинах, кожна на своїй "ділянці", а філософія ніколи не забуває про єдність та цілісність світу;

3) наука створює систему знань відносно довершених і доведених, а філософія не дає готових формул чи рецептів, системність у філософії має зовсім інший зміст;

4) наукові знання призначені для загального і масового використання, а філософські істини - для індивідуального досвіду та особистісних міркувань;

Філософія не є наукою, вона значно ширша за своїм змістом, ніж наука. З "надр" філософської думки народжуються і сама наука, і мораль, і право, і мистецтво. Філософія - животворний дух людства, візитна картка його культури.

2. Світогляд і світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння.

Світогляд - це сукупність поглядів та уявлень людини про світ ,які визначають її ставлення до різноманітних явищ дійсності,життєву позицію та ціннісні орієнтації.

Світогляд - складна і суперечлива єдність знань, ідеалів, мрій, цілей, сподівань, інтересів, бажань, надій, вірувань, переконань, емоцій, почуттів, поглядів на сенс і мету життя, котрі визначають аспекти мислення та норми діяльності особи.

Через світогляд завжди відшукується смислова основа буття та відбувається прилучення до духовного світу як предків, так і сучасників.

Світогляд - багатовимірне і складне утворення, що характеризує активне самовизначення людини, динаміку її певного способу життя й думки.

Світогляд - необхідна складова людської свідомості взагалі, яка поєднує різні щаблі як загальнолюдського, так і особистісного досвіду.

Головними поняттями світогляду є світ та людина. Він відображає не стільки об'єктивне бачення скільки суб'єктивне. Головним завданням постає формування загальної картини світу.

У процесі свого розвитку світогляд знайшов своє віддзеркалення у формах міфології,релігії,та філософії.

У своїй основі світогляд має таку структуру : світовідчуття(емоційно-психологічний рівень),світосприйняття (певний досвід формувань уявлень про світ з використанням наочних образів),світорозуміння (пізнавально-інтелектуальний рівень).

Мова йде про історичні типи світогляду, які складалися по мірі духовного розвитку людства взагалі. Це - міфологія, релігія, філософія,наука і мистецтво. Утворення кожного нового типу світогляду не означало відкидання попереднього, хоча всі вони й демонструють певну послідовність культурного дозрівання людської спільноти. До того ж і в міфології, і в релігії, і в філософії, і в науці, і в мистецтві ґрунтовними, базовими залишаються поняття "людина" і "світ". саме вони спонукають до нових міркувань з приводу нескінченних проблем їхнього співіснування.

Ступені історичного розвитку світогляду: античний, середньовічний, гуманістький(ренесанс), новий час, новітній час.

За способом розумiння людиною свого мiсця світі можна виділити кілька основних типів світогляду:

1. Міфологічний - це результат практично-духовної дiяльностi людини. У мiфологiчному свiтоглядi людина не вiдокремлює себе вiд речей природного світу, а окрема людина не вiдокремлює себе вiд суспiльства в цiлому. В мiфологiчному свiтоглядi не існує чiткої межi мiж мисленням та мовленням, свiдомiстю та реальнiстю, предметом та думкою про предмет. Людина і світ нерозривні; людина прагне перебувати в гармонії зі світом)

2. Релiгiйний свiтогляд через віру в потойбічне божественне начало формує у людини ставлення до світу, надає йому смислової завершеності і таким чином людина досягає гармонії.

3. Фiлософiяє теоретичною формою ставлення людини до cвiту. Порiвняно з наукою її особливiсть полягає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ людини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєві проблеми.

4. Науковuй свiтогляд є теоретичною формою ставлення до світу. Cвіт у ньому об'єктивно розглядається таким яким він є незалежно вiд людини, а людина вбачається в ньому тiльки частиною світу - природи чи суспiльства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людинi поставити закони природи собi на службу аби створити оптимальні умови свого існування.

5. Мистецтво є практично-духовною дiяльнiстю. Людина постає у ролі митця-художника, що створює суб'єктивний образ об'єктивного світу, в якому він досягає гармонії з цим світом.

3. Історичні типи світогляду: міф, релігія, науковий світогляд, філософський світогляд.

Для розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, етапи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступних, більш зрілих. Для розкриття специфіки сучасного світогляду, ЙОГО функцій необхідно уявити цей шлях, перші кроки, джерела сьогоднішнього світорозуміння, тобто заглянути в історію формування світогляду.

Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія. Оскільки філософії як світоглядові присвячено окремі питання, зупинимося спочатку на короткій характеристиці міфології і релігії, з'ясуємо основні риси цих явищ.

Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виникала в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значна увага приділялася також питанням походження людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху. Важливе місце в міфах відводилося культурним досягненням, які відігравали особливо важливу роль в життєдіяльності людей, – добуванню вогню, землеробству, звичаям, обрядам тощо.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв'язок минулого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв'язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впровадженню норм поведінки.

Основні риси міфологічного світогляду:

– уявлення про кровно-родинні зв'язки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження природи в первісному суспільстві, якось пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них і була безсилою подолати негативні наслідки природних явищ, вона переносила людські риси на навколишній світ;

– персоніфікація, уособлення природних сил та способів людської діяльності. Явища природи отримували певні імена, "оживлялися" з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, "задобрити", принести жертву тощо;

– міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація. Подібне мислення спостерігаємо у дітей, художників, поетів;

– міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості, обґрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, не було ніяких сумнівів. Міф передавався від покоління до покоління, від народу до народу, не було навіть думки щодо перевірки, підтвердження практикою;

– людина розумілася як іграшка в руках природних чи надприродних сил, її життєвий шлях визначався долею, фатумом. Вважалося, що всі людські дії, вчинки, весь життєвий шлях було наперед визначено. Звідси – пасивно-пристосовницька поведінка людини.

У міру розвитку суспільного життя, переходу від його первісних форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку суспільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі корінні питання світогляду – про походження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці народження і смерті, соціального устрою. На них прагне дати відповідь нова історична форма світогляду – релігія.

Як і міфологія, релігія вдається до фантазії і почуттів. Але на відміну від міфу релігія розрізняє земне і неземне, надприродне, вона розводить їх на два протилежних полюси. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в життя людей "чужих" їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, непомірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як "вищі сили". "Вищі сили" виступали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні начала. Звідси – поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти захист і порятунок у зверненні до божественних сил.

– поділ світу на поцейбічний ("земний") і потойбічний ("небесний");

– віра в існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті людей;

– наявність культу – системи усталених ритуалів, догматів;

– поклоніння Богові як вищій істоті.