Теоретичний матеріал до теми 1.

1. Сутність категорій управління та менеджменту

Поняття “менеджмент” походить від латинського manus – “рука”. Спочатку воно означало “дбайливо вести господарство” та інше. Це слово вібрало в себе усі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і спільної роботи. У широкому розумінні менеджмент – це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду втілених в діяльності професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтилекту та мотивів поведінки інших людей. У вузькому прагматичному плані сутність менеджменту краще за все сприймається через системний підхід. Робота менеджерів в організації полягає в тому, аби поєднати та скоординувати використання усіх “входів” в організацію для досягнення цілей (певних “виходів” з організації). Тому у вузькому розумінні менеджмент – це процес планування, організації, лідерування та контролю організаційних ресурсів для результативного досягнення цілей організації . З означення функції менеджменту логічно виконуються в певній послідовності , яка і утворює поняття цикл менеджменту . Складається враження існування циклу менеджменту обумовлює дискретність процесу управління. Мистецтво менеджера полягає у вмінні менеджера пристосувати науку управління до особливостей : власного характеру ; підлеглих; сфери діяльності фірми. Мистецтво як наука це організація, складна соціально-технічна система, керування якою вимагає врахування багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів. Прийняття рішень в даному випадку – мистецтво, яке базується на знаннях, умінні, інтуіції та досвіді людей, які керують організацією. Це здатність ефективно використовувати накопичений досвід на практиці. Менеджмент як наука має предметом вивчення специфічні проблеми, підходи до їх вирішення. Отже, наука та мистецтво менеджменту не виключають, а доповнюють одна одну. В останні роки в Україні широко використовуються терміни "управління" та "менеджмент". Що спільного та відмінного у цих двох поняттях?

Управління — це цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку в зв'язку зі зміною обставин. Управляти (керувати) можна автомобілем, конвеєром, технологією тощо. Складовим елементом управління є менеджмент, під яким розуміють цілеспрямовану дію на колектив працівників або окремих виконавців для виконання поставлених завдань та досягнення визначеної мети. Термін "менеджмент" походить з англійської мови і означає "керувати, управляти, стояти на чолі, завідувати, бути здатним впоратися з чимось, якоюсь проблемою". Французький економіст Бернар Гурней зазначає, що управління є галузь суспільних наук, яка описує та пояснює структури й діяльність органів, які становлять апарат держави і громадських колективів та підпорядковані державній владі.

На відміну від спостережних і контрольних органів, менеджер завжди наділяється виконавчою владою і несе повну відповідальність за очолювану ділянку роботи. Менеджер розглядається як професійний керівник, як представник особливої професії, а не просто юрист, економіст ч інженер, що здійснює управлінські функції. Підприємець - людина, яка бере на себе ризик, пов’язаний з організацією нового підприємства чи з розробкою нової ідеї, продукції чи нового виду послуг, що пропонується суспільству. Менеджер на відміну від бізнесмена обов’язково займає постійну посаду і в його підпорядкуванні постійно є люди.

2. Поняття організації, формальні та неформальні, прості та складні організації.

Термін «організація» походить з грецької мови та означає поєднання, побудову, об’єднання чогось або когось у єдине ціле, приведення до жорсткої системи. Звідси під «організацією» необхідно розуміти складне виробниче утворення, сформоване із виробничо-самостійних систем, але об'єднаних спільним керівництвом підприємств. У більш широкому розумінні організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей.

Організації, які функціонують в суспільстві є різними за характером і метою діяльності, що дає можливість забезпечувати усі сфери людського життя, вони різні за формою власності, мають комерційну й некомерційну спрямованість, але всі вони діють на основі певних принципів та правил.

Згідно з законодавством України організації, які зареєстровані і мають статус юридичної особи, мають в своєму розпорядженні майно для здійснення підприємницької діяльності, називаються підприємствами.

         Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який  має права юридичної особи та здійснює виробничу,  науково-дослідницьку  і  комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Організація – це інституціоналізована група осіб (фізичних і юридичних), які взаємодіють за допомогою матеріальних, економічних, правових і інших умов для досягнення поставлених цілей.  

Отже, організаціями є фірми (економічні суб'єкти), профспілки, політичні партії, університети, неприбуткові організації, державні установи чи органи місцевого самоврядування й безліч інших «оди­ниць координації, які мають певні межі й функціонують для досягнення мети або кількох цілей, що їх поділяють її члени-учасники».

Надалі поняття «організація», «підприємство», «фірма» використо­вуватимуться як взаємозамінні.

Для здійснення своєї діяльності підприємство має розпоряджатися певними матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами і засобами. Планомірне комбінування та використання цих факторів виробництва, організація виготовлення та реалізація продукції (виконання робіт, надання послуг) є основою для отримання доходу (прибутку), досягнення цілей підприємства та задоволення економічних інтересів його власників.

Характерними ознаками підприємства є:

1)      проведення підприємницької діяльності, тобто самостійна, ініціативна, систематична діяльність, яка здійснюється на власний ризик, з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метою одержання прибутку;

2)      наявність статусу юридичної особи, ознаками якої є відокремлене майно, можливість від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем в арбітражному або третейському судах. Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство – ще товарний знак. Підприємство не може мати в своєму складі інших юридичних осіб.

Діяльність підприємства здійснюється, як правило, на основі статуту. Статут затверджується власником майна, а для державних підприємств – власником майна за участю трудового колективу. В статуті підприємства визначається найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет та мета діяльності, органи управління підприємством, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна, характер організації трудових відносин, членства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Майнові права підприємства перебувають під охороною Господарського кодексу України від 16.01.2003 р., № 436-IV [11]. Цей кодекс закріпив нові принципи функціонування підприємств, які відповідають умовам ринкової економіки, повністю змінив їх права та повноваження щодо всіх аспектів життєдіяльності підприємства.

Згідно з Господарським кодексом підприємство як самостійний господарюючий суб’єкт:

1. планує свою діяльність та визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на свою продукцію (послуги), рівня конкурентоспроможності, а також необхідності забезпечення виробничого і соціального розвитку підприємства, підвищення доходів;
2.  здійснює матеріально-технічне постачання (забезпечення) власного виробництва та капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) з постачальниками та посередницькими організаціями, на товарних біржах;
3.  реалізує свою продукцію, інші матеріальні цінності на основі прямих угод зі споживачами, на основі бартерних угод, державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних товарних підприємств тощо;
4.  самостійно або на договірній основі встановлює ціни на свою продукцію, роботи, послуги, майно, крім випадку державного регулювання цін на особливо значущі види продукції, а також при монопольному становищі підприємства на ринку;
5. визначає чисельність та структуру робітників, обирає форми і системи оплати та стимулювання їхньої праці, розміри фонду оплати праці, враховуючи встановлені мінімальні соціальні гарантії та співвідношення між темпами росту оплати праці і випуску продукції;
6.  обирає банківську установу для здійснення розрахункових, кредитних та касових операцій, визначає характер і умови використання своїх вільних грошових коштів;
7.  при наявності відповідної ліцензії здійснює зовнішньоекономічну діяльність, отримує та використовує валютну виручку, а при необхідності – кредити від іноземних партнерів;
8.  проводить різноманітні операції з цінними паперами (випуск, реалізацію, купівлю);
9.  визначає напрямки та обсяги використання отриманого прибутку.

Виділяють формальні й неформальні організації. Наведені вище означення і характеристики відносяться до формальних організацій. Неформальні об’єднання, як правило,  виникають спонтанно, коли люди досить часто взаємодіють між собою, їх об’єднують спільні інтереси, вони потребують взаємодопомоги, взаємозахисту, тісного спілкування. Майже в кожній формальній організації можна зустріти неформальні групи, інтереси або соціальні потреби яких не можуть бути задоволені в межах формальних стосунків. До неформальних організацій можна віднести колективи, які полюбляють певний вид спорту, театр, музику, мистецтво, туризм тощо.

Неформальна організація ґрунтується на товариських взаєминах та особистому виборі зв'язків учасників і характеризується соціальною самостійністю. У неформальних групах також є певна структура, неформальний лідер, використовуються неписані правила (норми). Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відносини за своїми потребами, тому ними управляти набагато складніше, ніж формальними.

Для керівництва підприємства при управлінні неформальними групами виникають певні труднощі, оскільки:

1.  на початкових стадіях існування групи про неї існує, як правило, невисока думка керівництва;
2. групи можуть діяти непродуктивно;
3.   прийняті норми поведінки в групі можуть бути відмінними від формальних, традиційних;
4. існування чітко вираженої тенденції опору змінам.

Управлінська практика свідчить, що в будь-якому випадку з неформальною групою необхідно рахуватися, а позитивні тенденції (високий дух колективізму, прагнення до успіху) вміло використовувати на користь організації. Рекомендації щодо успішного управління неформальними групами наведені на рис. 1.

3. Форми підприємств і управління ними

1. 1.      Класифікація підприємств в Україні

Основними формами підприємницької діяльності є підприємства, товариства, кооперативи, банки, біржі, страхові компанії тощо. Різні форми підприємницької діяльності можуть створювати об’єднання, до яких належать асоціації, концерни, консорціуми, холдинги та ін.

Класифікують різні види підприємств :

• За характером господарської діяльності – розрізняють промислові, торгові, транспортні, страхові, інжинірингові, туристичні, комунальні та ін.

Усі фірми проходять реєстрацію, їм надаються права юридичної особи як носія майнових прав і обов’язків.

УВАГА!!! Юридична особа має такі ознаки:

- наявність мети, що визначається членами підприємства;

- наявність організаційної структури, що забезпечує процес господарської діяльності;

- самостійна майнова відповідальність;

- незалежність від змін в організаційній структурі.

• За правовим статусом виділяють:

- Повне товариство – об’єднання двох або більше осіб для підприємницької діяльності. При цьому кожний несе повну відповідальність (своїм вкладом і майном) за зобов’язаннями товариства. Форма відповідає малим і середнім підприємствам.

- Командитне товариство – об’єднання двох або декількох осіб для виконання підприємницької діяльності. При цьому є повні товариші, які несуть повну відповідальність (своїм вкладом і майном), і командити (вкладники), які відповідають тільки своїм вкладом за результати діяльності.

- Товариство з обмеженою відповідальністю – форма об’єднання, коли всі учасники несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства тільки своїм вкладом.

- Акціонерне товариство – об’єднання капіталів за допомогою випуску акцій, які можуть вільно переходити від однієї особи до іншої. Відповідальність вкладників-акціонерів за зобов’язаннями товариства обмежується тільки капіталом, вкладеним в акції (бувають ПАТ і ПрАТ)

• За характером власності фірми можуть бути: приватні, державні, колективні.

• · За розміром фірми виділяють – малі, середні та великі.

Міжнародні фірми – сфера виробничої і комерційної діяльності поширюється на зарубіжні країни. Особливості міжнародних фірм:

- наявність підконтрольних виробничих філіалів, дочірніх компаній в інших країнах;

- технологічна кооперація і спеціалізація підконтрольних підприємств;

- контроль і координація діяльності філій і дочірніх компаній з одного центру.

Філія не має юридичної самостійності, тому не може укладати договори, вести бухгалтерський облік.

Дочірня компанія має юридичну самостійність, виступає на ринку від свого імені і за свій рахунок. При цьому материнська компанія не несе ніякої відповідальності за виконання обов’язків дочірньої компанії.

До міжнародних фірм належать транснаціональні корпорації.

- Транснаціональна компанія – форма організації господарської діяльності, в основі якої є кооперація праці робітників багатьох підприємств, розташованих у різних країнах. Їх діяльність спрямована на подолання конкуренції і посилення свого панування на світових товарних ринках.

1. 2.      Об’єднання підприємств

На практиці існує багато об’єднань, які відрізняються цілями, характером господарських взаємовідносин, рівнем самостійності.

Відомі такі об’єднання:

- Картель – об’єднання фірм однієї галузі, для якої характерно збереження права власності учасників картелю на свої підприємства і забезпечення господарської, фінансової і юридичної самостійності.

- Синдикат – різновид картельного об’єднання, який передбачає збут продукції усіх учасників об’єднання через єдиний орган (акціонерне товариство). Така форма об’єднання характерна для галузей з масовою однорідною продукцією (вугільна, металургійна, хімічна тощо).

- Пули – теж різновид картельного об’єднання, для якого характерно те, що всі прибутки об’єднання розподіляються між учасниками у встановленій раніше пропорції.

- Трест – об’єднання, де різні підприємства створюють єдиний виробничий (технологічний) комплекс (обробка сировини, будівництво тощо). Підприємства, які створюють трест, підпорядковані головній компанії, яка виконує функцію оперативного керівництва як виробничим комплексом, так і збутом продукції. Підприємства, які створюють трест, втрачають свою господарську і юридичну самостійність. Якщо головній компанії належить значна частка акцій підприємств, які створюють об’єднання, воно стає холдингом.

- Кооперативні фірми – пайові об’єднання споживачів, фермерів або малих виробників із метою ведення господарської діяльності в комерційних цілях. Одним із основних завдань кооперативних об’єднань є звільнення від посередників збуту продукції. Серед кооперативних організацій – сільськогосподарські, ремісничі, споживчі, торговельно-закупівельні кооперативи.

1. 3.        Особливості управління малими, середніми та великими підприємствами

Характерною особливістю малого і середнього бізнесу (МСБ) є багатогранність діяльності бізнесмена, який на власний ризик започаткував і веде бізнес, відповідає за результати діяльності, приймає рішення, і тому МСБ має ті самі риси, що притаманні великим підприємствам, одночасно є такі особливості:

- об’єднання функцій керівника і власника;

- відсутність на багатьох підприємствах планових відділів є причиною того, що плани не фіксуються документально;

- МСБ належать до адаптивних систем, яким притаманні гнучка організаційна структура, тимчасове закріплення завдань і робіт за виконавцями, децентралізація повноважень і відповідальності, переваги горизонтальних зв’язків, мінімальне використання формальних правил і процедур, готовність до змін;

- використання гнучких методів контролю;

- перевага усного (вербального) спілкування.

Існують певні відмінності в поведінці підприємств МСБ порівняно з великими підприємствами (табл. 1).