Методи виробничого навчання

1. Методи навчання, їх сутність та класифікація

Як випливає з характеристики процесу навчання, основними проблемами його є: для чого вчити - мета навчання; чого навчити - зміст навчання; як організувати процес навчання - форми організації навчання; що використовувати у процесі навчання - засоби навчання; як навчати - методи навчання. Не принижуючи значущості кожної проблеми навчального процесу, зазначимо, що найважливішою з них є методи навчання. Саме від їх ефективності, за будь-яких інших умов і факторів, залежить і кількість, і якість одержуваних студентами знань, навичок та вмінь.

Метод (від гр. - шлях до чогось) означає спосіб досягнення мети, певним чином упорядковану діяльність. Методом навчання називають спосіб упорядкованої взаємозалежної діяльності викладача і студентів у справі, що спрямована на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку у процесі навчання. Метод навчання характеризують три ознаки: мета навчання, спосіб засвоєння, характер взаємодії суб'єктів навчання. Поняття "метод навчання" вітчизняні педагоги трактують неоднаково. Деякі розуміють його як спосіб передачі іншим знань (Д.І. Тихомиров) чи зараховують до нього взагалі всі способи, прийоми та дії вчителя (К.В. Єльницький). Інші розглядають метод навчання як сукупність координованих прийомів викладання (С.О. Ананьєв) тощо.

Дослідження педагогів і психологів довели, що засвоєння знань та способів діяльності відбувається на трьох рівнях: усвідомленого сприйняття і запам'ятовування; застосування знань та способів діяльності за зразком чи в подібній ситуації; творчого застосування. Методи навчання повинні забезпечити досягнення усіх рівнів засвоєння.

Оскільки методи навчання мають множинну характеристику, є можливість класифікувати їх за декількома критеріями. Методи поділяють, по-перше, за джерелами передачі та характеру сприйняття інформації на словесні, наочні і практичні (С.І. Перовський, Є.Я. Голант). Залежно від основних дидактичних задач, що реалізуються на конкретному етапі навчання, методи поділяють на методи знаходження знань, формування умінь і навичок, застосування одержуваних знань, творчої діяльності, закріплення, перевірки знань, умінь та навичок (М.О. Данилов, Б.П. Єсипов). Відповідно до характеру пізнавальної діяльності студентів щодо засвоєння змісту освіти вирізняють такі методи, як пояснювально-ілюстративні (інформаційно-рецептивні), репродуктивні, проблемного викладу, частково пошукові (евристичні) і дослідні (М.Д. Скаткін, І.Я. Лернер).

Є класифікації, в яких поєднуються методи викладання з відповідними методами навчання: інформаційно-узагальнювальні та виконавчі, пояснювальні й репродуктивні, інструктивно-практичні і продуктивно-практичні, пояснювально-збуджувальні та частково-пошукові, збуджувальні і пошукові (М.І. Махмутов). Дедалі частіше застосовуються підходи до класифікації методів навчання одночасно за джерелами знань і логічними підставами (М.М. Верзилін), за джерелами знань та рівнями самостійності студентів у навчальній діяльності (О.М. Алексюк, І.Д. Звєрєв та ін.).

В.Ф. Паламарчук і В.І. Паламарчук запропонували модель методів навчання, в якій поєднуються джерела знань, рівень пізнавальної активності і самостійності студентів, а також логічний шлях навчального пізнання. Класифікацію, в якій розглядаються чотири боки методів - логіко-змістовна, джерельна, процесуальна й організаційно-управлінська - було розроблено С.Г. Шаповаленком.

Різні погляди на проблему класифікації методів відображають природний процес диференціації й інтеграції знань про них. Дедалі чіткіше позначається багатосторонній, комплексний підхід до характеристики їх сутності. Сьогодні, коли активно впроваджуються інноваційні технології у процес освіти, методи навчання доцільно поділити на традиційні та інноваційні. Ю.К. Бабанський8 узагальнив і систематизував уявлення щодо традиційних методів навчання на основі методології цілісного підходу до діяльності. Зокрема ним було виокремлено три основні групи традиційних методів: 1) методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; 2) методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності; 3) методи контролю й самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності. У свою чергу методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності поділяються: на словесні, наочні та практичні за джерелом передачі і сприйняття навчальної інформації; індуктивні та дедуктивні за логікою передачі і сприйняття інформації; репродуктивні та проблемно-пошукові за ступенем самостійності мислення; на навчальну роботу під керівництвом викладача та самостійну роботу студентів за ступенем керування навчальною роботою.

До інноваційних методів навчання слід зарахувати дуже популярні сьогодні метод портфоліо та метод кейса (рис.).

Запропонована класифікація методів навчання є відносно цілісною, оскільки враховує всі основні структурні елементи діяльності (її організацію, стимулювання і контроль): усі основні функції та особливості методів, що виявлені до цього часу педагогічною наукою, не відкидаючи жодної з них. Проте вона не просто механічно поєднує відомі підходи, а розглядає їх у взаємозв'язку, вимагаючи вибору їх оптимального поєднання. У ній цілісно подано такі аспекти пізнавальної діяльності, як сприйняття, осмислення і практичне застосування. Нарешті, такий підхід до класифікації методів не виключає можливості доповнення його новими приватними методами, що виникають у ході вдосконалення процесу навчання в сучасних навчальних закладах.

2. Класифікація методів навчання

Методами виробничого навчання називаються основні способи спільної діяльності майстра та учнів профтехучилища, завдяки яким учні оволодівають знаннями, уміннями і навичками, професійною майстерністю, розвивають творчі здібності, розумові і фізичні сили.

Існують різні підходи до здійснення цієї класифікації залежно від вибору основи. Зазначимо з огляду на це, що існує певна відмінність між методами теоретичного і виробничого навчання. Якщо на уроках з предметів профтехциклу викладач повідомляє нову навчальну і технічну інформацію всім учням одночасно, то в умовах виробничого навчання досить часто проводяться заняття з підгрупами учнів і навіть індивідуально.

За ознакою джерела інформації методи поділяють на:

1 словесні,

2 наочні,

3 практичні.

Розповідь майстра, як метод є оповідною формою розкриття нового навчального матеріалу. Розповідь повинна забезпечувати політехнічну спрямованість викладання, вона містить ознаки тих чи інших об'єктів техніки, предметів і знарядь праці, а також їх зміни у ході технологічних процесів. Розповідь містить лише вірогідні і науково перевірені факти, побудована за певним раціональним планом. Матеріал викладається так, щоб були зрозумілими основні думки.

Пояснення використовують разом з розповіддю (остання випереджає пояснення) і показом. Питома вага пояснення серед методів виробничого навчання, безумовно, більша, ніж розповіді, адже програма виробничого навчання з більшості професій побудована у такий спосіб, що майстру доводиться частіше пояснювати, тлумачити, ніж розповідати. Під поясненням слід розуміти словесне тлумачення, обґрунтування тих чи інших ознак, властивостей, предметів, явищ, процесів, принципів дії апаратів, приладів, пристроїв тощо.

Бесіда як словесний метод – характерний діалог між майстром та учнями у формі запитань та відповідей. Колективна бесіда може передувати новій темі, новому змісту навчання. Можливий, однак, інший варіант бесіди – наприкінці заняття. Підготовка майстра до бесіди потребує ретельного обмірковування типових запитань. Слід враховувати і особливості змісту виробничого навчання з даної теми, й індивідуальні особливості окремих учнів, їх знання, активність, попередню підготовку, поведінку тощо.

Три типи бесіди:

1. Бесіди при вивченні нового матеріалу доречно проводити тоді, коли попередній навчальний і виробничий досвід учнів тісно пов'язаний із знаннями, уміннями, які належить засвоїти.
2. Вид бесіди спрямований на відтворення раніше засвоєних знань та умінь, теоретичне їх обґрунтування.
3. Тип бесіди спрямований на перевірку і контроль результатів виробничого навчання.

Інструктаж. Цей метод виробничого навчання слід віднести до найпоширеніших і важливіших. Інструктажем в умовах виробничого навчання називають чітко визначену систему вказівок, рекомендацій, які стосуються способів виконання трудових дій. Дехто із спеціалістів вважає інструктаж не окремим методом, а системою методів.

У виробничому навчанні, залежно від часу заняття, розрізняють три основних види інструктажу:

1. вступний,

2. поточний,

3. заключний.

Вступний інструктаж

Мета: Підготувати учнів до активного і свідомого виконання вправ.

Основним завданням вступного інструктажу є ознайомлення учнів:

•  із змістом наступної роботи; 
•  з обладнанням та інструментом для виконання роботи; 
•  з технічною та довідковою документацією; 
• з прийомами виконання роботи, уміннями і навичками, якими оволодіватимуть учні; 
• з вимогами до виконання кожної вправи; 
• з організацією робочого місця для виконання наміченої роботи; 
• з правилами і логічною послідовністю виконання роботи; 
• з найтиповішими видами помилок, яких слід уникати при виконанні роботи; 
• із способами контролю якості виконаної роботи; 
• із правилами техніки безпеки.

Поточний інструктаж здійснюють під час виконання вправ.

• Зміст поточного інструктажу неможливо планувати так ретельно, як вступного. В діяльності учнів при виконанні  трудових  вправ  спостерігається  ряд досить типових помилок.
• Поточний інструктаж адресований в індивідуальному плані кожному учневі, тому його зміст диференціюється більшою мірою, ніж зміст вступного інструктажу. Незалежно від обсягу, складності і характеру вмінь і навичок, які формуються з допомогою вправ, майстер повинен тримати в полі зору всіх учнів групи, спостерігати їх діяльність і в потрібний момент консультувати їх.

 

Заключний інструктаж.

Зміст: Майстер аналізує результати виконання вправ, звертає увагу на типові недоліки, шляхи їх передбачення

• Оцінюються індивідуальні результати роботи, виконання таких важливих критеріїв, як дотримання виробничих норм і відповідної технології.
• Майстри виробничого навчання повинні підтримувати спроби учнів (навіть безрезультатні) раціоналізувати технологічний процес, наближати працю учнів до праці передових кваліфікованих робітників.
• Під час заключного інструктування слід разом з учнями обговорити можливості ефективнішого виконання трудових завдань.
•  Можна провести опитування учнів, визначити домашнє завдання, дати вказівки щодо підготовки до нового уроку

Основна задача виробничого навчання – формування вмінь і навичок, які забезпечують методи виробниче навчання, віднесені до практичного: вправи, самостійна робота учнів, лабораторно-практичні роботу рішення виробничо-технічних задач. Усі ці методи поєднує те, що при їхній реалізації активно діючим обличчям є майстер, у якого є чому вчитися, він вміло керує і направляє.

Основними методами є вправи і самостійна робота учнів. Саме ці методи забезпечують формування основ професійної майстерності. Вони включаються в процес виробничого навчання, коли учням потрібно глибоко розібратися в додатку теоретичних знань до рішення практичних задач, визначити і практично перевірити прикладні залежності.

Лабораторно-практичні роботи з своїми цілями, змісту, організації займають проміжне положення між теорією і практикою. У цьому зв'язку найбільше ефективно лабораторно-практичні роботи проводити майстру разом з викладачем спеціального предмета (спеціальної технології).

У профтехучилищах застосовуються різні види демонстрацій, які можна поділити на три основні групи:

• демонстрація об'єктів і процесів у натуральному, природному вигляді (роздатковий матеріал, макети, моделі, показ прийомів роботи, проведення дослідів); 
• демонстрація зображень у тому числі символічних, умовних (плакати,  схеми та ін.); 
• демонстрація за допомогою інформаційних технічних засобів навчання, у тому числі комп'ютерів, кадрів відеороликів.

Характеризуючи способи використання на уроках виробничого навчання наочного приладдя різних типів і видів, необхідно відбивати такі особливості методики їхнього застосування:

• демонстрація наочного приладдя повинна органічно поєднуватися з показом прийомів, розбором технічних вимог, технологією виконання робіт;
• для демонстрації зразків робіт, інструментів, пристосувань  доцільно використовувати муляжі, плакати, натуральні зразки, що створюють умови для порівняння й узагальнення;
• дрібні зразки використовувати як роздавальний матеріал;
• при поясненні технології обробки, приготування, подачі варто широко використовувати зразки (оброблені, приготовані) у послідовності технологічних процесів;
• при використанні  наочних посібників устаткування, приладів, агрегатів необхідно зробити їх максимально наочними.

 

Загальні вимоги-характеристики вправ як методу виробничого навчання:

1.Вправи – це не тільки повторення, але й обов'язковий рух уперед. Кожна вправа – це черговий крок в оволодінні професією.

2.Кожна вправа повинна мати чітку мету:

• Ці дві мети повинні тісно сполучатися, причому досягнення виробничої мети є засобом досягнення навчальної мети, що є основний. Вони повинні бути чітко доведені до учнів і усвідомлені ними.
• Вправи проводяться під керівництвом майстра. Ціль майстра при керівництві вправами повинна бути і метою учнів. Коректування діяльності учнів у процесі вправ виробляються насамперед з позицій реалізації навчальної мети.
• Виконуючи вправи, учень повинний мати міцну свідому орієнтовану основу своєї діяльності. Учень повинний чітко знати, «що», «як» і «чому так» потрібно робити.
• Висока ефективність вправ забезпечується наявністю інтересу і позитивної мотивацією діяльності учнів.
• У процесі вправ учень повинний мати чіткі орієнтири для самоконтролю, ходу і результатів своїх дій

 

У процесі вправ на кожнім його етапі учень повинний чітко представляти, яких результатів він домігся, наскільки успішно виконується їхня мета.

1. Наступність і взаємозв'язок вправ - кожна попередня вправа підготовляє учня до виконання наступної, а наступна сприяє засвоєнню нової і закріплює попередню.
2. Поступове ускладнення вправ - по змісту, дидактичним цілям, навчально-технічним вимогам, ступеню самостійності учнів.
3. Правильний розподіл вправ за часом:

• вправи спочатку повинні бути нетривалими і розділятися невеликими проміжками часу;
• перерви між вправами повинні бути такої тривалості, щоб учні не забули результатів попередніх вправ;
• в міру оволодіння уміннями і навичками вправи повинні ставати більш тривалими, а проміжки між ними - збільшуватися;
• безупинні вправи можуть продовжуватися доти, поки відбувається удосконалювання процесу