Процес виробничого навчання: сутність, зміст систем, основні функції, завдання та принципи. Інструктування.

1. Сутність процесу виробничого навчання

Метою виробничого навчання є формування в учнів основ професійної майстерності в області визначеної професії або групи професій, закріплення отриманих учнями первинних навичок та професійних умінь самостійного виконання робіт, оволодіння сучасною технікою, механізмами, інструментами, технологією, опанування передовими формами організації праці.

Метою виробничих та переддипломних практик є вдосконалення отриманих знань та практичних навичок, а також забезпечення адаптації у трудових колективах. 

Не пізніше, ніж за місяць до початку виробничого навчання чи практики професійно-технічний навчальний заклад  та підприємство, де буде відбуватися даний навчальний процес, укладають між собою договір, у якому зазначається кількість учнів (слухачів) за професіями, спеціальностями та спеціалізаціями, терміни, умови і порядок проведення виробничого навчання чи практики, забезпечення відповідних умов і безпеки праці у відповідності до нормативних вимог тощо.

Основи професійної майстерності формуються поступово але, протягом усього періоду навчання в училищі. Це визначає необхідність розробки і вирішення взаємозалежної системи учбово-виробничих задач, визначеної педагогічної стратегії в підході до реалізації основної мети професійної підготовки учнів стосовно до різних періодів процесу виробничого навчання. Основою виробничого навчання є виробнича праця учнів. Це висуває особливі вимоги до підбора виробничих робіт учнів, до матеріально-технічного оснащення процесу виробничого навчання. Участь учнів у продуктивній праці, необхідність самостійного прийняття рішень у різноманітних виробничих ситуаціях об'єктивно визначають високий рівень пізнавальної і виробничої активності учнів. Усе це впливає на характер, методику й організацію процесу виробничого навчання.

Основним змістом процесу виробничого навчання є формування в умінь і навичок, характерних для професії. Це знаходить висвітлення у виборі і застосуванні форм, методичних прийомів навчання. У діяльності майстра, у порівнянні з діяльністю викладача значно знижується питома вага інформативної функції й підсилюється керівна, напрямна, інструктивна , функції. Провідним методом виробничого навчання є вправи, особливого значення набуває показ трудових прийомів, використання навчальної і виробничої документації.

Процес виробничого навчання відбувається на основі тісної взаємодії теорії і практики.

Практичні уміння і навички формуються на основі знань, що поглиблюються, вдосконалюються. Це визначає необхідність, по-перше, координації вивчення спеціальних предметів і виробничого навчання таким чином, щоб теорія випереджала практику, по-друге, високого рівня спеціальних знань майстрів виробничого навчання, по-третє, наявність тісних між предметних зв'язків у діяльності майстрів і  викладачів спеціальних предметів (спеціальної технології).

Специфічною особливістю процесу виробничого навчання є поєднання навчання учнів у спеціально організованих, у тому числі змодельованих умовах (навчальні майстерні, навчальні лабораторії, полігони, навчальні господарства, тренажери, навчальні установки і т.д.), і в умовах виробництва.

Основна мета процесу виробничого навчання — формування в учнів основ професійної майстерності, визначає специфіку систем здійснення цього процесу. На рівні з дидактичними засобами особливе значення має учбово-матеріальне оснащення учбово-виробничого процесу: обладнання, робочі і контрольно-вимірювальні інструменти, прилади, технічна документація і т.д.

Всі ці специфічні особливості, що характеризують процес виробничого навчання, необхідно враховувати при визначенні конкретного змісту, форм, методів і засобів виробничого навчання учнів, тобто системи.

2. Системи виробничого навчання

Під системою виробничого навчання розуміємо порядок розчленування змісту виробничого навчання, групування його частин і послідовність засвоєння їх учнями. Для того, щоб полегшити тлумачення сутності цього важливого поняття, коротко охарактеризуємо кожну з найпоширеніших систем навчання.

Виробниче навчання на різних етапах розвитку професійної освіти в нашій країні проводилось на основі різних систем. Вибір кожної з них залежить від умов, у яких здійснюється навчальний процес, від того, наскільки вони наближаються до реальних умов праці на конкретному виробництві, від рівня розвитку продуктивних сил.

Порядок розчленування змісту і його групування набули такого великого значення через те, що вони визначають реальні співвідношення виробничого навчання і виробництва. Сучасний підхід до визначення сутності системи виробничого навчання такий: система - це об'єктивна єдність змісту, форм, методів навчання і дидактичних засобів професійної підготовки, яка забезпечує учням можливість послідовно оволодівати трудовими прийомами, комплексами трудових операцій і видами робіт, характерних для даної професії.

Для підготовки робітників використовуються такі системи виробничого навчання: процесуальна, технологічна і процесуально-технологічна .

Процесуальна система виробничого навчання виходить з ідеї розчленування змісту праці апаратника виробництва на окремі технологічні процеси, їх групування і послідовне засвоєння.

Технологічна система виробничого навчання використовується також при підготовці робітників вузького профілю для промисловості. Її зміст полягає у послідовному теоретичному і практичному вивченні технології.

Постало питання про необхідність ретельнішого вибору і комбінування кількох систем виробничого навчання. На базі такого підходу і виникла комбінована процесуально-технологічна система виробничого навчання, яка поєднує переваги процесуальної і технологічної систем. Спочатку зміст навчання розподіляється на окремі компоненти з типових технологічних процесів, які вивчаються послідовно, а далі набуті знання, вміння, навички використовуються для вивчення технологічних процесів, типових для окремих галузей виробництва або для базового підприємства.

Застосування тієї чи іншої системи виробничого навчання визначається рівнем його організації, змістом і методикою.

Відповідаючи на питання чи можна зробити єдину для всіх більш досконалу систему навчання Д.О. Тхоржевський вважає, що виходячи з того, що на систему навчання залежно від його змісту впливають фактори виробничого і дидактичного характеру, які за своїми вимогами несумісні, систем може бути декілька. Але всі вони мають відповідати єдиним вимогам:

• навчання слід будувати з урахуванням завдань політехнічної освіти;
• організація навчання має відповідати рівню розвитку та особливостям організації певного професійного виду праці;
• навчання слід будувати на основі продуктивної праці;
• послідовність вивченні трудових операцій слід обґрунтовувати з дидактичної точки зору;
• система навчання повинна відповідати психофізіологічним закономірностям формування в учнів трудових умінь і навичок;
• у процесі навчання слід створювати умови, що спонукають учнів до участі в технічній творчості і сприяють розвитку відповідних здібностей;
• у процесі навчання слід створювати умови для виховання учнів .

С. Я. Батишевим на початку 60-х років була запропонована проблемно-аналітична система. Теоретичні засади цієї системи, на думку цього вченого, мають ряд переваг порівняно з іншими системами. Весь матеріал програми виробничого навчання розподіляють на окремі навчальні проблеми, кожна з яких має, наскільки це можливо, самостійне значення. Учні засвоюють відповідні вміння і навички, вивчають проблему за проблемою у чітко визначеній послідовності. Фактично послідовність навчання залежить від логіки технологічного процесу і характеру участі у ньому робітника відповідної професії. Метою розробки даної системи було спрямування на об'єднання розумової діяльності з фізичною працею. В її основі закладено інтелектуальний початок. Проблемно-аналітична система розбиває програмовий матеріал на окремі сегменти, які виступають самостійними завданнями і з яких складається весь процес праці по загальній проблемі.

Вивчення кожної проблеми відбувається не ізольовано, а в зв'язку з іншими проблемами. Спочатку йде ознайомлення з технологічним процесом в цілому, потім його розбивають на проблему.

Кожна проблема вивчається окремо, і включає в себе різні ситуації:

• загальна її характеристика;
• значення і місце в технологічному процесі;
• обсяг матеріалу, що вивчається.

Після вивчення всіх проблем переходять до вивчення технологічного процесу в цілому, але на більш високому рівні.

Тобто можна виділити етапи:

• вивчення окремої ситуації і виконання відповідних даним ситуаціям вправ;
• вивчення проблеми в цілому і виконання вправ;
• вивчення всього технологічного процесу, самостійне його ведення, регулювання і контроль.

Кожний період містить два етапи.

• Розв'язування розумових задач.
• Самостійна робота учнів під керівництвом інструктора.

Завдання проблемно-аналітичної системи - навчити учнів виділяти суттєві властивості, які притаманні кожній ситуації. Вивчення кожної окремої ситуації включає: планування; спостереження; визначення основних властивостей; диференціація; систематизація; синтез; узагальнення фактичного матеріалу.

Проблемно-аналітична система більшою мірою, ніж інші системи, відповідає вимогам науково-технічного прогресу, зокрема виходить із загальновідомого факту, що професійна діяльність значної кількості робітників на сучасному автоматизованому виробництві майже повністю складається із спостереження за ходом технологічного процесу, регулювання роботи агрегатів, машин і приладів.

Значне місце у роботі посідають розрахункові функції, а також функції спостереження і контролю.

З кожної теми навчальної програми, зміст якої розчленовано на окремі проблеми, необхідно розробити доцільну систему трудових вправ, складність яких поступово зростає. Таким чином, полегшується не тільки розв'язання важливих виробничих проблем, а й зростає розумова активність учнів. Але до недоліків можна віднести те, що проблемно-аналітична система має інтелектуальне спрямування безпосередньо на трудовий процес, але в її основі закладена ідея проблеми та ситуації, яку можна втілити в реальній на будь-якій частині заняття. Створення ситуації в теоретичній частині уроку передбачає введення ряду факторів: експериментальний, розв'язання проблемних задач.

Тренувальні вправи поділялись за своїм основним призначенням і розташовувались в такій послідовності:

• вправи з вихованням рухової культури;
• вправи з створенням біологічних установок;
• вправи з установкою зв'язків;
• вправи для закріплення виробничих прийомів, застосовуваних у попередніх вправах.
• 1 - ці вправи проводяться в умовах імітації виробничих умов (замість молотка палиця).
• 2 - мають вже певні зв'язки з відповідними виробничо-технічними умовами роботи (імітовані напилки).

Біологічні установки - статичні (поза), хватальні (хватка), рухово-конструктивні (конструкція рухів), темпові (темп), силові (сила), координаційні (координація рухів), точності (точність рухів).

• 3 - відбувається формування виробничих прийомів у спеціальних імітаційних умовах (при рубанні металу - рубання чурки).
• 4 - проводяться у виробничих умовах, причому робота поступово ускладнювалась ( робота з напилками - бархатний - личкувальний - драчовий).

Увесь період навчання поділявся на чотири періоди:

• - прийоми (сформувати трудові рухи);
• - операції;
• - період комплексів (операції у взаємозв'язку);
• - самостійний період .

Досить продуктивною виявилась думка про створення такої системи виробничого навчання, яка поєднувала б переваги розглянутих вище систем і була позбавлена їх недоліків. Творчі зусилля вчених і педагогів стимулювали появу нової, операційно-комплексної системи, основний зміст якої полягає у тому, що протягом першого етапу навчання з будь-якої професії учні послідовно вивчають потрібні операції. Так само, як і при операційній системі, ці операції здебільшого не пов'язані між собою в рамках єдиного технологічного процесу.

Названа система включає наступні етапи:

• - тренувальні вправи учнів у виконанні окремих рухів і прийомів, з яких складається виучувана операція;
• - вправи на поєднання вивчених в операції прийомів, тобто комплексне вивчення рухів і прийомів, з яких складається операція;
• - послідовне вивчення і засвоєння декількох основних прийомів, що становлять певний ступінь у вивченні операції;
• - послідовне комплексне застосування декількох вивчених операцій для виготовлення нескладних, але типових для певної професії виробів;
• - самостійне виготовлення учнями предметів навчально-виховного характеру з включенням дедалі більшої кількості операцій у складніших їх комплексах;
• - удосконалення і спеціалізація набутих виробничих умінь і навичок у виробничих заводах.

Учні за даною системою засвоюють окремі операції, тривалість виконання яких визначається попередньою їх підготовкою і складністю операцій. Далі вони виконують комплексні роботи, які містять раніше сформовані операції. В такий спосіб учні поступово оволодівають саме тими прийомами і способами роботи, які стануть у пригоді їм у наступній професійній діяльності. При виконанні комплексних робіт можна досягти подвійної мети. По-перше, вдосконалити вміння виконувати операції, по-друге, набути умінь виконувати на базі кількох операцій комплексну роботу, яка відповідає даному технологічному процесу.

Зміст окремих комплексних робіт у процесі навчання поступово ускладнюється. Учні самі визначають послідовність операцій, відбирають комплексні роботи, контрольні інструменти.

Основним елементом є комплекс операцій та відпрацювання прийомів кожної операції. Дія системи спрямована тільки на практичну частину заняття, на фізичну працю, не враховується інтелектуальний зміст трудового навчання.

До переваг операційно-комплексної системи слід віднести ту обставину, що комплексну роботу можна виконувати у процесі реальної продуктивної праці учнів. Відомо, які революційні зміни в організації й ефективності промислового виробництва викликала поява поточних ліній. Принципи її роботи викликали появу так званої операційно-поточної системи виробничого навчання. Сутність цієї системи така: учень виконує одну операцію, а потім передає деталь на сусіднє робоче місце. Далі він отримує нову деталь, повторює ту саму операцію.

Щоб засвоїти нову операцію, учень повинен зайняти сусіднє робоче місце на лінії. Послідовність операцій і становить зміст технологічного процесу.

Підвищення продуктивності праці при операційно-поточній системі досягається лише за умови тривалого виконання кожної з операцій на кожному робочому місці і випуску стабільної продукції. До недоліків системи відносять складність організації послідовного переходу учнів з одного робочого місця на інше, зниження якості продукції при зміні умов роботи.

За операційно-предметною системою виробничого навчання учні спочатку послідовно вивчають окремі операції, а потім переходять до виготовлення виробів.

Ця система розроблена в ХІХ ст. С.О. Володимирським. Він запропонував застосовувати операційну систему лише на початковій стадії вивчення ремесла.

На його думку увагу треба приділяти комбінаціям операцій при виготовленні корисних і типових для певної спеціальності виробів.

При підготовці до виготовлення кожного з виробів спеціально вивчаються особливості відповідних операцій, і у випадку необхідності виконують спеціальні, допоміжні вправи для оволодіння особливо важкими прийомами або елементами прийомів. Але у даній системі відсутня комплексність при вивченні операцій. На початковому етапі відсутня продуктивна праця. Увага не спрямована на формування загальнотрудових умінь, організацію робочого місця, планування, розв'язання проблемних задач, розвиток мислення; перевага в тому, що відбувається відпрацювання прийомів, які впливають на формування в учнів трудових умінь.

3. Завдання і принципи виробничого навчання. Інструктування.

Основними завданнями виробничого навчання є:

● формування і вдосконалення трудових навичок і умінь;

● розвиток здібностей до перебудови сформованих навичок;

● оволодіння професійною майстерністю.

Трудові навички — це сформовані в процесі навчання способи виконання трудових операцій, робіт.

Трудові вміння — це сформована в особистому досвіді, на основі знань і навичок здібність людини виконувати певну роботу.

Сформовані трудові навички і вміння дозволяють працівникові виконувати складні трудові операції з необхідною точністю, швидкістю і з мінімальними затратами енергії.

Професійна майстерність передбачає творче використання робітником навичок і умінь.

Професійні знання, навички, вміння і майстерність не тільки визначають якість трудової діяльності, а й стають якостями особистості, якісними характеристиками робочої сили.

Принципи виробничого навчання. Під принципами взагалі розуміють головні нормативні положення, передумови певної науки, теорії, концепції, галузі практики. У дидактиці професійно-технічного навчання принципи процесу професійного навчання є найважливішою категорією. Вони зв'язані з цілями навчання і виховання і мають історичний характер; деякі з них втрачають своє призначення, інші перебудовуються, виникають нові принципи, що відбивають сучасні вимоги суспільства і науки до навчання. Принципи навчання мають значення і для визначення змісту, форм, методів і організації навчання. Завдяки специфіці процесу навчання в навчальних закладах професійно-технічної підготовки поряд із загальновідомими з'являються принципи, що відображають закономірності навчально-виховного процесу в профтехучилищах.

Дидактичні принципи відображають взаємозв'язки в теоретичному і виробничому навчанні між метою, змістом, методами, формами організації, засобами і результатами навчання; між різними частковими процесами викладання і навчання; між виховною і трудовою діяльністю; між різними ланками чи етапами навчання; між педагогічним і трудовим процесами; між керівництвом навчальним процесом і самостійністю учнів; між колективним розвитком і розвитком кожного учня окремо тощо.

Виховання в процесі професійного навчання. Даний принцип передбачає формування в учнів наукового світогляду, високих моральних якостей, стійкої готовності до праці, виховання дисциплінованості, свідомості й активності як основ культурної поведінки. Виховання в процесі професійного навчання означає необхідність виробити в учнів повагу до людей праці, забезпечити гармонічне сполучення фізичних і розумових функцій, сформувати всебічно розвиту особистість сучасного робітника.

Принцип науковості в професійному навчанні означає опору на науку як джерело системи законів, закономірностей, понять, фактів, досліджуваних учнями по загальнотехнічним і спеціальним предметам, і виявляється, насамперед, у доборі навчального матеріалу і застосовуваних методів навчання.

Політехнічний принцип. Основні принципи всіх процесів виробництва слугують науково-виробничою базою політехнічного навчання. Практична реалізація політехнічного принципу в навчанні кваліфікованих робітників висуває вимоги до змісту і методики теоретичного і виробничого навчання.

На сучасному етапі організації професійної підготовки, здійснення взаємозв'язку її з загальноосвітньою підготовкою має бути створення загальних методик навчання визначеної професії, що охоплюють весь цикл професійної підготовки майбутніх робітників за професіями широкого профілю чи по групах професійних методик за окремими загальнотехнічними і спеціальними предметами.

З'єднання навчання з продуктивною працею. У сучасних умовах даний принцип лежить в основі навчання, і виховання учнів, тому що він є методологічною базою змісту навчання і виховання.

Зв'язок теорії з практикою. Розглядаються теорія і практика в нерозривному зв'язку і взаємодії, причому вирішальною стороною цієї взаємодії є практика. Теорія є результатом узагальнення практичного досвіду.

Отже, без практики немає і не може бути наукової теорії. Практика ставить перед теорією питання, на які теорія повинна дати відповідь.

Принцип єдності індивідуальних і колективних форм навчально-виробничої діяльності. Даний принцип означає необхідність розумного сполучення індивідуальних і колективних форм діяльності учнів; ціль його - успішно сформувати систему знань, умінь і навичок і виховати трудовий колектив, створити умови для активної роботи всіх учнів на основі індивідуального підходу до кожного з них.

Принцип єдності індивідуальних і колективних форм навчально-виробничої діяльності в процесі виробничого навчання вимагає застосування індивідуальної системи навчання на перших етапах навчання і колективних форм (ланки, бригади, робочого колективу) на завершальних етапах.

Принцип систематичності і послідовності припускає етапність у формуванні професійних умінь і навичок. При цьому викладач повинен враховувати наявну техніку і замовлення базових підприємств. Навчання окремим операціям проводиться від простого до складного, що забезпечує поступове формування умінь і навичок.

Принцип самостійності й активності заснований на прояві учнями вищого ступеня свідомості і довіри до викладача, майстра, більш великого колективу - до групи і до окремого учня. Ця довіра вимагає організованості, дисциплінованості, відповідальності перед колективом, часом повної віддачі фізичних і розумових сил для виконання завдання.

Принцип наочності. Наочність є істотним чинником у підготовці робітників для обслуговування автоматизованих виробництв, необхідним при вивченні і засвоєнні основ науки і техніки, при формуванні світогляду молодого поповнення робітничого класу.

Принцип доступності. У невіддільному зв'язку з наочністю в навчанні варто розглядати його доступність. Викладачами враховуються інтереси, вікові і психічні особливості учнів при визначенні цілей, при розробці змісту і при методичній організації навчання.

Принцип комп'ютеризації навчання розглядається нами як фундаментальний принцип, реалізований в умовах цілісного процесу професійної підготовки. З огляду на те, що в перспективі комп'ютерне навчання займе ведуче місце в загальній теорії і практиці педагогічного і виробничого процесів у профтехучилищах, даний принцип буде реалізовуватися не тільки самостійно, але і через специфічні принципи, що забезпечать об'єктивне функціонування підсистем комп'ютерного навчання.

 Інструктаж – це роз’яснення й демонстрацію прийомів роботи на робочому місці й може проводитися як співробітником, що давно виконує дані функції, так і спеціально підготовленим інструктором. Інструктаж, зазвичай, обмежений у часі, орієнтований на освоєння конкретних операцій або процедур, які є складовою професійних обов’язків студентів, є недорогим і ефективним засобом розвитку простих технічних навичок, тому він широко використається в усіх сучасних організаціях.