Конспект. Організація як об'єкт управління (1,0 бал)

1. Основні закони організації

Намагання людей об'єднатись у групи, а надалі в ор­ганізації зумовлене необхідністю задоволення їх потреб у захищеності, причетності, взаємопідтримці, спілкуван­ні тощо.

Об'єднання зусиль індивідів у будь-якій сфері на засадах спеціалізації і розподілу праці з метою підв­щення продуктивності і результативності виконуваних робіт спричинило необхідність визначення ролей, функ­цій, обов'язків кожного із членів організації.

Життя організації підпорядковується певним законам:

Основним з яких прийнято вважати  закон синергії, згідно з яким властивості й можливості організації як єдиного цілого перевищують суму властивостей і можливостей її окремих елементів, що зумовленоїхнім взаємодоповненням, взаємопідтримкою, взаємовпливом. Реальний виграш від такого об'єднання перекриває для його учасників втрати від обмеження організацією їхньої самостійності, інакше не було б сенсу в існуванні організації. 

Слово «синергія» із грецької означає «спільна дія».

Логічно цей закон можна відобразити так: 1 + 1=3.

Значення закону синергії визначається тим, що дія інших законів організації, в кінцевому рахунку, спрямована па досягнення більш високих значень синергетичного ефекту.

Термін синергетика був введений Германом Хакеном в 1977 р. у книзі "Синергетика" для підкреслення ролі колективістських, кооперативних ефектів у процесах самоорганізації. Організація, як будь-яка інша система, має властивість емерджентності, що полягає в тому, що властивості системи в цілому не є простою сумою його складових частин. Система може мати такими властивостями, якими не володіє ні одна її частина. Синергетичний ефект на відміну від емерджентності пов'язаний з кооперативним взаємодією вхідних у систему елементів.

Другий закон організації полягає в паралельності здійснення в її рамках таких протилежно спрямованих процесів, як поділ, диференціація, спеціалізація функцій, реалізованих її елементами, з одного боку, і їхнє об'єднання, універсалізація – з іншого. В результаті збільшуються потенційні можливості і елементів як таких, і результату їхньої взаємодії у вигляді потенціалу організації в цілому.

Третій закон організації вимагає збереження пропорційності між нею і її елементами при будь-яких можливих змінах, що дозволяє максимальною мірою реалізувати потенціал, який вони мають. Наприклад, при роздутих штатах працівники тиняються без справи і заважають один одному; в той же час при недостачі персоналу організація не в змозі виконати навіть необхідну роботу. Зрозуміло, що в обох ситуаціях неминуче виникають економічні втрати.

Четвертий закон організації отримав назву закону композиції. Його суть полягає в тому, що функціонування усіх без винятку організаційних елементів в тій чи іншій мірі підкоряється загальній меті, а індивідуальні цілі кожного з них являють собою її конкретизацію, є її підцілями.

П'ятий закон організації – це закон самозбереження, який припускає, що будь-яка організація, так само як і її окремий елемент, прагнуть зберегти себе як ціле. Це вимагає дотримання ряду умов, зокрема, недопущення серйозних потрясінь, що можуть призвести до втрати організаційної стійкості; збереження внутрішньої єдності і зовнішніх границь; розширення сфери діяльності; економії ресурсів, які знаходяться в розпорядженні. Таким чином, самозбереження організації забезпечується за рахунок сполучення двох протилежних організаційних початків: стабільності і розвитку. В організаціях, які природно чи штучно були  виключені з конкурентного середовища, наприклад у монополіях, стабільний початок, як правило, бере гору, що призводить в кінцевому підсумку до застою й бюрократизації.  

Шостий закон організації стверджує, що порядок визначається рівнем інформованості її членів. Справді, свідома координація діяльності людей, яка здійснюється організацією, відбувається саме на основі інформації про реальний стан речей, виходячи з неї.

Нарешті, сьомий закон організації – закон онтогенезу – говорить про те, що будь-яка організація в рамках свого життєвого циклу послідовно проходить три фази: становлення, розвиток і згасання. Зрозуміло, що завдання її керівництва полягає у максимальному скороченні першої фази, продовженні другої і відстрочуванні третьої.

На думку одного з найбільших фахівців у галузі менеджменту середини XX ст. Честера Бернарда, людей примушують об’єднуватися в організації і взаємодіяти в їхніх рамках фізичні й біологічні обмеження, що властиві кожній людині окремо. В організації люди доповнюють одне одного, складають свої фізичні, інтелектуальні й інші здібності, що робить їх сильнішими в боротьбі за виживання.

2. Організація як система. Життєвий цикл організації

У процесі виробничо-господарської діяльності праців­ники об'єднуються з метою виконання місії, цілей та зав­дань організації. Саме це забезпечує ефективне викорис­тання ділових якостей кожної людини.

Організація – група людей, діяльність якої свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.

В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, то­вариствами, асоціаціями, об'єднаннями тощо. На практи­ці використовують терміни «фірма», «корпорація» та ін. Організації класифікують за різними ознаками: спосо­бом та метою утворення, кількістю цілей, величиною, юридичним статусом, формами підприємництва, харак­тером адаптації до змін.

Класифікація організацій

1)    За способом і метою утво­рення організації поділяють на:

-       формальні організації – групи працівників, діяль­ність яких свідомо планується, мотивується, контролю­ється та регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служ­би, комітети, факультети, кафедри тощо. (Формальні орга­нізації називатимемо просто «організаціями»).

-        нефор­мальні організації – це групи працівників, що виника­ють і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є гру­пи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо.

2)    За кількістю цілей виділяють:

-        прості організації (ма­ють одну ціль)

-        складні організації (ставлять перед со­бою комплекс взаємопов'язаних цілей), яких в економі­ці переважна більшість.

3)    За величиною виокремлюють великі, середні та дріб­ні організації. У великих організаціях працюють тися­чі працівників, у середніх – сотні, а в дрібних – де­сятки.

Офіційно зареєстровані організації отримують ста­тус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути дер­жавної реєстрації, рахунок у банку, форма підприєм­ництва тощо). Усі інші організації є не юридичними осо­бами.

4)    За формами підприємництва організації поділяють на підприємства, господарські товариства, банки, стра­хові компанії, інвестиційні фонди тощо.

5)    За характером адаптації до змін виділяють:

-       механіс­тичні організації (характеризуються консерватизмом, не­гнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо)

-       органістичні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управ­ління, розвинутим самоконтролем, демократизацією ко­мунікацій тощо).

Організація як система:

      Організація є системою, тоб­то сукупністю взаємопов'язаних, взаємодіючих елемен­тів, які складають цілісне утворення, наділене власти­востями, відмінними від властивостей його складових.

      На сучасному етапі всі організації розглядають як від­криті системи, тобто системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім середо­вищем.

      Відкрита система характеризується:

-       цілісністю (зміна однієї складової зумовлює зміну інших);

-       одноосібністю (кожну складову можна розглядати окремо);

-       перспективністю (розвиток у напрямі вдоскона­лення);

-       незалежністю (можливе відокремлення підсистем);

-       спеціалізованістю (здатність виконувати певні ро­боти);

-       перетворенням вхідних елементів на вихідні;

-       централізацією (одна зі складових стає домінуючою);

-       зростанням (тяжіння до розширення, збільшення);

-       циклічністю розвитку;

-       рівновагою;

-       непередбачуваністю причин можливих збурень.

Відкрита система має вхід та вихід. Входом для ор­ганізації як системи є всі види ресурсів (матеріали, ка­пітал, робоча сила, інформація тощо), виходом – про­дукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників.

Організація складається з керуючої та керованої під­систем, щодо яких частіше вживають термін «система».

На рис. 1 подано процес функціонування організації як відкритої системи.

У процесі функціонування утворюється ефект синергії (зростання сукупної ефективності управлінської діяль­ності внаслідок поєднання, інтеграції та взаємодії керую­чої та керованої систем). Синергія створює умови, за яких загальний ефект перевищує суму показників віддачі окре­мих підсистем організації, які діють незалежно.

Організації, незалежно від їх специфіки, характери­зуються такими загальними особливостями:

• визначенням місії та цілей;
• наявністю ресурсів: люди, капітал, матеріали, тех­нологія, інформація;
• залежністю від зовнішнього середовища (економіч­них і правових умов, громадських організацій, міжна­родних подій, законодавчих актів, конкурентів, техні­ки, менталітету суспільства тощо);
• горизонтальним поділом праці (визначенням кон­кретних завдань), який зумовлює утворення відповід­них підрозділів і служб;
• вертикальним поділом праці, спрямованим на ко­ординацію роботи, тобто на здійснення процесу управ­ління;
• необхідністю управління;
• наявністю формальних і неформальних груп;
• здійсненням певних видів діяльності (виробни­чої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково-дослідної тощо).

Життєвий цикл організації:

Розвиток кожної орга­нізації має циклічний характер, тобто проходить через певні стадії життєвого циклу, що визначають особливос­ті виробничо-господарської, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності тощо.

3. Спільні характеристики організацій

Усі організації як об’єкти управління, незалежно від їхнього призначення, розмірів, правового статусу, мають такі спільні характеристики:

1.   Використовують основні види ресурсів.

В загальних рисах мета будь-якої організації вміщує пере­творення ресурсів для досягнення результатів. Основні ресурси, які ви­користовуються організацією – це люди (людські ресурси), капітал, матеріали, технологія та інформація.

Наприклад, організація "Мак Дональдс" (виробництво і обслуговуван­ня):

Матеріали – м'ясо, картопля, булочки, папір.

Люди – управляючі ресторанами, бухгалтери, м'ясники, продавці на роздачі.

Технологія – механізоване приготування їжі (кухонне обладнання).

Інформація – звітність щодо реалізації, облік на складах, звіт щодо затрат на придбання продуктів для виготовлення продукції.

Цей приклад показує взаємозв'язок між цілями і ресурсами.

2. Є відкритими системами, що залежать від впливу зовнішнього середовища.

Однією з найважливіших характеристик організації є її взаємозв'язок із зовнішнім середовищем. Жодна з організацій не може бути "острівцем у собі". Організації повністю залежні від навколишнього світу, від зовнішнього середовища – як щодо своїх ресурсів, так і щодо споживачів, користувачів їх результатів, яких вони намагаються досягти.

Термін "зовнішнє середовище" враховує економічні умови, споживачів, профспілки, урядові акти, законодавство, конкуруючі організації, систему цінностей в суспільстві, суспільні погляди, техніку та технологію, інші складові. Велике значення має той факт, що хоч організація і зале­жить повністю від зовнішнього середовища, середовище це, як правило, знаходиться за межами впливу менеджерів. Найкращі керівники в компанії "ІВМ" нічого не можуть зробити, щоб утримати маленьку японсь­ку компанію від виходу на ринок з новою інтегральною схемою, яка ро­бить деякі види продукції "ІВМ" застарілими.

З кожним роком керівництву доводиться враховувати дедалі більшу кількість факторів зовнішнього середовища. Щоб досягти успіху, фірмам доводиться конкурувати на іноземних ринках і протистояти конкуренції іноземних компаній у себе на батьківщині.

3. Горизонтальний розподіл праці.

Найбільш наочною характеристикою організації є розподіл праці. Якщо дві особи працюють для досягнення однієї мети, вони повинні ділити роботу між собою. Розподіл всієї роботи на складові називають горизонтальним розподілом праці. Розподіл вели­кого обсягу роботи на численні невеликі спеціалізовані завдання дозволяє організації виробляти значно більше продукції, ніж якби та ж кількість людей працювала самостійно. Класичним зразком горизонталь­ного розподілу праці на виробничому підприємстві є виробництво, мар­кетинг і фінанси. Це основні види діяльності, які мають бути успішно здійснені, щоб фірма досягла поставлених цілей.

4. Підрозділи (департаменталізація).

Складні організації здійснюють чіткий горизонтальний розподіл за рахунок утворення підрозділів, які виконують специфічні конкретні завдання і досягають конкретної специфічної мети. Такі підрозділи часто називаються відділами або службами, хоча існують й інші назви.

Як і ціла організація, частиною якої вони є, підрозділи – це групи лю­дей, діяльність яких свідомо спрямовується і координується для досягнен­ня загальної мети. Таким чином, за своєю суттю, великі і складні організації складаються із декількох спеціально створених для конкретної мети взає­мопов'язаних організацій і численних неформальних груп, які ви­никають спонтанно.

5. Вертикальний розподіл праці.

Оскільки робота в організації розподіляється на складові, хтось повинен координувати роботу групи для того, щоб вона була успішною. Вертикальний розподіл праці відділяє роботу з координування дій від самих дій. Діяльність з координування роботи інших людей і становить суть управління.

6. Необхідність управління.

Для того, щоб організація могла досягати своєї мети, завдання повинні бути скоординовані засобом вертикального розподілу праці. Тому управління є суто важливою діяльністю для організації.

4. Внутрішнє середовище та його складові

Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації.

Внутрішнє середовище, де працюють менеджери, містить в собі корпора­тивну культуру, організаційну структуру, технологію виробництва, всі будинки та споруди, які належать організації, машини та обладнання.

Найбільш вагомим фактором внутрішнього середовища є корпоративна культура. Внутрішня культура повинна відповідати вимогам як зовнішнього середовища, так і стратегії фірми.

Американські економісти Мескон М., Альберт М. та Хедоурі Ф. ви­діляють такі основні внутрішні змінні в будь-якій організації, як цілі, структура, завдання, технологія та люди (працівники).

Цілі – це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат, якого намагається досягнути група працюючих разом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організацій.

Структура – це логічні взаємовідносини рівнів управління та видів робіт, які дозволяють найбільш ефективно досягти цілей організації.

Завдання – це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Це робота з предметами праці, знаряддями праці, інформацією та людьми.

Технологія – це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, облад­нання, сировини) у вихідні (продукт, виріб). Історично технологія формувалася в процесі трьох переворотів: промислової революції, стандартизації, механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних систем.

Британська дослідниця управління Джоан Вудворд поділила технологію на три категорії:

1. Одиничне, дрібносерійне або індивідуальне виробництво.

2. Масове або великосерійне виробництво.

3. Технології безперервного виробництва.

Люди – найважливіший ситуаційний фактор організації. Його роль виз­начається здібностями, обдарованістю, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням, наявністю якостей лідера.

5. Культурне середовище

У процесі еволюції організа­ція формує свою культуру, що характеризує якісні ас­пекти управлінської діяльності та її відповідність еко­номічним, організаційним, соціальним, екологічним, ер­гономічним, фізіологічним, естетичним, психологічним і технологічним вимогам.

Культура організації – сукупність цінностей, традицій, норм по­ведінки, поглядів, властивих членам організації.

Організаційну культуру формують об'єктивні та суб'єктивні елементи.

До суб'єктивних елементів куль­тури організації належать організаційні табу, звичаї, ритуали, зразки поведінки, мова спілкування, гасла то­що.

Об'єктивні елементи: місцерозташування органі­зації, дизайн і обладнання робочих місць, престиж та імідж організації тощо.

Поняття «культура організації», «культура підпри­ємства» стали невід'ємною складовою частиною літера­тури з менеджменту. Успіх організації чи підприємства залежить не тільки від технології і техніки менеджменту, організації бухгалтерського обліку, планування та ін., а й від таких якостей, як стиль управління і куль­тура організації, які панують в її підприємницькій діяльності. Значення, підприємства (організації) визна­чається не тільки розмірами активної частини балансу, а й нематеріальними факторами, такими як «культура підприємства», в якій проявляються «характер», «дух» або «стиль» фірми, її індивідуальність. Тому дедалі біль­ше уваги в теорії організації менеджменту вчені та практичні керівники приділяють поняттю «культура підприємства (організації)», а при вирішенні технічних проблем завжди орієнтуються на елементи культури.

Культуру підприємства (організації) можна розглядати як систему цінностей, філософію, яку поділя­ють усі працівники. В поняття філософії підприємства (організації) входять легенди, ритуали і символи, які зрозумілі для всіх працівників і якими керуються в пов­сякденній діяльності. Культура підприємства (організа­ції) зміцнює внутрішні зв'язки між працівниками і структурними підрозділами, сприяє посиленню мотива­ції праці працівників, забезпечує більш ефективну коор­динацію, ніж формальна система контролю і планування. Вона сприяє також інноваціям і використанню їх в діяль­ності підприємства (організації).

Культура підприємства (організації) – широке по­няття і включає його історію і традиції, спомини про славетні часи і успішне подолання різноманітних труд­нощів, а також анекдоти і легенди, які з охотою розпо­відають ветерани новачкам.

До культури організації відносять не тільки назви марок продукції, які вона випускає, а й соціальні контак­ти співробітників поза її межами: спілки, спортивні ко­манди та ін.

Уся структура культури підприємства (організації) являє собою тугий клубок навколо культурного фо­куса, ядра культури. Цей фокус культури створе­ний з основоположних цінностей і догматів віри, згідно з якими деякі манери поведінки і певні цінності мають переважати над іншими. Візьмемо приклад із західної торгової практики. Одне підприємство спеціалізу­ється на тому, щоб забезпечити покупцеві за високу ціну найвищу якість, широкий асортимент товарів і ввічливе обслуговування, тобто певний статус приваб­ливості для нього. Інше підприємство – мінімум об­слуговування, вузький асортимент, однак надмірна кіль­кість товару за низькими цінами. Ці підприємства діють не тільки в різних сегментах ринку, а й мають різну культуру: продавці, які перейшли б із першого підприємства до другого або, навпаки, відчули б пев­ний «культурний шок».

Культура організації має три рівні, які визначають ступінь її розвитку в конкретному випадку.

Це рівень «поверхневої» культури організації, смисловий рівень «цінність», рівень світосприйнятних цінностей.

Рівень «поверхневої» культури. Перше враження від культури організації виникає в результаті контакту із зовнішнім образом організації. До нього відносять видимі і відчутні елементи культури: манеру поведінки групи, яка представляє цю організацію, її мову, правила, зафіксовані в письмовому вигляді, а також розміри ор­ганізації, технологію, продуктивність, фірмовий знак, місце на ринку. Наприклад, усі ми знаємо про такі всесвітньо відомі компанії з виробництва безалкогольних напоїв, як «Пепсі-кола», «Кока-кола» з таких елементів їх поверхневої культури, як фірмові знаки, фірмові пляшки та кіоски для продажу напоїв. Символами по­верхневої культури є також фірмовий одяг, знаки фір­ми, будівлі.

Символи, які виражають певний смисл, утворюють центральні елементи, що визначають як форму, так і зміст ділової комунікації. Сюди відносять як елементи «поверхневої» культури, так і дії, виражені в інституалізованій формі: ритуали та звичаї, свята підприємств, загальні обіди, різноманітні засоби стимулювання пра­цівників, ветеранів підприємства та ін. Всі ці церемонії мають сильний емоційний вплив і використовуються для мотивації співробітників, оскільки виражають пев­ну «елітарність» їх щодо оточення, а звідси диктують і певну корпоративну поведінку.

Смисловий рівень «цінність» є основоположним для розуміння культури підприємства (організації). Еталон­ні цінності і «постулати віри» формують еталони щоден­ної поведінки співробітників. Завдяки наявності систе­ми цінностей кожен працівник підприємства знає, як він повинен себе поводити і якого способу дії від нього очікують. Це полегшує пошук правильних рішень проб­лем. які виникають у скрутних ситуаціях. Ці цінності і зорієнтований на них процес навчання, як правило, закладаються в момент заснування підприємства, а пізніше продовжують розроблятись, диференціюватись і удосконалюватись керівниками щодо нових умов ді­яльності. При цьому певні цінності не витримують ви­пробовування часом і повинні усуватись або замінюватись іншими. Додержання принципів, які втратили свою ак­туальність, може призвести до зниження ефективності організації.

Рівень світосприйнятних цінностей. Якщо цінності при вирішенні певних проблем враховуються автоматич­но, то маємо справу з наявністю фундаментальних зміц­нюючих основ, які набули вже характеру «світосприйнятних догматів віри», тобто вважаються незамінними і не потребують постійного узаконення. Саме система цих цінностей визначає, що потрібно вважати добрим, істинним, розумним. Прикладом можуть бути перевірені практикою міжнародного кооперативного руху принципи кооперації. Така система цінностей являє собою надійний базис при виборі рішень для управління організацією.

Дослідження практики діяльності зарубіжних фірм  показує, що феномен культури організації не є просто модною течією в менеджменті. Створенням культури  організації займаються спеціальні підрозділи зарубіжних фірм у зв'язку з чіткою залежністю між культурою організації і її успішною діяльністю. Тому кожний керівник повинен бути здатним до сприйняття такого феномена, як культура організації, і повинен сприяти її формуванню. При цьому йдеться не про прямий причинно-наслідковий зв'язок, а про досить тонкі і не завжди прогнозовані зв'язки, тому багато керівників побоюються свідомо формувати культуру організації, хоча несвідомо вони все-таки це роблять.

Менеджер повинен мати на увазі, що продукцію, технологію, структуру, методи праці швидко копіюють конкуренти. Однак висока культура організації, як фактор її успіху, може бути скопійована лише після перебігу тривалого часу. Тому менеджер повинен володіти не тільки методами і способами забезпечення ефективної діяльності організації, а й тією квінтесенцією тонких, а ін­коли і незримих факторів і умов, що формують як образ, так і успіх організації на ринку.

6. Зовнішнє середовище та його складові

Не існує ні однієї організації, яка не мала б зовнішнього оточення, та не знаходилась б з ним у стані постійної взаємодії. Будь-яка організація потребує регулярного отримання з зовнішнього середовища вихідних продуктів для забезпечення своєї життєдіяльності. При цьому кожна організація повинна віддавати що-небудь у зовнішнє середовище в якості компенсації за її існування. Як тільки зв’язки з зовнішнім середовищем обриваються, організація гине. В останній час в зв’язку з посиленням та ускладненням конкуренції, а також різким прискоренням процесів змін в оточуючому середовищі організації все в більшій мірі змушені приділяти увагу питанням взаємодії з оточенням, все в більшій мірі розвивати здібності адаптації до змін зовнішнього середовища.

Ключову роль у виробленні та проведенні політики взаємодії організації з оточенням відіграє менеджмент, особливо його верхній рівень. Питання довгострокової стратегії взаємодії організації із середовищем постають головне місце у побудові всіх процесів управління. Менеджмент вже не займається тільки внутрішніми питаннями організації. В рівний, а можливо і в більшій мірі його погляд спрямовується за межі організації. Менеджмент намагається будувати ефективну взаємодію організації з оточенням не тільки шляхом впливу на процеси, які відбуваються в організації, але й шляхом впливу на оточуюче середовище. Стратегічне управління, яке вирішує ці задачі, висувається на перший план у комплексі процесів управління організацією.

Зовнішня оточення організації, стан взаємодії з яким визначається переважно якістю управління нею, можна представити у вигляді двох сфер.

Перша сфера – це спільне зовнішнє оточення організації - МАКРОСЕРЕДОВИЩЕ  (середовище непрямого впливу).

Дане зовнішнє оточення відображає стан суспільства, його економіки, природного середовища та не пов’язане безпосередньо з конкретною організацією. Загальне зовнішнє оточення є більш чи менш однакове для переважної більшості організацій.

Друга сфера – це так зване безпосереднє ділове оточення організації - МІКРОСЕРЕДОВИЩЕ (або середовище прямого впливу).

Це оточення формує такі суб’єкти середовища, які безпосередньо зв’язані чи безпосередньо впливають на діяльність даної конкретної організації. При цьому важливо підкреслити, що й організація в свою чергу може безпосередньо впливати на них.

Загальне зовнішнє оточення формується під впливом політичних, правових, соціально-культурних, економічних, технологічних, національних, та міжнародних процесів, а також процесом природокористування.

Безпосереднє ділове оточення організації створюють покупці, постачальники, конкуренти, ділові партнери, а також регулюючі служби та такі організації, як адміністративні органи, ділові об’єднання і асоціації, профсоюзи та ін. 

7. Міжнародне середовище менеджменту

Діяльність багатьох сучасних підприємств не обмежується лише внутрішнім ринком. В епоху глобалізації компанії намагаються працювати у тих країнах, які пропонують для цього найкращі умови. Це забезпечує збільшення обсягів збуту, а значить, і прибутків.

Міжнародний менеджмент є особливим видом менеджменту, головними цілями якого є формування, розвиток і використання конкурентних переваг фірми за рахунок можливостей ведення бізнесу у різних країнах і відповідного використання економічних, соціальних, демографічних, культурних та інших особливостей цих країн та міжнародної взаємодії.

Стрімкий розвиток комунікаційних технологій зробив набагато простішим управління на відстані і потужні компанії швидко цим скористалися, ставши транснаціональними компаніями.

Так, компанія Colgate-Palmolive присутня на 194 ринках світу і займає міцні позиції на ринках, що розвиваються; американські компанії McDonalds, IBM, Coca-Cola значну частину своїх прибутків отримують саме від міжнародних операцій. І кожна з цих компаній так чи інакше адаптувала свій товар та практику ведення бізнесу під умови різних країн.

Вихід на зовнішні ринки має низку переваг для підприємств:

- нижчі виробничі витрати;

- продовження життєвого циклу товарів;

- подолання торговельних бар’єрів;

- уникнення дії антимонопольного законодавства тощо.

Компанії, особливо потужні, намагаються своєчасно скористатися цими можливостями. Але вихід на зовнішні ринки буде успішним для компанії, якщо вона ретельно продумає всі нюанси роботи на новому ринку, оскільки складові зовнішнього середовища можуть істотно відрізнятися від звичного, притаманного вітчизняному ринку. Інколи навіть незначні відмінності у традиціях, вподобаннях можуть стати причиною прикрого промаху. Так, не знаючи, що для жителів Азії білий колір символізує смерть і невдачу, компанія United Airlines  при відкритті нового рейсу з Гонконгу вручала пасажирам білі гвоздики.

Основні необхідні для розуміння міжнародного бізнес-середовища фактори можуть бути згруповані у три великі групи.

Економічне середовище – це сукупність економічних умов у країні, в якій організація здійснює свої операції. Воно включає в себе такі фактори, як загальний рівень економічного розвитку, рівень заробітної плати і доходів населення, транспортне сполучення, курси валют, рівень інфляції і ставки банківського проценту, ставки оподаткування,  особливості конкурентної боротьби, кількість і якість природних ресурсів тощо.

Так, наприклад, перебої з постачанням електроенергії в Україні спричиняють труднощі з комунікаціями, порушують ритм роботи підприємств, можуть стати причиною значних збитків через порушення технології виготовлення продукції.  Тому іноземні компанії намагаються працювати у таких регіонах, де від’єднання від енергозабезпечення є рідкісним випадком або ж вимушені встановлювати автономні енергоустановки, що призводить до збільшення загальних витрат на ведення бізнесу. Погані транспортні комунікації також ускладнюють просування капіталу углиб країни.

Законодавчо-політичне середовище. Воно зумовлює більшу або меншу міру ризику, який супроводжує ведення бізнесу в іншій країні. В різних країнах діють різні закони і обмеження, що може робити торгівлю досить проблематичною або невигідною Ті чи інші країни можуть захищати своїх виробників митними тарифами, квотами, системою податків. Наприклад, торговельні стосунки України з Росією постійно лихоманить через введення обмежень на ввезення цукру, карамелі чи труб великого діаметру; зміна закону про сплату і відшкодування ПДВ з боку Росії спричиняє відповідні заходи з боку України, а це робить проблематичним укладання довгострокових угод, бо те, що було вигідним учора, стає невигідним сьогодні і т. ін. Тероризм, політична нестабільність також збільшують ризик ведення бізнесу. Зокрема, неспокій на Балканах значно зменшив привабливість туристичного бізнесу у цьому регіоні, хоча там для нього чудові природні умови.

Соціокультурне середовище. Культура - це пануюча в суспільстві система цінностей, вірувань та життєвих установок, яка поділяється всіма членами цього суспільства. Вона впливає на стиль повсякденного життя і преференції споживачів, ділову поведінку партнерів тощо. Відмінності в культурі особливо помітні при переході зі східних до західних регіонів, із країн, де домінуючою релігією є мусульманство до країн із протестантською етикою. Домінуючі в суспільстві цінності багато в чому визначають функціонування організації і переважаючий в ній стиль управління. Так, японські і американські організації за стилем управління істотно різняться, хоча обидва стилі управління у вказаних країнах є високоефективними. Проникнення іноземних компаній на ринок України чи Росії також відбувалося із значними труднощами, оскільки доводилось багато уваги приділяти навчанню місцевих працівників новим методам роботи, які ґрунтуються на індивідуальних результатах та високій відповідальності, вмінні самостійно приймати рішення, не консультуючись постійно із безпосереднім керівником. Незважаючи на досить високий загальний рівень освіченості українських працівників, ринкова психологія у більшості із них була відсутня, що вимагало від іноземних фірм вкладення коштів у різного роду тренінги. Крім того, західні фірми зіткнулись в Україні із таким явищем, як корупція, протидія якій теж вимагала значних витрат. Тому певна частина іноземних фірм, які розпочинали свою діяльність в Україні, з часом відмовились від спроб продовжувати бізнес.