Методи соціологічних досліджень.

1. Методи збору соціологічної інформації.

Методи збору соціологічної інформації.

У соціологічному дослідженні використовують такі методи збору соціологічної інформації.

1. Спостереження - фіксація реальних актів поведінки людини. Це досить поширений метод, але спостереження фіксує поверхневі факти досить вузького кола респондентів. Воно не може проникнути в глибину суб'єкта дії, та ви­значити причину цієї дії. Крім того, недоліком спостереження є складність або, навіть, неможливість його повторення.

Відрізняють спостереження структуровані і неструктуровані. До структурованих відносять ті, в яких дослідник наперед знає, які саме елементи досліджуваного процесу треба спостерігати, а до неструктурованих - такі, коли дослідник наперед не знає, які елементи процесу він повинен спостерігати, тому спостерігає все підряд, щоб потім, аналізуючи дані, виявити найхарактерніші риси. Це щось подібне до слідкування за підозрюваною особою, коли треба виявити моменти її протиправних дій: невідомо, коли вона може це зробити і де.

Спостереження може бути за участю спостерігача і без нього, коли воно проводиться прихованою камерою; відкритим, коли усі бачать і знають про спостерігача, і закритим, коли спостерігач спостерігає таємно і ніхто про це не знає; польовим (якщо відбувається у реальних умовах) і лабораторним (якщо відбувається в штучно створених умовах). Останнє часто проводиться при екс­перименті. Відрізняють також включене спостереження, коли спостерігач є учасником подій і знаходиться серед групи людей, діяльність яких досліджує, причому люди у цій групі часто про це не знають. У цьому разі дослідник вивчає і спостерігає досліджувані процеси немовби з середини. Крім того, спостереження може бути система­тичним, коли об'єкт спостерігається протягом тривалого часу, і випадковим, коли воно може бути одноразовим.

2. Аналіз документів - це теж досить поширений метод збору інформації, що найбільш притаманний для теоретичних досліджень, коли синтезуються дані попередніх емпіричних досліджень.

Документом у соціології називають штучно ство­рений людиною предмет, призначений для зберігання і передавання інформації. Виділяють такі види документів:

-  текстові - будь-які документи установ, преса, до­відники, журнали, особисті справи робітників, службовців, учнів,  журнали  відвідувань  лекцій  і  успішності  занять; залікові книжки тощо. Отже, це документи, в яких зміст викладено текстом;

-  іконографічні - це документи, які зберігають ін­формацію у вигляді різноманітних зображень. Це можуть бути малюнки, фотографії, кінострічки, відеозаписи тощо. Такі  документи   найважливіші   при   вивченні   минулого. Досить один раз проглянути документальні стрічки зустрічі солдат-переможців, які повертаються з фронтів другої сві­тової війни, щоб проникнутися почуттям безмірної радості людей від усвідомлення закінчення війни і повернення до мирного життя. Усі інші описи бліднуть перед цими доку­ментальними кадрами;

- фонетичні - записи на магнітофонній стрічці розмов, доповідей, виступів, співів тощо;

- статистичні - дані певних досліджень, переведені у цифри, які можуть бути поданими у вигляді таблиць, гра­фіків, діаграм у кількісних, відсоткових показниках тощо;

- офіційні - ті, що мають службовий характер, і нео­фіційні, які не мають офіційного підтвердження їх пра­вильності;

- особистісні і безособистісні і т.д.

Ставитись до документів треба критично.  Їх аналіз бути традиційним (класичним), коли документ вивчається та інтерпретується умоглядно, і формалізованим (кількісним), коли змістовні одиниці переведено у кількісні.  0 аналізи, як правило, доповнюють один одного. Формалізований вважається точнішим, але, на жаль, не все піддається формалізації. Буває, що при формалізації втра­чаються певні важливі риси досліджуваного об'єкта.

3. Опитування - це найпоширеніший метод одержання первинної інформації в соціології. Виділяють такі види опитувань:

- інтерв'ю - коли дослідник (інтерв'юер) задає питання досліджуваному (респонденту), а той відповідає. Інтерв'ю може бути безпосереднім (очним), коли бесіда ведеться віч-на-віч; і заочним; наприклад, за допомогою телефону; стандартизованим  (за  наперед розробленим  планом)  і нестандартизованим (у формі вільної співбесіди); одно­разовим і багаторазовим тощо;

-  анкетне опитування - коли респондент письмово дає відповіді в наперед складеній дослідником анкеті, яку йому можуть вручити безпосередньо в руки і після запов­нення забрати або надіслати поштою чи опублікувати в газеті, журналі.

Складання анкети не така проста справа. Список питань повинен відповідати поставленій меті дослідження і «влучати в одну точку». Неправильно складена анкета не дасть бажаних результатів і може виявитися пустою тратою часу. Часто анкету складають з поліфункціональною метою, тобто так, щоб отримати максимум інформації про досліджувану проблему, про інші, пов'язані з нею, а також про самого респондента, умови його життя, соціальний статус тощо. Причому довга анкета не завжди є кращою, іноді коротка дає оперативніші результати, хоча багато питань анкети, особливо, якщо вони добре продумані, дають більш вичерпну інформацію про досліджувану проблему;

- експертне опитування проводиться тоді, коли до­слідник підбирає респондентів за наперед заданими характе­ристиками. Якщо йому треба знати оцінку того чи іншого прийнятого закону, то він опитує фахівців з відповідної галузі знання: економістів, якщо цей закон стосується економіки, юристів, якщо він стосується правової сфери тощо.

Ми назвали лише основні види опитувань, цей список можна продовжити (наприклад, соціометрія).

Як правило, опитування часто проводиться з метою виявлення громадської думки з того чи іншого питання. Д. Геллап ще у 30-і роки організував у США Інститут гро­мадської думки, який успішно працює і сьогодні. Інститут Геллапу двічі на тиждень проводить загальнонаціональні та регіональні опитування і публікує їх результати у 150 газетах. Він має 30 філій у 50 країнах. Таким чином вивчається громадська думка не тільки мешканців США. Громадська думка - це особливий стан реальної свідомості мас, який виражає домінуюче ставлення, позицію з актуальних суспільно-значущих питань. Соціологи нібито «тримають руку на пульсі суспільства», уловлюючи будь-які зміни в ньому з метою запобігання «хвороби», яка може раптом статися. Вони якраз і покликані для того, щоб це «раптом» не сталося.

4. Вибірковий метод - коли після аналізу частини (вибірки) робиться висновок про ціле (генеральну су­купність). Цей метод запозичений із статистики і використовується в соціології дуже широко. Він є уза­гальнюючим методом. Достатньо лише сказати, що ви­бірковими можуть бути і спостереження, і документи, що аналізуються, і опитування. Більше того, соціологи, як правило, працюють саме з вибіркою, а не з генеральною сукупністю. Робота з вибіркою, перш за все, економить час на дослідження, дає змогу швидко і оперативно досягти бажаного результату. Крім того, робота з вибіркою значно зменшує витрачання коштів на дослідження. Со­ціологи працюють з вибіркою ще й тому, що їм потрібна інформація з власних рук, яка зібрана «по-живому»: одра­зу після певної події чи навіть під час самої події. Користування офіційною статистикою містить у собі вади: реальні дані можуть бути з політичних мотивів дещо змінені представниками влади, вони можуть бути і дещо застарілими, і тому не такими оперативними.

Попри вказаних позитивних рис вибіркового методу, він має одну суттєву ваду: його результати завжди носять імовірний характер.

Вірогідність результату, отриманого при роботі з вибіркою, залежить від її репрезентативності. Репрезентативність - це достатня кількість вибраних об'єктів аналіз яких дозволяє правильно судити про всю ге­неральну сукупність. Чим більший обсяг вибірки, тим вона репрезентативніша. Але з великою вибіркою працювати важко і часто недоцільно, тому що для вирішення деяких питань може бути достатньо зовсім невеликої вибірки.

Отже, обсяг вибірки повинен бути оптимальним. Цей оптимум залежить від різних обставин. По-перше, він залежить від однорідності об'єктів, які досліджуються. В однорідному середовищі людей, щоб дослідити громадську думку з того чи іншого питання, потрібна й менша вибірка, ніж в різнорідному. Так, для опитування студентів будь-якого інституту з життєвих питань можна брати невелику вибірку, тому що генеральна сукупність тут більш-менш однорідна (всі майже одного віку, мають однакову освіту тощо), а якщо це ж питання задавати людям у натовпі на базарній площі, то тут треба вибірку робити значно більшу, тому що серед опитуваних можуть бути люди не тільки різного віку, але й різного статусу, рівня освіти тощо.  По-друге,  розмір вибірки  залежить від ступеня вірогідності відповіді, який передбачається при опитуванні чи іншому методі збору інформації. Якщо дослідника задовольняють результати з невеликою точністю, то вибірка може бути досить малою. Так, наприклад, якщо дослідник хоче знати громадську думку про процес, який має відбутися завтра, то він опитує невелику кількість громадян, оскільки результат і можливість помилки даного прогнозу опитуваних не відіграють значної ролі. І навпаки, якщо досліднику потрібен результат більш точний, від якого може залежати прийняття того чи іншого важливого для людей рішення, то вибірка повинна бути якомога репрезентативнішою. Якщо питання дуже важливі (коли не можна довіритися думці представників будь-якої вибірки), досліджується вся генеральна сукупність (референдуми, перепис населення тощо).

Пошук оптимального розміру вибірки - досить складна справа. Тут не може бути конкретних порад: у кожному окремому випадку можуть бути свої рекомендації, вироблені досвідом попередніх досліджень. Так, у вітчизняній соціології існує практика достатньої репрезентативності 10 % обсягу вибірки опитуваних респондентів, але не більше 2000 - 2500 чоловік. Часто для цього достатньо опитати 500 -1200 респондентів.

Соціологи працюють і із значно меншими вибірками, особливо коли треба отримати оперативну інформацію за короткий час. У цьому випадку досить приблизні резуль­тати, що отримуються постійно і часто, дозволяють вловити ту чи іншу тенденцію змін. Так, у США майже кожного тижня публікується рейтинг президента країни. Зрозуміло, що за такий короткий час вдається опитати невелику кількість респондентів, але часті коливання або сталість показника рейтингу вказують на існування різних тенденцій, чого буває достатньо, щоб зробити певні висновки.

Вибірки можуть бути таких видів:

- випадкова - коли відбір об'єктів для дослідження проводиться повністю незалежно від дослідника. Як правило, тут використовується метод випадкових чисел, при якому користуються спеціально розробленими таблицями, з яких переться певний ряд випадкових чисел, за ними і від­бирають певну кількість або об'єктів, або респондентів, або документів для дослідження;

-  механічна - є своєрідним різновидом випадкової. Тут задається певний інтервал, через який беруться для дослідження певні об'єкти (документи, респонденти чи відповідні показники). Так може бути прийняте рішення опитувати кожного третього або п'ятого з досліджуваної групи, це означає, що у вибірку можуть з однаковим ступенем ймовірності попасти будь-які об'єкти (респонденти, доку­менти тощо);

- стихійна - це вибірка, яка залежить від стихії. Дослід­ник може знати про недостатність вибірки, але збільшити її не може, бо інших даних просто нема, вони або втрачені, або зовсім не доступні для дослідника. Таке може бути в результаті пожежі, війни, коли збереглась лише частина документів, а інша втрачена і тому дослідник має задо­вольнитися тим, що є. Іноді він може зовсім не мати даних про ступінь репрезентативності вибірки, з якою працює.      Таке часто трапляється в роботі з історичними джерелами, тому стихійна вибірка характерніша для вивчення минулого, коли дослідник вже не може відновити втрачені дані;

- квотна - коли відбір ведеться за наперед заданими характеристиками. Прикладом цього виду вибірки може бути експертне опитування. Крім того, при опитуванні певної групи людей, (враховуючи вік), респондентів, у вибірку представники різного віку повинні попадати за квотою, яка відповідає справжній кількості вікових груп. Якщо у генеральній  сукупності   представники   пенсійного  віку становлять 50 %, то цей відсоток повинен зберегтися й у вибірці.

Як правило, при вибірковому методі дотримуються таких етапів дослідження:

      - підготовчий - відбір ознак, за якими буде характе­ризуватися вибірка, виділення одиниці відбору. Тут визна­чається вірогідність очікуваного результату;

- оперативний етап - підготовка засобів для відбору. Формування вибірки й аналіз її за списком ознак;

-  підсумовуючий етап - оцінка даних, перевірка ре­презентативності результатів аналізу, вірогідність висновків.

Отже, перелічені чотири методи збору соціологічної інформації є основними, що застосовуються соціологами. Звичайно, ними не обмежується соціологічне дослідження, є й інші методи, але вони більш специфічні і не мають такого широкого, загального поширення.

2. Вимір у соціологічному дослідженні.

Вимір у соціологічному дослідженні.

Соціологія - наука, яка оперує не тільки якісними, але й кількісними даними. Навіть тоді, коли розглядаються якісні факти, постає проблема, як їх порівнювати між собою. Для цього якісні дані переводять у кількісні, тим самим вимірюючи їх. Отже, виміром у соціології (або його ще називають квантифікацією) можна вважати процедуру надання кількісної визначеності якісним ознакам. Вимір у соціології - це процедура, в результаті якої виникає числова модель якостей об'єкта. У соціології виділяють і певні процедури виміру: тестування, рейтинг, експертні оцінки, ранжування популярності тощо.

Усі факти, що використовуються для соціологічного виміру, називаються індикаторами. Є поняття, які самі виконують роль індикаторів (стать, вік, розмір заробітної плати). Характеристики індикаторів виступають як варіанти відповідей на запитання. Розташовані в певній послідовності, вони утворюють шкалу виміру. Отже, шкала виміру - це частина виміру, яка оцінює емпіричні інди­катори, розміщені в певній послідовності.

Виділяють три форми шкал:

вербальні - виражені словами, наприклад, оцінка освіти години, яка виражається в анкеті таким чином: початкова, середня, вища, без освіти і т.д.;

графічні - виражаються певними графічними знаками, наприклад, «+, —» - як два варіанти відповідей на питання, можуть бути інші різновиди умовних позначень;

числові - які складаються з конкретних чисел.

У свою чергу числові шкали поділяють на три типи: номінальні, порядкові, метричні (інтервальні).

Номінальні - відбивають лише якості рівноправності об'єкта. Число тут тільки для того, щоб відрізнити один об'єкт від іншого. Відповідь респондента позначається цифрою (чоловік - 1, жінка - 2, або будь-якою іншою цифрою, номінал тут ніякого значення не має).

Порядкові - відбивають відношення послідовності (більше ніж, краще ніж). Задоволеність роботою (повністю задоволений - 5, не зовсім задоволений - 4, посередньо - З, не задоволений - 2). Властивості, що вивчаються, отримують суворий порядок від найменш значущого до найбільш зна­чущого або навпаки. Прикладом тут можуть бути й оцінка знань студента від 2 до 5, й оцінка виступу спортсменів у балах від 0 до 10.

Метричні (інтервальні) - шкали різниць між упоряд­кованими проявами соціальних властивостей, які привлас­нюються їм у вигляді чисел (вік, зарплата, стаж, прибуток тощо), це ті факти із життя, для яких нема потреби переводу якості у кількість, оскільки вони у реальному житті позначаються певним числом. Але часто подібних показників дуже багато і з усіма ними важко працювати. У такому випадку ці дані розбивають на інтервали. Так, усі показники розміру зарплат великої групи робітників розбивають на інтервальні групи: зарплата від 50 до 100 гривень становить першу інтервальну групу, від 100 до 150 - другу, і вони відповідно отримують числове або якесь інше позначення. Є певні правила розбивки інтервальних груп, які обчислюються за формулою. У результаті інтервали беруться не за бажанням дослідника, а в суворо визначеному порядку залежно від характеру показників. Цей поділ у статистиці називають правилом природної класифікації.

Від типу шкал залежать методи обробки й аналізу інформації. Найпростіша - номінальна шкала, бо в ній обме­жена кількість показників. Для порядкової шкали кількість показників значно більша, але найширше поле показників для метричних шкал.

3. Питання для роздумів

Питання для роздумів

1. З чого треба починати соціологічне дослідження?

2. Чим відрізняються методологія і методика соціоло­гічного дослідження?

3. У чому полягає специфіка соціологічних досліджень?

4. Що краще використовувати в соціологічному дослід­женні: один з трьох методів збору інформації чи всі три?

5.  Які позитивні і негативні риси кожного з методів збору інформації?

6.  Чи можна в соціологічному дослідженні обійтися без виміру?

7.  Чому соціологу не завжди треба довіряти офіційним статистичним даним?