Соціологія конфлікту.

1. Соціологія конфлікту

Конфлікти с невід'ємним елементом соці­альної взаємодії. У різні епохи різноманітні конфлікти охоплювали цілі континенти, країни і народи, супроводжували формування та розвиток держав. соціальних спільнот та інституцій, життя окремих людей. Водночас люди завжди мріяли про безконфліктне суспільство, створювали його різноманітні теоретичні моделі, прагнули втілити їх у життя. Конфлікт (від лат. сonflictus — зіткнення) — це крайнє загострення суперечностей, зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій, думок і поглядів опонен­тів або суб’єктів взаємодії, пов’язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві, реальними чи уявними суперечностями. 

Конфлікт має соціальну природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди або певні соціальні групи та спільноти. Соціальна природа конфлікту зумовлює включення його у коло проблем, які становлять безпосередній інтерес для соціології та окреслюють її предмет. Безконфліктного розвитку соціальних систем (від суспільства до особистості) не існує, тому, проблематика конфлікту є однією з найбільш актуальних у соціології і досліджується у рамках спеціальної соціологічної теорії - соціології конфлікту.

Соціологія конфлікту - це галузь соціології, яка вивчає природу, механізми виникнення та розгортання, а також способи попередження та розв'язання соціальних конфліктів,можливості їх прогнозування. 

2. Причини конфліктів

1.  Соціальна нерівність.  2. Протилежність інтересів людей, соціальних груп.  3. Дефіцит життєвих благ.  4.  Боротьба за кращі позиції у суспільстві.  4 Незбіг цінностей індивідів і суспільства.  5. Егоїстичність особистості.  6.  Неповна, неправдива, перекручена інформація.  7. Недосконалість людської психіки та ін.

Кожна з названих причин має свої корені, свій зміст і вектори впливу на поведінку людини, соціальної групи, класу, нації та інших соціальних спільностей. Однак жодна причина не діє ок­ремо від інших, вона може бути головною, найвпливовішою щодо виникнення й перебігу конфлікту, але тією чи іншою мірою на конфлікт впливають практично всі причини.

Домінуючі причини багато в чому впливають і на визначення типів соціальних конфліктів, але типи конфліктів визначаються, в основному, за такими ознаками, як суб’єкти (учасники) конфлікту, сфери виникнення і перебігу конфлікту, характер конфлікту . Усі типи конфліктів досить зрозумілі, тому що кожен з них визначається певним підґрунтям, зв’язками і ознаками. Деяких пояснень вимагає такий тип конфліктів, як вигаданий. Річ у тім, що вигаданий конфлікт зазвичай виникає не з реальних причин, а під впливом штучно створених здебільшого невдалими керівниками, лідерами, які прагнуть приховати власні не­доліки, невдачі за неіснуючими умовами, чинниками і причинами, які нібито залежать не від них, а від певних інших працівників, підбурюють одну групу людей проти іншої, аби перекласти свою відповідальність на когось і продовжувати уп­равління за принципом «розділяй і володарюй». При цьому незадоволення людей інколи свідомо спрямовується на пошук внутрішніх і зовнішніх ворогів — зрадників інтересів колективу або всього народу. Такий тип конфлікту ніколи не дає позитивних наслідків, оскільки причини перекручені, адреса вимог неправильна і несправедлива.

Таким чином, конфлікт — це одна з найважливіших сторін взаємодії людей у суспільстві, своєрідна клітинка соціального буття, фор­ма відносин між потенціальними або реальними суб’єк­тами соціальних дій, мотивація яких зумовлена протистоянням цінностей і норм, інтересів і потреб.

Кожна сторона сприймає конфліктну ситуацію як певну проб­лему, в розв’язанні якої переважне значення мають три моменти: по-перше, ступінь значимості більш широкої системи суспільних зв’язків, переваг і втрат, що випливають з поперед­нього стану та його дестабілізації, тобто оцінка доконфліктної ситуації і того, що може принести конфлікт; по-друге, міра усвідомлення власних інтересів кожною стороною і готовність піти на ризик заради їх здійснення; по-третє, сприйняття сторонами, що протистоять, одна одної, здатність визнавати й бра­ти до уваги інтереси опонента.

3. Основні фази конфлікту.

1. Латентна - внутрішнє накопичення суперечностей, непорозумінь, побоювань (зовні нібито все нормально);

2. Демонстративна - різниця інтересів усвідомлена, сторони демонструють це відверто;

3. Агресивна - зовні спілкування припинене, супротивники формують агресивні плани,"образ ворога", визначають засоби боротьби...;

4. Батальна( демонстративно- агресивна) - реалізуються агресивні плани різними засобами, способами, методами;

5. Розв'язання конфлікту - це або перемога однієї із сторін, або договір на користь обох сторін, що означає його "заморозку".

Деякі соціологи розглядають і таку фазу, як безвихідна ситуація, її саморуйнівна дія, а також усвідомлення безвихідної ситуації, пошук нових підходів, зміна лідерів конфліктуючих сторін. На наш погляд, ці характеристики динаміки конфлікту є реальними і вписуються в означені п’ять фаз, особливо в зміст п’ятої фази конфлікту як певний стан процесу розв’язання конфлікту.

4. Роль конфліктів у житті суспільства

У реальному житті суспільства конфлікти відіграють і позитивну, і негативну роль. Позитивна роль конфліктів виявляється передусім у тому, що вони сигналізують про виникнення певних проблем у суспільному житті, стимулюють індивідуальну і групову активність, сприяють запобіганню застою у суспільному розвитку, знімають напруження у суспільстві, зміцнюють солідарність, підвищують стійкість і стабільність соціальних груп і суспільства загалом. Негативна роль конфліктів виявляється у створенні стресових ситуацій, дезорганізації нормального життя, а інколи і в руйнуванні соціальних зв’язків та розколі суспільства.

Позитивна: 1. Виявляють назрілі проблеми.  2. Стимулюють виправлення недоліків.  3. Сприяють оновленню життя.  4. Знімають напруження у суспільстві.  5. Сприяють згуртуванню людей.

Негативна:  1. Здатні створити стресові ситуації.  2. Можуть дезорганізувати життя людей.  3. Можуть руйнувати соціальні зв'язки.  4. Можуть викликати розкол у суспільстві.

Отже, конфлікти виконують суперечливу роль у суспільстві. Це зовсім не означає, що треба взагалі запобігати конфліктам, які визрівають у суспільстві. Доцільно ретельно вивчати причини конфліктів, вміти управляти ними, послаблюючи їхню руйнівну силу та негативні наслідки, спрямовуючи їх у безпечне, «переговорне», емоційно-спокійне і продуктивне русло. Всі ці та інші проблеми становлять предмет соціології конфлікту.

5. Медіаторство

Медіація — це процес, в якому нейтральна третя сторона, медіатор, допомагає вирішити конфлікт, сприяючи виробленню добровільної угоди між конфліктуючими сторонами. Медіатор полегшує процес спілкування між сторонами, допомагає глибше зрозуміти їхні позиції та інтереси, шукає ефективні шляхи вирішення проблеми, надаючи можливість сторонам дійти власної згоди.

Принципи медіації:  1. Неупередженість.  2. Конфіденційність.  3. Добровільність.

Медіація необхідна в таких випадках:

• 1. Коли потрібно прийти до того чи іншого рішення в результаті переговорів і зафіксувати його документально.
• 2. Коли між сторонами є домовленості, котрі вони не можуть або не бажають розкривати третім особам (а тим паче в суді) і хочуть зберегти конфіденційність.
• 3. Коли роздратування та емоції конфліктуючих сторін перешкоджають ефективному спілкуванню сторін.
• 4. Коли сторони обмежені часовими межами й економлять кошти.
• 5. Коли сторони хочуть залишатися в партнерських або дружніх відносинах.

Медіація дозволяє сторонам вийти з тупикової ситуації, продемонструвати високий рівень культури спілкування сторін, тоді як після судового розгляду зазвичай усе закінчується розривом відносин чи іншими неприємними наслідками.

Конфлікти, які необхідно вирішувати в суді:

• 1. Коли потрібне публічне оголошення сутності конфлікту.
• 2. Коли одна зі сторін хоче використати суд для покарання іншої сторони.
• 3. Коли існує необхідність контролю правоохоронних органів за поведінкою однієї зі сторін після винесення ухвали.
• 4. Коли в конфлікті є наявність порушень норм кримінального кодексу або положень Конституції України.

Функції медіаторах

• 1. Оцінювач конфліктів. У цій ролі медіатор повинен зважено і ретельно вивчити все, що стосується учасників конфлікту, зібрати інформацію про всіх її учасників. Цю інформацію можна здобути такими способами:
  • • вивчити досьє або газетні статті, що є у його розпорядженні;
  • • визначити участь і поведінку протидіючих сторін у попередніх конфліктах;
  • • окреслити позиції сторін у процесі попередніх розмов ("вентилювання");
  • • спостерігати дії сторін під час дискусій з процедурних питань.
• 2. Активний слухач . У цій ролі медіатор повинен все уважно вислухати для того, щоб уяснити як змістовну, так і емоційну складові конфлікту. Активне слухання включає таке:
  • • забезпечення зворотного зв'язку між сторонами з тим, щоб упевнитися, що одна сторона почула і зрозуміла те, що говорить інша;
  • • відокремлення емоційних чинників від змістовних питань конфлікту;
  • - пошук і розкриття істинних інтересів сторін;
  • • відокремлення питань, не пов'язаних з реальними інтересами сторін, від проблем, пов'язаних з інтересами сторін;
  • • прояв гніву, якщо він доцільний і має конструктивний характер;
  • • забезпечення можливості конфліктуючим сторонам зрозуміти їхні позиції;
  • • визначення моментів відчуття сторонами несправедливості або примушення до угоди;
  • • розуміння того, коли сторонам потрібно більше інформації, консультацій або надання часу для обмірковування проблем.
• 3. Неупереджений організатор процесу. У цій ролі медіатор повинен:
  • • надавати допомогу у встановленні основних положень, що ляжуть в основупроцедурних угод;
  • • завдавати тон процесу переговорів;
  • • допомагати сторонам у досягненні процедурних угод;
  • • створювати умови для встановлення коректних відносин між сторонами;
  • • утримувати сторони в межах правил ведення договірного процесу;'
  • • забезпечувати й підтримувати психологічне задоволення кожної зі сторін ходом і результатами переговорного процесу.
• 4. Бути генератором альтернативних пропозицій.

У цій ролі медіатор зобов'язаний допомогти протидіючим сторонам знайти інші рішення, які, зрештою, можуть врятувати репутацію сторін.

5. Стати джерелом інформації.

Медіатор повинен забезпечувати учасників конфлікту інформацією або надавати їм допомогу в її пошуку, але не повинен давати ніяких юридичних тлумачень, роз'яснень чи порад, навіть якщо він є адвокатом, не залежати від всілякого роду побічної інформації, уточнень та інтерпретацій. Медіатор не може втручатися в позиції сторін.

6. Служити помічником у виробленні сторонами остаточних домовл єн остей.

У цій ролі медіатор повинен упевнитися, що конфліктуючі сторони точно і ясно розуміють усі умови угоди про врегулювання конфлікту. Окрім того, сторони повинні повністю погоджуватися з умовами угоди і бути здатними виконати свою частину домовленостей. Роль медіатора - не просто допомогти сторонам домовитися, а й поклопотатися про те, щоб ці домовленості були надійними та довгостроковими.

7. Навчати сторони правилам ведення партнерських переговорів. У цій ролі медіатору треба навчати сторони думати, діяти і вести

переговори з установкою на співпрацю. Більшість учасників конфлікту не знають, як вести переговори з установкою на співпрацю, і потребують навчання та допомоги при виробленні й пошуку рішень, які б задовольняли як їхні власні інтереси, так і інтереси іншої сторони. У науковій літературі виділяють п'ять типів медіаторів: 1. Третейський суддя. Володіє максимальними можливостями для вирішення проблеми, вивчає проблему всебічно, його рішення не оскаржують.

• 2. Арбітр характеризується так само, але сторони конфлікту можуть не погодитися з його рішенням і звернутися до іншого.
• 3. Посередник володіє необхідними знаннями і забезпечує конструктивне вирішення конфлікту, але грає нейтральну роль і остаточне рішення належить опонентам.
• 4. Помічник організовує зустрічі, але не бере участі в обговоренні проблем.
• 5. Спостерігач тільки присутній у зоні конфлікту і своєю присутністю пом'якшує його протікання.

Перші два типи називають високоавторитарними. Вони вигідні тоді, коли потрібне швидке рішення. Якщо конфлікт не надто напружений, сторони вважають за необхідне використовувати останніх три типи.

Учені виділяють кілька сценаріїв розвитку медіації:

Класична медіація починається з прийняття угоди сторонами і закінчується виконанням договорів. Вона доповнює можливості судового регулювання, розплутує конфлікт, налагоджує зв'язки між сторонами і приводить сторони до виконання умов угоди.

Внутрішньосистемна медіація діє тоді, коли медіатор є частиною конфліктуючої системи. Наприклад, внутрішньосистемним медіатором виступає директор, який допомагає персоналу вирішити конфлікт між двома співробітниками.

Адвокатське посередництво відбувається тоді, коли медіатором виступає адвокат або адвокати сторін. Вони працюють у цьому випадку і як юристи, і як посередники.

Тактика дії медіатора:

• • тактика почергового вислуховування учасників конфлікту -застосовується для з'ясування ситуації та вислуховування пропозицій;
• • директивна дія - акцентування уваги на слабких моментах у позиціях опонентів з метою схилити їх до примирення;
• • операція — медіатор веде переговори при одночасній участі обох сторін;
• • тиск на одного з опонентів - посередник доводить одному з учасників конфлікту помилковість його позиції;
• • човникова дипломатія — медіатор розділяє конфліктуючі сторони і постійно курсує між ними, погоджуючи їхні позиції.

Стадії медіації.

Стадія 1. Формування структури і довіри.

Ця стадія закладає основу взаємин і робить процес медіації зрозумілим і прийнятним для учасників.

На першому кроці доцільно розташувати учасників так, щоб вони зручно сиділи (відповідно до їхніх бажань - командою, індивідуально), добре чули і бачили один одного. Таким чином, беруться до уваги три важливі аспекти: комфорт, комунікація та можливість контролю. Що ж до позиції самого медіатора, то вона має підкреслювати його нейтральність щодо проблеми й опонентів.

Другий крок - оголошення медіатором ролей, які виконуватимуться ним і учасниками під час переговорів. Необхідно відразу ж подякувати учасникам за те, що вони обрали саме цей спосіб урегулювання конфлікту і пришли на зустріч. Далі відбувається обговорення й ухвалення правил поведінки, коли учасники мають усвідомити, що їхня поведінка не може бути безконтрольною та безкарною. Наприклад, за серйозне запізнення на переговорний процес винуватець сплачує штраф, а передчасний вихід із переговорного процесу має супроводжуватися письмовою заявою.

Під час третього кроку медіатор повідомляє учасникам все, що знає про них і ситуацію, що склалася, знов демонструючи, що ні від кого не має секретів.

На четвертому кроці учасники конфлікту розповідають про своє бачення проблеми. Він спрямований на з'ясування прихованих проблем - "айсбергів", які поки лише поверхнево розуміються учасниками. Застосовуючи відкриті питання і слухаючи їх мовчки, медіатор поступово бере хід дискусії в свої руки і починає управляти нею. Якщо учасники переговорів дуже роздратовані й обстановка стає вибухонебезпечною, має сенс перебивати їх у певний момент. Щоб таке переривання не виглядало недемократичним, можна наперед домовитися про фіксований час кожного виступу.

П'ятий крок - це вивчення очікувань учасників. Вислуховуючи їхні побажання, медіатор у першому наближенні робить уявний прогноз про можливості задоволення очікувань і необхідні для цього технології.

Таким чином, медіація — це процес урегулювання конфлікту між двома конфліктуючими сторонами за участю третьої нейтральної сторони. Будучи альтернативою судовій процедурі й іншим силовим способам розвитку подій, медіація має низку переваг, найголовнішою з яких є те, що вирішення конфлікту досягається шляхом ухвалення сторонами рішення на добровільній і рівноправній основі, що однаково влаштовує заінтересовані сторони.

6. Функції соціології конфлікту

Соціологія конфлікту, як галузь соціології, виконує свої специфічні, такі, що відповідають її природі, функції, завдання, забезпечує досягнення певних соціальних цілей. Її функції:  1. Пізнавально - аналітична.  2. Інтерактивно - нормативна.  3. Соціально - адаптивна.  4. Управлінська.

Виконуючи свої функції, соціологія конфлікту виробила і сформулювала певні рекомендації, використання яких прискорює розв’язання будь-якого соціального конфлікту. Це, зокрема, такі рекомендації: 1) у процесі переговорів пріоритет мусить віддаватися обговоренню не другорядних, а головних, зміс­товних питань; 2) сторони повинні прагнути до зняття психо­логічного і соціального напруження; 3) сторони мають демонструвати взаємоповагу одна до одної; 4) учасникам переговорів треба прагнути до відвертості, доказовості своїх позицій, свідомо створювати атмосферу публічного рівноправного обміну думками; 5) усі учасники переговорів мають виявляти схильність до компромісу. 

Таким чином, соціологія конфлікту обґрунтовує необхідність розв’язання будь-якого конфлікту через переговори, лише такий метод розв’язання конфлікту може забезпечити позитивні результати.

7. ХАРАКТЕР І ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ В УКРАЇНІ.

ХАРАКТЕР І ОСОБЛИВОСТІ  СОЦІАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ В УКРАЇНІ -  ОПРАЦЬОВУЄТЬСЯ САМОСТІЙНО.