Соціологія праці та управління.

1. Соціологія праці

Соціологія праці, як галузь соціології, виникла водночас із соціологією економіки в 60-ті роки XX ст. спочатку як її аспект. Але паростки соціології праці ми знаходимо в філософських, політологічних та соціальних творах учених значно раніше.

В Україні вже у XVIII ст. приділяли певну увагу аналізові міс­ця й ролі праці в житті людини і суспільства. Григорій Савич Сковорода, приміром, розглядав природність людини як спрямування життєвої діяльності за її природними нахилами, згідно з внутрішнім законом буття особистості. Становлення особистості, її самореалізація, на думку Г. Сковороди, можливі тільки через «сродну працю». Іншими словами, ідея поділу праці на основі здібностей і нахилів індивіда була висунута й обґрунтована нашим українським вченим.

2. Праця та її функції

Так що ж таке праця? Які її основні характеристики та функції? Чому їй надається велике значення? У чому полягає сутність соціології праці? Саме ці питання висвітлюються в даному розділі цієї теми.

Праця (труд) — це цілеспрямована, суспільно корисна діяльність із створення предметів (речей) і умов, необхідних для задоволення потреб індивіда і суспільства. Тому праця — це основна умова життя суспільства.

Таке визначення праці вимагає деяких додаткових пояснень. Річ у тім, що діяльність — це безперервне, свідоме визначення цілей, способів, засобів і знарядь праці для досягнення цілей. Діяльність не створює кінцевого продукту (предметів, речей, культурних цінностей). Кінцевий продукт (споживчу вартість) створюють матеріальне і духовно-культурне виробництва, праця (конкретний труд).

Основне призначення праці — задоволення потреб людини і суспільства, досягнення практично корисних утилітарних результатів. Основні характеристики праці: 1.   2.    3.   4.   5.    

Функції праці:  1.   2.    3.   4.   5.    6.   

Суб’єктом і носієм праці стає лише людина, тобто людина реалізує функції праці. Метою праці є створення предметів, речей і можливостей для підвищення добробуту людей, поліпшення умов їхньої праці та побуту, тому праця завжди мотивована.

3. Мотиви та стимули праці

Для соціології праці дуже важливим є аналіз мотивів та стимулів праці. Стимули праці — це осмислені спонукання, викликані впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників. Існує три основних підходи до вивчення і регулювання виробничої поведінки працівника.

Перший підхід — заснована Ф. Тейлором на початку XX ст. наукова організація виробництва передбачає наукову організацію виробництва й управління, матеріальну зацікавленість працівників. Ця концепція з успіхом широко використовується в промисловості й досі, її найчастіше називають науковим менеджментом.

Другий підхід, засновником якого є американський соціолог Е. Мейо, виник у 20—30-ті роки XX ст., основним змістом має вивчення, аналіз і використання різних чинників, що впливають на підвищення ефективності виробництва і умов та організації праці, заробітної платні, міжособові стосунки, стиль керівництва
тощо. Цей підхід має назву менеджмент людських відносин. 

Третій підхід до аналізу виробничої поведінки працівників використовує матеріальні, соціальні і моральні спонукальні чинники. Він пов’язаний із ім’ям американського соціолога Б. Ф. Скіннера і має назву ситуативний менеджмент.

Усі ці підходи використовуються в регулюванні трудової діяль­ності виробників, але вони не вичерпують проблеми її мотивів. Сучасні соціологи Заходу і Сходу широко використовують теоретичні положення концепції трудової мотивації американського психолога і соціолога Абрахама Маслоу, який, кваліфікуючи потреби людини, поділяє їх на базові (потреба у харчуванні, безпеці, позитивному само­оцінюванні та інші) і виробничі, або мета-потреби (у справедливості, добробуті, порядку та єдності соціального життя тощо). Базові потреби розташовуються відповідно до принципу ієрархії, у порядку зростання від нижчих, матеріальних, до вищих, духовних. Задоволення потреб від нижчих до вищих, від базових до мета-потреб є основною мотивацією трудової діяльності. Подальший розвиток концепція трудової мотивації отримує в теорії Ф. Херцберга, яка має назву мотиваційно-гігієнічна теорія, де також пропонується ієрархія потреб.

Отже, соціологія праці — це галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив технічних, технологічних і соціальних умов на ставлення людей до праці.

Предметом соціології праці є всі її аспекти: соціальні закономірності й випадковості взаємодії людей у процесі виробництва, механізми їхніх дій і форми ставлення через діяльність трудових колективів і особи; показники, що свідчать про ставлення людини і колективу до праці; соціальна організація підприємств та її функціонування.

4. СУТНІСТЬ, МЕХАНІЗМ І ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Соціальне управління як діяльність виникло тоді, коли стала реальною потреба у спільній праці людей. На початку XXI cт., коли суспільство як соціальна система дуже ускладнюється, проб­лема соціального управління, його організації, механізму, підвищення ефективності стає найважливішою, від її розв’язання багато в чому залежить майбутнє суспільства.

У чому ж сутність соціального управління? Яким є його механізм? Які функції виконує соціальне управління?

Соціальне управління — це можливість і здатність певного суб’єкта впливати на суспільство (або на його окремі спільності) з метою упорядкування, збереження якісної специфіки, стабільного функціонування, розвитку та удосконалення.

Необхідність соціального управління визначали практично всі соціологи, політики і філософи, але сутність його визначали по-різному. Карл Маркс розглядав соціальне управління насамперед як регулювання відносин власності, без чого, на його погляд, неможливі соціальний прогрес і добробут людини. Дійсно, соціальне управління в певному аспекті регулює відносини власності, але його суть і зміст значно ширші.

Макс Вебер, обґрунтовуючи раціональний тип організації, на якій базується сучасне виробництво, розкрив необхідність і сутність механізму контролю і стимулів у відносинах та діяльності індивідів і груп, що стали важливою методологічною основою концепції соціального управління.  

Управління всією соціальною сферою життєдіяльності здійснює держава, її певні заклади та органи. Однак у соціальному управлінні беруть активну участь організації громадянського суспільства: профспілки, органи самоврядування трудових колективів і т. ін. Соціальне управління з боку держави і з боку організацій громадянського суспільства має спільні складові , жодну з яких неможливо ігнорувати. 

Соціальне управління в будь-якому суспільстві виконує дуже важливі функції, які забезпечують життєдіяльність суспільства і кожного громадянина, їх розвиток, безпеку і т. д.  Функції соціального управління:  1.Забезпечення охорони здоров'я громадян. 2. Вирішення житлових проблем.  3. Захист прав та інтересів найманих працівників та роботодавців.  4. Поліпшення природного середовища.  5. Підвищення кваліфікації працівників.  6. Забезпечення розвитку мистецтва і мкультури тощо.

Цей перелік функцій соціального управління, попри його неповноту, дає уявлення про його обсяг та різноманітність  завдань.

Соціальне управління — найбільш складна діяльність з організації, регулювання і контролю економічної, соціальної, політичної і духовно-культурної сфер життєдіяльності суспільства, окремих соціальних спільностей і індивідів, його головна мета — забезпечення стабільного функціонування і ефективного розвитку соціальної системи.

5. Питання для самоконтролю

1. У чому сутність соціології економіки?

2. Що таке економіка як соціальний інститут?

3. Які функції виконує економіка як соціальний інститут?

4. Чому праця є базовим соціальним інститутом?

5. Функції праці як базового соціального інституту.

6. У чому полягає сутність мотивації і стимулювання трудової діяльності?

7. Чим зумовлена необхідність і в чому сутність соціального управління?

8. Якими є основні складові соціального управління?

9. Які функції виконує соціальне управління?