Теоретичний матеріал до теми 2.
Site: | Дистанційне навчання КФКСумДУ |
Course: | Будівельні конструкції |
Book: | Теоретичний матеріал до теми 2. |
Printed by: | Гість-користувач |
Date: | Monday, 21 April 2025, 12:31 AM |
1. Уніфікація, типізація та стандартизація
Збірні конструкції виконують з різних матеріалів. Найбільше застосування в сучасному будівництві одержав залізобетон. Поряд зі сталевими великорозмірними конструкціями в практиці будівництва все більше застосування одержують збірні конструкції з легких металевих сплавів, пластичних мас та ін.
Перевага індустріальних методів масового будівництва доведена практикою. Його технологія заснована на застосуванні типових збірних деталей і конструкцій.
Типізацією називають добір кращих з технічної та економічної сторони рішень окремих конструкцій і цілих будинків, призначених для багаторазового застосування в масовому будівництві.
Кількість типів і розмірів збірних деталей і конструкцій для будинку повинна бути обмежена, тому що виготовляти велику кількість однакових виробів і монтаж їх вести легше. Це дозволяє знизити вартість будівництва. Тому типізація супроводжується уніфікацією, що припускає
приведення різноманітних видів типових деталей до невеликого числа певних типів, однакових за формою і розмірами. При цьому в масовому будівництві уніфікують не тільки розміри деталей і конструкцій, але й основні їхні властивості (наприклад, несучу здатність для плит, тепло- і звукоізоляційні властивості для панелей огородження). Уніфікація деталей повинна забезпечувати їхню взаємозамінність і універсальність.
Під взаємозамінністю розуміється можливість заміни даного виробу іншим без зміни параметрів будинку. Наприклад, взаємозамінними є плити покриття шириною 3000 і 1500 мм, то му що замість однієї широкої плити можна укласти дві вузькі. Можлива взаємозамінність за матеріалом і конструктивним рішенням тих чи інших виробів.
Універсальність дозволяє застосовувати той самий типорозмір деталей для різних видів будинків. Найбільш типові деталі й констру- кції, запропоновані проектними організаціями і перевірені на практиці будівництва, стандартизують, після чого вони стають обов'язковими для застосування у проектуванні і для заводського виготовлення.
При розробці проектів будинків використовують конструкції, вироби і деталі, зведені в каталоги, що періодично обновляються з урахуванням зрослого рівня будівельної науки і техніки. Оскільки основні розміри будівельних конструкцій і деталей визначаються об'ємно-планувальними рішеннями будинків, уніфікація їх базується на уніфікації об'ємно-планувальних параметрів будинків, якими є крок, прольот і висота поверху.
Кроком (рис.2.1) при про ектуванні пл ану буд инку є відстань між координаційними осями, що розчленовують будинок на планува- льні елементи чи визнач ають розташування вертикальних несущих конструкцій будинку (стін, колон, стовпів). Залежно від напрямку в плані будинку крок може бути попер ечний або поздовжній.
Прольотом (рис.2.1) у плані називають відстань між координа- ційними осями несущих стін чи окремих опор у напрямку, що відпові- дає довжині основної несущої конструкції перекриття чи покриття.
У більшості випадків крок являє собою меншу відстань між осями, а прольот – більшу. Координаційні осі будинку для зручності застосування маркірують, тобто позначають в одному напрямку (більш протяжному) цифрами, а в іншому – заголовними буквами російського алфавіту.
Висотою поверху є відстань по вертикалі від рівня підлоги нижчерозташовано го поверху до рівня підлоги вищележачого поверху, а у верхніх поверхах і одноповерхових будинках – до верху оцінки горищного перекриття.
Використання у проектах єдиного чи обмеженого числа розмірів кроків, прольотів і висот поверхів дає можливість застосовувати обмежене число типорозмірів деталей. Таким чином, уніфікація об'ємно-планувальних рішень будинків є неодмінною вимогою дляуніфікації будівельних виробів.
Рис.2.1. Схема розташу вання координаційних осей у плані бу динку :
В – крок; L – прольот
2. Єдина модульна система
Уніфікація об'ємно-планувальних параметрів будинків і розмірів конструкцій та будівельних виробів здійснюється на основі Єдиної модульної системи (ЕМС), тобто сукупності правил координації розмірів будинків і їхніх елементів на основі кратності цих розмірів встановленій одиниці, тобто модулю.
Як основний модуль (М) прийнята в еличина 100 мм. Усі розміри будинку, що мають значення для уніфікації, повинні бути кратні М. Для підвищення ступеня уніфікації прийняті похідні модулі (ПМ) укрупнені й дробові. Укрупнені модулі 6000, 3000, 1500, 1200, 600, 300, 200 мм, що позначаються відповідно 60М, 30М, 15М, 12М, 6М, 3М, 2М, передбачені для призначення розмірів об'ємно-планувальних елементів будинку і великих конструкцій. Дробові модулі 50, 20, 10, 5, 2, 1 мм, що позначаються відповідно 1/2М, 1/5М, 1/10М, 1/20М, 1/50М, 1/100М, служать для призначення розмірів щодо невеликих перетинів конструктивних елементів, товщини плитних і листових матеріалів.
ЕМС передбачає три види розмірів: номінальні, конструктивні й натурні (рис.2.2).
Номінальний – це проектний розмір між координаційними осями будинку, а також розмір конструктивних елементів і будівельних виробів між їхніми умовними гранями (з включенням частин швів, що примикають, або зазорів). Цей розмір завжди призначають кратним модулю.
Конструктивний – це про ектний розмір виробу, що відрізняється від номінального роз- міру на велич ину конструктивного зазору.
Натурний – фактичний розмір виробу, що відрізняється від конструктивного на величину, обумовлену допуском (позитивним і від՚ємним), значення якого залежить від установленого класу точності виготовлення деталі й регламентоване для кожного з них.
а – номінальний і конструктивний; б – натурний чи фактичний;
1 – конструктивні елементи; 2 – зазор