Теоретичний матеріал до теми

1. Значення нормування

В умовах розвитку ринкових відносин нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.

Виконання землевпорядних робіт пов’язане з дією економічного закону розподілу праці. Всезагальною мірою, яка дає змогу визначити кількість праці, виступає робочий час. Тому суть норми праці полягає в тому, що вона показує, скільки робочого часу в даних виробничих умовах повинно бути затрачено на виробництво продукції (роботи) або яка кількість повинна бути виконана за одиницю часу. Одиницею робочого часу є година, день, місяць, тощо.

Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є вдосконалення організації землевпорядного виробництва і праці, поліпшення її умов, що своєю чергою, підвищить продуктивність праці та сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Завданнями нормування праці є:

-        встановлення нормативу часу на виробництво продукції;

-        впровадження найбільш раціонального режиму використання устаткування, машин і механізмів;

-        розробка найбільш раціональної структури виробничого про-

цесу;

-        проведення аналізу виконання норм праці для розкриття резервів виробництва та продуктивності праці;

-        перегляд норм праці у зв’язку зі зміною умов праці та проведення організаційно технічних заходів;

-        впровадження ефективної організації праці працівника на робочому місці.

Виділяють такі основні принципи нормування землевпорядних робіт: дотримання єдності норм на роботи, які виконуються в ідентичних природно-виробничих умовах; забезпечення прогресивності норм праці, наукова обґрунтованість норм праці; необхідність нормування всіх видів робіт; диференціація норм праці на роботи, які виконуються в різних організаційно-технічних нормах; широка участь усіх спеціалістів у встановленні норм праці.

Перераховані принципи встановлення норм праці необхідно використовувати при розробці матеріалів для нормування праці в проектновишукувальних організаціях та землевпорядних органах. Правильно встановлені норми, які відповідають досягнутому рівню техніки і прогресивної технології, активно сприяють підвищенню продуктивності праці, більш справедливому розподілу матеріальних благ.

Нормування праці – це визначення необхідних затрат робочого часу працівником відповідної кваліфікації на виконання певної роботи (операції) за одиницю часу при відповідних природних та організаційно-технічних умовах. 

Наявність науково обґрунтованих норм праці на всі види проектновишукувальних робіт має важливе значення і для планування робіт, що дозволяє правильно визначати затрати праці і засобів на виконання робіт по землевпорядкуванню, правильно встановлювати кваліфікаційний склад працівників проектних організацій, їх підрозділів та оптимально проводити поділ праці і розстановку кадрів.

2. Технічно обґрунтовані норми праці

Найбільш поширеними нормами праці в землевпорядкуванні є довідково-статистичні норми, які встановлюються на підставі досвіду, статистичних даних про фактичні затрати робочого часу на виконання певної роботи. Проте кількість затраченого робочого часу на виконання певної роботи визначають приблизно за орієнтовними даними. Крім того, в статистичних даних про виконану роботу не виділяється оперативний час, а весь обсяг виробленої продукції відноситься до затрат всього робочого часу, які неоднакові у всіх спеціалістів. Недолік довідково-статистичних норм полягає ще в тому, що вони не сприяють зростанню продуктивності праці, бо розраховані на фактичний, уде досягнутий рівень продуктивності праці. Цей недолік характерний для нормування землевпорядних робіт, коли норми діють тривалий час, а передовий досвід і прогресивна технологія не враховуються. 

Відзначимо, що нормування праці в землевпорядкуванні повинно базуватися на науковій основі. Обґрунтування норм праці передбачає проведення і економічних розрахунків, що дають можливість вибрати найбільш оптимальні варіанти, які забезпечують мінімальні затрати праці на виробництво продукції і доцільні пропорції в затратах праці робітників різних спеціальностей і кваліфікації. В умовах сучасного виробництва технічне нормування передбачає всебічне наукове обґрунтування норм праці.

Методи нормування праці здебільшого охоплюють:

-                      аналіз трудового процесу;

-                      проектування раціональної технології та організації праці;  безпосередньо розрахунок норм.

-                      Відповідно до практики господарювання суб’єктів підприємництва, методи нормування праці поділяються на:

-                      аналітичні;

-                      сумарні (досвідно-статистичні);  мікроелементні.

Аналітичний метод нормування праці передбачає вивчення трудового процесу, організації праці на робочому місці, ефективності використання техніки та робочого часу. Роботу, що підлягає аналітичному нормуванню, розбивають на її складові технологічні та трудові елементи, котрі ретельно аналізуються. Потім на основі аналізу проектують раціональні прийоми та методи виконання цих елементів і проводять відповідний їм розрахунок необхідних витрат робочого часу. 

За використання сумарного методу норми розраховують на операції в цілому без аналізу та проектування їх структури. На основі такого методу норми встановлює нормувальник чи майстер на основі особистого досвіду, тобто цей ґрунтується на вже досягнутому рівні виробництва і не стимулює росту продуктивності праці. Норми, які встановлені сумарним методом нормування праці, називають досвідно-статистичними і використовують лише в індивідуальному виробництві.

Сумарний (досвідно-статистичний) метод нормування праці має кілька різновидів встановлення норми:

-                      на основі порівняння складності та обсягу певної роботи з такими, що виконувались раніше;

-                      на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи;

-                      за досвідом особи у встановленні норм праці;

-                      за результатами узагальнення сумарних спостережень за використанням робочого часу на цих операціях, роботах.

Особливістю досвідково-статистичних норм є використання звітно-статистичних відомостей про фактичні витрати часу на дану чи подібну роботу або обсяг виробленої продукції за звітний період. Їх широко застосовують в одиничному та малосерійному виробництві, де, як правило, відсутні детальні розробки технологічного процесу, а тому встановлення технічно обґрунтованих норм потребує великих затрат праці нормувальників.

Найпоширенішими нормами праці в землевпорядкуванні є досвідково-статистичні, які встановлювалися в минулому на підставі досвіду, статистичних даних про фактичні затрати робочого часу на виконання певної роботи. Такі норми затрат робочого часу не є прогресивними, оскільки вони ґрунтуються на досвіді окремих виконавців і їх встановлення залежить від суб’єктивних чинників. Так, кількість затраченого робочого часу на виконання певної роботи визначають приблизно за оптовими або досвідними даними. Крім того, у статистичних даних про виконану роботу не виділяється оперативний час, а весь обсяг продукції відноситься до затрат всього робочого часу, які неоднакові у всіх спеціалістів. Недолік досвідно-статистичних норм полягає ще в тому, що вони не сприяють зростанню продуктивності праці, бо розраховані на фактичний, уже досягнутий рівень продуктивності праці. Цей недолік характерний для нормування землевпорядних робіт, коли норми діють тривалий час, а передовий досвід і прогресивна технологія не враховуються.

Аналіз чинних норм праці на деякі землевпорядні роботи показує, що вони не рівнонапружені в різних проектних організаціях із землеустрою. За окремими видами робіт відхилення норм праці наближається до 40 %. При цьому характерним є те, що різниця норм часу спостерігається навіть на такі роботи, які не залежать від природнокліматичних умов (накладення точок за координатами на планшет, обчислення площ тощо). Це свідчить про те, що нормування праці в землевпорядкуванні повинно базуватися на науковій основі.

З розвитком продуктивних сил виник термін «технічно обґрунтовані норми», суть яких зводиться до врахування під час складання норм технічних засобів та застосування прогресивної технології виробництва. Водночас піклування про збереження здоров’я працівників, про їх стійку працездатність в умовах науково-технічного прогресу поставило вимогу під час встановлення норм якнайповніше враховувати фізіологічні властивості людського організму і залучати до справи нормування праці такі науки, як фізіологія та психологія праці.

Обґрунтування норм праці передбачає проведення і економічних розрахунків, що дають змогу вибрати найбільш оптимальні варіанти, які забезпечують мінімальні затрати праці на виробництво продукції і доцільні пропорції в затратах праці працівників різних спеціальностей і кваліфікації. Отже, в умовах сучасного виробництва технічне нормування передбачає всебічне наукове обґрунтування норм праці. І якщо за традицією вживають ще термін «технічно обґрунтовані норми», то мається на увазі, по суті, встановлення науково обґрунтованих норм не лише з точки зору техніки, а й економіки та психофізіології праці.

Технічно обґрунтовані норми – це норми, розраховані за допомогою методів технічного нормування, виходячи з раціонального технологічного процесу виконання роботи й наукової організації праці, які передбачають найефективніше використання засобів виробництва і робочого часу при забезпеченні збереження здоров’я і стійкої працездатності людини.

Нормування праці в основному зводиться до того, щоб визначити оптимальні затрати часу на виконання тієї чи іншої роботи. Тому для здійснення технічного нормування потрібне ретельне вивчення структури і використання робочого часу. 

3. Структура затрат робочого часу і види норм праці

Правильна організація землевпорядних робіт потребує визначення кількісної та якісної праці для кожного виду робіт. При цьому мірою праці є робочий час, протягом якого спеціаліст повинен виконати доручену йому роботу. Весь робочий час поділяється на час безпосередньої роботи і час перерв.

Час безпосередньої роботи – це час, протягом якого працівник виконує дії, пов’язані з роботою, в тому числі переходи технологічного характеру, спостереження за вимірювальними приладами тощо.

Час безпосередньої роботи поділяється на підготовчо-заключний, оперативний і час обслуговування робочого місця. Підготовчозаключним називається час, що використовується на підготовку до виконання завдання, і дії, пов’язані із закінченням завдання. Його тривалість не залежить від обсягу роботи, на підготовку і завершення якої він затрачений. Оперативним називається час, що його визначає працівник, як безпосередньо на зміну форми і якості предмета праці, так і на час виконання дій, які сприяють цій зміні. Оперативний час, в свою чергу, поділяють на основний та допоміжний. Основний, або технологічний, – це час, який витрачається безпосередньо на зміну форми і якості предмета праці. Під допоміжним розуміють час, який витрачається на проведення математичних розрахунків, підбір необхідних типових рішень, контроль за якістю продукції та інші дії, що забезпечують виконання основної роботи. Ці затрати часу здебільшого циклічно повторюються при виготовленні однакової продукції.

Час обслуговування робочого місця – це час, який потрібен для підтримання в належному стані обладнання, інструменту, забезпечення порядку на робочому місці тощо.

Час перерв – час, протягом якого трудовий процес не здійснюється (незалежно від причин), а виконавець не виконує жодних трудових дій. Перерви в роботі бувають такі:

-        на відпочинок – це час, що витрачається на відпочинок з метою запобігти втомі;

-        на особисті потреби – це час, що витрачається на особисту гігієну, природні потреби, куріння;

-        організаційно-технічного характеру, що зумовлено встановленою технологією або організацією виробничого процесу;

-        через порушення нормального ходу виробничого процесу;  через несприятливі метеорологічні умови;  через порушення трудової дисципліни.

Всі затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих затрат часу належать затрати, необхідні для виконання заданої роботи. 

До ненормованих затрат часу належать втрати часу, викликані порушеннями нормального ходу виробничого процесу або трудової дисципліни. Такі затрати до норм не включаються.

У практиці нормування застосовують різні види норм праці, а саме: часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, співвідношення.

Норма часу – це необхідний час для виконання одиниці роботи або операції за певних природних і організаційно-технічних умов при найефективнішому використанні засобів виробництва. Норму часу обчислюють в хвилинах, годинах, людино-днях. Ії визначають як суму затрат нормованого часу на виробництво одиниці роботи чи продукції:

Нч=ТПЗ +ТОП +ТОБС +ТВ,

де ^Н_ч – норма часу; Т _ПЗ – нормативний час підготовчо-заключної роботи; Т _ÎÏ – нормативний час оперативної роботи; Т _ОБС – нормативний час обслуговування робочого місця; Т _В – нормативний час на відпочинок і особисті потреби працівника.

Норма часу здебільшого є вихідною величиною при розрахунку інших видів робіт. Так, норма обслуговування – це кількість одиниць устаткування, виробничих площ або інших виробничих одиниць, встановлена для обслуговування одним працівником.

Норма обслуговування – це кількість одиниць устаткування, виробничих площ або інших виробничих одиниць, встановлена для обслуговування одним працівником. 

Норма виробітку – це кількість продукції, операцій або інших показників роботи, яку повинен виконати працівник за одиницю часу. Цей вид норм можна використовувати в умовах масового виробництва, коли працівник тривалий час виконує саму технологічну операцію. Норму виробітку можна визначити за формулою:

                                         Т_ОП

                              Н â =  tОП ,

де Н ^в – норма виробітку; Т _ОП – час оперативної роботи на виконання одиниці продукції або один робочий прийом (година, день, місяць).

Норма чисельності – це кількість працівників певного кваліфікаційного складу, необхідна для виконання певних видів робіт.

Норма керованості – це кількість виробничих підрозділів або працівників, встановлена для управління одним керівником.

Норми виробітку (часу) необхідні для розрахунку з працівниками землевпорядних проектних організацій, які виконують землевпорядні, обстежувальні, топографо-геодезичні та інші роботи по землевпорядкуванню на підприємствах сільського господарства. Норми виробітку передбачають, що інженерно-технічні роботи повинні виконувати старші інженери-землевпорядники, агрономи і інші спеціалісти, а креслярсько-оформлювальні роботи – тільки креслярі і техніки.

Нормування праці залежить від впливу природних та організаційно-технічних умов. Природні умови різних місцевостей враховуються в нормах праці на землевпорядні роботи шляхом віднесення території до відповідної категорії трудноті.

Під категорією трудності виконання землевпорядних робіт слід розуміти умови праці, які залежать від характеру природнокліматичних та економічних факторів.

У нормах виробітку враховується і окремо не оплачується час, який виконавці затрачують на підготовку робочого місця, одержання завдання на роботу і вказівок щодо її виконання, виправлення зауважень, здачу готової продукції, переїзди і переходи на об’єкті виконання робіт.

4. Методи розробки технічно обґрунтованих норм праці

Основою для встановлення норм на конкретні роботи в проектних організаціях по землевпорядкуванню є типові і єдині норми часу, виробітку. Типові норми встановлюють з урахуванням раціональних організаційно-технічних умов, що вже існують в частині проектних організацій і рекомендуються як еталон для інших. Єдиними називають норми, розроблені для робіт, виконуваних за єдиною технологією в усіх проектно-вишукувальних організаціях і є для них обов’язковими. 

За сферою застосування нормативні матеріали поділяють на міжгалузеві, галузеві, відомчі. 

Міжгалузеві нормативи призначені для нормування однакових трудових процесів, які виконуються працівниками одних і тих самих професій на підприємствах різних галузей виробництва.

Галузеві нормативи поширюються на специфічні види робіт, які властиві тільки підприємствам певної галузі.

Відомчі нормативи розробляються самими підприємствами для спеціалізованих робіт, на які немає галузевих та міжгалузевих нормативів, або коли чинні організаційно-технічні умови не дозволяють ними користуватися.

За складністю структури розрізняють дві групи нормативів: диференційовані та укрупнені.

Диференційовані нормативи характерні для масового і великосерійного виробництв, де потрібна висока точність нормування праці, коли працівники виконують одну чи дві короткі операції і тому необхідне детальне розчленування трудового процесу та встановлення тривалості кожного його елемента.

Укрупнені нормативи – це регламентовані затрати часу на виконання сталого комплексу трудових прийомів. Вони також ефективно використовуються в масовому та великосерійному виробництвах.

За адміністративно-територіальною ознакою матеріали для нормування праці поділяють на районні і місцеві.

Ступінь обґрунтованості норм праці (якість норм) значною мірою залежить від методів і способів нормування.

Основними методами встановлення норм виробітку є нормування на підставі безпосереднього спостереження за нормативами. Визначення затрат часу і встановлення норм виробітку шляхом спостереження виконують різними способами: фотографією робочого дня, хронометражем, фотохронометражем.

При фотографії робочого дня заміряють усі без винятку затрати робочого часу, виявляють їх зміст і взаємну послідовність, тобто враховують загальну структуру робочого дня, а також час, який витрачається підготовчо-заключну роботу, обслуговування робочого місця і перерви. Цей спосіб дає змогу визначити затрати на виконання безпосередньої роботи, на перерви в роботі і порівняти їх зі встановленими нормативами.

Розрізняють індивідуальну фотографію робочого дня, коли спостереження ведеться за одним працівником, і групову, коли одночасно фотографується робочий час декількох працівників, зайнятих самостійною роботою.

Різновидністю фотографії робочого дня є самофотографія, яка передбачає вивчення затрат робочого часу самим виконавцем робіт з одночасним виявленням необхідних затрат на ті чи інші трудові процеси і перерви в роботі.

Метою проведення фотографування затрат робочого часу є:

-        дослідження змісту, черговості і тривалості всіх наявних затрат робочого часу;

-        складання фактичного балансу робочого часу та виявлення втрат і недоцільних витрат та їх причин;

-        визначення ступеня завантаженості працівника, устаткування;

-        отримання замірів для нормування підготовчо-завершальних операцій, часу на обслуговування робочого місця, відпочинку та особистих потреб;

-        виявлення прогресивних прийомів та методів праці для більш ґрунтовного їх вивчення та впровадження.

Хронометраж – це метод поелементного дослідження трудового процесу шляхом спостережень і замірів повторюваних рухів і прийомів операції для аналізу тривалості окремих елементів операції і встановлення по елементних норм часу.

Існує два способи хронометражних спостережень: вибірковий, коли проводиться вивчення окремих прийомів, і безперервний, який передбачає вивчення ряду послідовних прийомів праці. При вибірковому хронометражі спостереження проводяться без урахування поточного часу. При безперервному способі замірів в спостережний лист заносять не тривалість кожного прийому, а час закінчення кожного прийому в хвилинах і секундах, після чого визначають тривалість кожного з них.

Фотохронометраж – це поєднання хронометражу з фотографією робочого дня. В цьому випадку вивчають усі елементи робочого часу, як оперативної роботи, так і затрати на підготовчо-заключну роботу, обслуговування робочого місця і перерви.

Облік виробітку проводять одночасно з вивченням робочого процесу за операціями, а не сумарно в кінці робочого дня, як у фотографії робочого дня.

Вибір способу технічного нормування залежить від технологічних властивостей виконання того чи іншого виду землевпорядних робіт. Так, роботи, що їх важко розчленувати на циклічно повторювані операції і прийоми, доцільно нормувати фотографією робочого дня. Більшість землевпорядних робіт, особливо проектних, важко розчленувати на повторювані прийоми, оскільки вони пов’язані з варіантним вирішенням питань і творчою працею, яку неможливо розчленувати на складові частини. Тому такі роботи можна нормувати фотографуванням і самофотографуванням робочого дня, моментними спостереженнями. Значна частина землевпорядних робіт може бути нормована за допомогою хронометражу, особливо в тих випадках, коли трудовий процес складається з циклів. Це такі роботи, як обчислення площ аналітичним або механічним способами за однакової контурності планової основи, накладання точок за координатами на планшет, вимірювання кутів, викреслювання стандартних елементів на плановокартографічних матеріалах тощо.

Техніка спостережень у всіх способах однакова, а суть їх різна, оскільки спостереженням підлягає весь робочий час або його складові частини. При цьому основна увага повинна приділятися затратам часу на оперативну роботу. У зв’язку з цим розглянемо методику визначення норми праці за допомогою хронометражних спостережень.

Визначення затрат часу і розрахунок норм виробітку включає при землевпорядних роботах такі етапи: проведення підготовчих робіт і спостережень, обробка матеріалів спостережень і розрахунок норм праці. Під час підготовчих робіт нормувальник повинен:

1)      узагальнити досвід передовиків виробництва і встановити можливість його поширення серед інших працівників;

2)      вибрати об’єкт спостережень, при цьому спостереження переважно мають проводитися за роботою передових працівників у нормальних умовах праці;

3)      розбити робочий процес на стадії, елементи, накреслити фіксажні точки та встановити необхідну кількість спостережень (не менше двох у різний період робочого дня);

4)      підготувати умови для проведення спостережень, а саме: пояснити працівникові мету і порядок спостереження, забезпечити створення нормальних умов виконання роботи тощо;

5)      підготувати секундомір або годинник та необхідні бланки для запису результатів спостережень.

Хронометраж дій одного спеціаліста виконують у різний час робочого дня і багаторазово.

Норма виробітку збільшується, якщо норма часу оперативної роботи зменшується, і навпаки. Таким чином, хронометраж спрямований на виявлення резервів, пов’язаних з інтенсифікацією праці.

5. Запровадження норм праці

Найбільш важливим моментом нормування праці є запровадження норм праці у виробництво. Процес запровадження норм праці у виробництво включає перевірку, розгляд і затвердження, а також освоєння розроблених норм. До затвердження технічно обґрунтовані норми праці на землевпорядні роботи повинні бути перевірені у виробничих умовах. Мета перевірки запроектованих норм праці полягає в тому, щоб підтвердити запроектованих склад роботи і кількість часу на її виконання залежно від кваліфікації спеціаліста.

Під час обговорення запроектованих норм необхідно розробити заходи по покращенню організації праці і виробництва, щоб забезпечити успішне їх виконання. 

Дані перевірки норм всіма виконавцями зводяться в окрему відомість виконання запроектованих норм, детально аналізуються і співставляються з діючими нормами.

Після затвердження норм часу і виробітку починається впровадження їх у виробництво. Для освоєння технічно обґрунтованих норм часу і виробітку необхідно:

-        ознайомити з нормами всіх інженерно-технічних працівників проектної організації не пізніше ніж за два тижні до їх впровадження;

-        провести технічний інструктаж спеціалістів, на якому ознайомити їх з методами роботи, при яких нова норма повинна виконуватися;

-        перевірити організаційно-технічну підготовленість проектної організації до роботи за новими нормами, тобто в умовах, які передбачені новими нормами часу і виробітку;  усунути всі виявлені недоліки.

Технічно обґрунтовані норми праці потребують організації постійного контролю за виконанням норм, який, в свою чергу, залежить від стану обліку виконання норм. Облік виконання норм дає змогу встановити досягнутий рівень продуктивності праці, знайти шляхи подальшого зростання продуктивності праці, виявити недоліки встановлених норм та планувати показники по оплаті праці.

Розглядаючи процес нормування праці в землевпорядному виробництві, варто зазначити, що він потребує постійного вдосконалення. У зв’язку з цим можна виділити основні напрями покращання нормування праці: розширення сфери застосування норм як у виробничій, так і в невиробничій галузях; забезпечення єдності норм праці, без якої вони не можуть стати дійсною основою оплати по кількості праці; передбачення найбільш раціональних організаційно-технічних умов виконання робіт; скорочення затрат праці і засобів на розробку нормативних матеріалів; забезпечення диференціації норм праці відповідно до умов виробництва; залучення до справи в проектних організаціях широкого кола спеціалістів.

Усе це дає можливість з більшою обґрунтованістю визначити затрати праці, сприяє швидкому впровадженню кращих форм організації робіт, передових прийомів і методів праці.