Теоретичний матеріал до теми

1. Сутність та основи управління

Важливим резервом економічного розвитку є ефективне управління виробництвом, яке являє собою цілеспрямовану координацію процесу суспільного відтворення. 

Управління має давню історію, адже це той вид діяльності, який здатен перетворити стихійний процес в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну діяльність. Здійснюється управління через процес планування, організації, мотивації, контролю та обліку спільних дій. 

Управління землевпорядним виробництвом – це цілеспрямований вплив на колективи людей для організації і координації їх діяльності в процесі виробництва. Форми і організація управління процесом виробництва спрямовані на одержання максимально можливого прибутку. Для цього застосовують сучасні математичні методи і електронно-обчислювальні машини, які підвищують процес управління технічними процесами, механізмами і цілими підприємствами.

Управління землевпорядним виробництвом включає: керівництво колективом, проведення організаційної роботи з добору і розстановки кадрів на різних ділянках виробництва, визначення для них кола виконуваних робіт, прав і відповідальності, координацію їх зусиль, своєчасне матеріальне забезпечення процесу праці, розвиток і використання матеріальної та моральної зацікавленості працівників, додержання тісного зв’язку з підлеглими, розпорядження майном підприємства, його основними і оборотними фондами, створення умов для раціонального поєднання праці із засобами виробництва.

У цьому зв’язку роль управління надзвичайно велика. Постійне вдосконалення виробництва, збільшення його масштабів, якісні зміни в економіці – усе це викликає необхідність систематичного поліпшення структури управління, приведення її до відповідного рівня розвитку продуктивних сил.

Зростаючі обсяги землевпорядних робіт, необхідність підвищення їх якості і ефективності землевпорядного виробництва потребують не тільки організації існуючих форм і методів управління, але й постійного вдосконалення його. Вдосконалення управління передбачає поліпшення організаційної структури і економічного механізму управління, галузевого і територіального планування, створення необхідних умов для підвищення, концентрації і поглиблення спеціалізації виробництва, для забезпечення комплексного переозброєння управління на сучасній науково-технічній базі.

2. Система і функції управління

Система управління як сфера суспільної практики охоплює чотири основні групи елементів: механізм управління, структуру управління, процес управління та розвиток управління.

Механізм управління будується на таких вихідних фундаментальних елементах: принципи, цілі, функції і методи управління.

Принципи управління – це ті основоположні засади, які притаманні всім компонентам системи управління в процесі її функціонування на всіх етапах її розвитку.

Цілі управління визначають бажаний стан системи управління в майбутньому.

Під системою управління слід розуміти сукупність взаємопов’язаних елементів, куди входять люди, предмети і засоби праці. Взаємодія елементів системи породжує нові якості, окремим її елементам.

В землевпорядних організаціях, як і в системах управління, взаємопов’язано існують дві підсистеми: керуюча і керована. Керуюча підсистема, як об’єкт управління, – це система органів лінійного управління і органів функціональних служб. Органи лінійного управління включають керівника землевпорядної організації, головних і галузевих спеціалістів, начальників відділів і керівників виробничих підрозділів. Органи функціональних служб включають планування, облік і звітність, матеріально-технічне постачання, технологічну підготовку виробництва та ін.

Органи лінійного управління і функціональних служб по-різному здійснюють процес управління. Так, лінійний персонал управління здійснює загальне керівництво підприємством, відділом, групою і має для цього права єдиноначальності і розпорядливості. 

Важливою умовою ефективного функціонування лінійного управління є мінімальна кількість ланок управління, завдяки чому менше осіб залучається до управління, а це робить більш сталим стан керованої підсистеми і підвищує оперативність дій. Ефективність лінійного управління залежить від послідовності і ступеня підсистеми, якій видається рішення (команда). Справа полягає в тому, щоб команди нижчестоячими ланками лінійної системи не віддавалися, обминаючи ланку, яка є наступною за тією, що віддає команду.

Для сучасної технології землевпорядного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації та поділу праці в процесі виробництва, що призводить до диференціації функцій управління, утворення спеціалізованих осередків з обмеженими функціями управління.

При функціональному способі управління кожен з керівників відає певним функціональним питанням, а підлеглість виконавця можуть визначити кілька керівників одночасно. Зокрема, керівництво у відділі, групи з питань технічної підготовки виробництва, розробки і вдосконалення методики землевпорядних робіт, технологічних процесів і підвищення якості проектних рішень, здійснює головний інженер проектної організації, а агроекономічним обґрунтуванням проектів землевпорядкування – головний агроном. 

Керована підсистема, або об’єкт управління, це сукупність комплексів виробництва: виробничих підрозділів, служб обслуговування, транспорту тощо. В економічному плані керована підсистема являє собою виробничі фонди в їх постійному русі, який відбувається завдяки діяльності людей. Тому управління рухом виробничих фондів потребує управління діяльністю людей, які здійснюють процес виробництва.

Взаємозв’язок між керуючою і керованою підсистемами здійснюється насамперед через відносини між людьми. Так, у проектній організації із землевпорядкування до керуючої підсистеми належить адміністративно-управлінській апарат на чолі з директором, а до керованої – відділи, експедиції, сектори, групи. У свою чергу, начальники відділів, експедицій, секторів є керуючою підсистемою управління стосовно керівників груп, партій, які відіграють роль керованої підсистеми.

У виробничих підрозділах керуючою підсистемою є керівники цих підрозділів, а керованою – виконавці, тобто інженерно-технічні працівники. Інженерно-технічні ж працівники є суб'єктами управління, тобто керуючою підсистемою стосовно засобів праці.

Процес управління – це виконання відокремлених, але взаємопов’язаних, об’єктивно необхідних функцій. Функція управління включає певні види цілеспрямованої діяльності по управлінню виробництвом, що зумовлено поділом праці всередині підприємства, які являють собою взаємозумовлені і взаємопов’язані складові частини процесу управління, відмінні за своїм змістом і цілями.

На сучасному етапі розвитку землевпорядкування виділяються три основні групи функцій управління: загальне керівництво, спеціалізоване управління і технічне обслуговування. 

Функції управління – це відносно самостійні, спеціалізовані види діяльності, які відокремлюються в процесі розподілу управлінської праці.

Функцією загального керівництва здійснюється планування, організація, регулювання, контроль на всіх стадіях виробництва. Ця функція покладається на керівника проектної організації, на головних спеціалістів та начальників відділів. Функції загального керівництва включають: оперативне управління виробництвом, техніко-економічне планування і аналіз, організацію праці і виробництва, фінансову діяльність і бухгалтерський облік, комплектування, підготовку і перепідготовку кадрів.

Функції спеціалізованого управління зводяться до технологічного керівництва проектними і дослідними роботами, яке здійснюють керівники груп, галузеві спеціалісти. Ці функції управління включають оперативне планування, облік і регулювання процесу землевпорядкування.

Технічне обслуговування покликане забезпечувати загальне і спеціалізоване управління своєчасною і достовірною інформацією для прийняття оптимальних рішень, а також необхідні умови праці управлінського персоналу.

До функцій технічного обслуговування відносяться оформлення, розмноження і зберігання землевпорядної документації, а також господарське, побутове обслуговування і зв’язок. 

Контроль у землевпорядкуванні передбачає перевірку розрахунків, проектних рішень, графічних матеріалів.

У землевпорядному виробництві функції управління мають свої особливості, оскільки спеціалізоване управління здійснюють, зокрема, керівники груп, які беруть участь у виготовленні проектної документації.

Функції управління складаються з елементів, основні з яких – планування, координація і регулювання, організація і контроль. Планування являє собою чітко сформульовані передбачення, прогнозування, складання планів і графіків роботи. У процесі координації забезпечують зв’язок між працівниками, які виконують різні функції. За допомогою регулювання процесу виробництва вносять певні зміни в його організацію. Організація праці – це налагодження, приведення в систему розподілу робіт, повноважень і відповідальності між керівниками і спеціалістами, забезпечення умов для встановлення правильних взаємовідносин у колективі.

Кінцевим етапом управління і його важливим елементом є контроль. Найголовніша форма контролю у землевпорядкуванні – це перевірка розрахунків, проектних рішень, графічних матеріалів.

З метою забезпечення ефективного виконання управлінських функцій в землевпорядних організаціях розробляють посадові інструкції (положення) для кожного працівника апарату управління, в яких вказують підлеглість працівника, порядок його призначення на посаду, рівень кваліфікаційних вимог, основні завдання, обов’язки і права, відповідальність за виконання обов’язків, способи матеріального стимулювання.

3. Методи управління

В основі управління землевпорядним виробництвом лежить система методів. Метод – це спосіб, прийом або система прийомів для досягнення певної мети. Оскільки процес виробництва є багатогранним, система методів управління включає такі основні методи, як економічні, організаційно-розпорядчі, соціально-психологічні. Всі вони використовуються в процесі управління взаємопов’язано. Оволодіння методами управління сприяє піднесенню ефективності суспільного виробництва.

Економічні методи управління передбачають планування, прогнозування, господарський розрахунок і економічний аналіз. 

Суть економічних методів управління полягає у створенні таких економічних умов, коли напрям виробничої діяльності визначає сама проектна організація, ї виробничі підрозділи, окремі виконавці під впливом відповідних економічних стимулів. Центральною ланкою управління є планування заходів щодо раціональної організації земельних ресурсів. 

Планування – це заздалегідь намічений порядок дій, необхідний для досягнення поставленої цілі. Планування здійснюють аналітичними, нормативними і балансовими методами.

Аналітичний метод використовується на першому етапі розробки плану, коли весь процес планування розкладають на складові частини – елементи (об’ємний план, кошторис витрат, штатний розпис, фінансовий план, план матеріально-технічного постачання, календарний план тощо), з’ясовують вплив факторів на процес, що планується, та визначають завдання на плановий період. 

Нормативним методом обґрунтовують кількісні показники планового завдання. Так, для визначення об’ємного плану проектнопошукових робіт розраховують вартість землевпорядкування за діючими нормами виробітку залежно від розміру площі землеволодіння, землекористування, масштабу плану та категорії трудності робіт. 

Балансовий метод дає змогу вирішувати питання розвитку виробництва та забезпечення трудовими і фінансовими ресурсами.

Прогнозування – це наукове дослідження, яке включає всебічний аналіз і вивчення тенденцій розвитку розглянутого процесу в умовах дії об’єктивних законів. 

Економічний прогноз визначає основні напрями розвитку економіки і відбиває сукупність складних зовнішніх і внутрішніх зв’язків та залежностей між ланками і секторами економіки.. Існують два підходи до прогнозування: кількісний та якісний. 

Кількісний підхід базується на інформації, яку можна одержати, знаючи тенденції зміни параметрів або маючи статистично достовірні залежності, що характеризують безпосередньо виробничу діяльність об’єкта управління.

Якісний підхід ґрунтується на досвіді, інтуїції, експертних оцінках фахівців у галузі прийняття рішень.

Крім розглянутих вище в плановій роботі все ширше застосовуються методи прогнозування і моделювання.

Прогнозування – це система обгрунтованих оцінок можливих кількісних і якісних змін складових земельного фонду України, що випливають із завдань перспективного розвитку продуктивних сил, оцінок результатів різних заходів, а також необхідних для їх досягнення ресурсів та організаційних дій.

Моделювання – це метод дослідження явищ і процесів, що ґрунтується на заміні конкретного об’єкта досліджень (оригіналу) іншим, подібним до нього (моделлю).

Одним з економічних методів управління на сучасному етапі є господарський розрахунок, який базується на товарно-грошових відносинах і законах вартості. 

Господарський розрахунок – це метод організації ведення підприємства, при якому кожне підприємство порівнює в грошовій формі витрати і результати виробництва (надання послуг), намагається відшкодовувати витрати власними доходами, тобто забезпечувати самоокупність і оптимальну рентабельність виробництва.

Економічний метод управління повинен виходити із здійснення внутрішнього господарського розрахунку, який передбачає: доведення кожному виробничому підрозділу завдання щодо виготовлення продукції і лімітів витрат; облік і контроль протягом року виготовлення продукції і витрат по кожному госпрозрахунковому підрозділу; матеріальне стимулювання і визначення фонду заохочення за економію витрат і перевиконання плану виробництва продукції наприкінці року. Цей метод створює матеріальну зацікавленість проектних організацій у досягненні вищої рентабельності, тобто перевищенні доходів над витратами, в одержанні прибутку, оскільки значна частина його направляється на розширення основних фондів і оборотних коштів, на утворення фондів економічного стимулювання працівників проектної організації.

Основне завдання економічного аналізу як методу управління виробничо-господарською діяльністю в землевпорядкуванні полягає у сприянні планомірному піднесенню ефективності не тільки землевпорядного, але й усього суспільного виробництва.

У процесі аналізу застосовують різноманітні прийоми і способи систематизації та обробки даних. Найбільшого поширення набув спосіб порівняння виробничих показників шляхом співставлення фактично досягнутих з плановими, фактично досягнутих з підсумками роботи за попередній період, фактично досягнутих з сусідніми проектними організаціями або головною проектною організацією.

У здійсненні економічних методів управління важлива роль належить організаційно-розпорядчим методам управління виробництвом. Якщо економічні методи являють собою систему економічних заходів, що визначають господарську діяльність, то організаційні методи передбачають роб розу рішень, визначення термінів виконання, а розпорядчі – встановлення певних дій, команд для досягнення мети. Організаційні і розпорядчі методи управління ґрунтуються на економічних методах.

Організаційно-розпорядчі методи управління передбачають розпорядчі дії щодо керівництва господарською діяльністю проектної організації і організаційного впливу на об’єкт управління з метою досягнення поставленої мети. Ці методи управління мають одно варіантний характер, на відміну від економічних, які передбачають багато варіантів розв’язання завдань.

Організаційні методи управління знаходять своє відображення у формі регламентування та організаційного нормування і визначаються єдиною системою управління в державі.

Організаційне регламентування і нормування надають процесу управління системний і об’єктивний характер, чим уникають випадкових і добровільних дій в процесі управління.

Формами розпорядчого впливу є накази і розпорядження. Вони можуть видаватися як у письмовій, так і в усній формі, але з обов’язковою вказівкою, що, коли і кому робити, кого і за що заохотити або кому і за що накласти стягнення. Розпорядчі методи управління потребують постійного контролю, перевірки виконання. На якість управління в цілому найбільше впливають розпорядчі методи, які залежать від знань, уміння, індивідуальності і таланту керівника. Тому при підборі керівників апарату управління і виробничих підрозділів у землевпорядкуванні необхідно всебічно оцінювати висунуту на відповідну посаду людину.

Об’єктом управлінського впливу у виробничому колективі є людина, що потребує реалізації соціально-психологічних методів управління, тобто системи зв’язків і відносин між керівником і людьми. 

Соціальні методи управління за змістом і цільовою спрямованістю є відображенням об’єктивних соціальних зв’язків і стосунків усередині трудових колективів і між ними. Вони забезпечують формування й розвиток трудових колективів завдяки управлінню свідомістю і поведінкою людей через фактори їхньої діяльності. Такими факторами є потреби, інтереси, мотиви, ідеали, цілі, нахили тощо.

Психологічні методи управління використовуються з метою гармонізації стосунків працівників фірми і встановлення сприятливого психологічного клімату. Об’єктом психологічних методів управління на рівні підприємства є індивід, а метою – управління психічною діяльністю особистості кожного працівника для раціонального регулювання його поведінки.

Головна мета застосування цих методів – формування у колективі позитивного соціально-психологічного клімату, завдяки чому значною мірою будуть вирішуватися організаційні та економічні завдання.

Соціально-психологічні методи за способом своєї дії поділяються на дві групи – соціальні і психологічні. Керуюча дія соціальних методів ґрунтується на врахуванні особливостей взаємодії людей, форм спілкування, існуючих культурних норм і цінностей. Психологічні методи ґрунтуються на закономірностях функціонування людської психіки. Отже, за допомогою соціальних методів управління здійснюється управління відносинами в колективах і між колективами, а за допомогою психологічних – управління поведінкою індивіда і міжособовими стосунками у колективі.

Від вмілого застосування розкритих методів залежить якість управління керівника, ефективність управлінської праці в цілому.

4. Стимулювання якості проектно-вишукувальної та іншої технічної документації

Комплексна система управління якістю проектних і вишукувальних землевпорядних робіт передбачає моральне і матеріальне стимулювання, підставою для чого є оцінка якості роботи окремих виконавців, керівників виробничих підрозділів та головних спеціалістів відділів.

Премії виконавцям, керівникам виробничих підрозділів і головним спеціалістам відділів за достроковий випуск проектно-вишукувальної та іншої технічної документації нараховують, виходячи з оцінки якості роботи.

При встановленні замовником в цілому за проект оцінки «висока якість» виплачують додаткову премію в розмірі до 15 % від заробітної плати за встановлений для преміювання час. Виконавцям, які отримали за свою роботу оцінку нижче 4 балів, премія за високу якість не виплачується.

Поряд із заохочувальними в проектних організаціях по землевпорядкуванню застосовують заходи морального і матеріального впливу на спеціалістів, які систематично виконують роботи з низькою якістю. 

Це обговорення на нарадах підрозділу, проектної організації, повідомлення засобами інформації, дисциплінарні стягнення (зауваження, догана, сувора догана), переведення на нижчеоплачувальну роботу, довгострокова переатестація або звільнення.

5. Організаційна структура управління

Управління землевпорядним виробництвом здійснюється в рамках двох структурних підрозділів, першим з яких є землевпорядні органи державної влади, а другим – проектні організації по землевпорядкуванню. 

Завданням землевпорядних органів є здійснення урядових рішень у галузі регулювання земельних відносин і організації використання та охорони земель.

Завданням проектних організації по землевпорядкуванню є розробка схем, проектів, робочих проектів науково обґрунтованої організації території з метою ефективного виробництва у всіх галузях народного господарства.

Інститути землевпорядкування є госпрозрахунковими проектними організаціями і здійснюють свою діяльність відповідно до Статуту підприємства, згідно з яким вони є юридичною особою, користуються правами і виконують обов’язки, пов’язані зі своєю діяльністю, володіють відокремленою частиною загальнонародної власності і мають самостійний баланс.

Маючи потужну матеріально-технічну базу, нормативно-методичне забезпечення, високий рівень підготовки спеціалістів, їх широкий фаховий склад (землевпорядники, ґрунтознавці, агрономи, геодезисти, програмісти, юристи тощо), інститути проводять різноманітні науководослідні та проектні роботи в галузі землеустрою, охорони і раціонального використання земель, оцінки земель, геодезичні роботи. Інститути працюють за такими напрямами: землеустрій, оцінка земель, надання консалтингових послуг.

У складі головного інституту функціонують науково-технічна та методична ради, що займаються розробкою еталонних підходів до виконання землевпорядних робіт, систематизацією відповідної юридичної практики, розв’язанням проблем, не врегульованих законодавством. В інституті впроваджене сучасне комп’ютерне та програмне забезпечення, яке дає змогу на вищому рівні виконувати роботи та надавати послуги.

Управління в проектних організаціях по землевпорядкуванню має свою відповідну організаційну структуру, що представлена двома рівнями: перший – землевпорядні органи, другий – проектні організації по землевпорядкуванню.

Завданням землевпорядних органів є здійснення урядових рішень у галузі регулювання земельних відносин і організації використання та охорони земель.

Завданням проектних організацій по землевпорядкуванню є розробка схем, проектів, робочих проектів науково обґрунтованої організації території з метою ефективного виробництва у всіх галузях народного господарства.

На головне управління Держгеокадастру покладено такі функції управління:

-        проведення єдиної технічної і економічної політики при виконанні проектних і вишукувальних робіт, спрямованої на прискорення технічного прогресу, вдосконалення процесів і організації виробництва, підвищення ефективності використання земельних ресурсів;

-        вивчення, узагальнення і поширення передового досвіду проектування, систематичний аналіз використання земельних ресурсів, участь у розробці наукових прогнозів, схем і техніко-економічного обґрунтування перспективного використання земельних ресурсів;

-        розробка основних техніко-економічних напрямів в проектуванні, виходячи із найближчих перспектив розвитку науки і техніки;

-        виконання проектно-дослідних і експериментальних робіт, пов’язаних із запровадженням прогресивної технології виробництва, нових способів організації виробництва;

-        розробка технічних умов, вказівок і рекомендацій по проектуванню, норм проектування, норм тривалості проектування, укрупнених кошторисних норм, еталонів технічних проектів та ін.;

-        здійснення систематичного контролю за відповідністю діючих проектних положень досягнутому рівню розвитку науки, техніки, підготовка пропозицій по коригуванню норм праці та їх заміні;

-        участь у розробці і підготовці перспективних і річних планів землевпорядних робіт, нових нормативних документів тощо;

-        вивчення і узагальнення досвіду застосування цін і норм виробітку на проектні і вишукувальні роботи по землевпорядкуванню, розробка пропозицій щодо їх удосконалення;

-        здійснення заходів щодо підвищення кваліфікації інженернотехнічних працівників по землевпорядкуванню;

-        організація матеріально-технічного забезпечення виробництва;

-        видання, розмноження, систематизація і зберігання плановокартографічних матеріалів;

-        здійснення зв’язку із землевпорядними органами, науководослідними установами і навчальними закладами, сільськогосподарськими підприємствами з метою оперативного впровадження в землевпорядні проекти результатів наукових досліджень і передового досвіду;

-        надання технічної допомоги відділенням з усіх питань виробничої діяльності. 

6. Організація управлінської праці

Нині у значній мірі користуються працею А. Файоля «Загальне і промислове управління», опублікованої ще у 1916 році, де систематизовано основні функції, принципи та елементи управління. Наведена класифікація з певними доповненнями й уточненнями використовується і донині.

Функції управління за Файолем, які покладені в основу класичної (функціональної) організаційної структури:

1)      технічна функція (виробництво продукції);

2)      комерційна функція (купівля, продаж, обмін);

3)      фінансова функція (залучення й ефективне використання фінансових коштів);

4)      страхова функція (зменшення ризиків від непередбачуваних  обставин);

5)      облікова функція (фіксація реального стану справ  на підприємстві, бухгалтерія, статистика);

6)      адміністративна функція (5 елементів управління, наведених вище).

Сучасні дослідники беруть в основу класифікації функцій уже не окремі цикли управління виробництвом, а всю структуру діяльності керівника в колективі. При цьому керівник розглядається не тільки в рамках своєї адміністративної ролі, але також з обліком усього розмаїття його соціальних, соціально-психологічних і виховних обов'язків. У цьому зв’язку до переліку функцій керівника додаються й такі, як організаторська діяльність, що полягає в інтеграції особистостей у колектив і комунікації, що складається у встановленні горизонтальних зв’язків у середині колективу й зовнішніх вертикальних зв’язків з вищестоящими організаційними структурами. 

Основні функції керівника можуть бути охарактеризовані в такий спосіб:

1. Функції адміністративно-організаційні. Керівник, відповідно до офіційно представлених його прав та обов’язків, повинен координувати індивідуальні дії членів колективу в єдину загальну силу. Він розподіляє обов’язки між співпрацівниками, контролює процес виконання завдань, оцінює результат і сам відповідає за діяльність окремих співпрацівників і всієї групи перед вищими інстанціями.
2. Функції стратегічні, пов’язані з постановкою цілей, вибором методів їхнього досягнення. Реалізація цих функцій дозволяє виявити творчий потенціал керівника, спритність, витримку, здатність висувати нові ідеї. До структури стратегічних функцій належить здатність до прогнозування, передбачення кінцевого результату, до оперативної переробки більших обсягів інформації, що надходить від підлеглих і вищих інстанцій, від результатів діяльності колективу. Керівник повинен також накопичувати великий обсяг професійної інформації у своїй пам’яті.
3. Експертно-консультативні функції. У процесі групової діяльності керівник звичайно є тією компетентною особою, до якої всі звертаються як до джерела достовірної інформації й найбільш кваліфікованого фахівця. Висока професійна кваліфікація – одна з основних складових авторитету керівника.
4. Комунікативні функції. Керівник є основним джерелом важливої інформації, що має значення для успішного функціонування робочої групи. Ця інформація передається в процесі спілкування з групою й окремими її членами. Комунікативність, уміння спілкуватися з людьми, доступність спілкування – важливі якості керівника. Керівник може бути відкритий для спілкування з групою і тоді виступає як лідер. Але він може будувати систему комунікативних зв’язків тільки відповідно до принципу чіткої субординації, тобто комунікативний тільки з іншими керівниками рівного з ним рангу й віддалений від групи. Тоді він прирікає себе на емоційну самотність і не може розраховувати ні на який інший вплив, крім офіційного, посадового.
5. Виховні функції. Приймаючи рішення й скеровуючи колектив на досягнення поставлених цілей, керівник одночасно з цим забезпечує виховний ефект у формуванні особистості своїх підлеглих. Він виховує своїм особистим прикладом свого ставлення до справи, професійною компетенцією, навчанням. Функція виховання містить у собі й дисциплінарні методи заохочення й покарання, якщо співпрацівники порушують регламент роботи або моральні принципи життя колективу. Керівник колективу, якщо він хоче бути і його вихователем, повинен прагнути стати «лідером думок», що володіє найбільшим обсягом інформації. Він повинен сприйматися співпрацівниками як «один із нас і кращий з нас».
6. Функція представництва. Керівник – офіційна особа, що представляє групу в зовнішньому соціальному середовищі. На нарадах, конференціях він виступає від імені всіх членів групи, за його поведінкою судять про групу в цілому. Тому керівник-лідер повинен відповідати високим стандартам суспільного поводження. Він повинен добре володіти навичками культурного спілкування, гідними манерами, мімікою й пантомімікою, культурою мови. Важливе також при цьому вміння правильно одягатися, з огляду на свою зовнішність і вік, а також ситуацію спілкування. Бажана також приємна зовнішність, що значною мірою залежить від художнього смаку й манер. Дотримання цих вимог сприяє формуванню гідного «іміджу» – образу керівникалідера, яким може пишатися група й якого будуть поважати всі навколишні. Керівник повинен постійно пам’ятати, що він виражає честь, розум і волю всієї групи.

Зазначені вище функції управління з більшою або меншою мірою активності й відповідальності притаманні всім керівникам, незалежно від їхнього рангу. Оскільки організація складається з підрозділів, що виконують конкретні завдання, хтось повинен координувати роботу цих підрозділів, скеровуючи їхні дії на досягнення загальних цілей. Діяльність щодо координування роботи інших людей і становить сутність управління.

Елементи управління за Файолем:

1)      передбачення (постановка цілей і створення програми дій щодо їх досягненню);

2)      організовування (побудова організаційної структури, розподіл повноважень та обов’язків, відбір персоналу виходячи з його професійних якостей, навчання персоналу);

3)      розпорядництво (реалізація планів);

4)      координація (взаємне узгодження діяльності всіх підрозділів та гармонійне пристосування всіх наявних засобів для досягнення цілей організації);

5)      контроль (перевірка виконання планів та наказів, виявлення помилок і їх виправлення).

Досягнення найкращих результатів управлінської праці можливе за вмілого поєднання відповідних методів управління. При цьому ефективність управлінської праці значно залежить від умілого поєднання економічних і організаційно-розпорядчих методів. Звичайно, що серед економічних чинників найважливішими є господарський розрахунок, система матеріального стимулювання, морального заохочення тощо. Тому економічні методи управління мають бути основними; для досягнення цього необхідно застосувати організаційно-розпорядчі методи, спрямовані на вдосконалення структури проектної організації, регламентування робочого дня кожного спеціаліста, нормування праці, видання наказу або розпорядження.

Організація управлінської праці значною мірою залежить від психологічних властивостей та індивідуальних здібностей управління. Характерними рисами стилю керівництва повинні бути повага до колективу, турбота про людину, чуйність і повага до неї. Керівник має контролювати свою поведінку, володіти настроєм і почуттями, оскільки його роздратування і нестриманість позначатися не тільки на результатах його роботи, а й на підлеглих. Дії керівника багато в чому виграють, якщо він постійно буде вивчати, добре знати характери своїх підлеглих, їх інтереси. При цьому важливо вміти зауважити навіть невеликий успіх працівників. Водночас однакові й справедливі вимоги до всіх членів колективу без упередження і потурань створюють хорошу психологічну атмосферу. Керівник, який не вміє володіти собою, спричинює багато неприємностей і розчарувань своїм підлеглим, через що відбуваються конфліктні ситуації на роботі. У зв’язку з цим на керівні посади необхідно висувати людей не тільки за діловими, а й психологічними якостями.

Предметом і продуктом управлінської праці є інформація – дані про діяльність землевпорядного органу чи організації з приводу процесів управління. Інформація є основою управління. Розрізняють інформацію командну для керованих підсистем і звітну – для керівних підсистем управління. Основними вимогами до інформації є визначеність, точність, об’єктивність, чіткість, наочність, стислість, своєчасність тощо.

Носієм інформації є документи – відповідним чином складені, підписані і завірені папери, якими оформляють різні господарські операції, правові відносини, дії юридичних осіб і окремих громадян. Документальна інформація буває текстовою (рукописи, бланки, журнали, книги тощо), графічною (плани, карти, схеми, графіки) і аудіовізуальною (звукозаписи, діапозитиви, фотографії). За терміновістю виконання документи можуть бути термінові і нетермінові, за сутністю – офіційні (службові) і особисті, за місцем складання – внутрішні і зовнішні, за змістом – прості і складні.

Документація і документаційне обслуговування адміністративної, управлінської діяльності разом з документацією бухгалтерського і статистичного обліку складає систему діловодства у землевпорядкуванні.

7. Організація управління якістю праці

Важливим напрямом заохочення ініціативи працівників, який в Україні ще не поширений, у багатьох країнах стало створення «гуртків якості», груп розвитку тощо. Однією з основних передумов успішної діяльності таких колективів є обов’язкове знання працівниками і службовцями технології та принципів організації виробництва. Таке можливе завдяки універсальній підготовці й ротаційному методу ознайомлення з виробництвом.

У системі управління все більшої уваги приділяють підвищенню якості праці. Важливе місце тут відводиться розробці і впровадженню комплексних систем управління якістю праці і продукції, що впроваджуються в дію у два етапи: розробка і впровадження системи бездефектної праці або системи бездефектного виконання вишукувальних і проектних робіт. Ця система являє собою сукупність взаємопов’язаних організаційних, інженерно-технічних і виховних заходів, спрямованих на забезпечення високоякісної розробки в задані терміни проектновишукувальної і іншої технічної документації.

На другому етапі розробляють і впроваджують систему стандартів, тобто керівні і технічні матеріали по окремих питаннях, що розвивають і уточнюють інструктивно-методичні матеріали.

Комплексна система управління якістю проектних і вишукувальних робіт включає в себе такі підсистеми: планування, організацію, виконання, контроль і оцінку, інформаційне забезпечення. За функціонування кожної підсистеми планування несуть відповідальність керівники проектної організації і відповідні відділи. Так, за функціонування підсистеми планування відповідає директор проектної організації. Підсистема планування встановлює завдання по підвищенню якості робіт, визначає найбільш доцільні шляхи їх виконання, розробляє план заходів по підвищенню якості проектів і вишукувань, вдосконалює структуру управління, уточнює функції і посадові інструкції.

Підсистема організації виробництва, за функціонування якої відповідає головний інженер проектної організації, забезпечує створення необхідних умов для ефективної роботи всіх виробничих підрозділів, відділень, служб. Серед цих умов найбільш важливе значення мають заходи щодо запровадження нової техніки і передової технології.

Підсистема виконання координує діяльність виробничих підрозділів по підвищенню якості проектів і вишукувань і забезпечує підготовку виробництва. За функціонування цієї підсистеми несуть відповідальність начальники технічного і планово-виробничого відділів.

Підсистема контролю і оцінки, за діяльність якої відповідають керівники виробничих підрозділів, включає практичне керівництво і організацію роботи по управлінню якістю праці у виробничих підрозділах. Забезпечення і контроль якості на всіх стадіях робіт здійснюється:

а) по передпроектних проробках на стадії схем – начальниками і

головними спеціалістами виробничих підрозділів, головними інженерами проектів, авторами розділів і головними спеціалістами технічного відділу. Передпроектні розробки розглядаються технічною радою проектної організації;

б) по проектах і вишукуваннях:

–        на рівні груп – по ланцюжку виконавець – перевіряючий – керівник групи;

–        на рівні відділів – по ланцюжку керівник групи – головний інженер проекту – начальник відділу;

–        на рівні проектної організації по ланцюжку головний інженер проекту – головний спеціаліст технічного відділу – головний інженер проектної організації – технічна рада проектної організації.

Юридичною та організаційно-методичною основою комплексної системи управління якістю проектних і вишукувальних робіт є стандарти підприємства (СТП), які систематизують та такими розділами:

• забезпечення якості і ефективності проектування й вишукувань;
• запровадження прогресивних рішень і методів проектування;
• управління проектуванням;
• структура виробництва, підготовки і розстановки кадрів;
• стимулювання ефективності, прогресивності і якості.

Кожному стандарту присвоюється реєстраційний номер, який складається з відповідних кодів (код НААН, код Головного управління Держгеокадастру в області, номер відповідного розділу, порядковий номер і рік введення стандарту).

8. Організація контролю і оцінка якості праці

Сучасна ринкова економіка висуває принципово нові вимоги до якості продукції, що випускається. Це пов’язано з тим, що зараз життєздатність будь-якого господарства, його стійке становище на ринку зумовлені рівнем конкурентоспроможності.  сна характеристика міри придатності землевпорядної продукції для

задоволення конкретного попиту на неї. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.