Теоретичний материал тема 10 лекція 1

1. Показники собівартості продукції

Собівартість продукції характеризується наступними основними показниками:

1. Кошторис витрат на виробництво

Кошторис витрат – це витрати підприємства, пов'язані з основною діяльністю за певний проміжок часу.

У кошторис витрат на виробництво включають витрати, які містять витрати на сировину і матеріали, купувальні напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх організацій, допоміжні матеріали, витрати на паливо і енергію з боку.

• · Матеріальні витрати. Обчислюються на основі норм їх використання, ціни з урахуванням транспортний-заготовчих витрат. З їх собівартості віднімаються зворотні відходи за вартістю їх використання або продажу.
• · Зарплата включає всі форми оплати праці штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу зайнятого на виробництві продукції, управлінні і обслуговуванні.
• · Відрахування на соц. заходи;
• · Амортизаційні відрахування – сума амортизації, що обчислюється за методом, вибраним самим підприємством;
• · Інші витрати.

На стадії прогнозних оцінок величина кошторису витрат на виробництво визначається шляхом коректування фактичних витрат за минулий рік таким чином: елементи фактичних витрат коректуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, чисельності, вартості ООФ з урахуванням зміни норм і цін.

2. собівартість валової, товарної і реалізованої продукції:

Собівартість ТП обчислюється 3 способами:

1. спосіб ґрунтується на кошторисі витрат:

1) з кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включаються у виробничу собівартість продукції (витрати на освоєння нової продукції);

2) віднімається з отриманої суми приріст або додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

3) віднімається з отриманої суми зменшення або додається приріст залишків резервів майбутніх платежів;

4) отримана сума – собівартість валової продукції;

5) з отриманої суми віднімається приріст або додається зменшення залишків НЗП;

6) отримана сума – собівартість товарної продукції.

2. спосіб полягає в підсумовуванні собівартості окремих виробів

3. спосіб використовується на підприємствах для визначення рівня і динаміки витрат

На собівартість впливають наступні чинники:

• · збільшення технічного рівня виробництва;
• · зміна організації виробництва і праці;
• · зміна структури і обсягу виробництва.

Собівартість РП обчислюється шляхом коректування собівартості ТП на зміну залишків нереалізованій продукції:

 СРП = СТ – (ССН – ССК)

ССН - собівартість залишків ТП на складі на початок розрахункового періоду

ССК - собівартість залишків ТП на складі на кінець розрахункового періоду.

3. Рівень собівартості продукції

Є відношення фактичної собівартості продукції до тієї ж собівартості продукції в базисному періоді

Ic/c = Cф/СБ*100%

Якщо рівень собівартості продукції  100%, то підприємство працює ефективно. Для порівняння собівартості продукції використовується поняття порівнювана ТП.

4. Динаміка зміни собівартості продукції

Це зміна собівартості продукції в часі по відношенню до попереднього періоду

Якщо собівартість із знаком «-», то це означає, що відбулося збільшення собівартості продукції.

5. Витрати на одиницю ТП

Це відношення повної собівартості ТП до вартості ТП в цінах реалізації.

Цей показник застосовують як для порівнюваної так і не порівнюваної продукції, він враховує всю ТП підприємства і безпосередньо пов'язаний з показниками прибутку і рентабельності. На цей показник робить вплив структура продукції, тобто якщо в загальному обсязі випуску продукції збільшиться частка більш прибуткових товарів, то витрати на одиницю вартості ТП можуть знижуватися, навіть якщо собівартість кожного виду товару залишиться незмінною.

2. Значення та джерела інформації

Собівартість продукції — це якісний показник роботи підприємства, ефективність роботи підприємств оцінюється за прибутком. Зниження собівартості впливає на конкуренто­спроможність продукції, фінансовий стан підприємства, а та­кож надходжень до бюджету країни.

Розрізняють виробничу собівартість продукції та собівар­тість усього товарного випуску та окремих видів продукції.

За впливом на собівартість обсягу виробництва розрізня­ють змінну та фіксовану частини собівартості продукції.

Під час аналізу використовують такі показники:

• валові витрати;
• виробнича собівартість товарної продукції;
• витрати на 1 грн. товарної продукції;
• собівартість окремих видів продукції;

3. Завдання аналізу собівартості

Завдання аналізу собівартості продукції:

1. Оцінювання виконання плану за собівартістю в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції.
2. Вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових за статтями, а також за окремими видами і групами продукції.
3. Виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.

Для аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансові результати і звіту підприємства з праці. Залучають також планові та звітні калькуляції з окремих видів продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку.

Собівартість реалізованої продукції дорівнює собівартості товарної продукції плюс виробнича собівартість продукції, реалізованої із залишків минулого періоду. Залежно від об’єкта та інших ознак виділяють такі види собівартості .

Цехова собівартість — це витрати конкретного цеху на виробництво продукції.

Виробнича собівартість включає всі статті, крім адміністративних витрат і витрат на збут.

Повна собівартість включає всі витрати. Вона вираховується для обґрунтування ціни, визначення конкурентоспроможності та інших розрахунків.

Собівартість товарної продукції визначається сумою витрат за всіма калькуляційними статтями окремих видів продукції, а собівартість реалізованої продукції — це алгебраїчна сума витрат на товарну продукцію і витрат, які містяться в зміні залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року

Облік, планування та аналіз собівартості спирається на такі узагальнюючі показники:

1) собівартість одиниці продукції;

2) виконання плану зниження собівартості порівнянної продукції;

3) витрати на 1 грн товарної продукції.

Собівартість одиниці продукції є історично найстарішим (найпершим) показником.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, що входять до неї. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел:

- собівартості (валових витрат);

- прибутку.

Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на такі цілі:

- дослідження ринку і виявлення потреби в продукції;

- підготовку і освоєння нової продукції;

- виробництво (витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних виробничих фондів, оплату праці персоналу та ін.);

- обслуговування виробничого процесу і управління ним;

- збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати);

- розвідку, використання і охорону природних ресурсів (плата за воду, геологорозвідувальні роботи, плата за деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

- добір і підготовку кадрів;

- поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення технологій, організації виробництва і праці, підвищення якості продукції), крім капіталовкладень

За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції, їх можна обчислити на одиницю продукції безпосередньо.

Непрямими є витрати, величину яких не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, бо вони пов'язані з визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні .

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поділяються на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні, на відміну від непропорційних — це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції).

Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі зростають більше, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати.

Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту