Теоретичний матеріал до теми 9 лекція 2

1. Аналіз обгрунтованості та ефективності формування портфелю договорів на поставку матеріальних ресурсів.

Кожне підприємство в рамках аналізу матеріальних ресурсів повинно контролювати рівень запасів, маючи на увазі подвійну ціль: знизити витрати на зберігання й управління запасами та зменшити обсяг законсервованих коштів. Світовий досвід довів, що процедури контролю матеріальних запасів є оперативними й мають базуватися на таких принципах управління:

– замовляти тільки те, що потрібно підприємству, не спокушаючись на привабливі пропозиції;

– мати мінімальний рівень запасів, який відповідає обсягу продажу і термінам можливого поповнення запасів;

– зберігати запаси за допомогою конкретної системи складування та використовувати їх у міру надходження;

– чітко і правильно маркувати запаси;

– дотримуватись певних правил розвантаження і складування матеріалів, перевіряти їх кількість та стан перед підписанням відповідних документів.

Методика розрахунку потреби підприємства в матеріальних ресурсах передбачає застосування норм витрат матеріалів (у натуральних вимірниках), а також розрахунку мінімального рівня запасу.

Нормативні витрати на одиницю продукції, послугу та на визначений обсяг випуску продукції є ключовим елементом у системі управління й аналізу матеріальних запасів. Вони встановлюються з метою визначення умов діяльності і служать основою для порівняння фактичних витрат.

Загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах визначається в натуральних показниках у розрізі їх n-видів, необхідних для виготовлення i-видів продукції.

Розрахувавши потребу в матеріальних ресурсах, необхідно проаналізувати забезпеченість потреби джерелами покриття. Такий аналіз забезпечує ритмічну роботу підприємства та його фінансову стійкість; саме з нього починається аналіз забезпеченості виробництва матеріальними ресурсами взагалі.

Значна питома вага в сумі джерел покриття потреб підприємства в матеріальних ресурсах припадає на зовнішні джерела, а саме надходження від постачальників за укладеними договорами, що формує портфель замовлень на матеріальні ресурси підприємства.

Аналіз обґрунтованості та ефективності формування портфеля замовлень на матеріальні ресурси передбачає:

– оцінку та перевірку залишків матеріалів на початок та кінець планового періоду з урахуванням нормативного запасу і планових обсягів виробництва;

– визначення рівня забезпеченості підприємства матеріальними запасами для планування обсягу замовлення та організації контролю за їх витрачанням.

У процесі аналізу забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами перевіряється відповідність фактичного розміру запасів плановій потребі. Для цього на основі даних про фактичну наявність матеріалів у натуральних одиницях, інтервали надходження і середньодобове споживання розраховують фактичну забезпеченість у днях та порівнюють її з нормативною потребою.

2. Поняття матеріаломісткості та матеріаловіддачі.

Показник матеріаломісткості продукції — важливий критерій оцінки організаційно-економічного рівня виробництва на підприємстві. У збільшенні виходу готової продукції із сировини і матеріалів, поряд із застосуванням сучасної технології, важливе значення за всіх часів мають економія матеріалів, що витрачаються, та їх суворий облік. Тому одним з важливих завдань економічного аналізу є визначення показників раціонального використання у виробництві матеріальних ресурсів.

Раціональне використання матеріалів є істотним чинником зростання виробництва і зниження собівартості продукції, а отже, збільшення прибутку і рівня рентабельності.

Узагальнюючим показником витрати матеріальних ресурсів є вартісний показник матеріаловіддачі (або матеріаломісткості). Динаміка показника матеріаломісткості дає змогу оцінити ефективність використання матеріальних ресурсів загалом по підприємству.

Однак варто врахувати, що грошова оцінка продукції в умовах ринкової економіки змінюється під впливом таких факторів, як зміна вартості сировини чи матеріалів, цін на виготовлену продукцію. Доцільно при визначенні динаміки матеріаломісткості продукції оцінювати її в постійних (порівнянних) цінах, наприклад, на 1 січня 2003 р.

Показники використання матеріальних ресурсів за їхнім економічним змістом поділяються на такі групи:

• показники матеріаломісткості;

• показники, що характеризують структуру використання матеріальних ресурсів;

• показники матеріаловіддачі;

• показники, що характеризують частку відходів і втрат матеріальних ресурсів.

Показники матеріаломісткості за формою вираження бувають натуральні, вартісні і змішані (наприклад, τ / грн., тис. грн., %).

Показник матеріаломісткості (MM) продукції на рівні підприємства є вартісним і обчислюється як відношення поточних матеріальних витрат (MB) до обсягу виготовленої продукції (В) за формулою:

Величиною, оберненою до матеріаломісткості, є матеріаловіддача (МО), яка обчислюється за формулою:

В умовах ринкової економіки аналіз використання матеріальних ресурсів дедалі більше стає справою самого підприємства, що в умовах конкуренції і необхідності зниження витрат виробництва сприяє виявленню резервів економії матеріальних ресурсів у повному обсязі. Оцінюючи матеріальні витрати і показник матеріаломісткості продукції, потрібно враховувати два аспекти: дослідження факторів, що впливають на формування показника матеріаломісткості; використання матеріаломісткості як фактора, під впливом якого формуються інші показники господарської діяльності підприємств.

На зміну витрат матеріальних ресурсів впливає вдосконалювання організації виробництва, його технічної (технологічної) підготовки і власне процесу виробництва. Удосконалювання організації виробництва — це впровадження передових форм організації праці, розвиток спеціалізації, кооперування і комбінування, поліпшення матеріально-технічного постачання тощо. Оцінка матеріаломісткості повинна показати використані резерви зниження матеріальних витрат.

Продуктивність праці — кількість виробленої продукції за одиницю робочого часу (виробіток) або витрати праці на одиницю продукції (трудомісткість).

У промисловості розвинутих країн (США, ФРН, Франція) застосовуються різні показники продуктивності праці. Найбільш поширений і універсальний з них — виробіток. Залежно від того, в яких одиницях виміряється обсяг продукції, розрізняють три методи визначення виробітку:

• натуральний метод (у тоннах, метрах, штуках), широко використовується на підприємствах, коли випускається однорідна продукція;

• вартісний метод — застосовується для визначення продуктивності праці на підприємствах, що випускають різнорідну продукцію. В умовах інфляції і підвищення цін на продукцію вартісний метод невиправданий. У західних країнах для оцінки ефективності роботи підприємства розглядаються реальні, тобто очищені від підвищення цін показники, наприклад, співвідношення основного капіталу і випущеної продукції. Однак підприємці у своїй господарській політиці орієнтуються на поточні ціни;

• трудовий метод (метод нормованого робочого часу), при якому виробіток визначається в годинах. Застосовується переважно на окремих робочих місцях, у бригадах, на ділянках у разі випуску різнорідної і незавершеної виробництвом продукції, яку не можна виміряти ані в натуральних одиницях, ані в грошовому вираженні.

Трудомісткість продукції — кількість робочого часу, витраченого на виготовлення одиниці продукції або надання одиниці обсягу роботи (послуг). Вона вимірюється витратами робочого часу в годинах. Чим менша трудомісткість, тим більша продуктивність праці, тобто показник трудомісткості і показник продуктивності праці обернено пропорційні.

Використовуються різні методи вимірювання трудомісткості. За складом витрат розрізняють такі види трудомісткості: технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва, виробничу трудомісткість, трудомісткість керування виробництвом, повну трудомісткість.

На практиці визначаються показники повної і цехової трудомісткості. Повна трудомісткість може вимірюватися за виробами методом прямого розрахунку на основі діючих нормативів.

При оцінці роботи підприємства продуктивність праці є проміжним показником. Продуктивність праці може підвищуватися, тоді як ефективність виробництва падатиме за рахунок збільшення собівартості, незадовільного використання основних фондів і оборотних коштів, погіршення якості продукції. Підвищення продуктивності праці без різкого поліпшення фондовіддачі не сприятиме підвищенню ефективності загалом.

Вирішальне значення для підвищення продуктивності праці має виявлення і використання резервів зменшення трудомісткості продукції. Найважливіші з них — механізація й автоматизація трудомістких робіт, заміна фізично зношеного устаткування, впровадження досконалої технології, поліпшення організації виробництва й умов праці, посилення матеріальної зацікавленості працівників. З цих питань наукою і практикою розроблено різні рекомендації.

3. Показники ефективності використання матеріальних ресурсів.

Використання матеріальних ресурсів характеризують такі показники:

1) коефіцієнт виходу продукції (наприклад вихід цукру з буряків, видобуток міді з руди).

2) витрати сировини на одиницю продукції або витрати сировини на 1тонну продукції (наприклад витрати залізної руди на 1тонну чавуну).

До показників ефективності використання матеріальних ресурсів відносять:

1. Матеріаломісткість :

а) абсолютна (М а)

М а =

де М і – витрати сировини, матеріалів за абсолютним значеннями ;

N і –фізична одиниця виготовленої продукції ;

б) загальна (М заг.)

М заг .=   або Мзаг =

де М з ---загальна сума матеріальних затрат;

Q, N - обсяг виготовленої продукції відповідно в грошовому і натуральному вираженні.

2. Матеріаловіддача(Мв)

М в =

3.Коефіцієнт використання матеріалів (Кв.м.)

Кв.м.=  

де m -- кількість видів продукції, при виробництві яких

використовується даний вид матеріального ресурсу ;

Nі –обсяг випуску продукції і –го виду в натуральних одиницях ;

Мі –чиста вага (площа) одиниці готової продукції і –го виду ;

Мзаг. –загальні затрати матеріалу на випуск продукції у фізичних одиницях.

Основними джерелами економії матеріальних ресурсів є :

→ зниження маси виробів;

→ зменшення питомої ваги матеріалів;

→ скорочення втрат і відходів сировини та матеріалів;

→ використання відходів і побічних продуктів;

→ утилізація вторинних ресурсів;

→ заміна натуральних видів сировини і матеріалів їх штучними видами.

Способи економії матеріальних ресурсів можуть бути організаційно економічні і виробничо -- технічні.

До організаційно -- економічних заходів відносять :

-- удосконалення матеріальних нормативів;

-- поліпшення матеріального забезпечення виробництва;

-- упорядкування системи ціноутворення

-- застосування дієвої системи економічного стимулювання.

Виробничо – технічні заходи включають:

-- застосування ресурсозберігаючої техніки;

-- запровадження маловідходної та безвідходної технології;

-- комплексна переробка сировини;

-- первинна обробка і збагачення сировини.