Теоретичний матеріал до лекції 4

1. Теорії розвитку суспільства

У діалектичній єдності та взаємодії базис та надбудова утворюють суспільно-економічну формацію – це економічна система і притаманна їй сукупність інших суспільних відносин, які перебувають в складній взаємодії.

Формаційний підхід був розроблений К.Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства в сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства – соціальної економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Згідно з формаційною теорією Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, розвиток людського суспільства – це поступовий перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої, при чому кожна наступна формація – це новий ступінь розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм існування суспільства.

Згідно з цією теорією, визначено п’ять суспільно-економічних формацій:

- первіснообщинна;

- рабовласницька;

- феодальна;

- капіталістична;

- комуністична.

Формаційний підхід виходить з того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень піддається критичному аналізу. На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства з'явився цивілізаційний підхід щодо пізнання історії розвитку людства.

Цивілізаційний підхід долає класово-формаційні детермінанти періодизації суспільного розвитку. Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не тільки головним суб’єктом виробництва та й цивілізації в цілому, але й їх безпосередньою метою, цільовою функцією.

- епоха дикості (мисливське господарство);

- епоха варварства (скотарство);

- епоха цивілізації.

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно в горизонтальному й вертикальному аспектах.

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за змістом локальних цивілізацій в історично окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди часу.

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації в широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого – вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, підвищенню культури людини.

Сучасна зарубіжна економічна наука ( Дж.Гелбрейт, А.Арон та ін.), використовуючи критерій “ступінь індустріального розвитку суспільства”, виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

1. У до індустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця 17 ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.
2. В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.
3. Постіндустріальне суспільство – це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок який поклала науково-технічна революція, що розгорнулася в другій половині 20 ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп’ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління. У суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров’я, культура, виробництво духовних благ тощо).

2. Системність економічної теорії як науки

Система — це сукупність взаємопов'язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення.

Економічна система — цілісна, особливим чином упорядкована система взаємозалежних економічних відносин.

Причиною існування економічної системи є так називаний універсальний закон відносної обмеженості (рідкості) ресурсів. Універсальність, тобто загальність, цього закону полягає в тому, що він діє у всіх формаціях і буде діяти завжди, як би ні був великий прогрес виробництва.

В основі чинності закону рідкості лежать дві обставини:

1) постійний ріст людських потреб (ненаситність і ріст людських бажань),

2) обмеженість матеріальних благ і послуг, необхідних для їхнього задоволення.

Жодна економічна система ніколи не може вирішити проблему рідкості остаточно.

Економічна система містить у собі все різноманіття шляхів, якими люди вирішують задачі використання ресурсів для задоволення своїх потреб.

Функціонує економічна система за допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, робочі організації, урядові органи, корпорації, податки, гроші, доход, профспілка, планування, виробництво прибутку.

3. Типи економічних систем

Залежно від пануючих відносин власності й типу координації або управління економічним вибором розрізняють: традиційну, ринкову, командну, змішану.

1) Традиційна економічна система  властива слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою (Бенін, Ефіопія, Гаїті, Бангладеш, Сомалі, Чад).

2) Командна економічна система базується на пануванні державної власності, усі фактори виробництва і природні ресурси охоплені в основному державною формою власності. Панує централізоване планування і розподіл економічних ресурсів. Вона не визнає конкуренції і вільного ціноутворення, їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Дана система була характерною для псевдосоціалістичних країн.

3) Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

4) Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

• високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства;
• різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних);
• поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;
• орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення.