Теоретичний матеріал. Витрати та ціни на продукцію

1. Поняття витрат, їх класифікація та роль

Витрати - витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язаних з виробництвом економічних благ.

Витрати - зменшення економічних вигод у результаті вибуття грошових коштів або іншого майна.

Об'єктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємс­тва, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) коштів.

Класифікація витрат:

1. За призначенням витрати поділяються на поточні та інвестиційні.

1.1 поточні циклічні – це витрати, що повторюють­ся з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.);

1.2 поточні безперервні – це витрати, що існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо);

1.3 інвестиційні (капітальні) – це витрати разового характеру (на придбання основних фондів і нематеріальних активів, створення та збільшення запасів оборотних фондів, виконання проектних робіт сторонніми організаціями тощо);

2. За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

2.1 прямі — витрати, що безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різно­вид продукції, усі витрати — прямі.

2.2 непрямі — витрати, які не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони пов'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому (зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо).

3. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат вони поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.

3.1 До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зрос­тає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умо­вно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектую­чі вироби, напівфабрикати, паливо й енергію на технологічні цілі, на оплату праці виробничих робітників цехів з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

3.2 умовно-постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (змен­шенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать ви­трати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а та­кож витрати на забезпечення господарських потреб виробництва, амортизація основних фондів, витрати на зв'язок та Інтернет тощо.

4. За економічною роллю у формуванні собівартості продукції:

4.1 основні — витрати, що безпосередньо списуються тільки на виробництво даної продукції (сировина, основні матеріали, технологічне паливо та енергія, заробітна плата основних виробничих робітників та інші витрати, необхідні для виробництва даної продукції).

4.2 загальновиробничі витрати — це частина тих витрат цеху (виробницт­ва) на управління, ви­робниче й господарське обслуговування, які розраховуються за певний календарний період і розподіляються за видами продукції (робіт, послуг) цеху. Це витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуго­вуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, на охорону праці.

4.3 загальногосподарські витрати є такими самими, як загальновиробничі, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають вит­рати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові пла­тежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити тощо. На невеликих підприємствах з без цеховою структурою загальновиробничі витрати не розраховуються, а розраховуються лише загальногосподарські витрати.

!!!!! Роль витрат при здійсненні економічних розрахунків полягає в такому:

• витрати утворюють нижню межу встановлюваної на виготовлену продукцію (товари, роботи, послуги) ціни;
• облік складових витрат дає змогу виділити найбільш значимі елементи і після здійснення техніко-економічного аналізу впливати на їх зменшення;
• аналіз витрат дає можливість товаровиробнику порівнювати власні витрати із середньогалузевими, а також з витратами конкуруючих підприємств;
• величина витрат визначає рівень рентабельності (прибутковості) виготовлен­ня продукції (товарів, робіт, послуг);
• групування витрат за калькуляційними елементами і обчислення собівартості виробленої (реалізованої) продукції (товарів, робіт, послуг) є якісною характеристи­кою та узагальнюючим показником ефективності досліджуваного виробництва.

2. Аналіз рівня беззбитковості

Під рівнем (точкою) беззбитковості або окупності витрат вважається такий обсяг реалізованої продукції, при якій виручка від реалізації дорівнює її повній собівартості, тобто відсутні як прибутки, так і збитки.

Для визначення точки беззбитковості використовується графічний і алгебраїчний методи.

Для побудови графіка або проведення розрахунків використовується така інформація:

• постійні витрати (FC);
• змінні витрати (VC);
• змінні витрати на одиницю реалізованої продукції (VC _«1»);
• загальні витрати (TC);
• обсяг продукції у натуральному вимірі (N);
• вартість реалізованої продукції (Р).

Графік беззбитковості демонструє рівень постійних та змінних витрат і величину доходу від продажу за різних обсягів діяльності підприємства і відповідно динаміку зміни величини прибутку. За допомогою цього графіку можна одержати повне уявлення про залежність між доходами й витратами господарюючого суб’єкта.

Для його формування необхідно послідовно відобразити три лінії:

• лінію постійних витрат (FC), що наноситься паралельно горизонтальній осі;
• лінію загальних витрат (TC), яка створюється шляхом додавання до величини постійних витрат змінної складової. В свою чергу, лінія змінних витрат (VC) будується з початку координат з використанням ще одного значення обсягу діяльності;
• лінію доходу від реалізації, яка також формується за допомогою двох значень обсягу діяльності.

Слід зазначити, що обсяг діяльності на горизонтальній осі звичайно відображають у натуральних вимірниках (метрах, тонах, літрах тощо). Це необхідно для того, щоб уникнути впливу цінових змін на оцінку доходів та витрат. Відображення обсягу діяльності за допомогою грошової одиниці може спричинити ситуацію коли графіки різних звітних періодів показуватимуть не взаємозв’язок між витратами й обсягом, а тенденцію зростання виручки і витрат унаслідок дії інфляції. 

На рис. наведений графічний метод визначення точки беззбитковості. За допомогою цього графіка, якщо дотримуватися точної шкали, можна оцінити різні варіанти обсягів реалізації продукції і визначити ступінь їх прибутковості.

Однак спроби визначити точки беззбитковості передбачають ряд допущень, які потрібно враховувати при їх застосуванні, зокрема:

1. незмінність постійної частини витрат за будь-якого обсягу виробництва, що проблематично;
2. незмінність змінних витрат на одиницю продукції;
3. незмінні ціни;
4. виробництво одного виду або якісно однорідної продукції.

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ МАРЖИНАЛЬНОГО АНАЛІЗУ

Виручка (дохід) від реалізації (ВР) - сума грошових коштів, які надійдуть на рахунок підприємства у разі продажу запланованого обсягу продукції за встановленою ціною

ВР = Q × Ц

Змінні витрати (ЗВ) - витрати підприємства, обсяг яких змінюється пропорційно зміні обсягів діяльності (збільшення виробництва і продажу призводить до збільшення цих витрат і навпаки). До них відносять витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, витрати на оплату праці робітників, що задіяні у виробництві продукції, паливо та енергія на технологічні цілі тощо.

Питомі змінні витрати (ЗВ_од) - змінні витрати, що припадають на одиницю виготовленої чи реалізованої продукції

ЗВ_од = ЗВ : Q

Постійні витрати (ПВ) - витрати підприємства, обсяг яких не залежить від зміни обсягів діяльності. До них відносять витрати на утримання адмінперсоналу, витрати на зв'язок, Інтернет, комерційні витрати, частина загальновиробничих витрат, які не були розподілені.

Собівартість (С) - це загальна сума витрат на виробництво продукції.

С = ЗВ + ПВ

Маржинальний дохід (прибуток) (МД) - це частина виручки підприємства, що залишається після покриття змінних витрат і буде використана у майбутньому для компенсації постійних витрат і отримання прибутку

МД = ВР – ЗВ = ПВ + П

Прибуток (П) - частина доходу, що залишається в розпорядженні підприємства після покриття (компенсації) усіх витрат

П = ВР – С = ВР – ЗВ – ПВ

Точка беззбитковості (поріг рентабельності, критичний обсяг діяльності) (ТБЗ) - це обсяг діяльності, який дозволяє підприємству за рахунок отриманих доходів покрити усі свої витрати, але ще не дозволяє отримати прибуток. Це обсяг діяльності, нижче якого підприємство не повинне опускатися. Діяльність нижче цього рівня приносить збитки, а вище - прибутки. Тобто, щоб вижити, підприємство має переступити через цей поріг.

В точці беззбитковості: 

• доходи = витрати
• прибуток = 0
• маржинальний дохід = постійні витрати
  
  

ТБЗ_нат = ПВ : (Ц – ЗВ_од)

ТБЗ_варт = ТБЗ_нат × Ц = ПВ : (Ц – ЗВ_од) × Ц

3. Поняття собівартості продукції. Калькуляція

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підго­товку виробництва, виготовлення та збут продукції.

Собівартість дозволяє зробити комплексну оцінку ступеня використання всіх ресурсів підприємства і рівень організації виробництва.

Чим раціональніше підприємство використовує виробничі ре­сурси, тим меншою за значенням буде і собівартість продукції.

Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва.

Собівартість продукції має безпосередній зв'язок з її ціною. Цей показник є базою для визначення ціни товару, оскільки доцільно випускати лише таку продукцію, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість і забезпечує виробникові прибутковість (рентабельність) виробництва на бажаному рівні.

Метою планування собівартості:  є економічно обґрунтоване визначення вели­чини витрат, необхідних у планованому періоді для виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості.

У системі техніко-економічних розрахунків собівартість продукції визначається шляхом її калькулювання  - обчислення собівартості окремих виробів.

Отже, під калькуляцією собівартості розуміють процедуру обчислення вар­тості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей.

Калькулювання потрібне для обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів та обґрунтування інших господарських рішень.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі — за їхнім фактичним рівнем.

Об'єкт калькулювання — це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється.

Калькуляційна одиниця -  це одиниця виміру об’єкта калькулювання при обчисленні собівартості продукції.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні ме­тоди калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями управління виробництвом. Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробниц­тва.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

- сировина та матеріали;
- паливо та енергія на технологічні цілі;
- основна заробітна плата;
- додаткова заробітна плата;
- відрахування на соціальні потреби;
- утримання та експлуатація машин і устаткування;
- загальновиробничі витрати;
- загальногосподарські витрати;
- підготовка та освоєння виробництва;
- позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Статті «Сировина й матеріали», «Паливо та енергія на технологічні цілі», «Основна заробітна плата», «Додаткова заробітна плата» та «Відрахування на соціальні потреби» включають прямі витрати.

!!!!! Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат «Матеріальні витрати».

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати н; оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» (22%) включають Єдиний соціальний внесок (ЄСВ).

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткуван­ня» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відра­хування ос­новних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, паль­не для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оп­лату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слю­сарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду про­дукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткуван­ня обчислюються методом розподілу, зазвичай, пропорційно основній зарплаті виробничників.

Статті «Загальновиробничі витрати» і «Загальногосподарські витрати» близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагаль­нення витрат. Витрати, що входять до складу цих статей, коротко охарактеризовано при класифікації витрат у попередньому розділі.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на: освоєння нових підприємств, вироб­ництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановле­ний період їхнього відшкодування. Витрати на підготовку та ос­воєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабю­джетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття «Позавиробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є пря­мими (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування, в певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості.

Таблиця  -  Калькуляція виробу

МЕТОДИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ

ПОЗАМОВНИЙ МЕТОД - об’єктом калькулювання при цьому методі виступає виробниче замовлення, що відкривається на виріб (невелику групу виробів) або частину виробу, окрему роботу чи послугу. Як правило, кожне замовлення призначене для окремого замовника, споживача, отримувача. Витрати на виробництво при цьому обліковують за такими замовленнями.

Цей метод застосовують:

— при одиничному або дрібносерійному виробництві продукції, особливо за умови, що продукція, яка виробляється за кожним замовленням, якщо не унікальна, то хоча б істотно відрізняється від продукції інших замовлень;

— при виробництві складної та великої продукції (виробів);

— при виробництві з тривалим технологічним циклом;

— при виконанні робіт і наданні послуг.

Таким чином, позамовний метод використовують на підприємствах, які виробляють одиничні екземпляри, що не повторюються, або невеликі партії виробів одного виду, при виготовленні виробу, який є унікальним або виконується за спеціальним замовленням. Зокрема, його застосовують у важкому машинобудуванні, суднобудуванні, літакобудуванні, будівництві, науці та інтелектуальних послугах (аудит, консультування), меблевій промисловості, ремонтних роботах тощо. Цей метод може застосовуватися тільки за умови, що основні матеріали, основна заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві, та інші прямі витрати більш-менш легко ідентифікувати з конкретною продукцією, роботами чи послугами (або їх групами).


ПОПЕРЕДІЛЬНИЙ МЕТОД - об’єктом калькулювання при попередільному методі виступає переділ, а всередині переділу — певні види продукції, об’єднані в калькуляційні групи. 

Переділ — це закінчена частина технологічного процесу або сукупність виробничих операцій, у результаті яких із сировини та матеріалів виходить проміжний продукт (напівфабрикат) або з напівфабрикату готовий виріб. Виділення цього проміжного продукту здійснюють за умови, що він має власний напрям використання, а отже, може бути реалізований на сторону.

Перелік переділів визначають на основі технологічного процесу і виходячи з можливостей планування, обліку та калькулювання собівартості продукції кожного переділу і оцінки НЗВ.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво в основному застосовують на підприємствах та виробництвах з повторюваною, однорідною за вихідною сировиною, матеріалами і характером обробки масовою продукцією. При цьому продукцію виготовляють в умовах однорідного, безперервного і, як правило, короткого технологічного процесу або низки послідовних процесів, кожен з яких (або їх група) становить окремі самостійні переділи.

Отже, зазначений метод характерний:

— для масових виробництв, у яких готова продукція виробляється шляхом обробки вихідної сировини (заготовок) на декількох етапах (переділах, процесах), що йдуть послідовно один за одним. При цьому частина продукції проходить усі передбачені етапи та реалізується як кінцевий продукт переробки. Інші частини можуть пройти тільки ту чи іншу кількість початкових етапів і будуть реалізовані як проміжні продукти;

— для виробництва більш-менш однорідної продукції;

— у разі нетривалого технологічного циклу;

— за умови, що весь процес виробництва може бути розбитий на операції, які постійно повторюються.

Попередільний метод може застосовуватися також у виробництвах із комплексним використанням сировини.

Класичними прикладами попередільного виробництва є нафтопереробка, хімічна, металургійна, текстильна, цементна, лакофарбна, харчова, борошномельна, целюлозно-паперова, скляна промисловість.

4. Напрямки зменшення собівартості продукції на підприємстві

Розрахунок зменшення собівартості продукції відбувається під впливом дії таких техніко-економічних чинників, як:

• підвищення техніко-технологічного рівня виробництва;
• зменшення матеріальних витрат;
• зменшення витрат по заробітній платі (економія);
• зменшення відрахувань соціальні фонди від заробітної плати;
• економія на умовно-постійних витратах при зростанні обсягів виробництва продукції;
• зменшення амортизаційних відрахувань;
• за рахунок зміни структури (асортименту) виготовлюваної продукції.