Теоретичний матеріал. Організація виробництва

1. Сутність і складові елементи виробничого процесу

Виробничий процес - це сукупність взаємозв’язаних дій людей, засобів праці та природи, необхідний для виготовлення продукції.

Для будь-якого підприємства основою його функціонування є виробнича діяльність. Під виробничою діяльністю розуміють сукупність цілеспрямованих процесів, що здійснюються людьми за допомогою засобів праці чи природних процесів, у результаті яких предмети праці змінюють свій склад, стан, форму отримують певні нові властивості та перетворюються в готову продукцію.

Виробнича діяльність включає:

• живу працю людей як активну частину виробництва, що становить основу трудового процесу;
• предмети праці, над якими працює людина для перетворення їх у проміжний чи кінцевий продукт з метою задоволення певних потреб споживачів;
• засоби праці – частину засобів виробництва, за допомогою яких людина впливає на предмети праці.

Організація виробництва – це процес упорядкування, координації й оптимізації в просторі й часі науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, освоєння та виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів і отримання прибутку.

Вона розглядає загальні закономірності організації виробничих систем, форми й методи здійснення виробничих процесів виготовлення конкурентоспроможної продукції при раціональному використанні трудових, матеріально-технічних та фінансових ресурсів.

Іншими словами, організація виробництва – це координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення у визначені терміни найефективнішого виробничого результату.

Організація виробництва базується на технології виробничих процесів – сукупності методів і засобів, при яких здійснюється перетворення матеріальних ресурсів, інформації та інших компонентів в кінцевий продукт. Технологія виробничих процесів реалізується за допомогою організації виробництва і фактично формує основу виробничої системи, зумовлюючи динаміку виробничого процесу.

Організація виробництва розглядає і вирішує слідуючі завдання:

1. Формування теоретичних основ організації виробничої діяльності підприємства.
2. Організацію процесів створення та освоєння випуску нової чи вдосконалення продукції, яку випускає підприємство.
3. Організацію виробничих процесів.

Вирішення поставлених завдань в значній мірі забезпечить ефективне господарювання підприємства.

Основними елементами виробничого процесу є праця, предмети праці та засоби праці.

Основний процес - це процес безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.

Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як обсяг випуску продукції, широта номенклатури, рівень спеціалізації робочих місць.

Тип виробництва підприємства визначається типом виробництва провідного цеху, а тип виробництва цеху – характеристикою дільниці, де виконуються найвідповідальніші операції та зосереджена значна частина основних виробничих фондів.

Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва має умовний характер, бо на підприємстві і навіть в окремих цехах може мати місце поєднання різних типів виробництва.

Одиничне виробництво характеризується:

• широкою номенклатурою продукції;
• виготовленням виробів в одиничних екземплярах або малими серіями;
• застосуванням універсального устаткування;
• групуванням робочих місць за принципом технологічно однорідних операцій;
• відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;
• високою кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний характер виконуваних робіт;
• відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготовлення виробу;
• тим, що об’єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його крупні вузли;
• порівняно невисокою вартістю підготовки виробництва нових виробів.

Форма одиничного виробництва поширена на підприємствах, які виготовляють складні вироби і системи спеціального призначення.

Серійне виробництво характеризується:

• виготовленням виробів партіями, які періодично повторюються;
• обмеженою номенклатурою виготовлених виробів;
• застосуванням універсального і спеціалізованого устаткування;
• групуванням робочих місць за технологічним і предметним принципами;
• закріпленням за робочими місцями обмеженої кількості детале-операцій;
• середньою кваліфікацією працівників;
• детальною розробкою технологічних процесів;
• об’єктом планування, нормування, обліку є вузли і деталі виробу;
• відносно більшими витратами підготовки виробництва нових виробів порівняно з одиничним типом виробництва.

Цей тип виробництва розповсюджений на підприємствах, які випускають складні вироби і системи спеціального призначення, що швидко змінюються за конструкцією. Залежно від розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне та великосерійне виробництво. Основним завданням виробництв серійного типу є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ та робітників.

Для вирішення цього завдання важливе значення мають слідуючі нормативи:

1. розмір партій (серій) виготовлення виробів;
2. нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску-випуску;
3. тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів і серій виробів;
4. випередження запуску-випуску партій деталей і складальних одиниць;
5. запаси.

Основним нормативом у серійному виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партій запуску заготівок, деталей у виробництво. 

Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчо-заключного часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій в результаті їх багаторазового повторення.

Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшуються тривалість виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюється оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій, який забезпечив би ефективну діяльність підприємства.

Масове виробництво має такі особливості:

• вироби виготовляються у великих кількостях;
• застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструменти;
• робочі місця розміщуються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип);
• робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;
• технологічний процес розробляється детально;
• об’єктом планування, нормування та обліку є деталі, операції;
• робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;
• підготовка виробництва нових виробів вимагає найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва).

Такий тип виробництва властивий в основному виробам широкого вжитку. Цей тип виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва.

2. Виробничий цикл і сутність, структура, економічне значення

Виробничий цикл - це час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію.

Основу виробничого циклу становить технологічний цикл - час виконання основних операцій оброблення виробу, що означає час, протягом якого оброблюється предмет праці.

Виробничий цикл завжди триваліший, ніж технологічний, тому що крім виконання технологічних операцій до нього включається час на виконання контрольних і транспортних операцій, час, затрачуваний на природні процеси, і час різних перерв.

При розрахунку тривалості технологічного циклу необхідно враховувати особливості пересування предметів праці за операціями. На підприємстві використовується один із наступних видів руху:

1. послідовний;
2. паралельний;
3. паралельно-послідовний (змішаний, суміщений).

При послідовному пересуванні предметів праці обробка партії деталей на кожній наступній операції починається лише після того, коли вся партія пройде обробку на попередній операції. Тривалість технологічної частини виробничого циклу при послідовному пересуванні предметів праці можна визначити також за формулою:

де  m – кількість операцій технологічного процесу (і=1,2...n)

       n - кількість предметів праці в партії, одиниць.

       Т_і – тривалість і-ої операції.

Послідовне поєднання операцій застосовується в одиничному та серійному виробництвах.

Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється. Деталі однієї партії обробляються паралельно на всіх операціях. Тобто передача предметів праці на кожну наступну операцію відбувається поштучно або транспортною партією відразу після обробки на попередній операції.

При паралельному пересуванні тривалість технологічного циклу істотно скорочується і визначається за формулою:

де Тmax – тривалість найдовшої операції.

При паралельно-послідовному пересуванні предметів праці деталі передаються на наступну операцію у міру їх обробки на попередній операції поштучно або транспортною партією. Таким чином, обробка деталей відбувається одночасно на багатьох операціях і починається на наступній операції ще до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній операцій безперервно.

Тривалість технологічного циклу може бути визначена як різниця між тривалістю циклу при послідовному пересуванні та сумарною економією часу за рахунок часу виконання суміжних операцій (СО), тобто:

Т_корі - час виконання найкоротшої із суміжних у технологічному процесі операцій, хвилин.

Довгою вважається та операція, яка знаходиться між двома коротшими за неї, а короткою - та, яка знаходиться між двома довшими за неї.

У сучасних умовах підприємства зацікавлені в економії грошових коштів та прискоренні їх оборотності. Цього можна досягти за рахунок скорочення виробничого циклу шляхом:

• удосконалення техніки та технології;
• підвищення рівня організації виробництва;
• скорочення часу перерв;
• збільшення кількості змін роботи обладнання тощо.

3. Форми організації виробництва

Конверсія як форма організації виробництва характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників економіки.

Диверсифікація - це така форма організації виробництва, яка полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно  не зв’язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів, що виготовляються на підприємстві.