Теоретичний матеріал. Продуктивність праці та методи її вимірювання

1. Продуктивність праці та методи її вимірювання

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність  як економічна категорія характеризує ефективність використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) для виробництва продукції, надання послуг.

Як загальний показник ефективності, вона відбиває взаємозв’язок між результатом (кількістю і якістю виробленої продукції, наданих послуг) і ресурсами, які були витрачені.

Продуктивність застосовується при оцінці, порівняльного аналізу ступеня ефективності використання ресурсів на різних рівнях економічної системи та стадіях відтворення.

Продуктивність праці — це ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати певну кількість споживчих вартостей за одиницю робочого часу.

Ефективність раці (продуктивність) величина змінна, яка залежить від багатьох факторів, а саме:

-        професійної майстерності працівників;

-        рівня організації і оплати праці;

-        колективної та особистої зацікавленості працівників в збільшенні кількості виготовленої продукції;

-        природної обдарованості і розумової здатності людини.

Для планування та аналізу рівня продуктивності праці використовують різні показники та методи вимірювання продуктивності праці.

Для визначення рівня продуктивності праці використовують наступні показники:

1. Виробіток.
2. Трудомісткість.

1. Виробіток (В) — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до вели­чини робочого часу, витраченого на його виробництво:	2. Трудомісткість (ТМ) – витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції одним, або групою працівників певної професії та кваліфікації. Це обернена величина виробітку:

2. Фактори та резерви підвищення продуктивності праці

Фактори — це об’єктивно діючі умови, рушійна сила, що впливає та змінює рівень і динаміку продуктивності праці.

За рівнем керованості, фактори зростання продуктивності праці можна поділити на такі крупи:

1)    ті, якими може керувати суб’єкт господарської діяльності (управління, організація, кваліфікація, мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці);

2)   ті, що перебувають поза сферою керування суб’єкта господарювання (політичне середовище, рівень розвитку ринкових умов, конкуренція, НТП і т.і.).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, то фактори підвищення продуктивності праці за змістом, можна поділити на такі групи:

• матеріально-технічні фактори, які характеризують рівень розвитку, ступень використання та якість засобів виробництва. До цієї групи належать усі напрямки прогресивних змін у техніці і технології виробництва;
• організаційно-економічні, які характеризують ступень розвитку форм організації та управління суспільного виробництва. До цієї групи належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управлінні.
• соціально-економічні пов`язані з роллю людини у суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Резерв підвищення продуктивності праці – відрізок фактору, можливий для використання в конкретний момент часу.

  Підвищення продуктивності праці може відбуватись такими шляхами:

1. Удосконалення знарядь праці, предметів праці та технології виробництва.
2. Підвищення рівня механізації праці.
3. Удосконалення організації праці за рахунок нормування оплати праці.
4. Використання соціальних резервів, які спрямовані на підвищення кваліфікації робітників та покращення умов їхньої праці.
5. Поліпшення організації виробництва за рахунок впровадження нових технологій, поліпшення матеріально-технічного постачання, ліквідація сезонності робіт у галузях з сезонним виробництвом.

3. Показники динаміки продуктивності праці

Динаміка продуктивності праці визначається шляхом співставлення рівнів продуктивності праці за різні періоди.

При її оцінці обчислюють такі показники:

1. Індекс зростання продуктивності праці (Іпп) визначається як відношення значення продуктивності праці планового періоду (ППплан) до значення продуктивності праці базового періоду (ППбаз) за формулою:

2. Відсоток зростання продуктивності праці (і_пп) показує, як змінилась продуктивність праці в порівнянні з базовим періодом, або, іншими словами, скільки відсотків складає сьогоднішня продуктивність праці. Він визначається за формулою:

3. Темп приросту продуктивності праці (ΔІпп) показує, на скільки відсотків зросла (зменшилась) продуктивність праці в плановому періоді порівняно з базовим періодом, і визначається за формулою:

4. Нормування праці. Види норм праці

Для забезпечення високої ефективності виробництва, що є основою конкурентоспроможності підприємництва в ринкових умовах, вкрай важливо оптимізувати витрачання всіх видів задіяних ресурсів: живої та уречевленої праці (робочого часу, сировини, матеріалів, енергії, обладнання тощо).

Першим кроком на шляху до оптимізації витрачання ресурсів є нормування, тобто науково обґрунтоване визначення кількості ресурсів, об'єктивно необхідних для ефективного підприємництва за наявного рівня розвитку продуктивних сил.

Головною метою нормування (встановлення міри праці в ринкових умовах на кожному підприємстві) є максимальне змен­шення витрат виробництва за рахунок щільного використання робочого часу, вивільнення його від непродуктивних втрат.

Види норм праці:

Норма часу — кількість робочого часу (в людино-годинах, людино-днях, машино-годинах, машино-змінах і т.п.), необхідного для вироб­ництва одиниці продукції/послуг, роботи робітни­ком відповідної кваліфікації в умовах належної організації праці й виробництва. 

Норма виробітку (Н_вир) — кількість продукції/послуг, які робітник-відрядник повинен зробити за одиницю часу (годину, день, зміну) на своєму робочому місці за відповідних умов організації праці і якості робіт.

Норма чисельності – необхідна для виконання роботи (обслуговування) явочна чисельність персоналу, люд-змін; люд-год і т.п.

Норма обслуговування – встановлена кількість одиниць агрегатів, машин, устаткування, які повинен обслужити робітник (бригада) за зміну.