Теоретичний матеріал до Теми 8

1. Поняття про діяльність

Живим істотам від природи властива активність, яка забезпечує жит­тєво важливі зв'язки організму з середовищем. Джерелом активності живих істот є потреби, що спонукають її до відповідних реакцій, дій.

Діяльність - одна з головних категорій  психологічної науки.

 Діяльність - специфічно людська форма ставлення до навко­лишнього світу, змістом якої є доцільні зміни і перетворення речей і явищ залежно від людських потреб; вона - необхідна умова існуван­ня суспільства.

Діяльність включає мету, засоби, результат і сам процес. Треба спиратися на цілісне розуміння діяльності як органічної єдності її почуттсво - практичної і теоретичної форми.

Діяльність включає дії і операції як складові, які співвідносять­ся з потребами, мотивами і цілями.

Потреба — це стан живої істоти, в якому виявляється залежність лю­дини від конкретних умов існування. Людська діяльність за своєю сутністю є соціальною Вона сформувалася історично, в процесі праці. Людина не лише пристосовується до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх людських потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини свідома та цілеспрямована.       

Особистість як суб'єкт діяльності, задовольняючи власні потреби взаємодіє з середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її і добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну й розумову актив­ність, досягаючи поставленої мети.

Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануван­ні, в передбаченні результатів, регуляції дій, у прагненні до її вдоско­налення.

Отже, діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється системою дій, спрямованих на досягнення мети.                                             

Діяльність – активна взаємодія з оточуючою дійсністю, у ході якої жива істота виступає  як суб’єкт, що цілеспрямовано впливає на об’єкт і задовольняє таким чином свої потреби.

            Діяльність невідривно пов’язана з пізнанням і волею, спираючи на них, не можлива без пізнавальних і вольових процесів.

            Діяльність – це внутрішня ( психічна) і зовнішня ( фізична) активність людини, що регулюється усвідомленою ціллю.

            Діяльність – це та форма активного ставлення до дійсності, через яку встановлюється реальний зв’язок між людиною і світом, що оточує її.

            Реалізуючи і розкриваючи в діяльності свої внутрішні властивості, вона виступає по відношенню до речей як суб’єкт, а до людей як особистість.

2. Мета і мотиви діяльності

Мета - цс те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти в своїй діяльності. Без мсти не може бути свідомої діяльності.

Цілі людської діяльності виникли й розвивалися історично, в про­цесі праці, їх зумовлюють суспільне життя, умови, в яких живе люди­на. Вони залежать від ролей, які виконує людина, суспільних доручень, від її розвитку та індивідуальних особливостей.

Цілі бувають близькі та віддалені. Віддалена мста реалізується в низці ближчих, часткових цілей, які крок за кроком ведуть до здійснен­ня віддаленої мети в перспективі.

Суспільно важлива, змістовна мста стає джерелом активності осо­бистості. Тільки велика мета народжує велику енергію. Така мета ви­кликає єдність розумової, емоційної та вольової діяльності, цілеспря­мовану зосередженість свідомості на поставлених цілях. "Рефлекс мети", писав І. П. Павлов, має величезне життєве значення, він є го­ловною формою життєвої енергії людини.

Життя тільки в того красиве й сильне, хто весь час прагне до певної мети. Як тільки зникає мета, воно стає безбарвним, непривабливим.

Мотив - це внутрішній рушій, що спонукає людину до діяльності.

Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її ор­ганічними та культурними потребами, в яких людина відчуває необхід­ність. Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об'єкти з метою пізнати і опанувати їх.

Спонуками до діяльності можуть бути матеріальні потреби (по­треби в їжі, одязі, житлі) і духовні, культурні потреби (пізнавальні, су­спільно-політичні, естетичні).

Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане в найближчий час) та віддалена (здійснення бажаного планується на тривалий час).

Розрізняють мотиви і за рівнем усвідомлення. Бувають яскраво й чітко усвідомлені мотиви - обов'язки перед колективом, відповідаль­ність, дисциплінованість та ін. Але в багатьох випадках діють не-усвідомлювані спонуки, наприклад звички, упереджене ставлення до певних фактів життя, людей тощо. Проте незалежно від ступеня усві­домлення мотиву діяльності він є вирішальним чинником у досягненні поставленої мсти.

Цілі та мотиви діяльності людини визначаються суспільними умо­вами життя, виробничими, навчальними, ігровими стосунками. Між цілями та мотивами діяльності людей існує певний зв'язок. З одного боку, мета та мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визна­чають її зміст і способи виконання, а з другого - вони й формуються під час діяльності, під впливом умов, за яких вона відбувається.

У процесі діяльності виникають і розвиваються нові потреби та інте­реси, ідеали та переконання - виробничі, розумові, естетичні, спортивні.

3. Структура (макроструктура) діяльності

В усіх різновидах діяльності люди користуються природженими (безумовно-рефлекторними) та набутими (умовно-рефлекторними) ру­хами. Безумовно-рефлекторні рухи протягом життя, в результаті набу­вання досвіду, навчання та виховання перебудовуються відповідно до умов життя, культури трудових стосунків та поведінки.

Рухи, пов'язані з обробкою матеріалів, грою на музичному інстру­менті (ходінням, мовленням, писанням, читанням) під впливом на­вчання та виховання настільки змінюються, що в них важко розпізнати первинний, природжений характер.

Залежно від мети та змісту діяльності, матеріалу та способів його обробки рухи об'єднуються в різні комплекси і системи.

Систему рухів, спрямованих на привласнення предмета або його змісту, називають діями.

Розрізняють предметні, або психомоторні, та розумові дії.

Психомоторні, або зовнішні, дії спрямовані на опанування предме­тів, на контакти з людьми, з тваринами, рослинами тощо. Розумові дії

виявляються у сприйманні, діяльності пам'яті, мислення та ін. Розумові дії утворюються на ґрунті зовнішніх, предметних дій.

Психомоторні дії в результаті інтеріоризації, тобто перенесення у внутрішній психічний простір людини, стають змістом розумової ді­яльності. На перших етапах набування досвіду діти і дорослі оперують конкретними предметами, порівнюють, розкладають та об'єднують їх, відшуковують причинні залежності та взаємодію між ними.

Потім, у результаті інтеріоризації цих зовнішніх дій з предметами, людина починає оперувати образами цих предметів, зв'язками та за­лежностями між ними. На ще вищому етапі розвитку ці операції здій­снюються за допомогою понять, виражених у слові.

Інтеріоризований зовнішній досвід переробляється в мисленні, набу­ває логічного оформлення, вплітається в систему знань і попереднього досвіду людини й реалізується в діяльності у вигляді тих чи інших дій.

Винесення внутрішніх, розумових дій назовні називають ексте­ріоризацією.

Сукупність цілеспрямованих, усвідомлюваних дій являє собою ді­яльність. Свідома діяльність людини характеризується не тільки ціля­ми та мотивами, а й певними засобами, за допомогою яких вона здій­снюється.

Успішне виконання будь-якої діяльності вимагає від людини опану­вання потрібних для її здійснення засобів. Воно потребує вироблення в людини вмінь і навичок, щоб користуватися ними для досягнення поставленої мети.

Представниками психологічної теорії діяльності є Л. С. Виготський, С. Л. Рубін штейн, А. Н. Лєонтьєв, А. Р. Лурія, А. В. Запорожець.

МАКРОСТРУКТУРА ДІЯЛЬНОСТІ

Діяльність людини має складну ієрархічну будову ( має декілька рівнів)

1. рівень особливих видів діяльності

2. рівень дій

3. рівень операцій

4. рівень психофізіологічних функцій

Дія – основна одиниця аналізу діяльності, це процес спрямований на реалізацію цілі.

Ціль – це образ бажаного результату, того результату, який має бути досягнутий у ході виконання дії.; свідомий образ результату.

Характеристика поняття дія

1) дія включає акт свідомості у вигляді постановки і утримання цілі. Цей акт свідомості розкривається у дії;

2) дія це одночасно і акт поведінки ( зовнішньої активності людини). Зовнішні рухи перебувають у невідривній єдності із свідомістю;

3) дія відповідає принципу активності ( активний початок у суб’єкта у формі цілі);

4) поняття „дія” виводить діяльність людини у предметний і соціальний світ ( принцип предметності людської діяльності і принцип її соціальної обумовленості)

Ціль – Діяльність ( ціль задає діяльність; дія забезпечує реалізацію цілі)

Операція – спосіб виконання дії ( технічний бік виконання дії).

Характер використаних операцій залежить від умов, в яких здійснюється дія.

Дія відповідає власній цілі, операція відповідає умовам, в яких ця ціль дана.

Умови – зовнішні обставини, і можливості, або внутрішні засоби самого суб’єкта.

Ціль задана у певних умовах – задача

 - Планувальна дія: ціль – дія;

 - Здійснююча дія : ціль (умова) – дія ( операція)

Операції мало усвідомлюються або взагалі не усвідомлюються.

І.Операції бувають двох видів: 1) виникають шляхом адаптації, безпосереднього наслідування; 2) виникають із дій шляхом їх автоматизації.

ІІ. Операції:1) майже не усвідомлюються і не можуть бути викликані у свідомості навіть при спеціальних умовах; 2) знаходяться на межі усвідомлення.

ІІІ. Будь – яка складна дія має прошарок дій і прошарок операцій.

Фізіологічні функції – фізіологічне забезпечення психічних процесів (здатність до відчуття, моторна здатність); складають організмічний фундамент процесів діяльності.

Дії – операції – фізіологічні функції (операційно – технічний аспект діяльності).

4. Способи діяльності, процес їх опанування

Для позна­чення інструментальної основи діяльності досить часто використо­вується слово "компетентність", а цей термін можна розкрити через такі важливі поняття, як "знання" , "уміння", "навички".

Знання — це не лише сукупність відомостей про навколишній світ, а й здатність людей орієнтуватись у системі соціальних взаємин, діяти відповідно до обставин у різних життєвих ситуаціях. Знання як частина інструментальної основи діяльності тісно пов'язані з на­вичками.

Навички — це опанування до автоматизму способами використання певних засобів діяльності. Навичкою називають іще спосіб виконання дій, який у результаті вправляння став автоматичним. Навички, вияв­ляючись у діях, справляють враження, що людина в деяких випадках діє "машинально". Такі автоматичні елементи трапляються в різних сферах діяльності. За ознакою автоматичності до навичок можуть бу­ти віднесені різні операції в трудовій, навчальній, побутовій, спор­тивній, художній діяльності. Але автоматизованості підлягає не вся діяльність, а лише окремі її елементи. Так, автоматизуються дотри­мання орфографічних правил, способи написання і поєднання літер у слові, але сам процес письма залишається цілеспрямованою, навмис­ною дією.

На основі знань та навичок складається фонд умінь людини. До умінь належить система свідомої побудови результативної дії. На відміну від навичок, кожна з яких утворена серією автоматизованих елементів діяльності, уміння — це здатність людини усвідомлено за­стосовувати набуті знання адекватно новим обставинам діяльності. Якщо навички людина застосовує у знайомих їй ситуаціях, уміння відповідають ширшому класу ситуацій. Наприклад, людина може ви­являти свої уміння за нових обставин діяльності. Адекватність умінь обставинам, у які людина ще не потрапляла і які не входять до її досвіду, базується на усвідомленому застосуванні знань, а також на досвіді певним чином діяти. Уміння становлять основу майстерності особистості.

 Уміння і навички поділяють на кілька типів: рухові, пізнавальні, теоретичні та практичні. До рухових належать різні рухи, складні та прості, які стосуються зовнішніх, моторних аспектів діяльності. Пізнавальні уміння охоплюють здібності, пов'язані з пошуком, сприйманням, запам'ятовуванням і обробкою інформації. Вони співвідносяться з основними психічними процесами і передбачають формування знань. Теоретичні уміння і навички пов'язані з абстрак­тним інтелектом, виявляються у здатності людини аналізувати, уза­гальнювати матеріал, будувати гіпотези, теорії тощо.

Важливе значення для формування всіх типів умінь і навичок ма­ють вправи. Завдяки їм відбуваються автоматизація навичок, удоско­налення умінь, діяльності загалом. Без постійного, систематичного вправляння уміння та навички втрачаються.

Процес формування вмінь і навичок. Уміння і навички форму­ються в людини у процесі її навчання. У цьому процесі виокремлюють три головні його фази.

1) Перша фаза — усвідомлення завдання та способів його виконан­ня. Так досвідчений майстер з'ясовує і показує новачкові, як виконувати ті чи інші виробничі операції, а останній ознайомлюється з ни­ми. Навчаючи учнів писати, їх теж ознайомлюють з тим, як треба виво­дити кожну літеру. Потім ті, хто навчається, намагаються застосувати ці пояснення на практиці, тобто виконувати відповідні дії.

У процесі подальших вправ, тобто багаторазового повторення певних дій з метою їх закріплення та вдосконалення, поступово послідовність рухів стає більш злагодженою, дії - чіткішими та більш погодженими.

2) Друга фаза - вправність стає досконалістю, майстерністю, її фі­зіологічним підґрунтям є зміцнення в корі великих півкуль головного мозку тимчасових нервових зв'язків, їх спеціалізація, вироблення пев­ної їх системи, тобто утворення відповідного динамічного стереотипу.

Внаслідок тренування дії прискорюються і полегшуються. Усува­ються зайві рухи і зменшується напруження під час їх виконання. Це означає, що іррадіація збудження, яка мала місце на початку і зумовлю­вала велику кількість зайвих рухів, змінюється його концентрацією. За­йві рухи, які не мають ділового підкріплення, поступово гальмуються як такі, що не відповідають певній ситуації. Рухи, що відповідають си­туації, стають економнішими, чіткішими, точнішими.

У процесі вдосконалення виконання дії змінюється співвідношення аналізаторів, що беруть участь у цьому процесі.

Ця зміна виявляється, зокрема, в тому, що зменшується роль зоро­вих і збільшується роль рухових відчуттів у регуляції дії. Це можна спостерігати під час формування виробничих, спортивних умінь і на­вичок, умінь грати на музичному інструменті і багатьох інших.

Вирішальне значення у формуванні вмінь і навичок має регулюван­ня рухів на підставі самоконтролю. Самоконтроль сприяє виробленню тонких зорових, слухових і рухових диференційованих дій, а це веде до точності дій.

Фізіологічним підґрунтям поєднання рухів в єдину цілісну дію є утворення "асоціації асоціацій", тобто ланцюга тимчасових нервових зв'язків, певної їх системи. Закріплюючись, останні стають стереотип­ними. Ця стереотипія і є підґрунтям автоматизованого виконання дії.

Тому вольове зусилля набагато зменшується, довільне зосереджен­ня уваги на рухах переходить у стан післядовільної уваги, рухи стають впевненішими і точнішими, полегшується свідомий контроль за всім ходом виконуваної дії.

3) Третя фаза вправності - дії стають завченими, що дає можливість удосконалювати їх, досягати певного рівня майстерності. Такий рівень розвитку навички є характерним для майстрів високого класу, віртуозів опанування рухів і дій.

Умови формування вмінь і навичок. Форму­вання вмінь і навичок починається звичайно із словесних пояснень і засвоєння правил дії. Оцінка виконаних дій, усвідомлення їх резуль­татів так само здебільшого здійснюються за допомогою слова. Слово, включаючись у процес формування вмінь і навичок, сприяє вироблен­ню чіткої послідовності, темпу і ритму рухів, їх системи.

Проте, якою б звичною, автоматизованою не була дія, свідоме її контролювання ніколи не припиняється. Ми відразу усвідомлюємо відхилення від потрібного правила або способу виконання дії. Ми по­мічаємо, наприклад, неправильний рух руки при письмі, неправильну вимову слова, помилку у виробничій операції, в рухах при керуванні автомашиною тощо і вносимо корективи в наші дії.

Отже, хоча дія здійснюється тут автоматично, вона все-таки є свідомо контрольованою дією.

Головні умови успішного формування вмінь і навичок - усвідомлен­ня мети завдання і розуміння його змісту та способів виконання. Цього досягають через пояснення завдання, демонстрування кращих зразків виконуваного завдання та саме виконання дії.

Успіх формування вмінь і навичок найбільше залежить від свідомо­го ставлення, готовності особистості до опанування вмінь і навичок, зацікавленості в кращому виконанні дій, пов'язаних із виконанням за­вдання.

У ході формування вмінь і навичок важливо враховувати індивіду­альні особливості: тип нервової системи, попередній досвід, теоретич­ні знання, нахили та здібності.

Не менш важливу роль в опановуванні вмінь і навичок відіграють умови навчання, правильна організація процесу вправляння: послідов­ність засвоєння дій, поступовий перехід від простішого до складного завдання, від повільного до швидкого темпу їх виконання.

При вправлянні потрібно враховувати і те, що тривале, без перерв, вправляння, як і тривалі перерви в ньому (наприклад, заняття з музики, спортивні тренування, трудові операції проводяться один раз на тижде­нь) не сприяють успішному формуванню вмінь і навичок. Тривалі ін­тервали між вправами ведуть до згасання утворених умінь і навичок.

5. Основні положення психологічної теорії діяльності

Основні положення щодо вивчення складу діяльності сформульовані С. Л. Рубінштейном, розвинуті у працях О. М. Лєонтьєва, його учнів та послідовників.

З поширенням діяльнісного підходу  загальноприйнятим стало виділення таких складових діяльності:

1) «мотив –діяльність»: без мотиву діяльності не буває; немотивована діяльність – це діяльність із суб’єктивно й об’єктивно прихованим мотивом;

2) «ціль-дія»: людська діяльність не існує інакше, як у формі дій.

3) «задача-операція»: задача – це локальна ціль; способи, якими вона здійснюється, називаються операціями.

4) «операція – функціонально-фізіологічна система»: в процесі оволодіння людиною діями, знаряддями(засобами), операціями формуються специфічні функціональні системи – мозкові структурні новоутворення, в яких закріплені зовнішні ( рухові) й внутрішні ( розумові) операції.

         У загально психологічних і практично-прикладних дослідженнях різновидів діяльності дії класифікуються за рядом ознак:

1) видом діяльності: трудова діяльність існує у трудових діях, навчальна діяльність – у навчальних діях, діяльність спілкування  - у діях (актах) спілкування (О. М. Лєонтьєв);

2) змістом та способом виконання – чуттєво –практичні та предметно-знарядні  ( Н.Д. Гордєєва, В.П. Зінченко);

3) співвідношенням предметного та розумового плану – графічні, предметно-просторові, словесно-описові (В.В.Давидов);

4) рівнем усвідомлення наміру (мети) – імпульсивні, довільні, суто вольові (С.Л. Рубінштейн);

5) особливостями цілі – рухові, Гностичні ( перцептивні, розумові); соціально-комунікативні( вчинки, свідомо висловлене ставлення); комунікативні ( встановлення і підтримання контактів); організуючі (накази, команди, прохання, поради, пояснення, вказівки, схвалення, невдоволення); обслуговуючі, спрямовані на задоволення тих чи інших потреб (Є.О. Климов);

6) особливостями предмета (об’єкта) діяльності – предметно-практичні; предметно-розумові, знаково-практичні, знаково-розумові (М.В. Гамезо, Б.Ф. Ломов, В.Ф. Рубахін);

7) «нормативність-пошуковість» - репродуктивні стандартні, пошукові і творчі; за формою вони можуть бути індивідуальні, групові та сумісні. (П.А. Гончарук).